Наперед реагуючи на найгірші сценарії розвитку подій в Афганістан після 2014 року, міжнародним інформаційним агентствам слід почати розробляти плани надання допомоги місцевим стрінгерам і медіаспівробітникам, вважає експерт Комітету захисту журналістів (СPJ).

2014 року війська НАТО буде виведено з Афганістану, а уряд Карзая поступиться новій адміністрації. Якщо в країні встановиться безлад, афганці, які працюють на закордонні та місцеві медіа, можуть стати мішенями для помсти через свою журналістську роботу.

Подібне обговорення вже почалося у західних медіа щодо майбутнього афганських перекладачів, які служили закордонним урядам і військовим. Їхнє життя може опинитися під ризиком тільки-но хід подій зміниться. (Ось стаття з The New York Times, відгук Джорджа Пакера (George Parker) з New Yorker. Тут же стаття з Spiegel.) Уряд Швеції розглядає пропозицію про надання притулку своєму афганському персоналу.

Дехто вважає, що Афганістан може стати таким же хаотичним, як Ірак, коли там згорнулася спіраль очолюваної США війни.

Втім, є декілька важливих відмінностей.Важливі показники, такі як число й причини загибелі репортерів в Іраку, набагато гірші, ніж в Афганістані. Цього висновку Комітет захисту журналістів дійшов ще в січні 2010 року.

В іракському конфлікті було вбито більше журналістів, ніж будь-коли в історії. Загалом у зв’язку з професійною роботою там загинув 151 репортер. Понад 80 відсотків із них – іракці, близько 60 відсотків стали мішенями цілеспрямованих убивств. Натомість в Афганістані, відколи після 11 вересня 2001 року почався тотальний наступ за вигнання з країни «Аль-Каїди» та усунення від влади талібів, що надали їй притулок, загинув 21 журналіст. Більшість були закордонними репортерами. Серед афганських журналістів двоє загинули під прицілом, ще одного обезголовили як заручника. Інші загинули на професійній роботі чи внаслідок вибухів бомб або під перехресним вогнем.

Тим не менш, існує ризик для місцевих репортерів. Вони повідомляють, що звикли жити під постійною загрозою відплати. Новими жертвами можуть стати ті, хто висвітлює посилення насильства, а порушення громадського порядку може призвести до зростання числа цілеспрямованих убивств. У країні діє фактор повної безкарності кілерів журналістів. За глобальним індексом безкарності КЗЖ, Афганістан посідає сьоме місце.

Вразливість місцевих журналістів уже давно стала важливою проблемою для Комітету захисту журналістів. Моніка Кемпбелл (Monica Campbell) досліджувала невизначене майбутнє афганських репортерів в аналітичній розробці про напади на пресу-2011. Елізабет Вітчел (Elisabeth Witchel) у доповіді за 2004 рік звернулася до широкого кола небезпек, на яка наражаються фіксери. Більшість спостерігачів, заявила вона, вважає, що міжнародна медіаспільнота повинна робити більше для їхнього захисту. Старший радник КЗЖ Френк Сміт (Frank Smyth) торкнувся цієї проблеми ще 1992 року в статті «У скрутному становищі: використання та зловживання стрінгерів у зоні бойових дій», опублікованій у The Columbia Journalism Review.

У вересні 2012 року, готуючи аналітичну доповідь у Кабулі про майбутнє афганських медіа, я зустрічався з представниками ряду закордонних інформаційних агенцій.

Ми обговорювали плани наймання на роботу місцевих співробітників після 2014 року. Виявилося, що деякі з них уже взялися за вирішення цієї проблеми.

Серед тих, із ким я розмовляв, були ветерани війни в Іраку та інших конфліктів. Вони добре обізнані з проблемами опікування місцевим персоналом та його потребами. Їм доводилося мати справу з особистими проханнями про допомогу афганців та афганок, із якими вони працювали у складних умовах упродовж багатьох років. Вони знають, що цими закликами про допомогу неможливо нехтувати. Загалом, закордонні журналісти на місці подій хочуть, щоб їхні організації виконували ці обов'язки. Надання допомоги місцевим репортерам – основоположний принцип, якого дотримується КЗЖ з 1981 року.

Жодного заперечення щодо відповідальності від тих, з ким я зустрічався, не було. Однак постало питання, яку допомогу спроможні надати організації тим, кому вона справді потрібна, і як визначити найгарячіші випадки.

Умови варіюються від країни до країни. Та підхід КЗЖ до надання допомоги журналістам визначається прагненням, якщо це можливо, знайти для них безпечний притулок у своїй країні. Наступний із кращих сценаріїв – поки вони не можуть повернутися додому отримати для них безпечне місце в сусідній країні. Пошук грошей на підтримку їх та їхніх родичів, число яких часто виходить за межі невеличкої родини, упродовж років був постійною проблемою для КЗЖ і суміжних груп. Наша програма допомоги журналістам постійно намагається вдовольнити фінансові запити.

Хоча ми допомогли багатьом журналістам вирушити в еміграцію – це останній вибір, якого зазвичай ми намагаємося уникати. Ми бачили надто багатьох талановитих чоловіків і жінок, які залишили свої країни й опинилися на мілині. Їхні знання та досвід, цінні в їхньому суспільстві, приносять мало користі в інших місцях. Чимало хто з них опиняється на чорних роботах, для яких вони «надкваліфіковані». А їхні країни втрачають інтелектуальний ресурс.

Пошук фінансової підтримки для тих, хто вирушає у постійну еміграцію, – непросте завдання. Коли ж ухвалено рішення про надання їм допомогти, ще важче отримати візи та притулок у Північній Америці, Європі чи Азії.

Деякі завідувачі бюро, з котрими я спілкувався у Кабулі, казали, що першим кроком для них було офіційно оформити стосунки зі своїми співробітниками на основі контрактів. Вони пояснювали, наскільки ті можуть покладатися на поміч, якщо в цьому виникне необхідність. Вже підготовлено списки місцевих співробітників, які зазнають найбільшого ризику і матимуть право на отримання допомоги. У списках – не тільки журналісти, які підписуються своїми іменами, а й частина обслуговуючого персоналу.

Події в Афганістані не обов’язково відбуватимуться за іракським сценарієм. Однак немає причин для того, щоб закордонні медіаорганізації, які працюють у цій країні, не взялися розробляти спектр відповідей, пов’язаних із турботою про їхніх найбільш вразливих працівників. Лишати цю проблему в останню мить на розсуд затурканих завідувачів бюро чи старших продюсерів, заклопотаних підготовкою головних журналістських матеріалів, – однак що безглуздо ризикувати людськими життями.

Автор: Боб Дітц (Bob Dietz), координатор азійської програми КЗЖ. Вів репортажі з різних точок континенту для CNN та Asiaweek. Здійснював численні місії КЗЖ, зокрема, в Афганістан, Пакистан, Філіппіни і Шрі-Ланку. Стежте за ним на Twitter @ cpjasia і Facebook @ CPJ Asia Desk.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук