Чи зберігаєте ви порнографічні матеріали?

Тільки не поспішайте гнівно заперечувати! Чи певні ви, що в якійсь старій папці (можливо, навіть не вашій) не завалялись які-небудь жартівливі малюнки? Репродукції еротичних картин? Або фото ваших – чи не ваших – голеньких діток, це вже тягне на дитячу порнографію. Ба більше, достатньо випадково зайти на якийсь сайт або отримати спам по електронній пошті, й без вашої волі чи згоди на вашому комп’ютері можуть опинитися пікантні зображення, про які ви навіть не підозрюватимете. Нещодавно на розсилці порноматеріалів упіймали навіть редакцію «Телекритики» – звісно, робили це не співробітники видання, а комп’ютерний вірус. Але віруси, на відміну від громадян, до кримінальної відповідальності в Україні не притягаються, натомість якщо правоохоронцям закортить знайти «порнушку» в громадянина – знайдуть. Після впровадження кримінальної відповідальності за «зберігання з метою поширення» порнографії апріорі винними стали майже всі.

У координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана теж знайшли. «Порнографією» виявилися листівки, що пропагують безпечний секс, давнє фото однорічної дитини правозахисника, а також републікований у його блозі відеоролик, відзнятий російськими спецслужбами для дискредитації тамтешніх опозиціонерів. У ролику, опублікованому в блозі ще у травні, містяться сцени злягання, зняті прихованою камерою, із старанно заретушованими статевими органами та обличчями, тож порнографічними можна назвати хіба що мотиви його творців. Однак і цього вистачило для вилучення з квартири та офісу правозахисників фінансової документації та комп’ютерів, що фактично унеможливило їхню роботу. Тепер «експерти» займуться експертизою цих матеріалів на предмет порнографії (відомо, що з подібних «експертиз» оргтехніка нерідко повертається у вигляді металобрухту).

Без сумніву, маємо справу з черговим епізодом тотального свавілля правоохоронців, спрямованим проти тих, кого чинна влада вважає своїми природними опонентами: правозахисників, громадських діячів, представників неурядових організацій, іноземних та українських журналістів. Дмитро Гройсман відомий різко критичним ставленням до влади – як теперішньої, так і попередньої, й часто відкрито висловлював свою позицію, звинувачуючи правоохоронців у порушенні законодавства та прав біженців. Зокрема, напередодні обшуку ВПГ порушила заяву, в якій засудила безпідставне переслідування львівських громадських діячів Олексія Веренцова та Ігоря Танічкевича.

Дмитро Гройсман уже звернувся до управління Верховного комісара ООН із прав біженців. «Де-факто те, що відбувається, – це переслідування правозахисників», – вважає він.Також пан Гройсман підозрює, що міліцію може цікавити база персональних даних біженців, що зверталися до ВПГ по захист і допомогу.

Відповідальні та професійні медіа повинні були б найприскіпливіше висвітлювати цю ситуацію, звернутися по коментарі до керівництва Міністерства внутрішніх справ та перших осіб держави, подати на суд громадськості ті зразки «порнографії», у зберіганні та поширенні яких звинувачують правозахисника.

На практиці ж звістка про обшук у помешканні Гройсмана поширилася переважно в інтернеті. «Наїзд» міліції стався 15 жовтня, в п’ятницю – найзручніший день для всіляких темних справ і провокацій, адже, з огляду на вікенд, будь-яка навіть сенсаційна подія матиме шанс дійти до широкої аудиторії лише в понеділок, коли вже перестане бути новиною. Єдиним телеканалом, що встиг (чи то пак – схотів устигнути) повідомити про це 15 жовтня, був СТБ, у новинах якого о 22.00 вийшло коротке повідомлення:

«У Вінниці сьогодні працівники МВС провели обшук у помешканні координатора вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана. А також в офісі правозахисників. Підстава – кримінальна справа за поширення порнографії. Відео, яке зацікавило міліцію, Гройсман виклав у власному "живому журналі" ще в травні. Узяв його з відкритих джерел, як ілюстрацію. Раніше відомий правозахисник активно виступав проти нового закону про порнографію, стверджуючи: за ним ув'язнити можна ледь не півкраїни.

Дмитро Гройсман, координатор Вінницької правозахисної групи: "Це просто привід для того, аби скоріше розправитися з нами. Ми цілеспрямовано поширюємо інформацію про порушення прав людини. Нам вже давно казали, що "не будьте дуже незадоволені з цього приводу…"».

Гаразд, припустімо, що ввечері в п’ятницю інформаційні служби «не помітили» події або не мали ресурсів, щоби зателефонувати до Вінниці й зробити хоча б стисле повідомлення. Хоча сам Гройсман написав про обшук у своєму блозі о 15-й годині, тож теоретично встигнути мали б усі. (До речі, правозахисник у цей час перебував не у Вінниці, а в Києві, тож проблем не мало виникнути й із отриманням відео.) Однак поважних причин для того, що наступного дня, 16 жовтня, жоден телеканал не поцікавився «наїздом» міліції на відомого правозахисника і не повідомив про цю ситуацію, просто не існує. Хоча в суботу правозахисники та громадянські активісти прийшли до будівлі Міністерства внутрішніх справ на акцію протесту проти переслідування колеги. Не дивно, що й 17 жовтня, у підсумкових програмах, про випадок згадано не було.

Таким чином, новини загальнонаціональних телеканалів, окрім СТБ, просто проігнорували інформацію про переслідування правозахисника, добре відомого і журналістам, і телеглядачам усієї України. Ніхто з них не поставив прямого запитання вінницькій міліції, не подав безпосередньої офіційної версії правоохоронців, як і версії переслідуваного «порнографа». Чи видалася ця подія занадто малозначущою для столичних телевізійників? Навряд, адже щодня в новинах ідеться про проблеми значно менш помітних на всеукраїнському рівні людей. Виникають підозри щодо певних табу, пов’язаних із висвітленням зловживань правоохоронців.

«Переслідування мене за начебто поширення порнографії – це насправді потенційне переслідування будь-якого правозахисника, будь-якого громадянського активіста, – пише у своєму блозі Дмитро Гройсман. – Це справді легітимний привід для вияву солідарності людей та організацій, навіть дуже далеких за своїми ідеологічними системами поглядів та цінностей». Що ж, «ідеологічна система поглядів та цінностей» людей, які формують порядок денний телевізійних новин, цього разу виявилася занадто далекою від притаманного професійним журналістам відчуття громадянської відповідальності.