У наш час пропаганда впливає і на повсякденне життя, і на світову політику. Щоб зрозуміти це, не потрібно бути науковцем, дослідником або журналістом,  цілком достатньо мати зачатки критичного мислення та вміти на базовому рівні аналізувати отриману деінде інформацію.

Українцям усвідомити значення пропаганди навіть легше, ніж багатьом іншим: мало кого залишить байдужим кількість фейків, викривлених фактів та маніпуляцій, що застосовує російська пропаганда у війні з Україною. Це може здаватися смішним, але в уяві деяких росіян в Україні дійсно живуть нацисти, які будують біолабораторії на замовлення «загниваючого Заходу».

Звісно, що російська пропаганда — не сучасна вигадка; до неї була пропаганда  Радянського Союзу, частиною якого Україна була майже сімдесят років. Пам’ятаєте всі ці агітаційні плакати, розповіді про світле майбутнє та тотальну брехню? Все це було у СРСР, де добре зналися на пропаганді та на тому, як її застосовувати. А ще був Третій Рейх, із яким Радянський Союз спочатку співпрацював, а потім воював.

Про пропаганду в авторитарних і тоталітарних країнах говорять і пишуть багато, особливо починаючи з 2022 року, проте це не вигадка саме тоталітарних країн і вони були далеко не першими, хто її використовував. Примітивні форми пропаганди існували ще на Стародавньому Сході — наприклад, персидський клинописний Бегістунський напис (VI століття до н.е.), що розповідає про сходження на престол Дарія I та пропагує його велич. Або індійський трактат Артхашастра, у якому брахман-жрець Чанак’я та ті, хто дописував текст після нього, розповідають про методи пропаганди та її застосування на війні. У Середні віки теж вистачало ранніх форм пропаганди — наприклад, «Війна ірландців з іноземцями» (XII століття), де ірландський клан Дал г-Кайс обстоює своє право на владу та звеличує свого найвідомішого представника — короля Бріана Боройме. У Новий час кількість пропаганди лише збільшилася, її якість стала помітно кращою. Протягом Реформації різні діячі пропагували нові релігійні ідеї та доктрини; у ході Американської революції повстанці використовували її, щоб примножити власну чисельність; а під час Французької революції, за визначенням дослідниці Барбари Діггс-Браун, цей термін уперше почав набувати негативної конотації. Але наріжним каменем стала Перша світова, яка суттєво змінила і розвинула методи та засоби пропаганди, бо саме протягом цієї війни ворожі великі держави вперше застосовували організоване та широкомасштабне поширення урядової пропаганди. Згодом саме цей набутий досвід став основою для появи нацистської та радянської пропагандистських машин.

Перша світова війна та пропаганда

Особливе значення пропаганда мала під час війн: виправдання власних цілей, приниження противника та мобілізація населення. Тому й не дивно, що саме Перша світова війна стала поворотним моментом у історії пропаганди. Величезна кількість карикатур і плакатів, газет і журналів, листівок і пісень, фотографій і фільмів, мистецьких творів і предметів побуту — все мало слугувати військово-політичним цілям Антанти та Центральних держав.

Британська пропаганда під час Першої світової. Колаж BBC. Джерело

Патріотизм і націоналізм стали двома найважливішими темами. Кінематограф і радіо ще не набули широкого розповсюдження, через що поліграфічна продукція та періодична преса були ключовими засобами пропаганди. Наприклад, практика використання агітаційних плакатів і листівок застосовувалася у всіх країнах під час війни, що надавало можливість здійснювати дієву пропаганду серед населення та формувати громадську думку в інтересах уряду.

У Німецькій імперії пропаганда активно підживлювала наратив «жертви оточення»: мовляв, Німеччина з усіх боків оточена ворогами, французами й англійцями на Заході, а росіянами на Сході. При цьому німецька пропаганда виставляла свою армію такою, що не тільки воює на два фронти, але й перемагає у війні, — в якій бере участь лише тому, що змушена захищатися від ворогів.

Німецька пропаганда створювала карикатури, на яких зображала жителів Російської імперії дикими та пʼяними варварами, а британців — самовпевненими дурнями.

Німецька пропаганда зображує Британію восьминогом, який захопив усі моря. Джерело

Союзник Німеччини, Австро-Угорщина, пропагувала образ Росії як «загрози зі Сходу»: схожий наратив щодо Російської імперії існував  і у наполеонівській Франції. 

Австро-Угорська влада широко застосовувала пропаганду серед військовополонених, роблячи спроби використати для досягнення власних цілей народи, що входили до складу Російської імперії. У цілях інформаційно-психологічної обробки побутувала практика розділення полонених за національністю та релігійними поглядами. Однією з цілей Габсбурзької монархії було намагання спровокувати національно-визвольні рухи пригнічених Росією народів, а згодом за можливості утворити буферні держави. Зокрема подібним цілям слугував Брестський мир із Українською Народною Республікою (1918), укладений в останній рік Першої світової, під час Української революції. Щоправда, тоді вже Російська імперія зникла, а на її місці була Радянська Росія.

Орієнтованою на військовополонених пропагандою займалася й Російська імперія: плануючи ослаблення або розпад Австро-Угорщини та створення самостійних слов’янських держав, російська влада формувала добровольчі військові з’єднання з сербів, чехів і словаків, серед яких пропагувала антигабсбурзькі погляди.

Для російської імперської пропаганди було важливим формування у суспільстві схвальної оцінки війни, метою якої називали «звільнення братніх слов’янських народів» (окрема роль відводилася допомозі союзнику — Сербському Королівству). Саме цим пояснювалися територіальні претензії Росії в Європі. Задля досягнення цілей використовувалися різні методи: створення негативного образу ворога, типова для росіян героїзація власних військових, звеличення самої війни та ролі у ній імператора Миколи ІІ, спроби перекласти провину за початок війни винятково на Німеччину та Австро-Угорщину. Щодо останнього й досі точаться дискусії — після війни переможці звинуватять у всьому німців, проте насправді всі великі держави того часу мали власні амбіції та плани на Велику війну.

Крім цього, акцент робився на демонізації ворогів: використання забороненої зброї, порушення домовленостей, воєнні злочини та геноцид. У деяких випадках ці злодіяння були справжніми: наприклад, це стосувалося одвічного противника Московії та Росії — Османської імперії, де місцева влада у 1915-1917 роках проводила геноцид вірмен.

Щодо німців та австрійців російська пропаганда навіть намагалася сформувати у свідомості суспільства релігійно-догматичну боротьбу добра зі злом, зіткнення двох протилежних світів, де роль «цивілізації» відводилася Росії, а «варварства» — двом ворожим, німецькомовним імперіям, що «пригнічують» слов’янські народи.

Російська пропаганда демонізувала Вільгельма ІІ. Джерело

Так само як й інші, росіяни робили карикатури: наприклад, зображали германського імператора Вільгельма ІІ у ролі Наполеона Бонапарта, натякаючи на його майбутню військову поразку.

Ще більш ніж сто років тому пропаганда Російської імперії нагадувала сучасну пропаганду Російської Федерації: наприклад, вони говорили про бажання встановити «справедливий мир» і підтримували у власного населення впевненість у перемозі. А ще, як і у війну з Наполеоном Бонапартом, нерідко називали Першу світову Священною або Вітчизняною. Втім, усі ми знаємо, яку війну пізніше величатимуть Великою Вітчизняною вже у Радянському Союзі.

Союзники Росії по Антанті теж не нехтували пропагандою. Британська влада протягом Першої світової війни розробила стратегічний підхід до пропаганди, яка сприяла суттєвому збільшенню патріотизму британського суспільства: вже у перші місяці мав місце значний провоєнний ентузіазм усіх верств населення, а кількість добровольців була стабільно високою.

У 1914 році британці заснували Бюро воєнної пропаганди, яке ще називають Будинок Веллінгтона, що означало перехід пропаганди на професійний рівень. Бюро діяло під наглядом Міністерства закордонних справ і здебільшого орієнтувалося на іноземців, тобто країни-союзниці та нейтральні держави, а особливо Сполучені Штати.

Британська імперія формувала образ безжального та підступного німецького ворога, протистояти якому були змушені британські військові: про жорстокість німців було надруковано чимало газетних заголовків. Це не тільки забезпечило мобілізацію суспільства, але й стало інструментом для переконання нейтральних країн, які вступали у війну на боці Антанти. Британські союзники також використовували подібні практики: пресу країн-членів Антанти наповнили сенсаційні історії про зґвалтування, каліцтво та безпідставні вбивства полонених німцями.

“Hark! Hark! The dogs do bark!” (1914), Джонсон Ріддл. Джерело

У карикатурах на Вільгельма ІІ британська пропаганда зображала його не тільки тим, хто розв’язав Велику війну, але й божевільним, що уклав угоду з дияволом. Говорячи про карикатури, окремо варто виділити нідерландського художника Ремекерса, який протягом двох років співпрацював з The Daily Mail, що широко використовували для конструювання образу ворога: демонізація німців як ворогів людства, перебільшення їхньої жорстокості, складнощі життя цивільного бельгійського населення на окупованих Німецькою імперією територіях тощо. Масштабна популяризація малюнків нідерландця впливала на громадську думку та настрої як у Британській імперії, так і в інших країнах Антанти та навіть нейтральних державах.

Крім цього, британці створювали позитивний образ союзників — ігноруючи старі конфлікти з Російською імперією, вони видавали книги для підлітків, фронтові замальовки та наукові праці, де розповідали про «хороших русскіх». Утім, іноді на карикатурах вони також глузували з росіян.

Відомим символом як британської державної пропаганди Першої світової, так і пропаганди загалом став рекламний плакат Альфреда Літа Lord Kitchener Wants You (1914), на якому був зображений тогочасний державний секретар із питань війни Герберт Кітченер, що закликав населення ставати до лав британської армії.

«Лорд Кітченер хоче вас. Приєднуйся до армії своєї країни! Боже, храни короля». Джерело

Це зображення небезпідставно називають одним із найбільш знакових картин Першої світової війни, що стало надзвичайно впливовим образом і слоганом, який спричинив наслідування в інших країнах.

Американський дядько Сем, який ще з дев’ятнадцятого століття був національним уособленням Сполучених Штатів, своє найвідоміше зображення отримав саме під впливом Lord Kitchener Wants You. На армійському призовному плакаті він так само як і Кітченер закликає солдатів вступити в армію США. Цей плакат широко використовували як для Першої світової, так і для Другої.

Більшовицький агітаційний плакат «Ты записался добровольцем?» (1920), що був намальований росіянином Дмитром Моором і використовувався «червоними» у Громадянській війні в Росії, також був натхнений Lord Kitchener Wants You. Цікаво, що «білі» теж мали подібний плакат під назвою «Отчего ты не в армии?».

Плакат із зображенням дядька Сема (1917), Джеймс Флегг. Джерело

У Сполучених Штатах, які вступили у Першу світову війну в 1917 році на боці Антанти, існував Комітет громадської інформації (1917-1919), незалежна агенція уряду, яка була створена задля того, щоб пропагувати серед населення підтримку війни: впливати на громадську думку, викликати ентузіазм щодо майбутньої перемоги та протистояти пацифістським насторям.

Після Першої світової війни

Після поразки Німеччини у війні генерал піхоти Еріх Людендорф та інші високопоставлені військові розповідали про значний вплив британської пропаганди на їхню поразку. Все це стало частиною міфу про удар у спину: нібито Німецька імперія програла війну не на полі бою, а через «зрадників у тилу»: евреїв, соціалістів і англо-французьких поплічників. Згодом ця теорія змови стала основною та невіддільною частиною вже нацистської пропаганди — Адольф Гітлер писав про «удар у спину» в Mein Kampf (1925), Йозеф Геббельс зробив цей міф одним зі стовпів пропаганди Третього Рейху, а разом із тим ще й виправданням для Голокосту.

Приклад антисемітської пропаганди після Першої світової війни. Джерело

СРСР, що був створений у 1922 році, теж послуговувався здобутками пропаганди Першої світової війни: широке використання агітаційних плакатів і карикатур, створення образу зовнішнього та внутрішнього ворога, героїзація радянської Червоної армії, прославлення війни. Згодом у Радянському Союзі навіть буде доктрина Жданова (1946), запроваджена секретарем ЦК КПРС Андрієм Ждановим, за якою світ розділяли на два табори — «демократичний» прорадянський та «імперіалістичний» проамериканський... Як тут не згадати про «цивілізовану» Російську імперію та германських «варварів» із Німеччини та Австро-Угорщини.

Втім, не тільки тоталітарні режими, але й Управління військової інформації Сполучених Штатів і британський Виконавчий департамент із питань політичної війни, що були створені за часів Другої світової, широко використовували державну пропаганду, спираючись на досвід, отриманий протягом Першої світової.