Комітет захисту журналістів звинувачує диктаторський режим Башара Асада в неоголошеній війні проти медіа і в причетності до вбивств сирійських та закордонних журналістів. У зв’язку з першою річницю народного повстання в цій близькосхідній країні міжнародна медіаорганізація оприлюднила спеціальну доповідь.

Вбити гінця не означає приховати послання

15 березня 2011 року тривалі поодинокі протести, учасники яких домагалися від сирійського уряду проведення реформ, вибухнули масштабними заворушеннями. У сирійських містах зібралися тисячі демонстрантів. За декілька днів влада перекрила журналістам доступ до епіцентру неспокою – м. Дараа (Daraa). Вона постійно домагалася, щоб повстання і вчинений сирійським урядом погром не став темою міжнародних новин.

Коли жертви серед мирного населення, згідно з даними ООН, почали обчислювати тисячами, відбувся зловісний поворот і для медіа. З листопада минулого року на професійній вахті було вбито вісім місцевих і закордонних репортерів. Обставини загибелі, принаймні в п’яти випадках, порушують питання про причетність сирійського уряду. Та через рік після того, як у країні вибухнуло народне повстання, вбити гінця не означає приховати послання.

КЗЖ виявив важливі докази того, що принаймні двоє місцевих репортерів, Ферзат Джарбан (Ferzat Jarban) і Басиль аль-Саєд (Basil al-Sayed), були живими мішенями для вояків урядових військ. До того ж є побічні докази та заяви свідків, які вказують на можливість того, що урядові війська чинили стосовно преси цілеспрямовані ворожі дії. Це призвело до загибелі трьох міжнародних журналістів – Жілля Жак’є (Gilles Jacquier), Мері Колвін (Marie Colvin) та Ремі Ошліка (Rémi Ochlik).

Уряд Асада заперечував, що брав пресу на приціл. Однак він не приховував свого ворожого ставлення до незалежних репортів та ефективно здійснював заборону на в’їзд у країну закордонним журналістам, перешкоджаючи їм вільно повідомляти новини. Колвін та Ошлік, як і десятки інших іноземних репортерів, змушені були діставатися Сирії таємно через Ліван. Після їхньої загибелі сирійські державні ЗМІ стверджували, що вони – «напевно шпигуни чи мають зв’язки з терористичними організаціями».

Минулої суботи державне інформаційне агентство SANA нагадало про попередження сирійської влади закордонним журналістам. Будь-кого з них, хто проник у країну нелегально, вважатимуть «відповідальним за його вчинки та за будь-які їхні наслідки», а «поїздки з терористами прирівнюватимуться до тероризму».

Інтерв’ю КЗЖ та повідомлення ЗМІ свідчать: серед закордонних і місцевих репортерів поширена думка, що дії сирійського уряду збільшили й без того традиційно високий рівень небезпеки в зоні конфлікту. Чимало журналістів, які в січні й лютому були разом із загиблими Жіллем Жак’є, Мері Колвін і Ремі Ошліком, висловили думку, що преса перебуває під прицілом урядових військ.

«Коли я озирнувся назад, то збагнув, що то був наліт»

«Коли я озирнувся назад, то збагнув, що то був наліт», – це сказав CBS News фоторепортер лондонської The Sunday Times, військовий ветеран Пол Конрой (Paul Conroy), описуючи шалений обстріл тимчасового прес-центру в м. Хомсі, внаслідок якого французьку репортерку Едіт Був’є (Edith Bouvier) було поранено, а Мері Колвін і Рене Ошліка вбито.

Однак це не вплинуло на пресу так, як могло би здатися. Звісно, доступ у Сирію, як і висвітлення тамтешніх подій, надзвичайно обмежений. Міжнародна аудиторія значною мірою покладається на репортерів двох типів: місцевих жителів, які стали операторами і відзняли плівки тривалістю тисячі годин, і закордонних журналістів, які таємно проникли в країну.

І ті, й інші, судячи з усього, спромоглися постійно висвітлювати перебіг смертельних подій початку 2012 року. А цього тижня Аніта Макнот (Anita McNaught) із англомовної служби Al-Jazeera та Пол Вуд (Paul Wood) з BBC відкрито вели з Сирії репортажі. У понеділок Al-Jazeera передала спеціальний репортаж Аніти Макнот про становище в Ідлібі (Idlib) – місті, де нині проходить головна лінія фронту. Дослідження КЗЖ показують: принаймні ще 20 міжнародних журналістів публічно заявили, що в останні два місяці вони проникли в Сирію, аби висвітлювати заворушення. Насправді їх, напевно, більше, оскільки багато з них трималися в тіні.

Місцеві репортери – це громадяни, які заповнили порожнечу в незалежному висвітленні подій усередині країни і ризикують життям, щоб документувати репресії. Кожен із цих громадянських журналістів завантажив сотні відео на YouTube та на інших сайтах, відтворюючи дії урядових військ і втрати серед цивільного населення. Їхні знімки постійно підхоплювали міжнародні та регіональні новинні медіа. «Аль-Арабія» (Al-Arabia) та «Аль-Джазіра» використовували їхні інформаційні повідомлення, передаючи тексти та зображення через Skype. Іспанський журналіст Хав’єр Еспіноса (Javier Espinosa), який був разом із Колвін та Ошліком у Хомсі, сказав КЗЖ, що його вразила рішучість місцевих громадянських репортерів.

У будь-якому разі загибель журналістів привернула пильну увагу громадськості до жорсткого придушення протестів мирного населення і жорсткого наміру сирійського уряду змусити замовкнути незалежні ЗМІ.

Аль-Саєда осліпили, щоб не бачили інші

КЗЖ спілкувався з родичем убитого Басиля аль-Саєда – 24-річного відеографіка, який помер торік в імпровізованій лікарні від вогнепального поранення, отриманого під час зйомок урядових військ на контрольно-пропускному пункті у кварталі Баб-Амрі, в передмісті Хомса, що перебував у стані облоги. За його словами, снайпер, який сидів на сусідньому даху, влучив аль-Саєду в голову. Його останні кадри, вміщені на YouTube, зафіксували звуки пострілів, перш ніж згас екран.

Знімаючи невеличкою ручною камерою, аль-Саєд давав зрозуміти, що він документує події, а не бере участь у насильницьких діях.

«Та якщо ви тримаєте камеру, то стаєте пересувною мішенню», – сказав родич Басиля, який через декілька тижнів втратив іншого члена родини. Рамі аль-Саєд (Rami al-Sayed), двоюрідний брат Басиля, загинув у тому ж районі, фільмуючи під час обстрілу урядовими військами.

Першим журналістом, якого вбили в Сирії, був місцевий відеографік Ферзат Джарбан. Флорист за професією, він почав документувати протести та урядові репресій у рідному місті аль-Кусайр (Al-Qusayr). На його відео були відзняті жахливі кадри мертвих жінок і дітей.

Тіло Джарбана – знівечене і з вичавленими очима – знайшли в центрі міста. Востаннє його бачили під час арешту, коли він знімав антиурядові демонстрації. Кореспондент лондонської The Sunday Times Майлз Емур (Miles Amoore) відвідав рідне місто Джарбана і з’ясував нові подробиці. Він спілкувався з його рідними, які розповіли, що Ферзат постійно переховувався від агентів розвідувальної служби, щодва дні спав у різних місцях. На основі цих бесід Емур повідомив, що Джарбана схопили агенти таємної поліції, запхнули у фургон, катували, а труп викинули на міській площі. Чи міг бути чіткіший сигнал залякування?

Докази причетності сірійського уряду до загибелі закордонних журналістів мають побічний характер. Однак репортери, які перебували на місці подій, вважають, що на них чинили напади. КЗЖ спілкувався з Сидом Ахмедом Хаммошом (Sid Ahmed Hammoche) – кореспондентом швейцарської газети La Liberté, який брав участь у влаштованій сирійським урядом поїздці, що закінчилася загибеллю французького репортера Жілля Жак’є. На його думку, закордонним журналістам влаштували пастку.

Таємницю загибелі Жілля Жак’є не розкрито

Аммош і Жак’є були в групі п’ятнадцяти міжнародних репортерів, яким дозволили приїхати в Сирію за урядовими візами, виданими за сприяння сестри Аґнеси-Маріам де ла Круа (Agnes-Mariam de la Croix) – ліванської черниці палестинського походження, близької до режиму Асада. Вона допомогла організувати в січні їхню поїздку до Хомса, хоча сама відмовилася супроводжувати групу під тим приводом, що її відсутність допоможе їм вільно пересуватися.

Жак’є пручався проти поїздки, вважаючи її небезпечною. Та сестра Аґнес наполегливо переконувала його їхати, мовляв, інакше він втратить можливість поновити візу після того, як скінчиться її 4-денний термін. Розповідь Хаммоша КЗЖ збігається з попередніми повідомленнями.

Тільки-но журналісти прибули в Хомс, як їх поділили на дві групи. До однієї, яку очолив представник сирійського міністерства інформації, включили репортерів CNN, CBS, BBC. Вона мала відвідати місцеву лікарню. До іншої увійшли Хаммош, три французькі журналісти – Жак’є, його дружина Кароліна Пуарон (Caroline Poiron), оператор Крістоф Кенк (Christophe Kenck), швейцарський і бельгійський репортери. Цю групу супроводжували двадцять сирійських вояків, одягнених в уніформу та в цивільне. Передбачалося, що вона також відвідає лікарню, та її без пояснень повезли обхідним шляхом у район із населенням, прихильним до Асада.

Хаммош розповів, що вони брали інтерв’ю в тамтешніх мешканців. Коли ж виїхали з цього району, то зіткнулися з учасниками маршу на підтримку президента й почули вибух.

За словами оповідача, вояки, на його подив, нічого не робили, щоб захистити журналістів і не реагували на те, що сталося. Більшість із них розбіглася, залишивши чотирьох супровідників, які махнули рукою на «звук від вибуху».

Вони закликали журналістів рухатися вперед, звідки пролунав вибух, і з’ясувати все на місці. Хаммош і його швейцарський колега не послухалися, залишившись у машині. Та Жак’є й інші репортери рушили в небезпечному напрямку.

Пролунали нові вибухи. Хаммош розповів: «Загалом їх було чотири. За десять хвилин усе вщухло. Після цього ми не почули жодного звуку…».

Оператор Кенк прожогом кинувся назад. Він сповістив, що від вибухів Жак’є, мабуть, загинув.

За свідченням Хаммоша, в місцевій клініці, куди доправили його труп, сирійська влада наполягала, щоб закордонні журналісти виступили із заявами, затаврувавши напад «терористів». Вони також закликали Кароліну Пуарон передати їм тіло чоловіка на розтин. Тиск із їхнього боку був настільки сильним, що вона, Аммош і Кенк змушені були охороняти тіло Жілля упродовж декількох годин, допоки його не передали офіційним представникам Франції.

Згодом французька влада розпочала кримінальне розслідування, та подробиці медичної експертизи не розкрито. Сирійський уряд поклав вину на смертельний замах на опозиційні сили, приклеївши до нього ярлика «теракту».

По закордонних репортерах – прямою наводкою

Найгірше із закордонними журналістами сталося 22 лютого, коли декілька снарядів урядових військ влучили у тимчасовий медіацентр, розташований у триповерховій будівлі у кварталі Баб-Амра, у м. Хомсі. Пол Конрой, який служив у британській королівській артилерії, вважає: це був обстріл по мішені, що мав на меті вивести об’єкт з ладу. Фоторепортер розповів CBS News: він не вписувався у схему попередніх, що були безладними. Цього разу, за його словами, було завдано координованого військового удару. Спочатку обстрілювали велику площу. Потім її було звужено. Втретє вогонь вели, як кажуть, «на ураження. Влучили в будинок, зруйнували його, вбили двох чудових людей і декількох поранили».

Жан-П’єр Перрен (Jean-Pierre Perrin), журналіст паризької щоденної Libération, який був у Баб-Амрі разом із Колвін і Конроєм, виїхавши звідти на три дні раніше, розповів КЗЖ таке: урядові війська могли легко засікти будівлю. Адже вона єдина в окрузі освітлювалася від генератора, що працював цілу ніч у темному районі. Повідомлення вказують на те, що урядові війська могли запеленгувати супутникові сигнали, якими журналісти користувалися для зв’язку із зовнішнім світом. Це схоже на тактику росіян під час військового конфлікту в Чечні. Технічні експерти заявили КЗЖ, що супутникові телефони відносно легко відстежити.

Тих, хто вижив, – як Хав’єр Еспіноса (Javier Espinosa) з іспанської газети El Mundo, це глибоко вразило. «Це змушує вас відчувати, що ви можете стати жертвою конфлікту, – сказав він КЗЖ. – Однак я завжди порівнюю свою ситуацію зі становищем мирних жителів довкола себе. У цих конфліктах ми, закордонні журналісти, завжди є свого роду VIP-персонами. Тож на нас постійно лежить репортерський обов’язок. Це стосується і громадянських журналістів у Баб-Амрі. Вони невтомно працювали, бо дехто з їхньої команди загинув. Один із них трудився навіть тоді, коли його поранило».

Саїд Аммош висловився так: «Ми – свідки. Ми – свідки жорстокої тиранії. Якщо ми дозволимо їм нас залякати, це означатиме, що перемогли вони».

Автор: арабістка Dahlia El Zein

Джерело: CPJ

Переклад: Аркадій Сидорук