В основу аналізу покладено  ухвалену представниками ООН, ОБСЄ, ОАД та Африканської комісії з прав людей і народів «Спільної декларації про злочини проти свободи  слова» (Joint Declaration on Crimes against Freedom of Expression), в якій сформульовані  міжнародні стандарти захисту та безпеки журналістів, а відповідальність за них покладено на державу.

У першому з п’яти розділів доповіді на запитання, чи здійснюються ці стандарти в  Росії автори доповіді дають негативну відповідь. На конкретних прикладах наочно доводиться, що, порушуючи міжнародні норми у сфері прав людини та власне законодавство, російська влада виявляє неспроможність приборкати насильство проти журналістів.

«Репортери в Росії вмирають, намагаючись розповісти правду. Нас непокоїть те, що, розслідуючи грубі порушення прав людини,  організовану злочинність та корупцію, вони, як і ті,  хто кидає виклик можновладцям або критикує їх, особливо вразливі до  утисків і жорстоких нападів. Вони потребують захисту», - вважає директор програм Article 19 Девід Діас-Жоге (David Diaz-Jogeix).

«Якщо  насильство стосовно  журналістів лишається безкарним, люди отримують страхітливий сигнал:  висловлюватися - небезпечно, а владі - все одно», - додав він.

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович в інтерв’ю,  включеному у доповідь, висловила думку, що насильство стосовно журналістів і коло безкарності справляють величезний негативний вплив на репортерську роботу в Росії і в багатьох випадках ведуть до самоцензури. До обмежень, за її словами, можуть призвести і нещодавні законодавчі зміни в РФ. «Справжньої свободи преси не буде доти, - резюмує вона, - поки журналісти, виконуючи свою роботу, не остерігатимуться за  своє життя».      

Секретар Спілки журналістів Росії Надія Ажгихіна вважає, що  з’ясувати точну кількість журналістів, убитих в РФ у зв’язку з професійною діяльністю, важко.  Офіційних даних немає, оскільки російська влада не публікує відповідної статистики, а неурядові організації використовують різні показники та інформаційні системи.

Так, за окремими даними, з 1992 року в Росії було вбито у зв’язку із професійною діяльністю або ж загинули на полі бою щонайменше 56 журналістів. Однак ані замовники убивств, ані  виконавці за рідкісними винятками не були притягнуті до відповідальності.

«Журналістика лишається небезпечною професією на всій території Російської Федерації, особливо в районах, віддалених від Москви,  від центральної влади та від міжнародної уваги», - відзначається у доповіді. Окремий розділ присвячено Північному Кавказу – «смертельно небезпечному регіоні для журналістів». 

Article 19 докладно аналізує 10 справ репортерів, загиблих в останні  роки: Анни Політковської (2006), Михайла  Афанасьєва,  (2009), Ахмеднаби Ахмеднабієва (2013), Наталії Естемірової (2009), Михайла Бекетова (2008), Єлени  Мілашиної (2012), Хаджимурада Камалова (2011), Магомеда Євлоєва (2008), Макшарипа Аушева (2009), Казбека Геккієва (2012).

Правозахисна організація закликає російську владу провести нові розслідування убивств цих журналістів і засудити усіх винних – виконавців, замовників та організаторів злочинів, а також розслідувати інші убивства і напади на репортерів і надати  співробітникам медіа ефективні засоби захисту проти погроз і переслідувань.

Високий рівень безкарності, узагальнює  резюме доповіді, «зачіпає не тільки журналістську спільноту, а  й російське суспільство у цілому. Створення атмосфери страху, широке розповсюдження самоцензури та обмеження потоку інформації затримують розвиток інформованої й активної громадськості, спроможної здійснювати права людини, зокрема, права на свободу слова й інформації, а також брати активну участь у створенні справді демократичного суспільства».

Повністю доповідь (російською та англійською мовами) можна прочитати тут.