Свій блог вона започаткувала  у 11-річному віці. Тоді ж під псевдонімом Гюл Макай (Gul Makai) почала писати для BBC щоденника, який набув світового розголосу. У ньому через особисте сприйняття вона  відтворила брутальне   панування талібів  у «пакистанській Швейцарії» - долині Сват, що на північному заході країни. Це - розповідь про те, що здається не тільки безглуздим, а й неймовірним. Про спробу  сучасних мракобісів утвердити у ХХІ столітті середньовіччя – закрити  школи й під страхом найжорстокішого покарання заборонили освіту для дівчат.  

Малала подала особистий приклад своїм ровесницям, кинувши сміливий виклик талібам. Духовна провідниця молодого покоління стала  першим лауреатом Національної премії миру (National Peace Prize), що нині носить її ім’я. На її честь називають школи. З її ініціативи уряд відкриває навчальні заклади.

Ім’я юної пакистанки  знане за межами країни. Вона стала героїнею американського документального фільму,  численних публікацій у закордонній пресі.  Вона вільно спілкувалася з дипломатами, влаштовувала прес-конференції, громадські імпрези.

Непоборне суспільне прагнення Малали Юсафзай до світла знань розвіювало морок Талібану. Терористи внесли її як свого непримиренного ворога до списку смертників. Замах на  її життя, який   вчинили минулого тижня бойовики,  привернув пильну увагу світових медіа до її яскравої особистості.

Зараз 14-річну Малалу Юсафзай доправляють літаком на лікування до Великої Британії, повідомила з посиланням на джерела у пакистанській армії  BBC. Транспортування здійснюється на пропозицію Лондона надати їй медичну допомогу.

Консиліум лікарів рекомендував перевезти Малалу до британського медичного центру, де є можливості інтегрованого лікування дітей, які зазнали серйозних ушкоджень.

Очікується, що їй потрібно буде вилікувати чи замінити ушкоджені кістки черепу і пройти курс неврологічного лікування.

Переліт спонсорують Об’єднані Арабські Емірати.

Літак з Малалою Юсафзай та з групою лікарів вже вилетів з Пакистану. Поки що невідомо, куди саме у Британії її доправлять.

Досі Малала Юсафзай перебувала у військовому шпиталі у Равалпінді, де була прооперована. Лікарі стверджували, що поліпшення стану її здоров’я у наступні декілька днів матиме критичне значення.

Сліпота ненависті та відгомін

Зухвалий замах  на життя непокірної юначки  збудив совість пакистанців – нації, яка упродовж десятиліть страждає від насильницького екстремізму.

Розлючений хор голосів у соціальних медіа, на вулицях, в газетах і по радіо  засудив напад на 14-річну  Малалу Юсафзай як прояв боягузтва і  приклад того, що уряд не в змозі впоратися з бойовиками.

«Я звинувачую у першу чергу талібів, –написав колумніст Самі Шах (Sami Shah)  у щоденній англомовній газеті  The Express Tribune. - Я звинувачую також  уряд».

У вівторок  бойовики талібів зупинили по дорозі зі школи додому автобус з трьома дівчатами, серед яких була й Малала.

Один з них запитав, де Малала Юсафсай. Коли дівчата вказали на неї, бойовики відкрили вогонь. Кулі влучили у трьох пасажирок.

Двоє з них зазнали тілесних ушкоджень, що не загрожували життю. Малала ж заледве вижила.  

У середу поліція затримала для допиту  і взяла  під варту водія автобуса та охоронця школи. Вони сказали, що розпізнають винуватців.

Тим часом таліби взяли відповідальність за напад на  себе і оприлюднили   зловісну погрозу.

«Якщо цього разу вона виживе, то наступного вже ні, - сказав представник пакистанських талібів. – Ми напевно її вб’ємо».

Міан Іфтіхар Хусейн  (Mian Iftikhar Hussein) - міністр інформації провінції Хайбер-Пахтунхва запропонував нагороду у розмірі $100 тис. за піймання винних у замаху на життя Малали.

Командувач сухопутних військ  пакистанської армії  генерал Ашфак Парвез Каяні (Ashfaq Parvez Kayani) відвідав Малалу у шпиталі і заявив: «Ми відмовляємося схилитися  перед терором». Він також відзначив,  що талібам бракує поваги до «золотих слів»  пророка Мухаммеда:  «Той хто не добре ставиться до дітей,  не належить до нас».  «Вчинивши напад   на Малалу, терористи  не збагнули, що  вона не тільки особистість, а й ікона мужності та надії», - сказав генерал.

Головний міністр Пенджабу сказав, що він бере на себе витрати за лікування Малали, назвавши її «донькою  Пакистану».

Керівник національної  авіакомпанія PIA заявив, що тримає у резерві літак, аби у разі необхідності доправити Малалу «у  будь-яку точку світу».

Двоє нейрохірургів - американський і  британський - запропонували «якщо  необхідно» летіти в  Пакистан.

Вражені й обурені пакистанці молилися по всій країні і по всьому світу.

Автори: Саїд Ахмед, Назір Хабіб, Джо Стерлінг (Saeed Ahmed, Nasir Habib, Joe Sterling)

Джерело: CNN

Моя маленька  відеозірка 

Мені пощастило спостерігати за Малалою Юсуфзай 2009 року шість місяців  з перервами й документувати найважливіші дні її життя у двосерійному документальному фільмі. Ми знімали її останній день навчання перед тим, як таліби закрили школу у пакистанській долині Сват.  Того літа війна роз’єднала її сім’ю, прирікши рідних на становище переміщених осіб. Тоді вона  просила втрутитися в події   спеціального представника  президента Обами в Афганістані й Пакистані Річарда Холбрука (Richard Holbrooke).

Через рік після того, як мою  стрічку   про її родину було завершено, Малала та її батько, Зіауддін (Ziauddin) стали моїми друзями. Вони зупинялися в мене в Ісламабаді. Малалі дістався   мій старий лептоп Apple. Якось ми разом пішли за покупками до англомовної книгарні,   де продавалися англомовні книжки та DVD.  Малала  вибрала   собі декілька нікудишніх американських сіткомів. Тоді мені  мимоволі спало на думку, що дівчина, яка ніколи не здригнулася від  обезголовлених трупів, публічних побиттів і погроз смертю її батькові, ще зовсім дитина.

Малала, яку я знаю, вже не слухняна, сором'язлива 11-річна дівчинка, а безстрашна юначка,  сповнена прагнення піднести свою громадську  діяльність до нових висот. Схоже, на неї вплинула кампанія за відновлення   освіти для жінок, яку вів  її батько - поет, власник приватної школи та несхибний освітній діяч. Сьогодні я вболіваю за нього. Він обожнює двох своїх синів, але Малалу він вважав особливою. Уклавши хлопчиків спати, він дозволяв їй сидіти з нами, і ми  до глибокої ночі говорили   про політику й життя.

Після виходу фільму вона стала  ще сміливішою. Приймала закордонних дипломатів, проводила прес-конференції на теми миру й освіти. За це її відзначили нагородами.  Однак найкраще, що вона робила, - сміливо  продовжувала ходити до школи у долині Сват.

У документальному фільмі, як і в житті,  вона, попри тривоги й ризики, виявляє стійкість і спокій.  Малала було зрілою не за роками. Без примхливості в настрої. Вона не скаржилася на  те, що  інтерв'ю переобтяжують її.

Та нехай не вводять вас в оману  її делікатність та м'який голос. Малала  фантастично настирлива й наполеглива.   Одного разу ми намагалися налагодити віддалений доступ до її ноутбуку. Батько  докучав нам порадою луддита-руйнівника машин. В її  погляді не було   подиву, а у висловлюваннях злостивості. Замість цього вона   дипломатично сказала  батькові, що проблему вирішить вона, а не він, хоча він чоловік. То був рідкісний  виклик  пакистанським родинним традиціям. Коли батько пішов, Малала  самовдоволено усміхнулася. 

Якось Зіауддін забув про день  народження Малали. Несхильна до суперечок донька поглузувала з  батька у  месседжі. Змусила його  вибачитися й подарувати кожному по декілька порцій морозива. Вона  почувалася щасливою.

Вперше я зустрівся з Малалою у січні 2009 року, за десять днів до того, як таліби вирішили закрити школу, де навчалися її дівчатка-однолітки, та сотні інших шкіл у долині Сват. Подорожувати там було вкрай небезпечно, і ми зустрілися у брудному гостьовому будинку на околиці  Пешавара.

Через десять днів її батько втратить сімейний бізнес, а вона позбудеться можливості завершити  початкову   освіту. Я мав визначити, наскільки ризиковано було про це писати. З допомогою пакистанського журналіста   брав інтерв'ю у Зіауддіна. Моя тривога посилювалася з кожною його відповіддю. Бойовики чатували   на контрольно-пропускних пунктах. Вони вбивали усіх незгодних з ними, часто залишаючи обезголовлені трупи на головному майдані міста. 

Знімати документальний фільму у долині Сват було вкрай небезпечно.  Я поцікавився думкою Малали. Розмову перекладав пакистанський журналіст Ірфан Ашраф (Irfan Ashraf), який добре  знав її родину. Десь через  десять   хвилин я помітив за мовою жестів, що Малала розуміла мої запитання.

«Ти розмовляєш англійською?» - запитав я.

«Так, звісно, - відповіла вона чудовою англійською мовою. - Я саме кажу, що відчуваю  страх у  серці, бо таліби збираються закрити школу».

З тієї миті, як вона це сказала, присутність Малали зачарувала мене. Однак вперше у  журналістській роботі  я опинився у незручному становищі.  Намагався переконати Зіауддіна, що моя стаття не варта ризику. Та він стверджував, що у місцевій пресі його знають як відомого громадського активіста. Якщо таліби захочуть вбити його чи когось з його родини, вони зроблять це у будь-якому випадку. Зіауддін заявив, що готовий померти за справу. Чи готова була Малала? Про це я ніколи її  не запитував.

Зрештою, моя найприємніша згадка про Малалу – це єдина зустріч з нею віч-на-віч. Наприкінці фільму є така сцена. Вона допитливо оглядає свій клас, який військові, вигнавши з долини Сват талібів,  перетворили на  бункер. Я сам попросив її провести екскурсію руїнами школи. Кадри справляють враження знятих за сценарієм чи постановочних. Та, по суті, я лише записав  розмову 11-річної дівчинки, яка говорить красномовно й від щирого  серця.

Малала помітила, що вояки  пробуравили  оглядовий отвір у стіні класу і  написала на ній жовтим маркером: «Це – Пакистан».
Подивилася на маркування і сказала: «Погляньте!  Таліби нас знищили».

В останньому електронному повідомленні, яке я отримав від неї,   великими літерами було написано: «МЕНІ ПОТРІБЕН ДОСТУП ДО СВІТУ ЗНАНЬ». Підпис: «ВАША МАЛЕНЬКА ВІДЕОЗІРКА».

Я теж хотів, щоб вона вийшла  у ширший світ. Під час одного з останніх вечорів у Пакистані я довго ходив  опівночі з її батьком, відверто розмовляв з ним про можливості Малали набути освіту. Мене менше турбувала її безпека, бо  пакистанські військові вже майже виграли війну проти талібів.

Ми вели мову про те, що вона має потенціал домогтися успіху на ґлобальному рівні. Я запропонував    отримати для неї стипендію в одній з елітних шкіл-інтернатів у Пакистані  чи   навіть у Сполучених Штатах. Батько сяяв від гордощів, однак додав: «За декілька років. Вона ще не готова».

Не думаю, що він був готовий її  відпустити. Та хто звинуватить його у цьому?

Автор: Адам Б.Еллік (Adam B.Ellick)

Джерело: The New York Times

Прогноз, в який не хочеться вірити

BBC написала, що якщо Малала Юсафзай видужає,  життя для неї та для її родини зміниться. У Пакистані немає безпечного місця для тих, хто на прицілі в угруповань  бойовиків. Можливо, вона житиме під охороною агентів служби безпеки чи, отримавши політичний притулок, - за кордоном. В обох випадках її життя та її можливості вести  кампанію за освіту для дівчат на північному заході Пакистану будуть жорстко обмеженими. 

Підготував і переклав Аркадій Сидорук