Автор - Кет Аарон, MediaShift

Мережева нейтральність – це принцип, згідно з яким усі інтернет-провайдери зобов’язані ставитись до всього трафіку, що проходить крізь їхні мережі, однаково. В ідеалі це означає, що провайдер не може жодним чином перешкоджати користувачеві відкрити будь-який сайт, скачати будь-який файл або використовувати будь-який сервіс в інтернеті.

Цей принцип, закладений в основу самої концепції інтернету, весь час намагаються оскаржити бізнес і держава – кожне зі своїх міркувань. Держава хоче встановити (а в деяких державах успішно встановила) контроль над тим, якими ресурсами користуються громадяни – як правило, все починається з блокування дитячої порнографії, а закінчитись може ізолюванням сегменту мережі за зразком Китаю. Телекомунікаційний бізнес має інший аргумент: мовляв, невелика кількість користувачів, які займаються файлообміном, трансляцією відео та онлайн-іграми, забирають значну частину трафіку, погіршуючи умови доступу до мережі всім іншим. Таким чином, провайдери деяких країн виборюють законодавчий дозвіл диференціювати трафік, відокремлюючи «хороших» користувачів від «поганих».

Наприкінці грудня Федеральна комісія з комунікацій (FCC) Сполучених Штатів Америки опублікувала проект правил інтернет-нейтральності, який не вдовольнив нікого.  Правила загалом зберігають статус кво інтернет-нейтральності для дротових ліній – DSL, кабельних та оптоволоконних ліній, які під’єднані до роутерів у вашому домі. Проте вони не поширюються на мобільних операторів.  Це бомба уповільненої дії, адже мобільні інтернет-технології стрімко розвиваються, й уже зараз для значної частини американців (і не тільки) є головним засобом доступу до інтернету.

Ніхто не знає, як виглядає мережа без нейтральності. Одним із варіантів є багаторівневий інтернет, який би нагадував кабельне телебачення, з доступом до базових каналів за однією ціною і розширеними можливостями за більшу плату. У цьому випадку інтернет-провайдер може стягувати платню за новинні дописи онлайн-ЗМІ так, як мобільні оператори стягують оплату за смс-повідомлення. Компанії можуть обмежити доступ на сайти, або ж забезпечувати швидкісне з’єднання для постачальників платного контенту і повільне – для всіх інших.

Зараз медіа у повній мірі використовують переваги відкритого інтернету. The New York Times запропонувала своїм читачам «прочесати» графік міністра фінансів Тімоті Гейтнера, а фотографам з усього світу – одночасно відзняти один момент. The Guardian залучила понад двадцять тисяч читачів до вивчення видатків британських парламентарів і навіть спромоглася перетворити цю рутинну роботу на розвагу.

Інтернет-видання TPM Muckraker вчинило так само, попросивши читачів посортувати документи Департаменту юстиції, які пов’язані зі звільненням федеральних прокурорів. ProPublica має проект, спрямований на зібрання порад, інформації та джерел від читачів. DocumentCloud працює з багатьма друкованими та он-лайн публікаціями, надаючи засоби, які залучають читачів до аналізу документів. AOL Patch намагається розбудувати нову бізнес-модель для місцевих новин, яка базується на поєднанні повної зайнятості, фрилансу, волонтерської роботи та громадської думки.

Ці креативні журналістські проекти є можливими тому, що інтернет є двостороннім посередником у комунікації. На сьогодні більшість американців мають доступ до мережі, і вони все більше й більше використовують її як для створення контенту, так і для його споживання.

Завжди так не буде.  Відкритий доступ до інтернету, потрібний для журналістських експериментів та для багатьох інших інноваційних способів використання краудсорсингових новин, - під загрозою.

Зрозуміле одне: без відкритого егалітарного інтернету громадянсько-краудсорсинговий напрямок, у якому зараз розвиваються онлайн-ЗМІ, не матиме жодних перспектив. На жаль, попри, з одного боку, дедалі більшу залежність від відкритого принципу функціонування мережі, а з іншого – дедалі серйозніші загрози цьому принципу, журналісти та їхні профспілки або не цікавляться цією проблемою, або воліють мовчати про неї.

Окрім банального нерозуміння значущості цієї проблеми, є й інші причини. Журналістів учать бути безсторонніми чи тримати свою думку при собі – аж до того, що більшість служб новин не дозволяє своїм співробітникам підписувати петиції, брати участь у громадянських кампаніях і взагалі висловлювати свою думку публічно. Крім того, чимало журналістів старшого покоління негативно ставляться до приходу в професію нових технологій, приймаючи їх лише з примусу. Це пасує до образу буркотуна-репортера з золотим серцем, який довбає свою друкарську машинку. Однак він змінюється з приходом в журналістику молодого покоління активних інтернет-користувачів та нових медіа, які вливаються в журналістське середовище. Зміни стануть ще відчутнішими, коли це покоління дійде до управління .

Проте навіть ті люди, які люблять використовувати нові технології, часто не розуміють інфраструктури, яка стоїть за ними. Більшість людей, що пишуть для інтернет-видань, не задумуються про кабелі, оптичне волокно чи телефонні з’єднання, через які інтернет потрапляє до них додому, або про компанії, які керують цими сервісами й технологіями. В ідеальному світі вони й не мали б про це думати. Інтернет мав би надійно з‘єднувати журналістів з аудиторією, аби вони могли зосередитись на своїх журналістських розслідуваннях, рецептах чи фотографіях похмільних сов. Звісно, ми не живемо у ідеальному світі.

Більшість провідних американських газет опублікували редакційні статті про інтернет-нейтральність з аргументами за і проти. Деякі незалежні журналісти, такі як Джеф Джарвіс та Ден Ґілмор, висловилися з цього приводу.  Одначе ці люди – інтернет-дослідники й активісти, глибоко занурені в тему. Голосу пересічних журналістів досі не чути.

Професійні об’єднання журналістів не брали участі в публічних дискусіях щодо інтернет-нейтральності й не виявляють очевидної стурбованості долею вільного доступу до мережі. Коли Федеральна агенція з комунікацій нещодавно запропонувала висловитися з цього приводу та щодо принципів відкритого інтернету, Спілка професійних журналістів, Американська спілка газетних видавців, Асоціація продюсерів теле- та радіо новин і навіть Асоціація онлайн-новин утримались від коментарів.

На пряме запитання президент Спілки професійних журналістів Хагіт Лімор відповіла, що у спілці «не знають про ці дебати» і «готові вислухати усі сторони». Скот Ледінгем, прес-секретар Спілки професійних журналістів, зазначив, що його організація вважає принципи інтернет-нейтральності співзвучними із засадами, які захищає Спілка. Комітет цифрових медіа Спілки з цим теж начебто погодився. Нещодавно він розповсюдив доповідь про актуальність роботи Спілки в добу цифрових комунікацій. Третя рекомендація з цього документу зазначає, що Спілка має захищати розширення відкритого доступу до інтернету, новин та інформації.

Джейн МакДонел, виконавчий директор Асоціації онлайн-новин, повідомила, що новостворений комітет організації буде розглядати це питання впродовж наступних кількох місяців.  Джейн Насірі, виконавчий директор Асоціації цифрових, теле- та радіо новин, заявила, що її організація не має визначеної позиції щодо інтернет-нейтральності. Ричард Карпел, виконавчий директор Американського товариства редакторів новин, теж поінформував, що організація не має чіткої позиції з цього питання.

Лише одна професійна журналістська асоціація  - національна спілка «кольорових» журналістів UNITY - прокоментувала для ФКК свою позицію з інтернет-нейтральності.  Спілка однозначно висловила підтримку відкритому інтернету. Відповідно до її заяви, інтернет-нейтральність «може сприяти кольоровим журналістам і всім кольоровим людям, даючи їм можливість без цензури звертатись напряму до своїх спільнот». UNITY закликала ФКК захистити свободу преси та змусити телекомунікаційні компанії гарантувати вільний доступ до відкритого інтернету. Проте у цьому заклику вони були самотні.

Кольорові журналісти особливо зацікавлені у збереженні відкритого доступу, адже інтернет вільний від расових упереджень. Такі сайти як New America Media  залучають додаткову аудиторію для преси різних етнічних груп. Сайти на зразок  Racialicious  та ColorLines  розширюють коло учасників у дискусіях із расового питання. Без відкритого інтернету ці видання втратять свої основні переваги: доступність та шанс досягнути всіх, хто зацікавлений у новій інформації.

Журналісти забувають, що свобода слова – це не лише свобода висловити свою думку, але й можливість розповсюдити її. Ви можете говорити й писати скільки завгодно, але, якщо вас ніхто не почує, ваша думка чи інформація нічого не змінить у світі.

Захисники прав споживачів розкритикували правила від ФКК, а оператори Verizon та MetroPCS  звернулися до суду із цього приводу. Далі можуть з’явитися нові  позови. Якщо журналісти збираються втрутитися, то час настав. Медійники мають донести до Конгресу та Федеральної комісії з комунікації, наскільки вільний доступ до інтернету є потрібним для нашої роботи.  

Якщо ми хочемо об'єктивного висвітлення подій, нам потрібна неупереджена інфраструктура для створення та поширення інформації. Виступаючи за інтернет-нейтральність, ми захищаємо об’єктивність.

MediaShift

Переклад – «Медіаграмотність»

Ілюстрація - eirikso.com