1000 днів після повномасштабного вторгнення Росії є і 1000 днів розмов про мир. Уже на п’ятий день великого вторгнення 28 лютого така розмова відбулася безпосередньо між делегаціями Росії та України в білоруському Гомелі, як повідомило білоруське інформаційне агентство «Белта». Після кількох раундів переговорів у Білорусі останні на сьогодні очні спроби домовитися між делегаціями пройшли в Стамбулі 29 березня 2022 року. У квітні ще кілька тижнів перемовини відбувались заочно, після чого принаймні публічно повністю зупинилися.

На той час російські війська відступили з півночі України, зокрема від Києва, і на звільнених територіях були виявлені сліди численних воєнних злочинів російської армії. 30 вересня 2022 року в день анексії Росією окупованих територій України Президент Володимир Зеленський увів у дію рішення РНБО «щодо неможливості проведення переговорів з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним». Відтоді офіційно Київ і Москва не вели переговорів про мир, та розмови про їх відновлення та можливі умови миру не припинялися ні на день ані в українських, ані в російських, ані у світових медіа.

Крім того, позиція, що війна закінчиться переговорами, а не капітуляцією однієї зі сторін, є панівною серед західних політичних еліт і медіа. Говорить про це й офіційний Київ. «Україна чітко усвідомлює, що війна закінчиться переговорами», — йдеться у зверненні Секретаря Ради національної безпеки й оборони України Олександра Литвиненка до учасників Форуму регіону Балтійського моря, який проходив у травні 2024 року.

Тож важливим у дискусіях стає час і умови початку переговорів, які матимуть вирішальний вплив на угоду. Така угода може як відновити порушене міжнародне право і хоча б опосередковано притягнути агресора до відповідальності, так і винагородити агресора, зруйнувавши основи світової безпеки.

В останні місяці передусім через вибори президента США й обіцянки новообраного президента Дональда Трампа швидко припинити війну, розмови про умови можливого миру у світових медіа помітно активізувалися.

Зокрема, про один із планів можливої угоди з посиланням на неназвані джерела в оточенні Трампа писало 6 листопада видання The Wall Street Journal. План нібито передбачає відмову від прийняття України в НАТО в найближчі 20 років, заморожування війни та створення вздовж лінії фронту демілітаризованої зони, яку охоронятимуть імовірно європейські союзники США.

Видання Bloomberg із посиланням на власні джерела написало, що схожу угоду запропонує президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган на саміті G20 у Ріо-де-Жанейро, дата проведення якого збігається з 1000-м днем повномасштабного вторгнення. Цей план нібито також передбачає заморожування війни та відкладення вступу України в НАТО, однак уже на 10 років. Натомість гарантією миру стане насичення демілітаризованої зони вздовж ліній зіткнення між сторонами міжнародними військами, а також військове посилення Києва. Речник керманича Росії Дмитро Пєсков прокоментував цю інформацію. За його словами, замороження лінії фронту в Україні як умова початку мирних перемовин неприйнятна, натомість Росія наполягатиме на здачі всіх територій Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей.

5 жовтня видання The Financial Times із посиланням на власні джерела писало, що дипломати з держав Заходу та дедалі більше чиновників в Україні непублічно погоджуються з думкою, що найімовірнішим компромісом для завершення російської війни в Україні може стати ситуація, коли Кремль збереже контроль над окупованими українськими територіями. А Київ отримає гарантії безпеки від держав Заходу, зокрема членство в НАТО, подібно до моделі розділу Німеччини у часи Холодної війни. Про те, що влада України наразі ставить у пріоритет гарантії безпеки, а не повернення окупованих територій, повідомляло у своєму матеріалі від 13 листопада із посиланням на власні джерела і The New York Times.

Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), станом на початок жовтня 2024 більшість опитаних — 58% — виступають проти жодних територіальних поступок, 32% готові до територіальних компромісів задля якнайшвидшого досягнення миру. Було опитано 2004 респонденти від 18 років і старше на підконтрольній території України впродовж 20 вересня — 3 жовтня 2024 року, їм запропонували обрати одне з цих двох тверджень. З соціологічних даних нижче стає також помітною тенденція до зростання частки готових до територіальних поступок респондентів.

Опитування КМІС. Питання: З яким із цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з Росією Ви згодні в більшій мірі?

Частиною інформаційних операцій Росії є перекладання відповідальності за війну на Україну і Захід. Москва звинувачує Київ, Вашингтон, Лондон, Париж чи Брюссель у відмові від переговорів, а відтак і у відмові від миру. Ці тези Росія поширює у державах Заходу, Глобального Півдня, у пропагандистських медіа, спрямованих на Україну, і, звичайно, на свою внутрішню аудиторію. Україна такій пропаганді протиставляє власні мирні ініціативи, які передбачають зокрема дотримання міжнародного права.

У цьому дослідженні ми аналізуємо пропозиції умов миру в російсько-українській війні, які пропонували різні державні агенти, експерти чи медіа.

Предметом цього дослідження є вивчення панівних поглядів на мир в Україні через аналіз публікацій в англомовних інформаційних виданнях і медіа, які фокусуються на питаннях міжнародної безпеки.

Двозначність «мирних пропозицій» Кремля

Під час оголошення свого вторгнення (названого СВО) 24 лютого 2022 року керманич Росії Володимир Путін проголошував цілями війни «захист» жителів окупованих східних території України, «демілітаризацію» і «денацифікацію» України, а також «притягнення до суду тих, хто вчинив численні криваві злочини проти мирних жителів, зокрема й громадян Російської Федерації». Одночасно він говорив про відсутність планів окупації додаткових українських територій.

За інформацією The Washington Post, у перший день вторгнення Росія двічі запропонувала офіційному Києву капітуляцію. Перша пропозиція прозвучала у телефонній розмові голови Офісу президента України Андрія Єрмака з заступником керівника адміністрації президента Росії Дмитра Козака. Другу отримав тодішній міністр оборони України Олексій Резніков від тодішнього міністра оборони Росії Сергія Шойгу за посередництва міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна.

Наступні «мирні пропозиції» Кремль робив уже у форматі офіційних переговорів Києва і Москви. Як стартові пропозиції, презентовані 7 березня 2022 Україні року в Білорусі, так і фінальні чорнові пропозиції за наслідками Стамбульських перемовин від 15 квітня нагадували класичну угоду про капітуляцію. До останнього Москва зберігала пункти про одностороннє роззброєння України без жодних реальних гарантій безпеки, фіксацію територіальних втрат, обмеження зовнішньої та внутрішньої політики, відмову від юридичних і економічних претензій до агресора, зокрема скасування санкцій щодо Росії. Зміни вимог під час перемовин відтак мали косметичний характер, зберігаючи стратегічну ціль — погіршення обороноздатності України та посилення можливості Росії впливати на її зовнішню та внутрішню політику.

• Читайте також: «Далі буде лише гірше: як Росія залякує Україну та Захід “мирними” ультиматумами».

Відтоді Росія періодично відсилає до «Стамбульських домовленостей», що подає як втрачений шанс на мир, від якого нібито відмовились Україна та її союзники. Тож де-факто Москва перекладає відповідальність за війну через відмову без спротиву погодитися на руйнування територіальної цілісності та суверенітету України.

Ще одним риторичним прийомом російської пропаганди, який експлуатується з 2022 року, є твердження про необхідність переговорів «з урахуванням ситуації на землі». Під цим формулюванням можна, за бажання, побачити прагнення зберегти окуповані території Україні та «мирну пропозицію» зупинки війни на нинішній лінії фронту. І до червня 2024 року ці завуальовані тези так і сприймали переважно у західних медіа.

Та 14 червня, напередодні організованого Україною Глобального саміту миру, Путін виступив із новою заявою, яку він назвав «реальною мирною пропозицією». В цій заяві очільник Кремля вперше висунув вимогу до України віддати йому всю Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області, зокрема й вільні від російської окупації частини цих областей, міста Херсон і Запоріжжя. Крім того, у викладі Путіна вимоги здачі територій, а також відмова України від вступу до НАТО є лише стартовою «передумовою» для подальших переговорів, «початку діалогу, від якого залежить майбутнє існування України».

Поряд із такою ультимативною риторикою Кремль декларує прихильне ставлення до мирних пропозицій держав Глобального півдня, як от бразильсько-китайської ініціативи, що передбачають якраз зупинення бойових дій по лінії зіткнення. Ця суперечливість загалом вписується в адаптивну гру Кремля з міжнародними аудиторіями в хорошого і поганого поліцейського, коли миролюбні заяви чергуються з ядерними погрозами. У провоєнних російських телеграм-каналах такі мирні ініціативи щодо замороження війни також переважно відкидають як зрадницькі й натомість висувають максималістські цілі з підкорення всієї України — і не тільки її.

У межах цієї ж логіки підконтрольні Росії медіа насичені суперечливими історичними сценаріями закінчення війни, які нібито є альтернативами ескалації. Зокрема, йдеться про «корейський сценарій», що якраз передбачає заморожування війни по нинішній лінії фронту без підписання мирного договору. Чи план «фінляндизації» України, під яким мається на увазі відмова від вступу в НАТО та легітимізація територіальних втрат. Або ж і відсилка до такої собі «Ялти-2», під якою пропагандисти мають на увазі переговори з Вашингтоном про поділ сфер впливу в Європі. Всі ці суперечливі пропозиції діють як інформаційне прикриття агресії Росії, яка загрожує світовому правопорядку. Тож показово незмінними для підконтрольних Москві медіа залишається дискредитація будь-яких мирних ініціатив, що враховують позиції поваги до міжнародного права, територіальної цілісності держав і статуту ООН.

• Читайте також: «Ялта-3, фінляндизація, корейський сценарій. Чи Путін насправді готовий обговорювати щось, окрім плану капітуляції України»

Позиції України з відновлення авторитету міжнародного права

Перші переговори після повномасштабного вторгнення між Україною та Росією відбулися в Білорусі та проходили в три раунди: 28 лютого, 3 та 7 березня. Офіс президента України напередодні першого раунду повідомив, що переговори тривають без попередніх умов. Їхній учасник з українського боку, голова фракції партії «Слуга народу» у парламенті Давид Арахамія перед черговим раундом 3 березня говорив, що «програмою мінімум» є організація гуманітарних коридорів. По завершенню переговорів у Білорусі з українського боку член переговорної групи, радник Офісу президента Михайло Подоляк повідомив, що було досягнуто прогресу у логістиці гуманітарних коридорів. Також він сказав, що «за базовим політичним блоком урегулювання разом із припиненням вогню та гарантіями безпеки інтенсивні консультації продовжені».

Наступні етапи переговорного процесу відбувалися вже на території Туреччини. 10 березня 2022 року зустрілися очільники МЗС України та Росії Дмитро Кулеба та Сергій Лавров. За словами Кулеби, головним завданням було, як і на попередніх раундах, домовитися про гуманітарні коридори, зокрема до Маріуполя, а також про 24-годинне перемир’я для розв’язання гуманітарних питань. Щодо загальних питань миру, Кулеба повідомив, що «перелік вимог Росії — це вимоги здатися».

Зустріч між делегаціями відбулася 14—15 березня. На ній українська сторона, за словами Подоляка, планувала обговорювати «насамперед позиції, що стосуються припинення власне війни як такої». Також мало йтися про виведення російських військ із території України, укладення мирної угоди та «ключового моменту, довкола якого все й будується, — гарантій безпеки Україні, щоби подібні ситуації не повторювалися».

Наступні раунди переговорів відбулися 21 березня та 29—30 березня. На брифінгу 29 березня Михайло Подоляк повідомив, що Україна пропонує щодо статусу Криму і Севастополя проводити протягом наступних 15 років двосторонні переговори, а на цей час відмовитися від використання військових сил для розв’язання цього питання. Щодо окупованих територій сходу України, то переговори мають відбутися між президентами Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним. Також Давід Арахамія повідомив, що Україна бажає отримати гарантії безпеки, «де країни-гаранти діятимуть за аналогом 5-ї статті НАТО, але навіть жорсткіше». Серед країн-гарантів пропонувалися країни Радбезу ООН (Британія, Китай, Росія, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль). Гарантії не розповсюджувалися б на території, окуповані до лютого 2022 року. Також, за словами Арахамії, підписання міжнародного договору про гарантії безпеки стало б можливим лише після проведення загальнонаціонального референдуму.

Проте жодних документів під час переговорів не було ухвалено. Пізніше були опубліковані проєкти так званих «Стамбульських угод», у яких існують значні розбіжності між оголошеними українською стороною пунктами, та варіантом, який вимагала російська сторона. Крім того, «угоди» передбачали погодження третіх сторін на надання Україні гарантій безпеки, якого не було.

Після 30 березня офіційних зустрічей між представниками України та Росії не проводилося. Ситуація з переговорами була ускладнена після оприлюднення доказів воєнних злочинів російської армії в передмістях Києва, зокрема в Бучі. Але президент Зеленський казав, що хоча після Бучі «навіть можливість переговорів» є викликом, проте «коли береш себе в руки, а це доводиться робити, я гадаю, що ми не маємо іншого вибору». «Кожна така трагедія, кожна така Буча битиме тебе по руках щодо тих чи інших переговорів. Але треба знаходити можливості щодо таких кроків», — говорив Зеленський.

30 вересня 2022 року Росія оголосила про анексію чотирьох українських областей, жодну з яких вона не окупувала повністю. У відповідь на це в той же день указом президента Зеленського було введено в дію рішення РНБО «Щодо дій України у відповідь на спробу Російської Федерації анексувати території нашої держави, з метою гарантування безпеки євроатлантичного простору, України та відновлення її територіальної цілісності». У цьому рішенні, зокрема, констатувалася неможливість проведення переговорів із президентом Росії Путіним.

15 листопада того ж року під час Саміту лідерів G20 в Індонезії Зеленський оголосив так звану «формулу миру» як українське бачення шляху до миру. «Формула» складається з десяти пунктів: радіаційна і ядерна безпека, продовольча безпека, енергетична безпека, звільнення всіх полонених і депортованих, виконання Статуту ООН і відновлення територіальної цілісності України та світового порядку, виведення російських військ і припинення бойових дій, повернення справедливості (створення спеціального трибуналу щодо воєнних злочинів і відшкодування Росією збитків), протидія екоциду, недопущення ескалації та фіксація закінчення війни. З метою обговорення та затвердження «формули миру» було проведено низку міжнародних зустрічей, зокрема в Джидді 5—6 серпня 2023 року за участі 42 країн Заходу, а також країн БРІКС (без Росії), та на Мальті 28—29 жовтня 2023 року за участі 66 держав Заходу та Глобального Півдня.

У червні 2024 року у Швейцарії відбувся Глобальний саміт миру (Summit on Peace in Ukraine). Саміт готували спільно Швейцарія та Україна, запрошення були надіслані понад 160 делегаціям. Загалом у саміті взяли участь 93 країни та низка міжнародних організацій. За його результатами було опубліковане «Спільне комюніке про основи миру», в якому учасники погоджувалися з формулюваннями перших трьох пунктів «формули миру» — ядерної безпеки, продовольчої безпеки, звільнення полонених і незаконно затриманих цивільних. Згідно з комюніке, зокрема, Запорізька атомна електростанція має працювати під суверенним контролем України та наглядом МАГАТЕ, в Чорному та Азовському морях має бути забезпечене вільне та безпечне судноплавство, всі військовополонені мають бути обміняні, а депортовані українські діти й інші незаконно утримувані особи — повернуті в Україну. Комюніке підписали не всі учасники саміту. З 93 учасників на момент завершення Саміту під комюніке підписалися 80 держав і 4 міжнародні організації. Пізніше низка держав, серед яких були Йорданія, Ірак і Руанда, відкликали свої підписи, а кілька держав і міжнародних організацій приєдналися до комюніке. Станом на 10 вересня 2024 року комюніке має 94 підписантів із-поміж міжнародних організацій і держав світу.

Після першого саміту миру було оголошено про підготовку другого, на який буде запрошено і Росію.

«Ми заявили, що готові бачити Росію на другому Саміті, тому що всі наші союзники, включаючи найближчих, які на нашому боці і завжди проти російської агресії, — всі сказали, що Росія повинна бути на другому Саміті», – прокоментував Зеленський.

Утім, речниця російського МЗС Марія Захарова повідомила, що Росія відмовляється від участі у другому саміті миру. В жовтні 2024 року Зеленський в розмові з журналістами пояснив, що очікуваний від саміту результат — «закінчення війни, хоча б гарячої її фази».

Огляд ключових мирних ініціатив 

1. Посередницькі зусилля Туреччини, ініційовані президентом Ердоганом (липень 2022 — липень 2023-го). Пропозиція «Стамбульського саміту миру»

Туреччина є учасницею НАТО й водночас має тривалу історію взаємин із Росією. Враховуючи своє розташування та контроль над протоками, що ведуть до Чорного моря з Середземного, Туреччина зосередилася на досягненні локальних припинень вогню та заходах, де вона може виступити гарантом довіри, таких як Чорноморська зернова угода (The Black Sea Grain Initiative).

Угода була укладена 27 липня 2022 року та після двох подовжень закінчила свою дію 17 липня 2023 року. Саме за посередництва Туреччини виник формат, коли Росія та Україна формально не укладають угоду між собою, але укладають паралельні угоди з медіатором (посередником). У випадку Чорноморської зернової угоди крім Туреччини стороною угоди та медіатором також виступала ООН.

Стамбульський саміт 2.0. У березні 2024 року Президент Реджеп Таїп Ердоган після переговорів із Володимиром Зеленським у Стамбулі повідомив, що Туреччина готова прийняти саміт між Україною та Росією для переговорів про припинення війни. Перед тим Туреччина неодноразово пропонувала поновити прямі переговори між Росією та Україною, на кшталт тих, які відбувалися навесні 2022 року у Стамбулі, заявляючи про необхідність «саміту лідерів».

Аналіз «Детектора медіа» за публікаціями у медіа про найбільш значні ініціативи зі встановлення миру в Україні та мирні переговори за участі України й Росії

2. Формула миру Володимира Зеленського (листопад 2022-го)

Формула миру Президента України Володимира Зеленського, представлена в листопаді 2022 року, містить 10 пунктів, які охоплюють різні аспекти й етапи досягнення сталого миру в Україні (зокрема, продовольчу, енергетичну, ядерну безпеку, обмін полоненими, збереження територіальної цілісності України, виведення російських військ, запровадження трибуналу, де розглядатимуть російські воєнні злочини, й інші пункти). За результатами Першого Глобального саміту миру у Швейцарії 15—16 червня 2024 року, 94 держави та міжнародні організації (станом на 10 вересня 2024 року) підтримали комюніке, увага якого зосереджена на узгодженні позиції щодо трьох аспектів Формули миру — ядерної безпеки, продовольчої безпеки й обміну військовополоненими.

3. Китайська мирна ініціатива (лютий 2023-го)

У лютому 2023 року на сайті Міністерства закордонних справ КНР була опублікована «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання української кризи», яка налічує 12 пунктів. У документі йдеться про те, що безпека України не повинна досягатися коштом інших країн, а «безпека регіону не повинна досягатися зміцненням чи розширенням військових блоків» (що можна інтерпретувати як незгоду Китаю з рухом України до НАТО), а інтереси безпеки всіх країн необхідно сприймати серйозно.

Щодо шляху до мирних перемовин у документі йдеться: «Усі сторони повинні підтримати Росію та Україну в якнайшвидшому відновленні прямого діалогу з метою поступової деескалації ситуації та досягнення всеосяжного припинення вогню». Тобто ця ініціатива передбачає негайне чи якомога швидше припинення бойових дій. І залишення під контролем Росії окупованих нею територій, як час від часу висловлюється російський лідер Володимир Путін, «з урахуванням реалій на землі».

В інших пунктах ідеться про розв’язання гуманітарної кризи, захист цивільного населення та військовополонених, захист атомних електростанцій і зниження стратегічних ризиків (загрози використання ядерної зброї).

Критика Китайського плану полягає в тому, що він спрямований на бажання Пекіна показати себе лідером і миротворцем для Глобального півдня та слугує меті майбутнього «перезавантаження» стосунків самого Китаю з європейськими країнами, а також є спробою Китаю просунути інтереси свого бізнесу щодо повоєнної відбудови України.

4. Візити африканських лідерів у Київ і Санкт-Петербург (червень 2023-го)

У червні 2023 року лідери семи країн Африки окремо зустрічалися з Володимиром Зеленським у Києві та потім із Володимиром Путіним у Санкт-Петербурзі на полях так званого «Петербурзького економічного форуму». До складу делегації, яку неформально очолював президент Південно-Африканської Республіки президент Сиріл Рамафоса, входили делегати з Єгипту, Сенегалу, Демократичної Республіки Конго, Коморських островів, Замбії та Уганди. Під час їхнього візиту до України російська армія здійснила потужну ракетну атаку на Київ. Офіційних документів у результаті візитів оприлюднено не було. Агенція Reuters повідомила, що за попередньою версією документа, африканські лідери зокрема пропонували: відведення російських військ, виведення російської тактичної ядерної зброї з Білорусі, призупинення виконання ордера Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна, зняття санкцій Заходу, накладених на Росію, а також «безумовна угода щодо зерна та добрив».

На думку оглядача «Радіо Свобода» Віталія Портникова, голосами лідерів африканських країн Москва на той момент «абсурдизувала» ідею проведення мирних переговорів і фактично зривала переговорний процес, наполягаючи на врахуванні «безпекових інтересів» держави-агресорки: «Коли у Пекіні, Йоганнесбурзі, Бразилії чи Джакарті закликають “почути Росію”, лідери цих країн таким чином хочуть легітимізації права силою захищати право на окупацію та анексію чужих територій і порушення міжнародного права».

5. Ініціатива негайного завершення війни від Ватикану (березень 2024-го)

9 березня 2024 року Папа Франциск у інтерв’ю для швейцарської телерадіокомпанії RSI сказав, що Україна повинна виявити ініціативу, яку він назвав «відвагою “білого прапора”» та почати вести переговори про припинення війни з Росією. Україна негативно відреагувала на таку пропозицію. Тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба відповів, що Україна «ніколи не підніматиме жодних інших прапорів, окрім синьо-жовтого».

За кілька днів Ватикан намагався пом’якшити наслідки слів Папи Франциска. Кардинал П’єтро Паролін, державний секретар Ватикану, друга за рангом особа у церковній ієрархії, в інтерв’ю італійській газеті Corriere della Sera від 12 березня назвав Росію «агресором», що повинен «в першу чергу припинити вогонь», а війну в Україні він схарактеризував як «несправедливу».

6. Бразильсько-китайська ініціатива «друзів миру»

У вересні 2024 року представники 17 країн Глобального півдня зібралися на полях сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Новостворену групу «Друзі за мир» очолили міністр закордонних справ Китаю Ван І та міністр закордонних справ Бразилії Мауро Вієйра й головний радник президента Бразилії Селсо Аморім. Україна та Росія не були присутні на зустрічі. Перед цим президент Бразилії Лулу да Сілва, виступаючи перед Генасамблеєю ООН, закликав усі держави приєднуватися до китайсько-бразильської пропозиції «мирного плану з шести пунктів».

Цей план передбачає негайне припинення бойових дій, деескалацію ситуації та мирні переговори між Києвом і Москвою, не вимагаючи від Росії виведення своїх військ з окупованих українських територій. Спільна бразильсько-китайська ініціатива про «консенсус із шести пунктів щодо врегулювання в Україні» з’явилася наприкінці травня 2024 року, після візиту до Пекіна радника президента Бразилії Селсо Аморіма. Також у запропонованих шести пунктах декларується неприпустимість застосування зброї масового ураження, ядерної зброї та «протидія поділу світу на ізольовані політичні чи економічні блоки».

Представники Швейцарії, яка приймала у червні 2024 року перший Глобальний Саміт Миру, так відгукнулися про бразильсько-китайську ініціативу: «Ми взяли участь у цій зустрічі як спостерігачі та підтримуємо цю динаміку», — сказав 28 вересня 2024 року Ніколя Бідо, головний речник Міністерства закордонних справ Швейцарії.

Натомість українське МЗС негативно відреагувало на цю зустріч «на полях» Генасамблеї ООН, підтвердивши прихильність нашої держави принципу «нічого про Україну без України» та наголосивши, що будь-які мирні пропозиції мають ґрунтуватися на Статуті ООН і поважати суверенітет і територіальну цілісність України в межах міжнародно визнаних кордонів.

7. Інші спроби медіації та сприяння початку мирних переговорів («миротворча місія» Орбана)

Ще влітку 2023 року під час безпекового саміту «Діалог Шангрі-Ла» в Сингапурі міністр оборони Індонезії Прабово Субіанто, який у 2024 році став президентом цієї держави, запропонував своє бачення закінчення війни в Україні. Він закликав створити «демілітаризовану зону» та провести референдум під егідою ООН на території, яку він назвав «спірною». Речник Міністерства закордонних справ України Олег Ніколенко сказав у відповідь, що в України немає «спірних територій», на яких можна було б проводити референдум. Він закликав Індонезію підтримати позицію Києва, а Росію — вивести свої війська з української землі.

Індонезійський аналітик Дека Анвар, науковий співробітник Інституту політичного аналізу конфліктів у Джакарті, пояснив, що пропозиція президента Індонезії лише винагороджує Росію за її агресію та суперечить принципам територіальної цілісності та поваги до суверенітету: «Це фактична легалізація анексії нових територій, які були отримані військовим шляхом. Створення демілітаризованої зони є безглуздим для України, але це було б вигідно Росії». Індонезія відмовилася підписати чи дипломатично підтримати підсумкове комюніке Глобального мирного саміту у Швейцарії у червні 2024 року, обґрунтовуючи свою позицію необхідністю проведення «інклюзивного» діалогу з запрошенням усіх зацікавлених сторін, включно з Росією.

Деякі держави й далі пропонують своє посередництво для медіації між Україною та Росією та виступають за якнайшвидший початок переговорів. Австрія й Угорщина вже запропонували свої майданчики для можливих перемовин. Зокрема канцлер Австрії Карл Негаммер 5 вересня 2024 запропонував Відень, місто, де перебуває штаб-квартира ОБСЄ, можливим місцем для прямих мирних переговорів «без попередніх умов».

До цього найпомітніші медійні зусилля з представлення себе головним медіатором між «Заходом і Сходом», або «голубом миру», зробив угорський прем’єр Віктор Орбан, поїхавши до Києва, Москви та Пекіна в липні 2024 року. Він назвав це «миротворчою місією для України». 7 листопада, на саміті Європейської політичної спільноти у Будапешті, після того, як стало відомо, що Дональд Трамп перемагає на виборах президента США, Віктор Орбан, якого цитує АР, сказав, що Трамп припинить підтримку України: «Ситуація на фронті очевидна, сталася військова поразка. Американці збираються вийти з цієї війни». Угорський лідер регулярно блокує або затримує підтримку України з боку ЄС, зокрема зусилля союзу з надання зброї та фінансування, а також пролонгації санкцій проти Росії.

Більшість запропонованих ініціатив для медіації та «мирних планів» подають російсько-українську війну як конфлікт двох сторін, або «українську кризу». Не називаючи Росію прямо агресоркою, створюється ризик для порушення принципів міжнародного права і закріплення незаконної анексії захоплених в України територій. Бразильсько-китайська й інші ініціативи, які постулюють негайну деескалацію та припинення вогню за поточною лінією зіткнення та перехід до переговорів (прямих чи за посередництва), де-факто відтворюють модель «мінського процесу», тільки з ризиком подальшого закріплення та легітимізації російської влади над тимчасово окупованими територіями України. «Нормалізація» порушень міжнародного права відповідає стратегії та інтересам саме Росії.

Напередодні виборів президента США понад сотня чинних і колишніх високопосадовців західних країн написали відкритого листа, у якому закликали держави Європи підготуватися до будь-яких результатів цих виборів і не допустити «Мюнхенської угоди» для України. Підписанти документа натомість закликали коаліцію охочих країн-членів НАТО взяти на себе зобов’язання посилити військову та фінансову підтримку Києва й таким чином сприяти виживанню України як суверенної держави та поразці Росії.

Публікації про «мир в Україні» в англомовних медіа

Аналітики «Детектора медіа» проаналізували 931 повідомлення у 79 виданнях із формулюванням «peace in Ukraine» (мир в Україні), опублікованих англійською мовою протягом вересня і жовтня 2024 року. До уваги брали лише ті публікації, які сервіс News Api визначив як найпопулярніші. Згідно з інформацією на сайті News Api, цей сервіс надає доступ до новинних публікацій зі 150 тисяч джерел із близько 90 держав. Масив публікацій був очищений від повторюваних і видалених публікацій і містить як статті й новини у найпопулярніших у світі інтернет-виданнях, так публікації з поглядами на «мир в Україні» у нішевих виданнях чи агрегаторах новин із міжнародної безпеки.

У цій підбірці від News API є публікації від фінансованих російською державою RT і Sputnik, а також Breitbart News — одне із медіа американських консерваторів, яке поширює неправдиву інформацію і фейки. Ці пропагандистські ресурси присутні й у Google News. Новини від News Api в цілому відповідають публікаціям за цим же запитом у глобально доступному сервісі Google News.

Доступність для користувачів сервісів Google і News API російських пропагандистських сайтів серед видань, які дотримуються журналістських стандартів і дорожать своєю репутацією, вкотре кидає тінь на ефективність санкцій проти Росії. Однак це ж дозволяє аналізувати погляди на мир в Україні, які просувають російські пропагандисти.

Структура джерел публікацій про погляди на мир в Україні. «Детектор медіа» за інформацією News Api

У аналізований масив публікацій потрапили найрізноманітніші джерела. Частина публікацій (267, або 28%) припадає на фінансовані з російського держбюджету пропагандистські медіа RT та Sputnik. Публікації серед медіа з перевіреною репутацією (BBC News, Forbes, Deutche Welle English, EurActiv тощо) склали 22% від масиву (205 публікацій). Публікації на агрегаторах новин у сфері міжнародної безпеки чи дискусійних майданчиках онлайн, які позиціюють як «колективну думку експертного середовища» (наприклад, globalresearch.ca, globalsecurity.org і nakedcapitalism.com) склали майже 8% повідомлень. Решту (21.8%) склали публікації в інших джерелах, сукупна кількість матеріалів у кожному з яких не перевищувала 10 публікацій із тих, що увійшли до масиву аналізованих даних.

Під час категоризації публікацій у такому масиві аналітики «Детектора медіа» застосували низку маркерів:

• продовження/посилення фінансової та/чи військової допомоги Україні;
• припинення/скорочення фінансової та/чи військової допомоги Україні;
• Росія — агресорка, а Україна має право на захист;
• перекладання або зняття відповідальності з Росії за війну проти України, або розмивання відповідальності у дихотомії «агресор-жертва»;
• «глобалізація» або глобальний вплив війни;
• висвітлено окремі аспекти війни (не пов’язані напряму з темою миру та переговорів).

Серед публікацій, які підпали під маркер «глобалізації» або глобального впливу війни були, наприклад, новини або статті, що розповідали про появу північнокорейських військ в Україні або про вплив російського вторгнення на можливості інвесторів вкладатися у європейський ринок виробництва озброєнь. Як відповідні маркерові про висвітлення окремих аспектів війни були позначені публікації, у яких розповідали, зокрема, про воєнні злочини росіян в Україні. Чи, наприклад, підтримку окремими країнами української «формули миру».

На першому етапі дослідники позначали публікацію, яка містила хоча б один із перелічених маркерів як «1», або один бал, у відповідній категорії. Частина публікацій могла підпасти під два чи навіть три маркери. А 113 публікацій, або 12% від масиву, не були категоризовані за жодним із маркерів. Такі публікації переважно стосувалися подій у світі, де Україну згадували побіжно.

Автори 29% публікацій (273 публікації) підтримували продовження фінансової та військової підтримки України та право нашої держави на захист від російського вторгнення. Натомість у майже 23% повідомлень просували тези, що Україна та Росія є «рівнозначними учасниками конфлікту», яких потрібно посадити за стіл переговорів. Або ж навіть перекладали ключову відповідальність за війну на Київ і Захід. Як інструмент примусу до переговорів називали скорочення чи позбавлення України підтримки.

Частина публікацій торкалася аспектів російсько-української війни, не пов’язаних із темою миру чи переговорів, або стосувалася воєн і конфліктів у різних частинах світу (Ізраїль, Ліван, Індія, Пакистан тощо) — 35% від усіх повідомлень з аналізованого масиву. Що не є чимось дивним, враховуючи глобальність теми та добірку медіа. На другому етапі автори дослідження узагальнювали тенденції та наративи серед публікацій, які потрапили в однакову категорію, тобто були описані однаковими маркерами.

Інфоприводи, які впливали на обговорення «миру в Україні»

На дискусію про «мир в Україні» протягом вересня 2024 року впливали такі інфоприводи: обговорення сповільнення просування ЗСУ на Курщині, підготовки до другого Глобального саміту миру, засідання Генеральної асамблеї ООН і зустрічі представників української держави у США під час візиту на Генасамблею ООН, оголошення про розробку плану перемоги України, китайсько-бразильської ініціативи «Друзі миру» та надання Україні нових траншів допомоги від партнерів.

Динаміка публікацій в інтернет-медіа англійською мовою за тематикою «мир в Україні» у вересні—жовтні 2024 року. «Детектор медіа» за інформацією News Api

На інфографіці вище можна помітити кілька піків публікацій упродовж вересня—жовтня 2024 року. Під час піка активності медіа 11—12 вересня (46 публікацій з аналізованого масиву) не було єдиного інфоприводу для статей. У аналізованих публікаціях простежувалася тенденція обговорення дозволу ударів ракетами великої дальності по території Росії. Інфоприводом для таких публікацій став візит державного секретаря США Ентоні Блінкена в Київ. Очікувалося, що саме під час цього візиту Блінкен може оголосити про надання дозволу атакувати американськими ракетами військові об’єкти на території Росії.

У фокусі проросійських медіа була тема російського контрнаступу в Курській області, а також російські стосунки з країнами Глобального півдня. Пропагандисти, повідомляючи про наступ Росії на Курщині, намагалися створити враження неминучої перемоги російських військ на полі бою.

Повідомлення в той таки час про «поглиблення зв’язків з Індією» та про «захисників демократії у світі» в особі Росії та Китаю, ймовірно, були покликані посилити міжнародний авторитет Росії. Такі повідомлення з’являлися в той час, як у Пекіні тривав безпековий форум, де була присутня і російська делегація. На фоні потенційних переговорів між Україною і Росією така активна дипломатія і риторика про російську дружбу з країнами Глобального півдня покликані додати сили позиціям Росії у майбутньому переговорному процесі.

Ще однією темою для публікацій під час одного з найбільших піків активності наприкінці вересня (78 публікацій з аналізованого масиву) стали слова державного секретаря США Ентоні Блінкена щодо позиції Китаю у російсько-українській війні. Під час пресконференції 27 вересня він дорікнув Китаю, що «в той час, коли Пекін говорить про необхідність миру, китайські компанії спонсорують російську агресію». Російські пропагандистські видання згадували про звинувачення Блінкена, зосереджуючись не стільки на його словах, скільки на відповіді Китаю, який звинуватив Сполучені Штати у дискредитації та запроваджені «безрозбірних санкцій». Утім, цей інфопривід не мав широкого висвітлення серед проросійських видань. У цей час вони публікували матеріали, в яких переводили увагу аудиторії на тези про готовність Китаю бути посередником у російсько-українських переговорах і його намірах мирно врегулювати «конфлікт».

Головною темою для обговорень конфігурації «миру в Україні» протягом перших двох декад жовтня був «план перемоги» України. Інфоприводами були обговорення його розроблення, деталей, презентації плану партнерам України й українському суспільству. У останні десять днів жовтня медіа обговорювали мир в Україні у контексті висловлювань російських лідерів і учасників саміту БРІКС у російській Казані.

Протягом місяця обговорення миру в Україні також тривало на фоні обговорень висловлювань і програм кандидатів у президенти США Камали Гарріс і Дональда Трампа. Особливо на дискусію впливав Дональд Трамп. Зокрема, в середині жовтня він сказав, що Володимир Зеленський «нізащо не мав дозволити війні початись». А під час виборчої кампанії Трамп говорив, що у перші 24 години після обрання зателефонує Володимиру Зеленському й Путіну. І доб’ється мирної угоди. У останні десять днів жовтня також активізувались обговорення ролей Північної Кореї та Ірану в підтримці російської агресії.

Вручення Нобелівської премії миру японській антиядерній організації Nihon Hidankyo стало інфоприводом для найбільшого з піків активності медіа в жовтні. Майже половина всіх публікацій із масиву за 11 жовтня присвячені саме цій події (сукупно 29 публікацій). Основним повідомленням нобелівського комітету під час церемонії нагородження була теза про неприпустимість застосування ядерної зброї через її катастрофічні наслідки. Про Україну в цьому контексті медіа писали як про один з імовірних театрів бойових дій, нарівні з Близьким Сходом, де існує ризик застосування ядерної зброї.

На цю тему свої матеріали публікували переважно такі медіа, у яких в аналізованих статтях були зафіксовані проукраїнські маркери з нашого дослідження. Їхня наявність дозволяє стверджувати, що аналізовані матеріали радше збігаються з позицією України. Натомість проросійські медіа менше писали на цю тему. Однак на пропагандистському новинному ресурсі RT опублікували статтю, в якій перекрутили тези нобелівського комітету, щоб звинуватити Захід у наближенні ядерного конфлікту.

16 жовтня відбулася презентація «Плану перемоги» у Верховній Раді України. Ця подія стала інфоприводом для активізації медіа всіх сегментів (68 публікацій в аналізованому масиві). Західні медіа у своїх публікаціях фокусувалися на сутності плану, подаючи його переважно в новинному форматі. Проте у частині статей аналітичного формату були маркери продовження і посилення допомоги Україні для оборони проти російської агресії. Натомість проросійські видання зустріли ініціативу президента України різкою критикою і насмішками. У своїх матеріалах пропагандисти використовували усталені тези про «війну до останнього українця» та про нібито залежність України від уряду США.

Паралельно з цим проросійські видання також публікували матеріали з повідомленнями про готовність окремих європейських лідерів до переговорів із Росією. Зокрема, на сайті пропагандистського видання RT вийшла стаття під назвою «10 фактів, які має розуміти Захід, перш ніж говорити з Путіним». Таким чином простежується протилежність тез у західних і проросійських медіа: тоді як «План перемоги» передбачає посилення допомоги Україні, — в проросійських медіа лунають повідомлення про неминучість переговорів.

Основною темою кінця жовтня, яка спричинила сплеск активності серед медіа, стало проведення саміту БРІКС у Росії. Протягом 22—24 жовтня основну частину публікацій складали матеріали, що були присвячені аналітиці публічних коментарів світових лідерів, які взяли участь у події. Спільним посланням для медіа всіх сегментів була теза про створення нового силового блоку, який загрожує Заходу. Однак якщо західні медіа зосереджували увагу на можливих шляхах врегулювання ситуації, то проросійські пропагандистські інформаційні ресурси писали про «світову втому від Західного лідерства» та про «започаткування багатополярного світу». Ці тези відповідають тезам, які російський агітпроп і дипломатія просувають у державах-членах БРІКС і Глобального півдня.

Огляд специфічних публікацій і джерел

Більшість пропагандистських тверджень на кшталт «неефективності санкцій проти Росії» чи «готовності європейських лідерів до діалогу з Росією», поширюваних фінансованими з російського держбюджету RТ та Sputnik, уже були згадані вище. Втім можна навести приклади відвертих маніпуляцій у публікаціях, поширюваних на міжнародну аудиторію. Наприклад у повідомленні про візит канцлера Німеччини Олафа Шольца до Казахстану слова казахстанського лідера Касима-Жомарта Токаєва були винесені в заголовок та подані як слова німецького прем’єр-міністра. «Канцлер Німеччини заявив, що “Росія непереможна у військовому плані”», — йдеться у заголовку публікації на сайті RT. У тексті статті ця цитата приписується вже казахському президенту: «Під час зустрічі з канцлером Німеччини Олафом Шольцом у понеділок Токаєв заявив, що “це факт, що у військовому плані Росія непереможна”». Під час цієї розмови Токаєв висловився на підтримку бразильсько-китайської ініціативи з урегулювання в Україні. За допомогою подібних маніпуляцій RT намагається створити уявлення про широку міжнародну підтримку альтернативних до української Формули миру ініціатив щодо переговорного процесу та непереможність позицій Росії, військову міць якої визнають західні лідери.

Приклад маніпуляції RT, коли слова одного політика у заголовку публікації видали за пряму мову іншого

У цю ж категорію потрапляють публікації на інших ресурсах, у яких автори перекручують за змістом і виносять у заголовок хибні слова, які розходяться з позицією спікера. Наприклад, сайт Natural News, який позиціює себе як неприбуткова неурядова організація, що виступає за захист довкілля, опублікував інтерв’ю колишньої заступниці Держдепу США Вікторії Нуланд із російським опозиційним журналістом Михайлом Зигарем. У заголовку публікації просувається теза, суголосна російській пропаганді, ніби це Україна «зірвала мирні переговори в Стамбулі у квітні 2022 року на вимогу США та їхніх союзників». Натомість у самому інтерв’ю Нуланд говорить, що американський народ не дасть Дональду Трампу, якщо той стане президентом (інтерв’ю вийшло у вересні 2024 року) відвернутися від України.

Під час дослідження були виявлені випадки, коли форуми та дискусійні майданчики для «експертного середовища» (globalresearch.ca, globalsecurity.org та nakedcapitalism.com), що потрапили у вибірку, виявилися «суперпоширювачами дезінформації». Наприклад, головний редактор порталу nakedcapitalism.com Ів Сміт постулює ідею, що в Україні відбувається «проксі-війна», головним рушієм якої є «американський імперіалізм». «Американські лідери ведуть нас у ядерну війну та пошлють вмирати десятки тисяч американських солдатів десь за морем», — пише Сміт в одній зі своїх публікацій.

У окрему категорію потрібно виділити статті й авторів, які «звинувачують США в ескалації». Статті з цієї категорії просувають тезу про те, що «США та їхні союзники постійно провокують Росію через військову допомогу Україні», а українські атаки на військові об’єкти на російській території шкодять встановленню миру. На вже згаданому ресурсі nakedcapitalism.com опубліковано дискусію з американським економістом, прихильником марксизму Річардом Вольфом, який постулює ідею «занепаду американської імперії». На За словами Вольфа, «агресивна зовнішня політика США» й економічні санкції призвели до зміцнення альянсу між Росією, Китаєм, Іраном і Північною Кореєю. І тепер цей альянс кидає виклик домінуванню та впливу США на світовій арені. Натомість в Україні «США прорахувалися з військовою та економічною силою Росії», що призвело до тривалої та дорогої війни. Фактчекер «Укрінформу» Андрій Оленін дослідив чимало випадків, коли професор Вольф підігравав або був цитований російською пропагандою. У своїх виступах Вольф неодноразово просував російські наративи про відсутність впливу американських санкцій на російську економіку, лідерство країн БРІКС у порівнянні з країнами G7 і неефективність американської зброї у порівнянні російською.

Інша категорія статей описує «stalemate in Ukraine», або патову ситуацію на полі бою. Такі публікації переважають у виданнях із визнаною репутацією та дотриманням стандартів журналістики. Наприклад, оглядач видання New York Magazine Бенджамін Харт у статті з назвою «Чому у Росії більше проблем, ніж здається» описує для західної аудиторії поточний стан справ на полі бою. За словами автора, Росія повільно, але впевнено здобуває перемогу в Донецькій області. Попри зусилля України, включно з нещодавнім вторгненням на територію Курської області, більші ресурси й тактика Росії надають їй значну перевагу на цьому етапі війни.

У публікаціях видань із перевіреною репутацією були також такі, що просували заклик до США відновити зобов’язання перед союзниками, посилити санкції проти Росії та контроль за їх дотриманням і адміністрування. Або повідомлення про готовність деяких держав Європи, зокрема Франції, підтримати ідею негайного запрошення України до НАТО. Таку думку висловлював міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро під час візиту до Києва у вересні 2024 року.

Висновки та рекомендації

Погляди на дієвий мир в Україні мають обов’язковою умовою містити положення про відновлення територіальної цілісності та збереження суверенітету України. Це контрастує з пропозиціями Росії та представників деяких інших держав, зокрема, з країн Глобального Півдня.

Росія використовує мирні пропозиції для легалізації анексії та закріплення імперіалістичних амбіцій. Протягом усього періоду, за який ми аналізували публікації в інтернет-медіа, російські спікери в обговореннях миру демонстрували «пульсування»: то відкидали, то приймали ідею мирних переговорів. Однак базовою вимогою росіян було визнання за Росією окупованих територій та обмеження суверенітету України. А обговорення плану «миру в Україні» провокувало висловлювання росіян про те, що для них єдиним реалістичним планом закінчення війни є виконання «Стамбульських угод», під якими Росія якраз має на увазі не погоджені Україною під час перемовин весни 2022 вимоги, зокрема щодо одностороннього роззброєння України без реальних гарантій безпеки.

Росія також продовжує залякувати міжнародну спільноту ядерною загрозою, одночасно звинувачуючи саме Захід у наближенні «ядерного апокаліпсиса». Її інформаційна стратегія демонструє постійні коливання між риторикою щодо мирних переговорів і неприйняттям ідей, що не відповідають її імперіалістичним інтересам.

На тлі таких дій Росії деякі міжнародні ініціативи, зокрема «Чорноморська зернова угода», продемонстрували обмежену ефективність. Цей формат засвідчив, що Росія схильна порушувати домовленості, якщо вони суперечать її інтересам. У цьому контексті українська сторона мусила пробивати «зерновий коридор» силою, забезпечуючи продовольчу безпеку Глобального півдня та водночас руйнуючи російське домінування у Чорному морі.

Деякі міжнародні лідери, як індонезійський президент Прабово Субіанто, демонструють недостатнє розуміння природи російської агресії та політичної географії України, коли стверджують, що в Україні є «спірні території». Це може свідчити про значний вплив російської пропаганди за межами Європи. Окремою перешкодою для доручення ролі миротворців представникам держав, які розвиваються, як Бразилія, ПАР, Індія та Китай, є те, що вони відстоюють замороження війни, аби забезпечити стабільність торгівлі з Росією. Такий підхід не сприяє миру, а навпаки, створює небезпечний прецедент уникнення агресором відповідальності.

Росія кілька разів ускладнювала можливість переговорів, віддаляючи статус-кво від міжнародного права. Зокрема анексувала новоокуповані території України 30 вересня 2022 року, чи в червні 2024 року висунула територіальні ультиматуми щодо здачі Україною нових територій. Це свідчить, що однією зі стратегічних цілей Москви може бути саме показова руйнація міжнародного правопорядку. Відтак агресія в Україні є лише сходинкою до світу, де Росія може надалі користуватися своїм правом сильного через висунення ядерних ультиматумів. Київ може наголошувати на цьому при комунікації з міжнародними аудиторами, які віддалені від російських кордонів, але не віддалені від стратегічних наслідків її дій із підриву міжнародного права.

Україна у своїх мирних ініціативах виступає якраз із позицій дотримання міжнародного права, що служить інтересам не лише Києва, але і всієї міжнародної спільноти. Та ключовою слабкістю таких ініціатив є їхня невідповідність реаліям фронту, особливо в останній рік повзучого наступу російської армії. Розходження цілком законних вимог Києва та реалій фронту призводить до фрустрації та відчуження від позицій Києва. Натомість українська держава могла би у своїй комунікації розділити довгострокові стратегічні цілі з відновлення міжнародного права та короткострокові компромісні тактики, які б могли краще відображати реалії нинішнього історичного моменту. Це б дозволило одночасно впроваджувати ефективну реалістичну комунікацію з міжнародними гравцями з протидії російській агресії та водночас закладати довгостроковий фундамент для відновлення територіальної цілісності й суверенітету України. 

5 листопада відбулася закрита зустріч радника Президента України з питань комунікацій Дмитра Литвина з організаціями, що працюють у сфері протидії дезінформації та інформаційної безпеки, яких зібрала громадська організація «Детектор медіа». За результатами цієї зустрічі були напрацьовані пропозиції експертів з інформаційної безпеки до внутрішнього Плану перемоги України.

Над текстом працювали: Андрій Пилипенко, Арсеній Субаріон, Костянтин Задирака, Олександр С’єдін, Олексій Півторак

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить що два тижні

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач