Насильство в Сирії, а також серія убивств у Сомалі призвели до того, що число журналістів, загиблих 2012 року через професійну роботу, різко зросло. Мартиролог включає рекордне число онлайн-репортерів.

Війна в Сирії, рекордне число убивств в Сомалі, безперервне насильство в Пакистані, тривожне поширення розправ у Бразилії сприяли тому, що 2012-го при виконанні професійного обов’язку було вбито на 42 відсотки більше репортерів, ніж попереднього року. При цьому інтернет-журналісти ставали жертвами нападів частіше, ніж будь-коли. Частка вбитих фрілансерів знову досягла вище середнього рівня. Таких висновків дійшов у попередньому щорічному аналізі Комітет захисту журналістів.

До середини грудня 2012-го безпосередньо через свою професійну роботу загинули 67 журналістів. Цей рік може стати одним із найстрашніших, відколи 1992-го КЗЖ почав збирати докладні дані.

Найгіршим через встановлений рекорд убивств репортерів був 2009 рік. Тоді загиблими за цим критерієм було визнано 74 журналісти. Майже половину з них було вбито під час масової різанини у філіппінській провінції Маґінданао (Maguindanao). Цьогоріч КЗЖ продовжує розслідувати обставини загибелі ще 30 журналістів, з’ясовуючи, чи вони пов’язані з роботою.

2012 року найнебезпечнішою країною, поза сумнівом, була Сирія. Тут загинули у боях чи були обрані мішенями урядових або опозиційних сил 28 репортерів. Крім того, одного журналіста, який висвітлював сирійську війну, убили через кордон у Лівані. Число смертей, пов’язаних із сирійським конфліктом, наблизилося до найгірших щорічних показників під час війни в Іраку, де у 2006 і 2007 роках загинуло по 32 репортери.

Пол Вуд (Paul Wood) – кореспондент BBC на Близькому Сході, який висвітлював війну в Іраку та багато інших конфліктів, заявив, що війна в Сирії «найважча, яку довелося пережити». Уряд Башара Асада намагався перекрити потік інформації, заборонивши в'їзд у країну закордонним журналістам, змушуючи його особисто і багатьох інших репортерів проникати у Сирію таємно: «Ми ховалися у вантажівках з овочами. За нами полювала поліція. Коли працюєш репортером нелегально, трапляється всяке».

Закордонних репортерів блокували. Місцеві медіа перебували під контролем держави. Щоб документувати конфлікт, камери й блокноти взяли до рук сирійські громадянські журналісти. Принаймні 13 із них заплатили за це найвищу ціну. Одному з них – Анасу аль-Тарші (Anas al-Tarsha) було лише 17 років. Щонайменше п'ятеро загиблих громадянських журналістів працювали у Дамаску в мережі Shaam News Network. Їхнє відео широко використовували міжнародні новині медіа.

«Було таке відчуття, що це перша війна на YouTube, – ділиться враженнями Вуд. – Бачиш хлопця з кулеметом, а поруч із ним двох хлопців із камерою й телефоном». Місцеві репортери, за його словами, скрізь наражаються на ризики: «Ми бачили провладних журналістів, які ставали мішенями повстанців. Це добре відомо. Та опозиційні журналісти кажуть, що режим налаштований брати їх на приціл».

Серед загиблих був Алі Аббас (Ali Abbas), який очолював редакцію внутрішніх новин державного інформаційного агентства SANA. Відповідальність за його вбивство в Дамаску взяло на себе ісламістське угруповання, пов'язане з «Аль-Каїдою» (Al-Qaeda). Репортера державної щоденної газети Tishreen Мосааба аль-Обдааллаха (Mosaab аль-Obdaallah) застрелили впритул у його власному будинку вояки сирійських сил безпеки. Він став мішенню після того, як влада дізналася, що він надсилав новини й знімки про воєнний конфлікт сайтам, прихильним до опозиції, свідчать його колеги й друзі.

По всьому світу переважна більшість жертв (94 відсотки) – це місцеві журналісти, які висвітлювали події у своїх країнах. Їх частка приблизно відповідає підрахункам за інші роки. 2012-го було вбито чотирьох закордонних журналістів. Усі вони загинули в Сирії. Це американка Мері Колвін (Marie Colvin), яка співпрацювала з британською Sunday Times, французький фоторепортер-фріленсер Ремі Ошлік (Rémi Ochlik), фоторепортер France 2 Жіль Жакьє (Gilles Jacquier) і журналістка Japan Press Міка Ямамото (Mika Yamamoto).

Частка вбитих у боях журналістів більша, ніж у попередні роки. 2012 року під перехресний вогонь потрапила понад третина загиблих у світі репортерів – приблизно удвічі більше, ніж це було раніше.

Цьогоріч близько половини убивств були цілеспрямованими. Це менше, ніж 69 відсотків за останні два десятиліття. Баланс жертв-2012 визначався небезпечними завданнями – такими як висвітлення вуличних протестів.

У Сомалі 2012-го загинуло 12 журналістів. Він став найстрашнішим роком для країни, що має тривалу історію розправ над представниками медіа. Як свідчить дослідження КЗЖ, за останнє десятиліття у Сомалі не було порушено жодної судової справи про вбивство репортерів. Місцеві журналісти заявляють, що причина цієї «чудової послужної безкарності» – корумповані й слабкі інститути влади. Ця ситуація сприяє новим убивствам.

2012 року першою жертвою став Хасан Осман Абді (Hassan Osman Abdi) – директор Shabelle Media Network, відомий за прізвиськом Fantastic (Фантастичний). Його вбивство спонукало тодішнього міністра інформації Абдулкадіра Хусейна (Abdulkadir Hussein) пообіцяти провести ретельне розслідування. Однак упродовж року мережа втратила ще трьох співробітників.

Високий рівень убивств журналістів у Сомалі частково пояснюється складними й уразливими політичними перетвореннями в країні, а частково тим, що бойовиків-терористів Al-Shabaab було 2011 року значною мірою витіснено зі столиці Моґадішо, стверджує заступник директора незалежної радіостанції Kulmiye Мохамед Одова (Mohamed Odowa). Однак у результаті нападів 2012 року декілька журналістів цієї радіостанції зазнали серйозних поранень. «Al-Shabaab, втрачаючи ґрунт під ногами на великих територіях, хотіла, однак, подати сигнал зовнішньому світу, нібито вона ще перебуває у столиці», – наголосив Одова КЗЖ. Як свідчить дослідження медіаорганізації, Al-Shabaab причетна до вбивства 2012 року щонайменше чотирьох репортерів.

Частка журналістів, які працювали онлайн, становить цього року понад третину жертв порівняно з п'ятою частиною 2011-го. Це найбільший професійний сегмент, зафіксований КЗЖ. Частка репортерів друкованих медіа, загиблих при виконанні службових обов'язків, впала до рекордно низького рівня – 31%. Натомість упродовж останніх двох десятиліть на них припадала понад половина загиблих. Теле- й радіожурналісти визначили остаточний баланс 2012 року.

28 відсотків репортерів, загиблих 2012 року, були, як і 2011-го, фрілансерами. Це вдвічі вищий відсоток, ніж упродовж тривалого часу до цього. Незалежного пакистанського журналіста Мукаррама Хана Аатіфа (Mukarram Khan Aatif), який активно співпрацював із приватною телестанцією Dunya News та з Deewa Radio, що є службою фінансованого урядом США «Голосу Америки», яка здійснює мовлення на пушту, застрелили біля мечеті, приблизно за 15 миль від Пешавара. Відповідальність за його вбивство взяли на себе таліби. Через висвітлення конфлікту на пакистано-афганському кордоні Аатіф нажив собі й інших численних ворогів.

Пакистан, який у 2010-му й 2011-му був найбільш смертельно небезпечною країною, цього року опустився на дві позначки. Однак число загиблих репортерів зупинилося на цифрі 7. Чотири вбивства було вчинено у Белуджистані – найбіднішому регіоні Пакистану, де триває затяжне насильство між сепаратистами, їхніми опонентами, між різними племенами та етнічними групами, між пакистанськими силами безпеки і розвідувальними службами та угрупованнями-спільниками талібів.

Серед жертв – кореспондент телестанції ARY Абдул Хак Балок (Abdul Haq Baloch). Його застрелили, коли він виходив із прес-клубу, де працював генеральним секретарем. Влада не знайшла винного в злочині. Це стосується майже всіх убивств представників медіа як у цьому регіоні, так і по всій країні.

«Той факт, що журналістів часто обирають мішенями у Белуджистані, пов'язаний з націоналістичним рухом», – каже Малік Сирадж Акбар (Malik Siraj Akbar), засновник і редактор The Baloch Hal. Родом він із Белуджистана, а нині живе у США: «Уся провінція охоплена антиурядовим повстанням. Якщо вбито одного журналіста і уряд не вживає жодних дій, це сприяє безкарності та заохочує нові напади на репортерів».

У Бразилії чотирьох журналістів вбили безпосередньо через їхню професійну діяльність. Це найбільша річна втрата протягом десятиліття. За останні два роки тут загинуло сім репортерів. КЗЖ розслідує ще чотири вбивства, щоб визначити їхні мотиви. У Бразилії, що традиційно є одним із найнебезпечніших місць для преси, у період з 2005 до 2010 року було зафіксовано тільки декілька смертельних випадків. Тож останній сплеск особливо тривожний для місцевих журналістів.

«У невеличких містах мішенями стають блогери та автори невеликих газет і веб-порталів, які викривають корупцію», – каже кореспондент телемережі Al-Jazeera у Сан-Пауло Ґабріел Елізонду (Gabriel Elizondo). – Типова жертва – репортер, який мешкає тут і працює на маленьке видання. Його вбивають».

Серед загиблих 2012 року – Десіу Са (Décio Sá). Він писав політичні статті для газети O Estado do Maranhão, а на своєму популярному Blog do Décio – про політичну корупцію. Са неодноразово погрожували у зв'язку з його роботою. Як повідомляють ЗМІ, арештовано декількох осіб. Серед них – підозрювані у злочині бойовик і замовник, на яких чекає суд.

Про погрози повідомляла приблизно третина репортерів, які стали по всьому світу жертвами розправ.

2012 року КЗЖ документував загибель одного технічного працівника медіа. Йдеться про Мохаммеда Аміра (Mohammad Amir) з телестанції ARY TV, якого вбили, коли він віз знімальну групу для висвітлення бурхливих протестів у Пешаварі.

Документувати загибель технічних працівників ЗМІ – перекладачів, водіїв, фіксерів – медіаорганізація почала з 2003 року. 2007-го, коли в Іраку було вбито дванадцятеро, число жертв досягло двадцяти.

Відсутність даних про загибель технічних працівників медіа у Сирії, попри велике число вбитих репортерів, відображає умови конфлікту й те, як змінився характер новин. Закордонні журналісти не могли працювати в цій країні відкрито й змушені були покладатися не на традиційних фіксерів, а на активістів і контрабандистів. Натомість місцеві громадянські репортери широко налагодили передачу фронтових новин, започаткували сайти та завантажували в інтернет відео.

Ось інші тенденції та подробиці, що випливають з аналізу КЗЖ:

• 2012 рік за числом зареєстрованих КЗЖ загиблих репортерів посів третє місце. Після 2009 року, коли було задокументовано 74 фатальні випадки, та 2007 року з 70 випадками за рахунок великого числа вбитих в Іраку.

•. Найпоширеніші причини загибелі журналістів цього року – війна, політика і права людини.

• Близько 35% убитих цьогоріч були операторами або фоторепортерами. Їхня частка перевищує більше як на 20 відсотків число загиблих упродовж останніх двох десятиліть. У Сирії приблизно дві третини журналістів загинули з камерами в руках.

• У Мексиці, де злочинне насильство є найбільшою небезпекою для преси, 2012-го було підтверджено вбивство за професійну діяльність фріленсера Адріана Сільви Морено (Adrián Silva Moreno). Тим часом КЗЖ продовжує досліджувати мотиви ще 5 вбивств, вчинених протягом року. Через відмову мексиканського уряду здійснювати глибинні розслідування робити це нам надзвичайно важко.

• Підтверджено убивство одного репортера через професійну діяльність на Філіппінах. Це найнижчий показник із 2007 року. В Росії також убито одного журналіста. Казбека Геккієва – ведучого програми новин філії державної телекомпанії ВДТРК, застрелили у Нальчику, на Північному Кавказі. Обидві країни посідають погані місця в Індексі безкарності КЗЖ. У ньому висвітлюються країни, де репортерів убивають постійно, а вбивці лишаються на свободі.

• Окрім 28 смертей у Сирії, пов'язаних із роботою, КЗЖ зафіксував справи чотирьох інших журналістів, які загинули за нез'ясованих обставин. Ми розглядаємо також повідомлення про смертельні випадки тих, кого місцеві групи характеризують як громадянських журналістів. У цих справах крім прізвищ поки що відомі лише деякі подробиці.

• За межами Сирії число загиблих репортерів на Близькому Сході і в Північній Африці зменшилося. В інших країнах регіону зареєстровано дві пов'язані з професійною роботою смерті. У Бахрейні після зйомок демонстрації протесту прихильників реформ застрелили незалежного відеооператора Ахмеда Ісмаїла Хасана (Ahmed Ismail Hassan). У Єгипті помер репортер Аль-Хоссейні Абу Деїф (Al-Hosseiny Abou Deif). За свідченнями очевидців, його вразила гумова куля прихильника братів-мусульман.

• Вперше з 2003 року КЗЖ не підтвердила жодного випадку убивства репортера, пов’язаного з роботою, в Іраку. Загалом зі 151 журналіста більшість було вбито з цієї причини з 2003-го по 2008 рік. Ми продовжуємо розслідувати обставини загибелі трьох іракських репортерів 2012 року, щоб визначити, чи вони пов’язані з їхньою професійною діяльністю.

• Відколи КЗЖ почав вести з 1992 року докладний облік, перший пов'язаний із роботою смертельний випадок зафіксовано у Танзанії. Репортера приватного телеканалу Channel Ten і голову місцевого прес-клубу Дауді Мванґозі (Daudi Mwangosi) було вбито під час зіткнення з поліцією, що арештовувала іншого журналіста.

• КЗЖ документував смертельні випадки ув'язненого журналіста, що перебував під арештом. Опозиційний іранський блогер Саттар Бехешті (Sattar Beheshti) помер через чотири дні після арешту за звинуваченням «у діях проти національної безпеки». Інші в’язні свідчать, що під вартою в Евінській в'язниці він зазнав тортур. У Колумбії незалежний журналіст Гільєрмо Кірос Дельгадо (Guillermo Quiroz Delgado) помер після того, як його госпіталізували з каліцтвами, яких він зазнав під час арешту поліцією, висвітлюючи вуличні протести.

• КЗЖ документував також випадки загибелі репортерів, пов'язаних із професійною діяльністю в Нігерії, Індії, Еквадорі, Таїланді, Бангладеш, Індонезії та в Камбоджі.

Медіаорганізація почала збирати докладні дані про загибель журналістів із 1992 року. Співробітники КЗЖ проводять незалежні розслідування і перевіряють обставини кожної смерті. КЗЖ робить висовок, що справа пов'язана з професійною діяльністю тільки у тому разі, коли його співробітники мають підстави вважати, що журналіста було вбито безпосередньо через помсту за його чи її роботу, під перехресним вогнем у зоні бойових дій чи при виконанні небезпечного завдання.

Якщо мотиви вбивства чітко не визначено, однак не виключено, що репортер загинув через професійну роботу, КЗЖ класифікує випадок як «непідтверджений» і продовжує розслідування.

До списку КЗЖ не входять журналісти, які померли від хвороб (такі як кореспондент The New York Times Ентоні Шадід (Anthony Shadid), котрий під час таємної подорожі з Сирії зазнав нападів астми) чи загинули в авто- або авіакатастрофах, якщо їхньою причиною не були ворожі акції.

Інші медіаорганізації, використовуючи різні критерії, наводять більше число смертей, ніж КЗЖ. (За даними «Репортерів без кордонів», 2012 року загинуло 88 журналістів; за даними Міжнародного інституту преси (IPI) – 132 репортери. Обидві медіаорганізації визнали цей рік найбільш смертельно небезпечним» для журналістів. – MS).

Наша база даних журналістів, загиблих 2012 року через професійну діяльність, включає відомості про кожну жертву і статистичний аналіз.

КЗЖ веде також базу даних про всіх репортерів, убитих із 1992 року.

Остаточний список журналістів, убитих 2012-го, буде опубліковано на початку січня 2013 року.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Чому при виконні небезпечних завдань гине все більше репортерів

Убивства – головна причина загибелі репортерів, пов’язаної з професійною діяльністю, у світі. Цей рік не був винятком. Мартиролог-2012 відобразив нещодавню глобальну зміну у фатальних випадках із журналістами. Цьогоріч у військових ситуаціях було вбито більше репортерів, ніж будь-коли з 2012-го, відколи КЗЖ почав вести докладний підрахунок.

23 журналісти, загиблі цього року у світі під перехресним вогнем, це 34% убитих від загального числа. Приблизно вдвічі більше традиційного середнього рівня. Починаючи з 2010 року число репортерів, що принесли себе в жертву під час висвітлення вуличних протестів чи виконання аналогічних небезпечних завдань, зросло значно швидше за темпи, зафіксовані з 1992 року.

Журналісти з камерами – фотографи, телеоператори – в останні роки платили надзвичайно високу ціну. Частка убитих фрілансерів та онлайн-журналістів у цей період також збільшилася. Чимало загиблих у боях і при виконанні небезпечних завдань були відносно недосвідченими, а деякі жертви в Сирії просто підлітками.

Про що це каже? Варто мати на увазі, що ризики для журналістів змінюються зі способом підготовки новин. Тож умови 2012-го не обов'язково повторяться наступного року чи взагалі у майбутньому. Однак декілька речей, що їх висвітлили останні мартирологи, вимагають уваги представників професії.

Технології дали змогу готувати й поширювати новини самостійно, без належності до новинних організацій. Частка онлайн-журналістів у щорічних мартирологах смерті КЗЖ зростала з 2008 року. Однак 25 загиблих у світі 2012 року – це рекорд.

У Сирії уряд наполегливо блокував закордонну пресу. Це спонукало багатьох сирійців узяти до рук камери, щоб документувати насильство і завантажувати онлайн багатогодинні кадри на такі мережі, як Network News Shaam. Під час політичних повстань, що охопили арабський світ, місцеві й міжнародні фрілансери також були покликані діяти. З камерами вони перебували в найбільшій небезпеці, бо прагнули висвітлити бурхливі події й ставали незахищеними мішенями.

«Думаю, нам слід розрізняти місцевих громадянських журналістів, які повідомляють про те, що відбувається в їхніх країнах, і західних фрілансерів, що вирушають повідомляти про конфлікти у такі небезпечні місця, як Сирія», – каже директор із надзвичайних ситуацій Human Rights Watch Пітер Н.Букерт (Peter N. Bouckaert). Він очолює Facebook-групу військових та інших журналістів.

«Громадянські журналісти – це частка сейсмічного зсуву в медіабізнесі. Ми тільки починаємо розуміти, яким чином можна використовувати зібрані ними матеріали й працювати разом із ними, щоби вдосконалювати повідомлення, – пояснює він. – Роль західних фрілансерів зовсім інша. У медіасередовищі, що звужується і стає дедалі ризикованішим, часто саме вони у кінцевому підсумку з’являються там, куди великі засоби масової інформації не відряджають своїх репортерів».

Чимало недосвідчених молодих фрілансерів заколисувало відчуття уявного спокою, зазначає Букерт. Найметикуватішими виявилися ті, хто, набувши досвіду в Лівії, відступив крок назад, пройшов курс першої допомоги й тренування у ворожому середовищі.

Багатьом медіа, які покладаються у висвітленні новин на стрингерів, також необхідно активізуватися, додав він: «Якщо говорити про безпеку серйозно, потрібно, щоб медіаорганізації приділяли більше уваги навчанню фрілансерів у цій сфері та оснащенню їх захисним спорядженням».

Щорічні мартирологи в Іраку в пік насильства у цій країні перевищують сирійські. Там у 2006 і 2007 роках було вбито по 32 журналісти. Однак переважна більшість тамтешніх смертей, особливо в останні роки, не була пов'язана з бойовими діями. То були вбивства. Місцеві журналісти, які працюють на західні новинні організації та у місцевих новинних агенціях, що сприймалися як сектанські, потрапляли під приціл через їхню орієнтацію. В Іраку на них полювали, їх убивали десятками. Цілеспрямоване вбивство – головна причина загибелі репортерів і в Афганістані.

Будь-який конфлікт, зокрема війна в Сирії, може еволюціонувати таким чином, що журналісти стануть вразливішими до цілеспрямованих атак, ніж до перехресного вогню. Це те, що по суті відбулося в Сомалі. 2011 року уряд та союзні війська значною мірою витіснили терористичне угрупування Al-Shabaab із Моґадішу. Та після цього вбивства журналістів почастішали. Це вияви боротьби за контроль між рештками повстанців і політичними фракціями, що точиться в атмосфері насильства. Усі 12 журналістів, загиблих у Сомалі 2012 року, стали жертвами цілеспрямованих убивств.

2012-й віддзеркалює масштаби воєнної небезпеки в Сирії. Чимало репортерів загинуло від артилерійських обстрілів та повітряних нальотів урядових військ на міські житлові райони. Четверо з них потрапили під перехресний вогонь між урядовими та повстанськими силами. Ще чотирьох, за словами очевидців, застрелили впритул під час військових операцій між урядовими чи повстанськими військами. Трьох із них вбито у невійськових умовах. Один журналіст загинув внаслідок вибуху. Ще троє були вражені з далекої відстані вогнем снайперів урядових або повстанських сил (востаннє чимало журналістів загинуло від снайперського вогню у 1992 і 1993 рр. у Боснії).

Безліч смертей у бойових умовах викликають запитання. У багатьох випадках вояки діяли необачно, стріляючи по цивільних особах – таких як репортери. В інших, схоже, їх обирали мішенями, порушуючи міжнародне право. Ліванський кінооператор Алі Шаабан (Ali Shaaban), який провадив зйомки з іншого боку кордону, загинув під градом сорока куль агента в цивільному сирійських сил безпеки. Американську журналістку Мері Колвін (Marie Colvin) і французького фоторепортера Ремі Ошліка Ochlik (Rémi Ochlik) було вбито під час артилерійського обстрілу урядовими військами тимчасового прес-центру у Хомсі. Журналісти, які вижили, вважають, що його було обрано мішенню і вогонь був прицільним.

На жаль, за напади на репортерів у Сирії чи деінде ніхто не несе відповідальності. «Більшість порушень залишаються безкарними, – заявила у березневій (2012 р. ) доповіді про безпеку журналістів ЮНЕСКО. – Тож держави повинні забезпечити притягнення до правосуддя винуватців злочинів і актів насильства стосовно працівників медіа й технічного персоналу. Необхідні також заходи, спрямовані, передусім, на те, щоб запобігати подібним злочинам».

Автор: Френк Сміт (Frank Smyth), старший радник КЗЖ із журналістської безпеки. Автор репортажів про збройні конфлікти, організовану злочинність і порушення прав людини із Сальвадора, Гватемали, Колумбії, Куби, Руанди, Уганди, Еритреї, Ефіопії, Судану, Йорданії, Іраку та з інших країн. Twitter @JournoSecurity.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук