Ми збираємо імена загиблих і розповідаємо про кожну людину на сайті «Моя наука» та сторінках проєкту у фейсбуку та інстаграмі.

Коли Росія щоденно, роками вбиває людей, знищує наші громади й міста, руйнує університети, історичні центри, школи й музеї, важко залишатися при здоровому глузді. Доводиться шукати джерело сили й світла, власну опору в ці часи великих випробувань. Головний ресурс нашої стійкості — це військо. Цивільні мають з усіх сил підтримувати тих, хто воює.

Ще мене як дослідницю суспільства і культури в різних її проявах, як людину роду homo scribens тримає текст і пам’ять. Я пишу, досліджую, спілкуюся з людьми, читаю, їду в Херсон і Харків та знову пишу. Робота з пам’яттю — це те мале, що дає відчуття агентності в обставинах, які породжують пригнічення, беззмістовність і безсилля. «Мале», бо найбільше нині — фронт. Зрештою вбивство завжди асиметричне: кара для вбивці не поверне вбиту людину. Проте пам’ять безмірно важлива для того, аби торжество справедливості сталося; аби існувала тяглість культурна й історична, аби не переривався зв’язок між усіма нами, мертвими, живими і ненародженими — навіть якщо цей зв’язок фізично обривають. Я вірю, що ми, живі, маємо обов’язок супроти мертвих: пам’ятати і передавати цю пам’ять. Не дати Росії стерти жодне ім’я, не забути жодного злочину. Бути голосом тих, хто про себе вже не скаже. 

Напевно, це і є магістральна ідея нашого проєкту «Українські вчені на війні».  

Як почалася наша ініціатива

Торік я працювала в Авґсбурзькому університеті в Німеччині, в розкішному історичному місті біля Мюнхена. Під час Другої світової в Авґсбурзі був чи не найбільший табір Ді-Пі (табір для переміщених осіб, які існували після завершення Другої світової): там мешкало близько шести тисяч українців і українок. У місті похована сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк, поет-неокласик Юрій Клен (німець за походженням, ім’я при народженні — Освальд Бурґардт), генерал-хорунжий Армії УНР Всеволод Петрів і міністр шляхів УНР Юрій Коллард та інші люди, могили яких уже втрачені. Нині Авґсбурґ знову став табором для українських людей, які рятуються від російських бомб.

Отож, у цьому прикметному місці я готувала публічну лекцію про німецько-українську пам’ять: про німців-колоністів українського півдня, Волині, Галичини, про архітектуру і просторову пам’ять, депортації в Сибір і Казахстан, про історію Ді-Пі й українців в Авґсбурзі, зв’язок наших культурних історій, зрусифікованість і потребу дерусифікації тієї пам’яті. 

Перед тим у Бахмуті загинув мій товариш, кандидат політичних наук Андрій Семенович. Я відчувала обов’язок розповісти про втрати нашої науки німецьким колегам. Пам’ятаю, всеньку ніч збирала імена й намагалася вмістити їх на першому слайді своєї презентації. То було у травні, а за якийсь час Олексій Болдирєв запропонував перенести цей список на сайт. Олексій людина багатьох заслуг, науковець і популяризатор науки, завідувач кафедри в Національному авіаційному університеті та редактор порталу «Моя наука». До повномасштабного вторгнення я писала для них про медіаграмотність і методи літературознавства. На жаль, війна змусила всіх нас скорегувати спеціалізації.

Відтоді список українських учених, яких убила Росія, зріс до 143 імен. Шістнадцять із них — жінки. А ми з Олексієм нарешті знайшли сили розпочати проєкт. «Українські вчені на війні» — це наша спільна ініціатива для вшанування і збереження пам’яті вчених, які загинули через російсько-українську війну з початку її у 2014 році. Як науковиця і журналістка я готую для «Моєї науки» серію текстів про кожну людину з нашого сумного списку. Не формальні біографії, а об’ємні портрети, динамічні відбитки життя, спроби розповісти про людей у їхній багатогранності. Олексій із командою порталу «Моя наука» розробляє архівну базу, щоб зібрати докупи і зберегти інформацію про наші втрати на одній платформі. 

Отже, тексти виходять в окремому розділі на сайті «Моя наука». Крім цього, під кожним ім’ям на сторінці зі списком загиблих науковців і науковиць буде лінк на текст їхньої пам’яті. Варто підписатися на сторінки проєкту у фейсбуку й інстаграмі.  

Ми обговорюємо втрати української науки в широкому історичному контексті. Адже Олексій із колегами досліджує, як більшовики репресували й винищили покоління українських вчених у 1930-х. Паралельно з’являються дослідження й тексти в межах загальної теми деколонізації науки й російсько-української війни: наприклад, «Як Росія “окупувала” західну академію» та «It’s time to free Ukrainian studies from behind the Russian curtain». Нам допомагає журналістка Світлана Галата, яка долучається інформаційно, моніторить інформацію про загиблих. А початок нашої роботи підтримала біотехнологічна компанія «ЮРіЯ-ФАРМ». У їхній щирій, відкритій підтримці можна впізнати почерк українського меценатства, наших Семеренків і Алчевських. У ці дні з 17 по 20 вересня в компанії «ЮРіЯ-ФАРМ» провели масштабну біотехнологічну конференцію BioGENext. Там ми з Олексієм представляли великий стенд пам’яті загиблих учених.

У нас є чимало ідей для розвитку проєкту: комунікаційних кампаній, нових текстів, презентацій, заходів. Я ходжу з готовими концепціями книжок у голові та мрію втілити другу його частину — про живих: серію розмов із науковцями, які зараз захищають країну зі зброєю в руках. Хочеться вірити в силу слова, в те, що ці розмови допоможуть усім Героям уціліти. Ми спілкуємося з іноземними медіа, розповідаємо про втрати і становище української науки в усіх середовищах і професійних колах. Головне для нас зараз — щоби список загиблих більше не зростав.

Кожна смерть — це російський злочин

Загибель кожного науковця або науковиці — це історія чергового воєнного злочину росіян. Ксенія Іванова з Запоріжжя дописувала дисертацію з імунології, коли в її багатоповерхівку прилетіла російська ракета. У цій нічній атаці загинула вона, її мама, тато і молодший брат. Коли я планувала, кому зателефонувати для розмови про загиблу, то в якусь мить подумала: а нікого ж не залишилося! Ксенія була аспіранткою Запорізького національного університету, працювала в лабораторії, перекладала для іноземних делегацій. Вона досліджувала імунні механізми, які загрожують вагітності. Росія забрала майбутнє у Ксенії та її сім’ї, а ще майбутнє в української науки. 

2 січня під час російської атаки на Київ загинула професорка Києво-Могилянської академії Людмила Шевцова. Вона була гідробіологинею і докторкою біологічних наук. Багато років завідувала відділом в Інституті гідробіології Академії наук. Захистила дисертації про токсичні речовини в екосистемі Дніпровсько-Бузького лиману і бентос, тобто придонні рослини і тварини у водяних каналах, досконало зналася на екології водойм. Російська ракета поцілила в будинок професорки у Солом’янському районі.

Один із найбільш титулованих українських вчених, фізик Василь Кладько загинув під час окупації Київщини. Він був доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом Національної академії наук України та працював заступником заввідділу Інституту фізики напівпровідників із наукової роботи. Лавреат престижних відзнак, із-поміж яких Державна премія України в галузі науки і техніки та Премія імені Вадима Лашкарьова. Василь Кладько був людиною патріотичною, надбав високу репутацію у колег. Росіяни розстріляли його у Ворзелі в середині березня 2022-го. Лише через кілька днів місцевому священику дозволили поховати вбитих. Родина змогла попрощатися тільки після звільнення Київщини.

У нашому списку зібрані імена цивільних і військових. Треба розуміти, що українські науковці й викладачі, які працюють на повну ставку в університетах чи дослідницьких установах, або повноцінно вчаться в аспірантурі, не підлягають призову. Себто багато, якщо не більшість учених прийшли у військо добровільно. Переважно в перші дні російської інвазії. На інтелігентних, освічених, часто без військового досвіду людях тримається українська оборона.

Робота над проєктом дає уявлення про різні явища й тенденції в науковому житті України. Зокрема й ті, яких би не мало бути. Наприклад, легко помітити, що в українському війську багато істориків. Люди, які знають історію України, розуміють, що перемога над росіянами — запорука нашого виживання. Два тижні тому поліг історик Микола Гаєвой, аспірант Українського католицького університету. У 2022-му він перервав навчання й доєднався до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Світлий і глибокий, Микола досліджував український націоналізм і писав дисертацію про Ярослава Стецька.

Страшно рахувати, скількох істориків Україна втратила на війні. Під Вугледаром загинув Микита Білостоцький із Харкова, на Луганщині полягли блискучі археологи Юрій Коваленко із Глухова й Андрій Филипчук зі Львова, на Донеччині загинули фахівець із нумізматики Юрій Ревера, фахівець з історії Русі й вікіпедист Юрій Лущай, дослідник козацької історії В’ячеслав Зайцев із Запоріжжя; на Херсонщині обірвалося життя львівського історика Рустема Мамута оглу Аблятіфова. У боях загинув дослідник історії менонітів Максим Штатський із Запоріжжя й інші, про кого обов’язково розповімо. Все це видатні імена, знані далеко поза Україною, люди справжньої науки і високої культури. Шалені, непоправні наші втрати.

Я пригадаю історії трьох полеглих Героїв, тих, про кого тексти вийдуть найближчим часом. Але пам’ятаймо кожне ім’я: ми з колегами працюємо над тим, аби пам’ять кожної людини була вшанована.

Стенд «Українські вчені на війні». Фото Наталії Шендеровської

Герой України Біжан Шаропов був українським біологом, нейрофізіологом і біофізиком, кандидатом біологічних наук. Працював у Інституті фізіології Національної академії наук України, чотири роки викладав у рідній Києво-Могилянській академії, популяризував науку. Діти обожнювали його презентації, студенти — лекції про мозок і методи електрофізіології. Біжан пройшов Майдан і воював добровольцем в «Айдарі». Після демобілізації вони з побратимами заснували компанію «Українські генетичні технології», яка розробляла реагенти для лабораторних аналізів і мала великі плани. У роки пандемії Україна замовила в «Укргентеху» два мільйони тестів для діагностики коронавірусу.

Талановитий і різнобічний, Біжан розвивав письменницьку кар’єру. Перший його роман лишився недописаним: зник на війні разом із автором. Біжан повернувся до війська, як тільки росіяни вторгнулися в Україну. Воював на Чернігівщині, Запоріжжі, в Лимані, був у Чорнобилі, а далі в Харківській області. Безвісти зник у квітні 2022-го. Через рік експертиза підтвердила, що Герой загинув у бою під селом Борове на Харківщині й був похований у братській могилі. Лише після звільнення області внаслідок Слобожанського контрнаступу загиблих змогли ідентифікувати та з почестями перепоховати. На війні у 2022-му загинув і його колега, співзасновник «Укргентеху» Дмитро Синюка. Біжан Шаропов удостоєний звання Героя України. У нього залишилася прекрасна мама, яка на зв’язку з його побратимами і постійно донатить на потреби українського війська.

13 березня 2022-го загинув івано-франківський біолог, ентомолог і натураліст у щонайсправжнішому сенсі цього слова Володимир Третяк. Володимир досліджував у дисертації мух-повисюх: вони вміють зависати в повітрі і прикидаються бджолами й осами, щоби врятуватися від хижаків. Був дуже товариський, шалено залюблений у природу, гори, сплави по річках, збирав комах, вдома тримав найрізноманітніших тварин — від богомола до полоза. У студентстві став співзасновником ентомологічного товариства «Тенакс-17» та унікального глянцю про природу «Станіславівський натураліст». П’ятнадцять років пропрацював у Прикарпатському університеті. Феноменально знаходив порозуміння з людьми з інших континентів, хай і не знаючи жодного слова їхніх мов — це допомагало йому працювати в туризмі. Обожнював дружину й донечку, яку навчив своєї тонкої любові до природи. Росія вбила Володимира Третяка під час ракетної атаки на Яворівський полігон. Пенсіонеру-кадебісту, який навів ракети, пізніше присудили роки тюрми, але відняті життя це не поверне.

На бойовому завданні біля Ямполівки на Донеччині загинув львівський еколог, кандидат біологічних наук Володимир Козловський. Людина надзвичайно високих особистих і професійних стандартів, для якого існувало лише «чорне» й «біле», для якого обов’язок і справедливість мали реальний зміст. Володимир працював старшим науковим співробітником Інституту екології Карпат НАН України, стажувався за кордоном. Був фахівцем у галузі хімії та біохімії ґрунтів: досліджував вміст і рух макро- та мікроелементів у екосистемах Українських Карпат та інших регіонах України. Володимир узяв участь у всіх українських революціях: Революції на граніті, Помаранчевій і Революції гідності. Пішов до війська, коли Росія вторгнулася в Україну, бо не міг не піти. Заслужив велику повагу і шану від побратимів, орден «За мужність» третього ступеня. На жаль, посмертно… Володимир Козловський загинув уночі 19 червня 2023 року, під час російської танкової атаки, коли витягав засипаного землею побратима. Сини ще встигли привітати його з Днем батька.

Я маю багато слів про цих світлих, принципових, талановитих і відданих Україні людей, але зараз маю поставити крапку. Дякую їхнім близьким за ті трепетні спогади, смутне і смішне, за щемкі історії, якими зі мною діляться: кожна ніби пташка чи рибка, серце якої тремтить мені в руках, — і які відтепер зі мною назавжди. За кожним ім’ям у списку цілий всесвіт і великий біль. Крихкість тіла доводиться компенсувати міцністю пам’яті, яка цілком покладена на нас. Ми з колегами прагнемо, щоби пам’ять про кожного і кожну жила. То є наша відповідальність — пам’ятати і свідчити про всіх, кого вбила Росія. 

Христина Семерин, дослідниця культури, PhD, журналістка, есеїстка

Титульне фото: відвідувач біля стенду «Українські вчені на війні», автор Ігор Єфімов