Телефонні дзвінки місцевим журналістам зазвичай лунають пізно ввечері. Голос звучить жорстко. Лунає вимога опублікувати заяву. Перед цим – короткий наказ: «Повідомте наші меседжі без будь-яких змін, інакше ми вас уб’ємо».

Повідомлення попереджають про заплановане насильство або вбивства, іноді називають намічену жертву або ж беруть відповідальність за вчинені звірства. Телефонують сунітські бойовики, які набули горезвісної слави через насильство щодо шиїтської меншини чи сепаратистських груп, які регулярно підривають поліційні дільниці або чинять напади на урядові об’єкти у південно-західній пакистанській провінції Белуджістан.

Нічні дзвінки ставлять журналістів у безвихідне становище. Якщо вони не опублікують повідомлення, їх можуть убити. Якщо ж це зроблять, їм, згідно з пакистанськими антитерористичними законами, може загрожувати трирічне тюремне ув’язнення.

Не дивно, на який ризик вони вважають за краще йти. За останні шість років у Белуджистані було вбито щонайменше 20 журналістів. Їхні трупи, продірявлені кулями, іноді знаходять у мішках.

«Якщо ви журналіст, тут, у провінції Белуджистан, у вас є вибір: куля в голову, або тюремний вирок», – каже Ашик Батт (Ashiq Butt), кремезний завідувач бюро News Network International (NNI) – пакистанського інформаційного агентства, що постачає повідомлення газетам.

Намагаючись зупинити ескалацію насильства у провінції, влада, зі свого боку, чинить тиск.

Минулого місяця уряд провінції Белуджистан вперше висунув обвинувачення проти 21 новинного медіа. Згідно з антитерористичним законом, їхнім власникам і декільком журналістам загрожує трирічне тюремне ув’язнення за поширення повідомлень, репортажів або інформації, отриманої від забороненої групи бойовиків. У звинуваченні йдеться про те, що новинні організації «сіють паніку».

Як стверджує американський Комітет захисту журналістів (CPJ), Пакистан – одна з найнебезпечніших країн у світі для журналістів. За останні шість років тут загинув насильницькою смертю 41 журналіст. Дванадцять із цих смертей ще розслідують – визначають, чи вони пов’язані з професійною діяльністю.

Чимало з численних груп бойовиків та озброєних угруповань у Пакистані, такі як «Лашкар-е-Джанґві» (Lashkar-e-Janghvi), масово й безкарно вбивають шиїтів. Поліція надто слабка, щоб безпосередньо діяти проти них. Вона хіба що заохочує їх погрожувати журналістам, перетворюючи на свої рупори.

«Якщо я хочу жити в цьому місті, я мушу написати те, що вони мені кажуть», – зауважує Батт.

За його словами, заяви часто можуть бути жорстокими й відвертими, з подробицями вбивств. Повідомлення сунітських бойовиків пройняті уїдливими нападками на мусульман-шиїтів, яких вони паплюжать як єретиків.

Минулого тижня Батту телефонував член самопроголошеної насильницької Визвольної армії Белуджистану (The Baluchistan Liberation Army) – сепаратистського угруповання, яке бореться за створення незалежної держави для етнічних белуджів. Це угруповання вже взяло на себе відповідальність за загибель трьох журналістів. Особа, яка передавала Батту меседж, додала: оприлюдни його дослівно або помреш!

Він так і зробив, опублікувавши заяву: «Ми будемо вбивати прикордонників та поліціантів... Ми будемо продовжувати нашу боротьбу, поки Белуджистан не визволиться від Пакистану».

Інший журналіст, Аріан Хан (Aryan Khan), сказав у столиці Белуджистану Ґветті, що бойовики «Лашкар-е-Джанґві» навіть нав’язують, як повинні висловлюватися газети й радіо у новинах, повідомляючи про смерть шиїтів внаслідок нападів чи з природних причин. Замість того, щоб робити це шанобливо, як це зазвичай прийнято мовою урду, коли йдеться про кончину людини, вони кажуть: ми повинні використовувати те ж слово що й про здохлу тварину.

В останні роки пакистанську провінцію Белуджистан потрясали невпинні кровопролиття. Нападів зазнавали й активісти за права людини та міжнародних гуманітарних організацій, що діють у Белуджистані. Міжнародний Червоний Хрест призупинив свою активність у травні, після того як одного з його працівників було вбито у Кветті.

«Белуджистан викликає в нас серйозне занепокоєння, – сказав координатор азійської програми Комітету захисту журналістів Боб Дітц (Bob Dietz). – Схоже, що така ситуація триватиме тут довго. Проблеми глибинні, тож простих рішень немає. Для груп підтримки медіа цей регіон став новою лінією фронту».

Через ескалацію насильства величезні території Белуджистану недоступні, стверджує Дітц. Він вважає, що це влаштовує місцеву владу.

«Уряд Белуджистану, схоже, вдоволений тим, що майже не здійснюється або ж зовсім не здійснюється незалежний моніторинг становища», – каже він. Дітц також розкритикував уряд провінції Белуджистану через звинувачення проти журналістів і новинних організацій, які висвітлюють участь обох сторін у конфліктах, що вирують у регіоні.

Начальник поліції провінції Омар Ібн Хітаб (Omar Ibn Khitab) в інтерв’ю у Кветті виправдовував звинувачення під тим приводом, що антитерористичний закон цілком зрозумілий. Він також сказав, що його підлеглі не мають обладнання, аби відстежувати телефонні дзвінки з погрозами на адресу журналістів і виявляти винних.

Комісія з прав людини Пакистану (The Human Rights Commission of Pakistan) опублікувала минулого місяця доповідь, у якій критикує уряд за бездіяльність, а національні медіа – за нехтування висвітленням подій у Белуджистані. У ній йдеться, що місцеві журналісти забуті державою і відчувають загрозу звідусіль.

«Журналістам у провінції погрожують сили безпеки, бойовики та повстанці, – сказано в доповіді, розповсюдженій 30 серпня. – Якщо б вони говорили одне, їх вважала би зрадниками одна сторона, якщо ні, то їх вважала би зрадниками інша сторона».

В офісі Комісії, що перебуває під посиленою охороною, Шамсул Малк (Shamsul Mulk) сказав: його працівники ризикували життям, щоб розслідувати убивства журналістів, а також обставини зникнення безвісти десятків людей, багатьох пов’язаних із сепаратистським рухом. Чимало з них полишили організацію зі страху за своє життя.

«Якби не охоронець за дверима, мене тут не було б, – сказав він. – Люди бояться. Вони вже навіть не відвідують наші засідання».

Автор: Каті Ганнон (Kathy Gannon)

Джерело: The Huffington Post

Переклад: Аркадій Сидорук