І знову про хвороби української журналістики

Фото: politikum.in.ua

Інститут масової інформації – громадська організація, що вже не перший рік проводить моніторинг дотримання журналістських стандартів в українських медіа. У березні 2011 року результати моніторингу викликали протест у редакції газети «Экономические известия». Попри те, що показники дотримання стандартів у матеріалах цієї газети є порівняно високими, редакція вважає, що претензії до окремих матеріалів, що знижують середній бал видання, є необґрунтованими. У відповідь на публікацію, в якій газета висловлювала претензії до ІМІ, експерти Дмитро Чоповський та Роман Головенко розтлумачили засади свого моніторингу. Одначе «Экономические известия» цим не задовольнились, і після публікації чергових результатів моніторингу звернулись до ІМІ з заявою, в якій попросили виключити їх із числа аналізованих видань. Виконавчий директор ІМІ Вікторія Сюмар спробувала відповісти на деякі запитання колег із «Экономических известий», що стосуються журналістських стандартів.

Українську журналістику критикували завжди. І часто – цілком справедливо.

Українська журналістика переживала не один етап свободи та її втрати. Так, на початках української незалежності вона отримала імпульс до розвитку. Було засновано нові незалежні газети, потім телеканали. Все це базувалося не стільки на рекламних ринках, скільки на вірі у власну країну та надії на неї.

Але що краще розвивалися незалежні медіа, то більшим було бажання влади їх регулювати. Це бажання сягнуло апогею у 2000–2004 роках, коли країна добре усвідомила, що таке цензура, темники та відверта пропаганда з блакитних екранів. Коли інструментом цензури ставали санепідеміологи та пожежники. Коли газету можна було закрити одним рішенням суду.

Все це – не остання причина подій кінця 2004-го. Ті події ми голосно назвали Журналістською революцією, але вже за декілька місяців зрозуміли, що то лише назва, що жодних суттєвих змін не відбулося.

Здобувши свободу слова, українська журналістика так і не навчилася говорити зі своїм читачем, слухачем та глядачем. Зате швидко спромоглася на розмови з політиками та рекламодавцями, які забезпечували швидкі та великі гроші за «замовні матеріали».

Так само швидко спромоглася запозичити всі хвороби, притаманні і західній журналістиці – пожовтіння, орієнтацію на скандал та суцільне шоу. Тільки якщо на Заході це відверто навчилися називати недугами, то в Україні – «ринковими правилами виживання».

Ставка на правило «5С – Скандал, Секс, Страх, Сльози, Сміх» у багатьох ЗМІ переважила те, що називається місією журналістики. 5С забезпечувало швидкі гроші, але не могло дати довіри.

ЗМІ не стали реальними медіаторами між владою та суспільством, бо розказували суспільству про скандали у владі, але не ускладнювали собі життя зворотнім зв’язком, не демонстрували тій же владі реальних проблем суспільства, не відштовхувалися від базових інтересів аудиторії. Вони стали засобами масової розваги, але не зосереджувалися на інформації, яка була реально суспільно важливою.

Швидкі гроші без кредиту довгої довіри закінчилися у 2008-му разом зі світовою економічною кризою. І якщо сьогодні авторитетні західні видання досі стабільно існують за рахунок своїх багаторічних передплатників, які потребують мати свою газету, то в Україні стабільно не почувається ніхто. А в багатьох випадках швидкі гроші призвели до швидкого кінця.

Українські ЗМІ так і не стали четвертою владою, бо гілкою влади можна стати тільки забезпечивши собі реальну незалежність. А цього не сталося.

Незалежність та свобода передбачають відповідальність, в першу чергу перед власною аудиторією. Відповідальність – це жорстке дотримання журналістських стандартів та етичних принципів. Тільки на цьому базується якісна журналістика, і тільки якісна журналістика спроможна викликати довіру.

ЗМІ, отримавши шанс на свободу, все ж залишалися інструментом у руках власників та політиків. Тільки якщо в попередні роки ними керували пряником, або, точніше кажучи, джинсовими грішми, то тепер знову взялися до батога, тобто реальної цензури.

Тепер ми знову всі разом боремося за свободу. Але мусимо зробити висновки, чому самі ж її не втримали, чому не стали авторитетними та незалежними, чому не забезпечили перспектив професії...

Свобода – це не те, що дається раз і назавжди. За свободу треба вміти боротися щодня, відстоюючи свої позиції, спираючись на стандарти журналістики, свобода означає солідарність із колегами, коли на них тиснуть, свобода означає щоденне доведення довіри своєї аудиторії. Свобода – це в першу чергу відповідальність.

Сьогодні ми здійснюємо моніторинг друкованої преси. Мусимо зазначити, що на ринку залишилося чимало видань, рівень яких відверто низький, із великою кількістю джинси. До таких можна віднести газету «Факти», яка вже давно стала жовтою газетою, хоч і позиціонується як суспільно-політичне видання.

Є й видання, які вже мають добрі стандарти журналістики, дотримуються правил редакційної політики. Серед таких – «Комментарии», «Экономические известия». Завдання моніторингу – показати деякі прогалини, допомогти в чіткому розумінні, що таке стандарти і як забезпечувати їх дотримання.

Часом це викликає незадоволення колег-журналістів, які важко сприймають зауваження. Поза тим, дискусія – це завжди добре. Дискусія дозволяє рухатися вперед і розвиватися, суцільний «одобрямс» – це шлях у нікуди. Ми дуже мало дискутуємо про внутрішні журналістські справи, а потім мусимо апелювати до ширшого загалу, коли потерпаємо від тиску. Ми не можемо критикувати когось, не маючи змоги критикувати та знаходити вади в самих себе.

Часом нагода поглянути на себе збоку – це не найгірша можливість для нового розвитку та зростання.

Країні потрібна незалежна та якісна журналістика. Але такою вона стане, коли буде професійною та відповідальною. І це спільне завдання всіх – і громадян, які мають підтримувати саме якісні видання, і експертів, і самих журналістів.

Журналістські стандарти: довідка

Основними журналістськими стандартами, якими керується журналіст у своїй професійній діяльності, є баланс думок і точок зору, оперативність, достовірність (посилання на джерела), відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота представлення фактів та інформації з проблеми.

Головними нормативними джерелами, у яких відображено ці стандарти, є Кодекс професійної етики українського журналіста, Етичний кодекс українського журналіста, Декларація принципів поведінки журналістів, та міжнародні стандарти та принципи журналістської етики.

Баланс думок і точок зору

Відповідно до п. 10 Етичного кодексу українського журналіста, точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, має бути представлено збалансовано. Так само має бути подано оцінки незалежних експертів.

Оперативність

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста визначає, що головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації.

Достовірність (посилання на джерела)

Згідно з п. 1 Кодексу професійної етики українського журналіста, журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, в правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

Пункт 6 Етичного кодексу українського журналіста визначає, що найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста – все це знайти в компетентних джерелах.

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він/ вона знає.

Відокремлення фактів від коментарів

Пункт 9 Етичного кодексу українського журналіста встановлює, що факти, судження та припущення має бути чітко відокремлено одне від одного.

Точність

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста встановлює, що журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, в правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення.

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що повага до істини та права громадськості на правду – перший обов’язок журналіста.

Повнота представлення фактів та інформації з проблеми

Згідно з п. 6 Етичного кодексу українського журналіста, найпершим обов’язком журналіста є повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події. Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста – все це знайти в компетентних джерелах. 

comments powered by Disqus