У Бразилії економічний бум. Найбільша за територією та населенням країна Латинської Америки останнім часом перегнала за обсягом ВВП Велику Британію, посівши за цим показником шосте місце в світі. А за прогнозами наприкінці 2012 року підніметься ще на одну сходину.

Видобуток нафти різко зріс, бідність опустилася до найнижчої позначки за всю історію. 2014 року країна буде господаркою змагань на кубок світу з футболу, а 2016-го – літніх Олімпійських ігор. «Б», що належить до потужної групи країн, що розвиваються, – БРІК – домагається місця постійного члена у Раді Безпеки ООН.

Світ відзначає незаперечне піднесення Бразилії. Водночас лишається майже непоміченою все більша хвиля насильства щодо журналістів, які працюють у безмежних внутрішніх і прикордонних районах країни, де наслідки швидкого розвитку й демократизації відчутні ще не повною мірою.

У пресі переважали заголовки про погіршення стану свободи преси в Мексиці та Еквадорі. Тим часом у Бразилії 2011 року було вбито 5 репортерів. Це найвищий показник, відколи з 1997 року IPI почав вести мартиролог журналістів. Він рівнозначний показникові трьох попередніх років разом узятих. Усі, крім одного з цих злочинів, було вчинено за межами великих міст.

Тривожна тенденція продовжилася 2012 року. Минулого місяця було викрадено й страчено разом із його подругою Маріу Рандолфу Маркіса Лопіса (Mário Randolfo Marques Lopes) – редактора видання в глибинах штату Ріо-де-Жанейро. А через п’ять днів у маленькому містечку на неспокійному парагвайському кордоні у штаті Мату-Ґроссу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul) бойовик-мотоцикліст убив журналіста і власника газети Паулу Рокару (Paulo Rocaro).

Загибель Лопіса та Рокару в містах із населенням менше 100 тисяч наочно висвітлює теперішній стан свободи преси в Бразилії. Медіасередовище в умовах глобалізації мегаполісів, схоже, стає дедалі сприятливішим. Однак журналісти, що працюють за межами центрів федеральної влади, як і раніше, лишаються мішенями наркокартелів, упливових місцевих політиків, усіх, хто боїться наслідків їхніх розслідувань.

«Загалом сьогодні Бразилія користується повною свободою преси», – заявив IPI Едуарду Рібейру (Eduardo Ribeiro), директор національного видання для професійних журналістів Jornalistas & Cia. За його словами, напади на репортерів відбуваються загалом «у регіонах, далеких від великих центрів, де постріли лунають гучніше за слова».

Сузана Блас (Suzana Blass), президент Муніципальної спілки журналістів Ріо-де-Жанейро та редактор відділу розслідувань газети O Dia, витлумачила коментар Рібейру так: «У нас, в Ріо, немає проблем зі свободою преси. Ми можемо робити свою роботу». Однак додала: «У сільській місцевості ситуація інакша».

Твердження, що рівень безпеки журналістів у Бразилії значно відрізняється залежно від географічного розташування, наочно демонструє статистика сусіднього штату Сан-Паулу, що займає площу трохи більшу, ніж Великобританія, на південному сході країни. Згідно з мартирологом смерті IPI, Сан-Паулу – найнебезпечніший штат Бразилії для медіа. За останні десятиліття тут загинуло шість журналістів. Серед них у лютому цього року жертвою насильства став Маркіс Лопіс. Однак лише одне з цих убивств було вчинено у самому мегаполісі Сан-Паулу, попри те, що число його мешканців, близько 20 млн осіб, становить половину від загальної чисельності населення штату.

Виконавчий директор IPI Елісон Бетел Маккензі (Alison Bethel McKenzie) закликала уряд Бразилії взятися за усунення очевидних розбіжностей у прихильності країни до свободи преси на словах і на ділі. «Швидкий розвиток Бразилії викликає в нас захоплення. Ми визнаємо, що у сфері свободи преси досягнуто загального прогресу. Та викликає тривогу те, що це не торкнулося регіональних медіа, – заявила вона. – У внутрішніх та прикордонних регіонах, де вплив федерального уряду відсутній або послаблений, журналісти опинилися в дедалі вразливішому становищі».

Проблема насильства щодо журналістів посідає чільне місце на окраїнах держави, де складна географія та далекі відстані тримають владу федерального уряду в безпорадному становищі. Радіожурналіста Вальдерлея Кануту Леандру (Valderlei Canuto Leandro) застрелили торік у вересні в м. Табатінґа (Tabatinga) – амазонському аванпості, розташованому на кордоні з Колумбією ій Перу. Широко розповсюджена інформація, що це основний пункт ввезення кокаїну до Бразилії.

Наслідки відсутності впливу федеральної влади особливо гостро відчуваються у південно-східному штаті Мату-Гроссу-ду-Сул. Тут, згідно з мартирологом смерті IPI, за останні десять років було вбито трьох журналістів. Двоє з них – на кордоні з Парагваєм – найважливішим транзитним пунктом для перевезення наркотиків та контрабанди зброєю. Тут панує беззаконня. Відсутність влади настільки кричуща, що ліванське військове угруповання «Хезболла» (Hezbollah) підозрюють у використанні цього регіону як штаб-квартири для здійснення операцій із наркотиками у Західній півкулі.

Ванесса Амін (Vanessa Amin), президент Спілки журналістів штату Мату-Гроссу-ду-Сул, заявила IPI, що стан свободи преси в її штаті буде поліпшуватися лише в тому разі, «якщо місцева та національні органи влади за сприяння уряду Парагваю об'єднають свої зусилля для здійснення ефективнішого контролю».

Нещодавно вона допомогла організувати в місцевій Законодавчій асамблеї публічні слухання про злочини проти журналістів. За її словами, військові та співробітники правоохоронних органів висловили розчарування тим, що через незахищеність кордонів вони лишаються безкарними. Водночас журналісти заявили, що брак технічного оснащення та людських ресурсів перешкоджають поліції розслідувати злочини проти медіа.

Під час слухань прокурор м. Амамбай (Amambai) нагадав про випадок, що стався 2004 року. Тоді було заарештовано мера м. Коронел Сапукая (Coronel Sapucaia) за організацію вбивства журналіста Самуела Романа (Samuel Romã). Однак мер отримав habeas corpus і швидко втік через парагвайський кордон. Прокурор закликав до партнерства з урядом Парагваю, щоби перешкодити бразильським злочинцям почуватися вільними й жити нормально в цій країні.

Амін у своїх зауваженнях Законодавчій асамблеї наголосила, що причини насильства стосовно медіа в Мату-Гроссу-ду-Сул у кінцевому рахунку ті ж самі, що й на національному рівні. У свою чергу, президент Національної асоціації газетярів Бразилії Джудіт Бріту (Judith Brito) у січневому в інтерв’ю Інституту тисячоліття (Millennium Institute) зазначила, що в більшості випадків це репортажі про діяльність організованої злочинності та корупції на муніципальному рівні.

Твердження Бріту, схоже, підкріплює статистика IPI. Із 7 журналістів, убитих у Бразилії починаючи з січня 2011 року, шестеро були регіональними репортерами, відомими тим, що викривали корупцію або критикували місцевих чиновників. Сьомий журналіст, фоторепортер Желсон Домінґіс (Gelson Domingues), потрапив під перехресний вогонь, коли поліціанти у боротьбі з незаконним оборотом наркотиків здійснювали операцію в Ріо-де-Жанейро.

Блас зі Спілки журналістів штату Ріо-де-Жанейро пояснила, що теле- й радіоліцензії у сільській місцевості, як правило, надаються обраним родинам і політикам. За її словами, вони «використовуються для отримання та збереження влади». Відгукуючись на слова Рібейру про «мову пострілів», вона зазначила: «Там, де бере гору “культура насильства”, свобода преси неможлива»

Амін висловила аналогічне ставлення. Часткову відповідальність за підбурювання до агресії проти журналістів несуть, на її думку, власники газет, які домагаються своїх політичних інтересів через медіа.

Блас і Амін указали й на те, що чимало місцевих і регіональних ЗМІ не спроможні вижити без державного фінансування. Це дає змогу муніципальним чиновникам в усіх країнах Латинської Америки контролювати зміст медіа методом фінансових покарань і заохочень.

IPI вважає, що масштаби завдань, які стоять перед регіональними медіа Бразилії, вимагають активної участі національного уряду. З цього погляду теперішній президент Ділма Руссефф (Dilma Rousseff), схоже, значно більше зацікавлена у зміцненні та реформуванні преси, ніж її попередник Луїс Інасіу Лула да Сілва (luíz Inacio Lula da Silva), стосунки якого з пресою часто були неспокійними.

Виступаючи торік з нагоди 90-ї річниці заснування наймасовішої газети Бразилії Folha de S. Paulo, Руссефф назвала вільну пресу та журналістику розслідувань «необхідними» для демократії. «Уряд повинен виявити спроможність співіснувати зі своїми критиками в медіа», – стверджувала вона.

Стосовно коментарів Руссефф директор IPI Елісон Бетел Маккензі (Alison Bethel McKenzie) сказала: «Ми щиро вітаємо позитивні слова президента про свободу преси. Сподіваємося, що вона підтримає їх конкретними діями не тільки у міських центрах Бразилії, що перебувають на видноті, а й у внутрішніх і прикордонних регіонах країни, де становищем журналістів можна легко знехтувати».

Маккензі зазначила, що уряд Руссефф активізував зусилля у боротьбі з беззаконням на кордонах Бразилії (згідно з повідомленнями, він витрачає понад 4,5 млрд євро на створення системи моніторингу, який включає застосування розвідувальних літаків і супутників). Водночас виконавчий директор IPI підкреслила, що бразильському уряду необхідно вживати конкретніших заходів стосовно поліпшення безпеки журналістів, вирішувати проблему високого рівня безкарності за вчинені проти них злочини.

IPI вважає, що кроком у правильному напрямку може стати ухвалення законопроекту (Projeto de Ley 1078/2011), що перебуває на розгляді Конгресу Бразилії. Він передбачає притягнення до відповідальності за злочини проти журналістів на федеральному рівні.

Цей законопроект відстоює у Конгресі Протоженіc Кіроз (Protógenes Quiroz) – колишній офіцер федерального поліцейського відомства, відомий своїми гучними розслідуваннями корупційних справ. «Законопроект сприятиме більшій незалежності під час розслідування і судового переслідування злочинів, скоєних проти журналістів, без компромісу з місцевими структурами», – заявляє він. Законопроект підтримує Спілка журналістів штату Ріо-де-Жанейро.

Щоби гарантувати притягнення до відповідальності осіб, причетних до злочинів проти журналістів, необхідно радикально змінити судову систему Бразилії, сказав IPI Рібейру з Jornalistas & Cia. Безкарність, за його словами, це «значно більшою мірою наслідок стану бразильського правосуддя, яке, безперечно, сприяє багатим і сильним, аніж можливої оркестровки на користь чи проти когось». Однак уплив грошей на судові рішення повільно слабшає, частково завдяки розслідуванням медіа, додав він.

Водночас цикл агресії та самоцензури укорінився у бразильському прикордонні. Саїд Амін із Мату-Гроссу-ду-Сул каже: «Ймовірно, там незрівнянно більше фактів, пов’язаних із насильством щодо журналістів, проте їх замовчують».

Це замовчування має, однак, далекосяжні наслідки для Бразилії, ставлячи під загрозу спроби країни здійснити прорив у сфері підвищення прозорості та відповідальності. Журналісти часто є основною (і єдиною) опорою корупції на муніципальному рівні.

IPI вважає, що в кінцевому підсумку Бразилія, в якій існують дві різні реальності – центр і периферія, не в змозі підкріплювати свої величезні успіхи, що привертають увагу світу. Подальший прогрес вимагає повної та однаково рівної інформованості суспільства. Досягнути цього можна лише в тому разі, якщо уряд візьме на себе зобов’язання захищати права медіа в кожному штаті і в кожному муніципалітеті.

Автор: Джон Ґріффен, Міжнародний інститут преси (IPI)

Джерело: Міжнародний інститут преси (IPI)

P.S. Двоє бразильських журналістів загинули нещодавно на кордоні з Парагваєм. Це сталося менш як через тиждень після того, як віденський Міжнародний інститут преси (IPI) оприлюднив спеціальну доповідь, застерігаючи від посилення насильства проти медіа у прикордонних регіонах Бразилії. Вбивство уродженців прикордонного штату Парана Онея ді Моури (Onei de Moura) – власника тижневика Costa Oeste та Дівіну Апаресіду Карвальйю (Divino Aparecido Carvalho) – художнього редактора Radio Cultura AM доповнили зловісну картину тривожного стану безпеки журналістів у цій велетенській латиноамериканській країні.

Переклад: Аркадій Сидорук