
Геополітичні, історичні та культурні фактори, які визначають відносини України та держав Східної і Південно-Східної Азії
Геополітичні, історичні та культурні фактори, які визначають відносини України та держав Східної і Південно-Східної Азії


Східна та Південно-Східна Азія є регіонами, з якими Україна прагне створити політичний діалог, тісну економічну співпрацю та міжкультурні зв'язки. У стратегії публічної дипломатії Міністерства закордонних справ України на 2021-2025 роки було зазначено, що серед пріоритетних завдань зовнішньої політики нашої держави є розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та Китайською Народною Республікою. Також у документі було зазначено про країни Південно-Східної Азії.
У Східній Азії однією з ключових держав є Китайська Народна Республіка. Прихід до влади комуністів у 1949 році був наслідком громадянської війни між Комуністичною партією Китаю (яку підтримував СРСР) і партією Гоміндан (яку підтримували США).
Після програшу у громадянській війні, партія Гоміндан на чолі з Чан Кайші евакуювалася на острів Тайвань (офіційна назва Республіка Китай). США стали надавати фінансову та військову допомогу Тайваню. Після 1949 року лише один президент США здійснив візит на острів - це був Девід Дуайт Ейзенхауер у 1960 році.
В адміністрації президента США Річарда Ніксона на початку 1970-х років вирішили відновити дипломатичні відносини з Пекіном. Для цього було використано підхід човникової дипломатії радника з національної безпеки (а згодом і держсекретаря США) Генрі Кіссінджера. Вашингтон прагнув від’єднати геополітично Пекін від Москви для залучення на свій бік.
Комуністичний Китай після смерті Мао Цзедуна у 1976 році розпочав реформи (4 модернізації), щоб створити фасад капіталізму для виходу на західні та міжнародні ринки.
Відновлення дипломатичних відносин між Китаєм і США у 1979 році створило нові можливості для збільшення впливу Пекіну в світі. Якщо в економічному аспекті КНР посилювався, то й військовому плані недостатньо. Свідченням цьому був програш Китаю у війні проти В’єтнаму у 1979 році. Це крайня війна, в якій брав участь комуністичний Китай.
Китай має тісну економічну та безпекову співпрацю з РФ. На початку лютого 2022 року під час візиту російського диктатора Владіміра Путіна на відкриття Зимових Олімпійських Ігор у Пекіні було підписано «Спільну заяву РФ і КНР щодо міжнародних відносин за нової ери та глобального сталого розвитку». Це означало розбудову двостороннього стратегічного партнерства «без обмежень».
На офіційному рівні Китай називає російсько-українську війну поняттям «українська криза». У лютому 2023 року Пекін оприлюднив «китайську позицію з політичного врегулювання української кризи». Там 12 пунктів: повага до суверенітету усіх країн, відмова від менталітету холодної війни, припинення бойових дій, відновлення мирних переговорів, вирішення гуманітарної кризи, захист цивільного населення та військовополонених, безпека атомних електростанцій, зниження стратегічних ризиків, сприяння експорту зерна, припинення односторонніх санкцій, підтримання стабільності промислових ланцюгів і ланцюгів поставок, сприяння постконфліктній відбудові.
Китай залишається одним з головних торговельних партнерів України.
Водночас Вашингтон зберіг свої безпекові зобов’язання щодо Тайваню. У 1979 році Конгрес США прийняв Закон про відносини з Тайванем, згідно якого Сполучені Штати мали «надавати Тайваню зброю оборонного характеру», а також «допомагати підтримувати мир, безпеку і стабільність в західній частині Тихого океану». Немає прямих дипломатичних відносин між Тайванем і США. Натомість функції посольства виконує Американський інститут на Тайвані.
Стратегічне значення Тайваню полягає в тому, що значна частина комп’ютерних чіпів та напівпровідників виробляється саме на острові. Китай прагне захопити Тайвань. Саме тому Пекін здійснює посилену мілітаризацію в Південнокитайському морі. Згідно з даними дослідження Chatham House, Пекін працює над покращенням операційної сумісності військово-повітряних сил, флоту та ракетних військ Національно-визвольної армії Китаю.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну посилилися зв’язки громадянського суспільства України та Тайваню. Тайвань запровадив економічні санкції проти Росії. З 2022 року працює українська служба Міжнародного радіо Тайваню. Україна не визнає незалежності Тайваню та дотримується політики «одного Китаю».
Результатом відкриття міжнародних ринків для китайських товарів після 1980-х років є те, що Китай став другою світовою економікою після США. Після приходу до влади Сі Цзіньпіна в Китаї у 2012 році, Пекін збільшив витрати на оборону на додаток до зростаючого економічного впливу. Оборонний бюджет КНР за 2024 рік складає 245 млрд дол та є другим за обсягом у світі після США. У березні 2025 року було оголошено, що Китай збільшить видатки на оборону на 7,2 %.
Японія, як і Республіка Корея стали союзниками США після Другої світової війни. Наслідком американської окупації Японії стала розбудова демократичної держави. Замість збройних сил було створено Сили самооборони Японії. Згідно Конституції Японії 1951 року, державі заборонено мати повноцінну армію.
Японія входить до складу Групи 7-ми як одна з провідних економік світу. Держава відома своїми новітніми технологіями, автомобілями та поєднанням західного способу життя з японськими традиціями.
Японія як і Україна має виклик щодо окупації частини своєї території Москвою. У 1945 році СРСР окупував 4 острови Південних Курилів, які в Японії називають як «північні території». У 1981 році МЗС Японії започаткував відзначення 7 лютого як День північних територій. У жовтні 2022 року Верховна Рада України визнала факт російської окупації японських північних територій.
Україна та Японія посилили співпрацю за останні декілька років. Японія надає Україні фінансову, гуманітарну допомогу, підтримує проекти з розмінування, медіаграмотності, розвитку місцевих громад. МЗС Японії запропонував грантову допомогу за проектами безпеки людини «Кусасоне».
Філіппіни це колишня колонія Іспанії, названа на честь іспанського короля Філіппа II. Після іспано-американської війни 1898-1902 років Філіппіни були окуповані США. Держава проголосила незалежність у 1946 році. В часи холодної війни Філіппінами керував диктатор Фердинанд Маркос, якого підтримували США через прагнення боротьби з комунізмом у Південно-Східній Азії. Тісні економічні, безпекові та культурні зв’язки з США зберігалися.
Існує територіальний конфлікт між Китаєм, Тайванем, В’єтнамом і Філіппінами за острови у Південнокитайському морі. КНР розвиває мілітаризацію в регіоні Південно-Східної Азії, де однією з тактик є намивання штучних островів задля посилення присутності там. За даними міністерства оборони Японії, КНР розбудовує портову інфраструктуру, щоб збільшити військову присутність в Південнокитайському морі.
Разом з тим Пекін є одним з ключових торговельних партнерів Маніли.
Тому політичне керівництво Філіппін прагне балансувати між економічними інтересами щодо Китаю та розвитком безпекової співпраці з США. У лютому 2023 року було погоджено про будівництво 4 нових військових баз США на Філіппінах.
Попри те, що дипломатичні відносини між Україною та Філліпінами було встановлено у 1992 році, посольство України було відкрито у 2024 році. У червні 2024 року президент України Володимир Зеленський здійснив візит до Філіппін.
Однією з тенденцій суспільно-політичного життя в Південно-Східній Азії є авторитаризм, боротьба з політичною опозицією та незалежними медіа.
Журналістка з Філіппін Марія Ресса створила онлайн-медіа Rappler на зразок великих міжнародних медіа як CNN чи BBC. Вона отримала Нобелівську премію миру у 2021 році за висвітлення теми прав людини та демократії. Ресса критикувала владу Філіппін за непослідовність боротьби з наркотрафіком, а також наступ на свободу слова.
У 1967 році було створено Асоціацію націй Південно-Східної Азії (АСЕАН) задля регіональної економічної інтеграції. Країнами-членами АСЕАН є Індонезія, Лаос, Бруней, Камбоджа, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам, М’янма, Малайзія та Бруней. Секретаріат організації знаходить у м. Джакарта (Індонезія).
В’єтнам, Лаос і Камбоджа є колишніми колоніями Франції, які складали Французький Індокитай. Після проголошення незалежності В’єтнаму від Франції у 1945 році розпочалася 30-річна війна, а сама країна була розділена за 17-ою паралеллю. Північ держави контролювали комуністи, а на півдні був прозахідний уряд.
Спочатку в’єтнамці воювали проти французів (1945-1954), які прагнули відновити свій вплив у країні, а згодом проти американців (1964-1973). США надавали військову та фінансову підтримку уряду Південного В’єтнаму. Зрештою, В’єтнамська війна завершилася програшем США та падінням уряду на півдні держави. Ключову роль в програші мало висвітлення реалій війни американськими медіа, які показували воєнні злочини армії США проти цивільного населення В’єтнаму. “Війна, програна у вітальнях” - так ще називали період військової інтервенції США у В’єтнамі.
Після завершення холодної війни було відновлено економічну співпрацю між В’єтнамом і США. У 1995 році президент США Білл Клінтон вибачився перед в’єтнамцями за дії американської армії та відбулася нормалізація двосторонніх відносин. У вересні 2023 року президент США Джо Байден і генеральний секретар Комуністичної партії В’єтнаму Нгуєн Пху Тронг заявили про створення всеосяжного стратегічного партнерства.
Новітня історія Камбоджі позначена трагедією геноциду внаслідок дій комуністичного диктатора з псевдонімом Пол Пот. Свого часу Пол Пот навчався у Франції (Паризький університет), там захопився комуністичними ідеями, які втілив на практиці у Камбоджі. Комуністи захопили владу в Камбоджі у 1975 році, перейменували країну на Кампучія. Основною етнічною групою в Камбоджі є кхмери. Режим “червоних кхмерів” прагнув зменшити кількість населення міст, примусово переселити людей до сільської місцевості. Пол Пот і його прибічники здійснили геноцид проти власного народу, коли людей вбивали лопатами, давили тракторами задля того, щоб економити кулі.
У 1979 році в’єтнамська армія захопила Пномпень та було встановлено нову комуністичну владу в Камбоджі.
Майже 30 років (1985-2023, з перервами) прем’єр-міністром Камбоджі був Хун Сен, який прагнув поєднати в політиці комунізм, державний капіталізм та кхмерський націоналізм.
Корея стала ареною протистояння США і СРСР на початку холодної війни. Після завершення японської окупації Корейського півострова (1910-1945) на цій території посилився вплив комуністів. Зрештою у 1948 році було проголошено про створення Корейської народно-демократичної республіки. Під час Корейської війни 1950-1953 років воювали КНДР, КНР і СРСР проти Республіки Корея та миротворчих військ ООН, де ключову роль відігравали США. Внаслідок війни відбувся розкол Кореї за 38-ю паралеллю на дві держави – КНДР на півночі та Республіку Корея на півдні півострова.
Між державами існує демілітаризована зона. Після Корейської війни у КНДР почали будувати комунізм згідно з ідеології чучхе, яка є ідеологічною сумішшю марксизму з корейським націоналізмом. КНДР є зоною сфери інтересів Китаю, а також партнером РФ. Україна розірвала дипломатичні відносини з КНДР у липні 2022 року через визнання Пхеньяном так званої «незалежності» тимчасово окупованих Російською Федерацією територій в Донецькій та Луганській областях України. Восени 2024 року КНДР надала війська РФ для ведення війни проти України.
Натомість Республіка Корея, за фінансової допомоги США, почала будувати капіталізм та демократію. У 1953 році було підписано Угоду про взаємну оборону між США та Республікою Корея. Таким чином американські військові, дислоковані в Кореї є гарантією безпеки цієї держави.
У серпні 2023 року було проведено переговори в Кемп-Девіді, резиденції президента США, про посилення тристоронньої співпраці в сфері безпеки між США, Японією та Республікою Корея. Це було зроблено з метою кращої координації дій на тлі геополітичного суперництва, ядерних провокацій (випробування балістичних ракет у КНДР), а також російсько-української війни.
Також варто згадати про посилення тристоронньої співпраці між США, Японією та Філіппінами (JAPHUS). У квітні 2024 року було вперше проведено саміт лідерів цих держав. Мета об’єднання зусиль вищезгаданих держав полягає в кращій координації дій на тлі посиленої мілітаризації Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
На саміті НАТО у Мадриді в червні 2022 року вперше було запрошено партнерів з Індо-Тихоокеанського регіону (IP4). Це Японія, Австралія, Нова Зеландія та Республіка Корея. Під час саміту НАТО у Вашингтоні у липні 2024 року було погоджено про подальший спільних проектів у сфері кібербезпеки, дезінформації, технологій, а також спільні зусилля з підтримки України.
Індонезія є колишньою колонією Нідерландів. Здобувши незалежність у 1949 році, Індонезія стала одним з лідерів Руху неприєднання – групи країн, які не прагнули долучатися до блоків США чи СРСР.
Батьком індонезійської нації є Сукарно. Саме він сформулював бачення розвитку держави у 1940-х роках, зокрема Панкасілу. Це 5 принципів: віра в єдиного Бога, справедливе і цивілізоване людство, єдність Індонезії, демократія, керована мудрістю в обговоренні, соціальна справедливість для всіх індонезійців.
Індонезія є найбільшою за населенням мусульманською державою в світі. У зовнішній політиці Індонезії спостерігається багатовекторність, тобто немає орієнтації на якусь одну країну чи об’єднання держав. У червні 2022 року президент Індонезії Джоко Відодо здійснив офіційний візит до Києва. Саме на саміті Групи 20-ти на Балі в листопаді 2022 року президент України Володимир Зеленський презентував Формулу миру, яка складається з 10 пунктів.
Бруней, Сінгапур, М’янма і Малайзія є колишніми колоніями Великої Британії. Географічно ці держави розташовані на перетині ключових торговельних шляхів. Варто згадати Малаккську протоку, через яку проходить 60% світової морської торгівлі.
М’янма (колишня назва Бірма) перебуває в умовах громадянської війни, яка триває з 2021 року. Майже 50 років (з 1962 по 2011 рік) військові керували країною. На нетривалий час розпочалися процеси демократизації в державі, зокрема під керівництвом партії «Національна Ліга за Демократію». Але в лютому 2021 року відбувся військовий переворот. Останні 4 роки представники різних етнічних груп, які сформували народні сили оборони боряться проти влади військових. Росія надає військову допомогу військовій диктатурі в М’янмі.
Таїланд (до 1939 року Сіам) є одним з міжнародних центрів туризму. В історії відносин між Україною і Таїландом варто згадати те, що українка Катерина Десницька була дружиною тайського принца Чакрабонґсе. Вони одружилися у 1906 році.
У зовнішній політиці Таїланд має безпековий союз із США, який було започатковано у 1962 році. У 2022 році було затверджено комюніке про стратегічний союз між США і Таїландом.
У сфері медіа, культурної дипломатії та стратегічних комунікацій Україна прагне налагодити системний діалог з медійниками, аналітиками, громадськими діячами держав Східної та Південно-Східної Азії.
У жовтні 2023 року та листопаді 2024 року було проведено міжнародну конференцію Crimea Global. Організаторами конференції були українські правозахисні та адвокаційні організації (Міжнародний центр Української Перемоги, Медійна ініціатива за права людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Міжнародне партнерство за права людини, Центр прав людини ZMINA, Коаліція «Україна. П’ята ранку») за підтримки Кримської платформи. Участь журналістів та аналітиків з таких країн як Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Японія у конференції Crimea Global сприяла кращому розумінню реалій російсько-української війни та ситуації на тимчасово окупованих територіях України, зокрема в Криму.
Після 24 лютого 2022 року українські правозахисники та медійники здійснюють значну роботу з донесення інформації про російсько-українську війну для суспільств Східної та Південно-Східної Азії. На додаток до вищезазначених, такі організації Український кризовий медіа центр, Лабораторія журналістики суспільного інтересу були (спів)організаторами прес-турів азійських медійників до України.
Зрозуміло, що регіони Східної та Південно-Східної Азії є достатньо строкатими в етнічному, релігійному та культурному аспектах. Але дуже важливо для України мати системну роботу там. Фундаментом для цього є підготовка фахівців з історії, політики, культури держав Східної та Південно-Східної Азії зі знанням місцевих мов.
Певну роль в діалозі України з цими регіонами відіграє Український інститут при Міністерстві закордонних справ України. У 2023 році було розпочато роботу УІ в Індонезії, зокрема відбулася прем’єра українсько-індонезійського перфомансу ERROR.