Брати-близнюки Луїс Альберто і Хосе Альберто Лопес Рафасчіері — політологи, які проживають у столиці Венесуели Каракасі. Вони блогери на Morochos.net та опублікували численні статті в різних виданнях: понад 500 іспанською мовою і понад 200 англійською мовою з питань, що стосуються політики, економіки, енергетики й релігії. Вони пишуть до таких видань, як El Nuevo Herald, El Universal, El Mensajero de Oriente, PetroleoYV та Analitica.com. Їхня нова книга — La Gran Recesión y la Izquierda («Велика рецесія і ліві»).

У Венесуелі, за боліваріанської диктатури, важко говорити про свободу слова, вільну пресу й телебачення. Але чи може сьогодні венесуельська опозиція застосовувати нові методи, щоби зменшити потоки дезінформації від проурядових ЗМІ?

Зараз венесуельці використовують Facebook, YouTube і Twitter, щоб дізнатися про події, які не з'являються в офіційній пресі, наприклад, інформацію про масові заворушення, політичні репресії та промови опозиційних політиків. Це сталося через збільшення цензури та самоцензури в традиційних засобах масової інформації.

Це стало очевидним під час національних протестів у 2014 році, коли більшість жителів нашої країни і світу були поінформовані про нинішню кризу громадською журналістикою. А такі великі телевізійні мережі, як CNN, висвітлювали події, використовуючи надійні фотографії й матеріали, котрі були опубліковані в Twitter або Facebook.

Крім того, в поточному венесуельському політичному контексті, де збільшення цензури в традиційних засобах масової інформації є правилом, стає обов’язковим використання нових методів для донесення інформації до громадськості. Особливо використовуючи такі інформаційні й комунікаційні технології, як інтернет і смартфони.

Нещодавно президент Венесуели Мадуро погрожував розправою місцевим ЗМІ, якщо вони продовжать поширювати матеріали про незаконний обіг наркотиків, маніпуляції влади правосуддям та корупцію посадових осіб, пов’язаних із урядом. Чи не стало це черговим наступом на свободу слова у Венесуелі?

Так. IAPA, некомерційна організація, створена для захисту свободи слова в Америці, нещодавно провела дослідження, яке документує дії венесуельського уряду, погрози, арешти й навіть тортури проти журналістів, а також молодих студентських активістів, котрі протестували в останні місяці проти режиму Ніколаса Мадуро.

У працівників венесуельської преси конфісковували обладнання, їхню роботу обмежували або ускладнювали. Зроблені ними фотографії вилучалися співробітниками поліції та військовослужбовцями, чи псувалися «народним колективом» — озброєними групами цивільних осіб, які ідеологічно ототожнюють себе з урядом. Придушення свободи слова є одним із основних напрямків політики, спрямованої на збереження влади.

Видається, що дії влади, котра намагається блокувати міжнародні засоби масової інформації, корелюють із великим списком обмежень прав журналістів і свободи слова у Венесуелі. Починаючи з заохочення самоцензури, закінчуючи закриттям газет, журналів і телеканалів — й аж до обмежень, накладених на друковані ЗМІ у зв’язку імпортуванням паперу…

Міжнародна преса зазнає тих самих труднощів, що й венесуельські ЗМІ, коли вона повідомляє про події, що тут відбуваються. Так, журналіста Фернандо дель Рінкона був миттєво звільнено з CNN через тиск, який чинив уряд на його телевізійну станцію. І багато міжнародних репортерів, таких як Франческа Коммісарі, були заарештовані за «неправильне» висвітлення наших громадських протестів.

У нас є телевізійні канали, з яких вигнали журналістів або телеоператорів через їхні політичні коментарі. А інші телеканали були продані уряду через погрози юридичними санкціями, якщо їхні власники відмовляться продати свій бізнес.

У такий спосіб уряд контролює незалежні засоби масової інформації, не застосовуючи сили безпосередньо. Але можна побачити, що якщо ці ЗМІ не бажають пристосуватися до бажань режиму, то вони потрапляють під жорсткі юридичні санкції й насильство.

Яким чином наступ диктаторського режиму Мадуро на свободу слова корелюється з застосуванням суворих заходів у соціальних мережах та утисками незалежних блогерів?

Із цієї причини інтернет-ЗМІ також не змогли уникнути репресивної політики уряду. Уряд Ніколаса Мадуро контролює інтернет, обмежуючи доступ до певних сайтів, які пропонують інформацію про іншу ціну валюти й політичні протести.

У нашій країні ми все частіше маємо складнощі, коли потрібно купити комплектуючі частини для комп’ютера та пристрої, що необхідні для доступу до інтернету, такі як модеми й маршрутизатори. Крім того, в дні, коли опозиція організовує свої заходи, уряд перекриває доступ до інтернету або чинить перешкоди для з’єднання із сайтами на кшталт Twitter або Facebook.

Щодо ведення блогів у Венесуелі, то деякі люди, які ведуть власні блоги або ж є дуже активними в мікроблоггінгу в соціальних мережах, були ув’язнені або покарані іншим чином за свої політичні коментарі в кіберпросторі.

Репресії й цензура весь час зростають у Венесуелі, але до Уго Чавеса ваша країна була однією з найдемократичніших у Латинській Америці. Чому це все сталося?

На початку «Боліваріанська революція» була популярним рухом, який мав широку політичну підтримку у венесуельському суспільстві. На цій стадії багато вчених і лідери декількох політичних сил висловлювали прихильність до поглядів чавесистів, підтримували їхню критику ситуації в країні та необхідність проведення реформ.

Та це змінилося за рік через збільшення соціальних проблем, які режим Чавеса не був спроможним вирішити. Сьогодні Венесуела є країною з гіршою безпекою, інфляцією, корупцією, політичними репресіями та дефіцитом, ніж 15 років тому.

Мрія розбилася на скалки через відсутність результатів та брак поліпшення якості життя для більшості людей. Цей процес сильно вплинув на зростання й радикалізацію опозиції, яка вимагає змін. Для приборкання заворушень та інакомислення Мадуро відчайдушно реагував: почав зміцнювати й нарощувати свою політику репресій, намагаючись уникнути грандіозного краху свого режиму.

За інформацією Espacio Público, 2014-й був «найгіршим роком» для свободи слова у Венесуелі. Було зареєстровано 579 порушень свободи слова і 350 скарг із цього приводу. У Венесуелі тепер немає жодних гарантій для реалізації прав людини на свободу висловлення своїх думок і поглядів?

Гарантії залишилися на папері в Конституції. Тим не менш, цифри, котрі наведені у вашому запитанні, є лише частиною того, з чим венесуельці стикнулися в реальному житті. Й нинішній сценарій гірший, ніж 5 років тому. Тепер багато людей (у тому числі політики й журналісти) опинилися поза цими статистичними даними. Тому що вони, щоб уникнути проблем, утримуються від гострих коментарів на питання, що стосуються діяльності уряду.

Ще одна відмінність нинішньої цензури — сьогодні в неї інша мішень, ніж п’ять років тому. Бо якщо протягом останніх років репресивні заходи уряду були спрямовані в основному проти великих медіакомпаній, відомих політиків і впливових громадських організацій, то сьогодні ситуація кардинальним чином змінилася. Оскільки ці групи були куплені, подрібнені, вигнані або навіть ліквідовані. Зараз жорна репресій почали застосовуватися проти простих громадян.

Критичне звуження громадського простору у Венесуелі показує, що держава вороже ставиться до своїх громадян і хоче за них вирішувати, що їм потрібно в інформаційній сфері, а що ні?

Як зазвичай буває за соціалістичних моделей, уряд вважає, що переважна більшість людей не здатна ефективно керувати власним життям. Подібні режими переконані: саме вони повинні визначати, що «добре», що «погано» і що «зручно» для людей. Таким чином, контроль за інформацією здійснюється відповідно до цієї схеми. А кожен, хто входить у протиріччя з офіційною версією, подається як ворог держави або небезпечна для революції особа.

Нещодавно президент Мадуро сказав, що він обговорює з власниками телеканалів модифікації телевізійних мильних опер. Він звинувачує мильні опери в поширенні «антицінностей», що подаються молоді, вихваляючи насильство, вогнепальну зброю й наркотики. Минулого року, коли Мадуро висловив подібну ідею про відеоігри й фільм «Людина-павук», провайдер державного інтернету заблокував багато веб-сайтів, тому що режим вважає, що вони пропонують «хибну» або «шкідливу» інформацію для громадськості.

Лідери чавесистів вважають, що вони можуть краще знати, ніж люди, що таке «добре» і що таке «погано», використовуючи це як привід для розширення своєї політики цензури.

Чи здатен режим Мадуро скорочувати свободу слова через введення обмеження доступу до інтернету?

Партія влади у Венесуелі намагається контролювати інтернет, застосовуючи для цього різноманітні методи. Вони проводять репресивні заходи проти онлайн-спільноти, котрі полягають у блокуванні деяких сайтів та уповільненні навігаційної швидкості серверів.

А останнім часом PSUV (Partido Socialista Unido de Venezuela — Об'єднана соціалістична партія Венесуели. — Ред.) ініціювала підготовку закону, який визначатиме перелік обмежень для користувачів при отриманні доступу до віртуального світу. Це збільшить і розширить цензуру. Втім, досі репресії проти інтернету у Венесуелі не досягли того рівня, який спостерігається в Китаї, на Кубі або в Північній Кореї.

Цензура й утиски свободи слова сьогодні торкнулися й таких загальнонаціональних газет, як El Universal або El Nacional?

Майже всі газети, телевізійні канали й радіостанції на даний час контролюються урядом, його союзниками й політично безпечними для режиму редакторами. Серед великої кількості засобів масової інформації El Nacional та El Universal були останнім оплотом опозиції.

Ці газети пішли шляхом Ultimas Noticias, найбільш тиражної венесуельської газети, котра належала родині Капрілес, родичам провідної опозиційної фігури в країні. Ті продали газету бізнесменам, що були пов’язані з урядом. Важливі ЗМІ не є проблемою для Мадуро. А вільна преса витіснена на веб-сайти чи в малотиражні видання.

Як довго ще може протриматися режим диктатора Мадуро, коли порушення прав людини, утиски опозиції та відсутність свободи слова провокують політичну кризу у Венесуелі?

Важко сказати, як довго зможе утриматися Мадуро за цієї ситуації. За останній рік кількість людей, які не вірять у проект чавесистів, різко зросла, а політичні демонстрації стали найбільш радикальними за останній час. Крім того, дефіцит основних продуктів, таких як молоко або цукор, астрономічна інфляція (приблизно 70 %), з якою наше суспільство стикається сьогодні, стають синтезуючими факторами цієї трагічної комбінації.

Ми не можемо сказати, що режим впаде цього року, ми не можемо сказати, що це може статися в наступному році… Але ми можемо стверджувати одне: оскільки наша країна, як і раніше, продовжує перебувати в економічній і політичній кризі, чинний президент та весь його режим будуть стикатися зі сценаріями політичної нестабільності.