Убивство Дениса Вороненкова 23 березня стало, мабуть, поки що однією з найгучніших подій цього року в Україні. Для журналістів тут було все: причетність убитого до розслідування справи Януковича, яскраве минуле в Держдумі Росії, коментування справи на рівні найвищих ешелонів влади, ймовірні помилки в роботі державних спецслужб, нез’ясовані мотиви замовників. На жаль, скористатися цим і випустити якісні матеріали тижневики 26 березня загалом не змогли. Здебільшого їхня повідомлення були просто позбавленими глибини, а деякі ще й кричуще маніпулятивними.

«Україна»

Найкращий тематичний матеріал вийшов на телеканалі «Україна». Тут ситуацію коментували професіонали. Сергій Асавелюк, колишній боєць «Альфи», критикував дії вбивці; Сергій Шабовта, експерт із безпеки, критикував дії охорони депутата; Валентин Наливайченко (екс-глава СБУ) та Зорян Шкіряк (радник міністра МВС) називали можливі мотиви вбивства; аналітик російського «Центру Карнегі» розповідав про ставлення до екс-депутата в покинутій ним Росії. При цьому в матеріалі «Сегодня», як не дивно, немає коментарів Олега Ляшка, який зазвичай на цьому каналі коментує майже все.

Але є декілька необережних висловлювань. Наприклад, кореспондентка Ірина Смірнова заявляє: «Может, политика, а может, бандитские разборки, говорят украинские спецы о самом убийстве Вороненкова. Не на камеру намекая, что он и сам был человеком непростым, замеченным в определённых кругах. А в 2007 году якобы каким-то образом перешедшим дорогу криминальному авторитету Севе Могилевичу. Дескать, пуля могла и оттуда прилететь». Тут «Сегодня», з одного боку, пропонують власний суб’єктивний мотив вбивства, а з іншого — звинувачують Вороненкова у зв’язках із криміналом. Джерелом при цьому так і лишаються анонімні «спецы».

Інша заява кореспондентки стосується мотивів та біографії вбивці: «Паршов (підозрюваний у вбивства Вороненкова. — MS), чью личность подтвердила и его мать, основные навыки обращения с оружием, по всей видимости, получил, пока служил в Нацгвардии. Он даже на дело пошёл с удостоверением участника боевых действий. Наверное, на случай непредвиденной проверки на улице». Тут фігурує одразу два суб’єктивних, нічим не підкріплених припущення, й одне з них суперечить, наприклад, версії Генпрокурора Юрія Луценка. Той заявляв, що, можливо, документи вбивці — це така собі «візитка Яроша», покликана підставити необхідну сторону. Та й про те, що не лише в Нацгвардії отримував уміння користуватися зброєю Паршов, у багатьох ЗМІ теж повідомлялося.

5 канал

У матеріалі 5-го каналу інша біда. Журналісти не намагаються шукати власні теорії й не опитують експертів, вони просто передають як істину заяви влади. Віталій Гайдукевич наче й порушує у своїй підводці важливі запитання:«Чому Вороненкова не вберегли за програмою захисту свідків? Скільки колишніх, а подекуди й чинних військовослужбовців, нацгвардійців, есбеушників є так званими російськими консервами, які завербовані, просто лише чекають наказу? Хто буде наступною жертвою? Що робити, аби їх усіх знайти і знешкодити? Всі ці питання на поверхні, а відповіді де?».

Точно не в «Часі. Підсумках тижня». Хоч запитання програма й поставила, проаналізувати ці речі тут не спробували. Так само немає достатньої інформації про охоронця та кілера. Дії першого не намагаються проаналізувати, можливо, щоби не дискредитувати державні спецслужби. Дії другого не намагаються пояснити (не згадують ані його імені, ні того, яким чином він потрапив у Нацгвардію). Тож підсумковий випуск новин, який претендує на аналітичність, добре виконав завдання трансляції владних заяв. Але власної аналітичної роботи не провів.

ICTV

На ICTV натомість думок журналістів забагато. У «Фактах тижня» експертами виступають Євген Кисельов, Олег Єльцов та Віталій Портников. Перша проблема, що ці журналісти просто не мають доступу до матеріалів справи чи ексклюзивної інформації, тож цінність їхніх коментарів сумнівна. Але більше дивує те, які коментарі вони озвучують. Євген Кисельов, наприклад, виконує функцію судді, заявляючи, що Вороненков «был ведь не ангел. Он действительно был замешан в разного рода полукриминальных,коррупционныхскандалах». Цей же журналіст частково виступає екстрасенсом, пояснюючи цінність екс-депутата: «Возможно, он имел доступ, а скорее всего, он имел доступ к разного рода документам для служебного пользования или с грифами секретно, совсекретно, вот это было существенно».Потім саме Кисельов (хоча цю думку озвучував, наприклад, Президент та Антон Геращенко, радник міністра МВС) називає мотив і винуватців: «Разумеется, первая мысль — российские спецслужбы. Его убийство посреди города, в самом центре Киева воспринимается как такая показательная казнь отступника».І цей же журналіст спростовує інші версії (зокрема, про те, що Вороненкова міг убити через ревнощі колишній чоловік його дружини). «Експерт» ICTV заявляє: «Я не знаю, кто эту версию бросил, но пахнет оно дурно. Я б сказал, пахнет она дерьмом».

Журналіст Олег Єльцов робить висновки замість експертів із безпеки. Він коментує зовнішність кілера: «Це було фахово. Червоні кросівки, правильно, вони кидаються в очі, але, безумовно, він діяв не один. І після того, як він відходив, він мусив поміняти ці кросівки на геть щось, переодягнутись у геть щось непримітне». Нагадаємо, що всі інші телеканали та запрошені ними експерти назвали дії вбивці досить аматорськими. Також цей журналіст заявляє, що кілер діяв не сам. Цю думку потім журналістам підтверджує «один зі свідків»: «Він наблюдав, стояв біля угла там». Коментарі свідка суперечать офіційним заявам, озвученим, наприклад, Антоном Геращенком: «Второй ждал киллера на автомобиле Daewoo».

І це не єдині сумнівні джерела на ICTV. Про тривалість стрілянини тут говорять перехожі-свідки, а не правоохоронці. «Інтернет-користувачі», а не експерти, зауважують дії охорони Вороненкова.

«1+1»

«Будьмо реалістами і називаємо речі своїми іменами. Цього вбивства не могло не статись», — проявляє дива суб’єктивності кореспондент Сергій Швець у матеріалі «ТСН». Далі саме цей журналіст (а не експерти, правоохоронці чи політики) робить іще кілька абсолютно ексклюзивних і нічим не доведених припущень. Які, тим не менше, подаються як солідні факти. Для початку тут характеризують самого загиблого та його переїзд в Україну: «...замішаний у великих корупційних схемах ФСБ. Словом, знав багато. Саме володіння секретною інформацією допомогло йому отримати притулок в Україні, коли він втік з Росії через бізнесове переслідування Луб'янки». На всяк випадок нагадаємо, що ці речі не доведені. Так само як і ці мотиви екс-депутата, про які Сергій Швець каже далі: «Перебіжчик отримав громадянство України і став направо і наліво роздавати інтерв'ю про криваву сутність Путінського режиму. Сподівався, що публічність захистить його від помсти Кремля, якщо лаконічно». Характеризують на «1+1» без жодних посилань і кілера: «Якимось чином зміг принаймні двічі перетнути українські кордони, подорожуючи до Росії, де і проходив кілерську підготовку. Вбивати його до пуття не навчили». Цікаво, що в цьому фрагменті журналіст не лише подає недоведену інформацію без посилань, а ще й іронізує з професійних здібностей кілера.

Окремої уваги заслуговує також спроба кореспондента пояснити дії слідства, яке зосередилося (як і більшість журналістів) на версії «руки Кремля»: «Розслідувачі виходять з простого принципу очевидності, іншими словами. Якщо щось плаває, як качка, крякає, як качка, і виглядає, як качка, то, найвірогідніше, качка і є». Враховуючи, що йдеться про вбивство, це можна було б пояснити на іншому, більш солідному прикладі на кшталт «леза Оккама».

Але найяскравішу (!) заяву Сергій Швець лишає на фінал історії кілера: «Чому найняли вбивцю -аматора? Відповідь несподівана, але цілком логічна. Не вистачило грошей. Бо левову частку виділеного на вбивство гонорару організатори розпиляли між собою». Єдиний спосіб дізнатися цю інформацію — поговорити з організаторами вбивства. При цьому розмова мала би бути дуже щирою, адже вони зізналися б у розкраданні грошей. Також із цієї фрази випливає, що організаторами й замовниками були різні люди. І що журналісти знають вартість послуг даного кілера й можуть зіставити її із загальною ринковою ситуацією, назвавши відносно дешевою. Чи не мав би при цьому глядач припустити, що й журналіст «Плюсів» був замішаний у події, якщо знає такі подробиці?!

До речі, про замовників. Кореспондент заявляє, що «один з політичних керівників Росії, Жириновський, сам себе видає», а «Путін навіть не заперечує причетності до вбивства в Києві». Путін, насправді, все-таки заперечує російський слід. Та й не зрозуміло, кого ж підозрюють на «1+1» — Путіна чи Жириновського?

Проте знайдені вбивці — не привід радіти. На завершення Сергій Швець вирішив незрозуміло навіщо залякати телеглядачів: «Система безпеки в нас не працює. Будь-яка людина, котра переходить на сторону України, є вразливою. Війна з Росією не обмежується зоною АТО. Легковажність у безпеці закінчується смертями, і нікому в нас сьогодні не можна дати гарантії спокою».

«Інтер»

І хоча, здавалося б, ніщо не зможе перевершити Сергія Швеця, найбільш маніпулятивне й суб’єктивне повідомлення про вбивство Вороненкова вийшло на «Інтері». Фактично це навіть не повідомлення про вбивство. Це чергова подія, яку «Подробности» перетворили на суцільну критику МВС.

«Через несколько минут на месте появляются патрульные. Они крайне растеряны. Между убитым и ранеными — прямо по уликам гильзам ходят зеваки и снимают все на телефоны. Они же сообщают полицейским о том, что киллер жив. Сами копы этого не заметили. Только после этого полицейские крайне непрофессионально поднимают и переносят раненого. А периметр, наконец, берут под охрану и оттесняют прохожих. На место прибывают высокопоставленные силовики», — розповідає кореспондент Руслан Смещук. Варто уточнити, що всі оцінки діям силовиків дає саме журналіст. І що оцінка дій силовиків займає більше часу, ніж розповідь про саму подію.

Журналіст послідовно робить закиди спочатку на адресу охорони Вороненкова, потім «Нацгвардії» і врешті переходить до головного акценту в цій історії — критики Антона Геращенка: «Там же Антон Геращенко заводит свою любимую песню — о лагерях диверсантов. Мол, Паршов российский шпион, который прошел спецподготовку в особом центре, основанном еще при Сталине. Причем откуда вся эта информация сразу появилась у Геращенко, не понятно. Опросить Паршова он явно не мог. Ведь тот находился в коме».

У цей же час криміналістка Анна Маляр — постійна коментаторка «Інтера» — озвучує власну версію дій убивці, засновану на тому, що кілер щось сказав Вороненкову: «Він, ймовірно, виплеснув йому свій емоційний порив, з яким він йшов на це вбивство. Для нього було важливо — щоб жертва знала його ставлення. Зазвичай так вчиняють або фанатики, або люди, які йдуть свідомо на цей злочин, не заради того, щоб збагатитися. Не заради оплати, яка може надійти за вчинення вбивства». Таким чином, вона суперечить заявам інших журналістів та експертів про те, що вбивця просто гукнув екс-депутата, щоби пересвідчитися в його особі. І, звісно, суперечить Сергію Швецю та його теорії недорогого кілера. Закінчується матеріал іще одним особистим закидом заступнику міністра МВС: «И даже Антону Геращенко, который явно не экономит на заявлениях по резонансным делам, сказать в ответ на все это просто нечего».

Тема вбивства Дениса Вороненкова продовжується у студійному інтерв’ю. Із Олексієм Ліхманом спілкуються Сергій Власенко, народний депутат від «Батьківщини» та Ілля Пономарьов, іще один колишній депутат Держдуми Росії, який переїхав до України й даватиме свідчення у справі Януковича. Його коментарі масово використовують українські телеканали, але тільки «Інтер» запросив його на прямоефірне інтерв'ю.

І перше запитання, яке лунає в цій розмові: «Сергей, начнем с вас. Как так могло получиться, что Антон Гаращенко снова становится основным спикером по делу о резонансном убийстве?». І ви не повірите, але друге, третє й четверте питання Олексія Ліхмана теж стосуються виключно Антона Геращенка.

Сергій Власенко відповідає протягом двох хвилин, розповідаючи, зокрема, що «представники “Народного фронту” разом з БПП поділили і Службу безпеки України». І тільки потім журналіст звертається до Іллі Пономарьова. Запитання, звісно, стосується критики силовиків: «В интервью “Новой газете” вы сказали, что Генпрокурор Луценко, я процитирую, “допустил утечку о присутствии и роли Вороненкова в Украине”. Объясните, пожалуйста, что вы имели в виду? Получается, что украинские силовики сами, фактически, объявили место пребывания Вороненкова и степень его важности?»

От тільки, як виявилося, журналісти «Інтера» не на того напали. «Я, вообще, даже удивляюсь, как вы все время хотите заниматься самоедством и говорить о профессионализме, непрофессионализме ваших правоохранительных органов, — заявляє Пономарьов. — Мне кажется, что надо порадоваться, что так быстро появилась информация о личности убийцы, и отдать должное героизму охранника, который смог убить киллера и тем самым сделал доступной эту информацию».

Після короткої розмови нам демонструють сюжет про сумнівність образу Вороненкова (про його корупційні історії, майно та сварки із силовиками). Після чого знову запитують у Пономарьова: «Ну вот, согласитесь, Вороненков вряд ли, конечно же, держал всю эту информацию, о которой вы говорите, просто так в уме. Наверняка после него должны были остаться какие-то документы, его записи, возможно, деловые. Где они сейчас, как вы думаете? Есть ли к ним доступ у украинских правоохранителей?»

Екс-депутат, щоправда, таємниці слідства по телебаченню розповідати відмовився. Та й матеріалом про колегу лишився незадоволений: «Вы сейчас повторили весь набор штампов ефесбешной пропаганды российской, добросовестно пересказали всю российскую прессу на эту тему».

Після такого Олексій Ліхман із екс-депутатом швидко попрощався, а от із Сергієм Власенком продовжив. Відповідаючи на запитання про подальшу долю справи Януковича без ключового свідка, член «Батьківщини» почав свою промову доволі неочікувано: «Ілля торкнувся питання професіоналізму українських охоронних органів. Так от, на жаль, ніякого професіоналізму ми не побачили. Ані в момент…. Он на тому відео, яке у нас фігурує з місця вбивства, та, на жаль, ані в тих заявах, які сьогодні у нас лунають». І так само неочікувано її закінчив, спростувавши думку про те, що Вороненков взагалі був ключовим свідком: «У нас дуже часто свідками виставляють людей, які щось десь чули, які щось десь про щось читали, але самі свідками не були. Свідок — це особа, яка була безпосередньо присутня при тих, чи інших подіях[...] не знаю матеріалів кримінальної справи, на відміну від нашого попереднього учасника. Але з точки зору логіки і здорового глузду, він точно не міг бути ключовим свідком». Нагадаємо, що саме ключовим свідком Вороненкова називали всі інші телеканали, сам «Інтер» та Президент.

Таким чином, можемо виокремити кілька проблем:

• журналісти не здатні не лише провести альтернативне розслідування й подати свою засновану на фактах версію подій. Але й не хочуть подати хоча би більш-менш професійні версії експертів та представників силових органів. Вони (як 5 канал) або взагалі не намагаються критично аналізувати заяви влади, або (як ICTV) подають коментарі сумнівних експертів, які називають версії вбивства «дєрьмом»;
• журналісти часто демонізують образ Вороненкова, називаючи його корупціонером та розповідаючи про сумнівне майно. Хоч ці факти не доведені. Балансу в коментарях із цього питання журналісти не забезпечують;
• журналісти ігнорують гуманність. Нехай і йдеться про екс-депутата країни-агресора, але він перш за все був людиною. Журналісти ж ставляться до загиблого з іронією та постійно виставляють його мотиви переїзду ницими, називаючи зрадником та перебіжчиком;
• журналісти постійно видають власні, нічим не підкріплені припущення за факти. Ворожити на кавовій гущі може хто завгодно. Робота журналістів — передавати перевірену інформацію, й навіть якщо інформація є власним аналізом журналіста, той має ґрунтуватися на фактах і джерелах;
• журналісти часто використовують гучні події для просування інтересів своїх власників. Цього разу це яскраво було помітно лише на «Інтері», хоча й передача позиції влади як безальтернативної теж є підіграванням, що ми спостерігали перш за все на 5-му каналі;
• журналісти ігнорують героїзм охоронця. За масивами критики дій охорони як від експертів, так і від «інтернет-користувачів», канали якось не звернули увагу, що охоронець взагалі-то отримав серйозне кульове порання в ділянку серця, втратив багато крові й після операції перебував у важкому стані та штучній комі. І все ж, уже будучи пораненим, він зумів знешкодити кілера.

Детальніше про це і про те, що ж, на думку різних каналів, все-таки спричинило пожежу в Балаклії, читайте в публікації «Всюдисуща рука Москви. Огляд телетижневиків за 26 березня 2017 року».