Двадцять із гаком років тому тут зароджувалась преса майбутньої незалежної держави, й перші нерадянські досягнення у сфері мас-медіа мали саме львівську прописку. Відтоді, звісно, вир нашого «п’ємонту» добряче обмілів і сповільнився, але, як здавалося, є такі речі, які «не проп’єш». Власне, тільки здавалося.

На минулому тижні львівська журналістика потішила новітнім «досягненням». Виявляється, така подія, як висловлення обласною радою недовіри голові обласної державної адміністрації, може бути зовсім не відображена у місцевих новинах. Тобто зовсім-зовсім. Цей феномен спостерігався в новинах відразу двох телекомпаній – обласної державної, частково контрольованої губернатором Василем Горбалем, і не чужого керівникові місцевого осередку Партії регіонів Петрові Писарчуку комерційного каналу ZIK. Однойменне інформаційне агентство, до речі, хоч і не проігнорувало подію, але подало її в унікальному стилі: «Львівська облрада з другої спроби висловила недовіру голові Львівської ОДА Василю Горбалю. Це рішення виключно політичного змісту. Депутати мали на меті не так висунути претензії персонально до Василя Горбаля, як показати свою позицію до політики влади в державі загалом та попіаритися перед черговими виборами». Наголошую: це – повідомлення інформаційного агентства.

Говорити про якусь «випадковість», «людський фактор» і errare humanum est тут абсолютно не випадає. Синхронне замовчування, брехня, напівбрехня і потьомкінські села – звична вже практика для всеукраїнських телеканалів. Дослідження теленовин, яке «Телекритика» проводить за проектом «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», у серпні засвідчило явно злагоджену й координовану роботу трьох каналів, які є «чемпіонами» із прислужування владі: «Інтера», Першого Національного і ICTV.

Відданість цих каналів Януковичу і Азарову має різну природу. У випадку Першого Національного це наслідок варварських уявлень менеджменту про те, якою мусить бути інформаційна політика державної телекомпанії («Перший національний має підтримувати владу, а влада повинна знати, що Перший національний завжди її захищатиме», як сказав заступник гендиректора і «смотрящий» від Банкової Валід Арфуш). У випадку «Інтера» - відплата лояльністю за високу посаду, пожалувану власникові медіа-групи Валерію Хорошковському. ICTV ж у такий спосіб «дякує» владі за преференції, отримані підприємствами власника каналу Віктора Пінчука, і засвідчує непохитну лояльність останнього.

При цьому донедавна в новинах інших двох каналів холдингу Пінчука, «Нового» та СТБ, ситуація була значно кращою. Щодо «Нового» це пояснюється полегшеним напіврозважальним форматом новин, щодо СТБ – принциповістю та авторитетом керівника інформаційної служби Олексія Мустафіна. Який, на жаль, щойно залишив посаду шеф-редактора новин, тож не здивуюся, якщо незабаром під тиском координатора холдингу Олександра Богуцького, відомого своєю угодовською позицією та ставленням до замовних матеріалів як складової «бізнесу», «Вікна» засвітяться біло-синім.

Порівнюючи хорове мовчання про все, що може бодай якимось чином зашкодити владі, на всеукраїнських каналах із описаним вище випадком на львівському телебаченні, бачимо спільну природу цих явищ. Це – цензура, саме та, яка заборонена Конституцією України, саме та, якої, на тверде й регулярно висловлюване переконання Януковича, в нашій державі нема й бути не може. У принципі, немає різниці, чи відповідні вказівки віддає спеціальна людина з кабінетом на Банковій, чи «рідний» топ-менеджер телеканалу, газети або радіостанції, що отримав від спеціальних людей інструктаж. Або – це ще гірше, бо дає більший стимул до самообмеження, - не інструктаж, а пропозицію поміркувати й самостійно розібратися, про що варто говорити більше, про що – мовчати.

Це обмеження нашого права знати правду, яке від речей загальних і таких, що нібито нас не дуже-то й стосуються, - ну, яка «маленькому українцеві» справа до з’ясування стосунків між київськими небожителями, - чимдалі поширюється на речі, важливі безпосередньо для кожного з нас. Коли після неодноразових урочистих обіцянок не підвищувати ціну на газ влада таки її підвищує, говорити про факт непослідовності та обману наважується хіба що «5 канал». А газ – це вже не десь у Києві, а в нашій кухонній плитці. І про знищення районних рад – складової системи місцевого самоврядування в Києві – телеканали розповідали так, неначе це лише черговий організаційний маневр, який зовсім не стосується «населення», себто громадян. На повному серйозі, без гумору й озвучення очевидних паралелей із 2000-м і 2004-м, говорили в новинах про «всенародне обговорення Податкового кодексу», у якому брав участь, напевно, якийсь інший «народ»… Не той, якому потім платити ці податки.

Ми стрімко повертаємося в часи, коли для орієнтування у дійсності та адекватної її оцінки необхідно було вміти читати між рядків, слухати іноземні «голоси» по радіо, вичитувати альтернативну інформацію в підпільних і напівпідпільних самвидавівських газетах, передавати її з уст в уста на кухнях. Ті експерти, які в ніч виборів, спостерігаючи за графіком перемоги Януковича, запевняли, що в українському суспільстві відбулись незворотні зміни в напрямку демократії, з якими не впораються жодні «донецькі», навряд чи насміляться зараз це повторити. А навіть якщо насміляться, то зроблять це в порожнечу, бо експертам, - навіть тим, які завзято допомагали Партії регіонів перемогти на виборах і взяти владу, - на телебачення тепер шлях заказаний. Без якоїсь певної причини, просто профілактично – аби не наговорили зайвого.

Зміни виявилися ще й якими зворотними. Зворот суспільства, яке ще кілька років тому асоціювали з Майданом та готовністю боротись за свої права, ми вже бачимо – мовчання, мляві й малолюдні протести під партійними прапорами, готовність проковтнути кричущі дикості на зразок заборони секонд-хенду чи запровадження примусового щорічного медогляду, вічне наше «якось воно буде». Бачимо і зворот журналістики, яку так хотілось асоціювати з Ґонґадзе і Кривенком, а тепер, на жаль, доведеться асоціювати з тією безіменною та слухняною субстанцією, яка прийняла згори розпорядження «не показуйте про недовіру губернатору» й виконала його без вагань.

Отар Довженко, для журналу «Главред»