Завдяки проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті», який IREX реалізує у співпраці з Академією української преси, у навчання дітей медіаграмотності включилися понад 5300 освітян із 2400 шкіл України. MediaSapiens запитав кількох із них, чому вони взялися за впровадження медіаграмотності у школах, які мають успіхи і для чого це роблять.

Всім учителям ми поставили однакові запитання:

— Як ви почали викладати медіаграмотність?

— Чи можна вважати медіаосвіту одним із напрямів підготовки у школі, який реально допомагає в подальшому житті школярів? У чому її важливість і необхідність?

— Як змінилася робота вчителів, які викладають медіаграмотність у школах, під час великої війни?

— Існує два підходи до навчання медіаграмотності: інтеграція в певні шкільні предмети та викладання як окремого курсу. Який вам вважається кращим?

— Кожен медіапедагог має свою улюблену методу. Яка вона у вас?

— Чи потрібна професійна підготовка освітян для викладання медіаграмотності на державному рівні? Якою вона має бути?

— Якщо коротко сформулювати місію медіаосвіти, якою вона є?

Ірина Негрій, директорка, вчителька історії Свеської спеціалізованої школи № 2 (Шосткинський район Сумської області):

— Моя історія викладання медіаграмотності почалась у 2020 році з мотиваційного листа до проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», який втілюється Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Наше селище розташоване за 15 кілометрів від кордону з Росією, і я ще до великої війни дуже часто стикалася з безліччю фейків, маніпуляцій і дезінформації з боку нашого агресивного сусіда. Рівень мого критичного мислення був достатнім, щоб виявляти подібні явища, але я розуміла, що системний і якісний захист від них потрібен також моєму оточенню, близьким і учням. Коли я ввійшла у проєкт, то побачила, що медіаграмотність дуже природно вписується в освітню програму, особливо в історію, яку я викладаю, та громадянську освіту.

Крім мене через проєкт «Вивчай та розрізняй» пройшли ще двоє вчителів нашого ліцею: один викладає мистецтво, інший — українську мову та літературу. І ми добре розуміємо, що медіа сьогодні формують наше відчуття реальності. Тож для нас важливо допомагати нашим учням, батькам, громадськості формувати навички медіаграмотності — вміти відрізнити факти від суджень чи фейків, знати, якими є основні види маніпуляцій у медіа або що таке клікбейт. Усе це вкрай необхідно для того, щоб критично осмислювати наші реалії життя.

Завдяки медіаграмотності люди стають більш обізнаними та впевненими користувачами інтернету та медіа. Вони можуть захищати себе від маніпуляцій і дезінформації, а також бути активними учасниками суспільного діалогу. Така компетентність стає важливим елементом розвитку суспільства та демократії.

Ірина Негрій

Пасивне сприйняття інформації не дає потрібного результату. Тому під час викладання медіаграмотності дуже важливо застосовувати діяльнісний, інтерактивний підхід. Діти відчувають свою значущість, коли залучені до пошуку інформації, самі її перевіряють, критично осмислюють, учаться грамотно споживати. Від цього їхня зацікавленість зростає в рази. Тим паче, що йдеться не лише про уроки історії, а й про громадянську освіту, науково-пошукову роботу, інші позакласні заходи.

Ще один зі способів розвитку медіакомпетентності — створення медіапродукту самими дітьми. Наприклад, ми проводимо медіаекскурсії. Діти спочатку дізнаються про те, на яких сайтах можна знайти історичну інформацію, потім самі її знаходять, а після того вирушають на пошуки пам’яток історії у своєму селі. Крім того, учні беруть історичні інтерв’ю у своїх бабусь, дідусів, розпитують їх про життя в різні періоди нашої історії, після чого створюють про все це фільми, які ми разом переглядаємо й аналізуємо.

Для нашого регіону війна почалася набагато раніше 2022 року. Я маю на увазі її інформаційну складову. У Свеського ліцею, який є опорним навчальним закладом, є дві філії, одна з яких — у селі Марчихина Буда. Воно розташоване менш ніж за три кілометри від кордону з Росією. Там ще у 2019 році зникло українське телебачення і досі транслюється лише російське. До речі, у марчихинобудській школі теж працює вчитель, який разом з історією викладає медіаграмотність. Його подвижництво заслуговує на особливу повагу. Торік учениця 10 класу цієї школи Дар’я Мороко увійшла до 50 фіналістів національного конкурсу учнівських відеосюжетів «Репортер», який організовує національний проєкт із медіаграмотності «Фільтр» Міністерства культури та інформаційної політики.

Звісно, з початком широкомасштабного вторгнення в нас відбулися суттєві зміни у підходах до викладання медіаграмотності. Адже змінився контекст: посилилася ворожа пропаганда, активізувалися дезінформаційні процеси й таке інше. Тепер ми робимо акцент на тому, що наші учні мають більш відповідально ставитися до медіаспоживання, навчаємо їх, як не вестися на фейки та маніпуляції, виявляти вкиди у соціальних мережах, убезпечитися від ботів і тролей, а також розуміти свою відповідальність, поширюючи або створюючи певний контент.

Навчити учнів медіаграмотності може лише медіаграмотний учитель або вчителька. Однак досягти у цьому високого рівня неможливо лише за допомогою певного спецкурсу, тренінгів, вправ тощо. Медіаграмотність — це процес, стан, який постійно треба перезавантажувати, оновлювати й «прокачувати».

У нас у проєкті «Вивчай та розрізняй» відбуваються постійні анкетування, під час яких ми маємо відповісти, зокрема, на питання: «Як ви вважаєте, чи досконало ви володієте навичками медіаграмотності?». Я ніколи не ставлю собі максимального балу. Оскільки досягти досконалості у цьому неможливо. Адже ворожі ІПСО, пропагандистські прийоми, технологічні можливості для створення фейків і розповсюдження дезінформації теж постійно вдосконалюються. І ти мусиш безперервно адаптуватися до нових тенденцій і викликів, поглиблюючи свої знання і відпрацьовуючи навички.

Тому я постійно беру участь у тренінгах і вебінарах з інфомедійної грамотності від проєкту «Вивчай та розрізняй», що виконується IREX, проходжу онлайн-курси та намагаюся розвиватись у цій сфері самостійно.

Педагогам, які лише розпочинають викладати медіаграмотність, я б порадила онлайн-курси «Very Verified» від IREX і EdEra, «Інформаційна гігієна під час війни» від Prometheus. Дуже цікавий і корисний тулбокс для вчителів з уроками та вправами, в які інтегровані елементи медіаграмотності, створила Академія української преси. Ці вправи легко застосувати в уже наявні шкільні та позакласні заняття.

Особисто мені медіаграмотність допомагає жити. Саме через культуру критичного осмислення інформації я вмію виявити ворожі впливи, інфовкиди або мову ворожнечі. Я цього постійно вчуся сама і націлюю на це своїх колег. Про це ми говоримо з учнями, з батьками. Адже ми маємо формувати свою власну історичну реальність. Крім того, для мене медіаграмотність — психологічний реабілітатор, моя емоційна стійкість. На мене рівняються колеги, дивляться учні, їхні батьки, і я маю бути впевненою у нашому сьогоденні й у нашому майбутньому. А критичне осмислення інформації допомагає зберігати таку впевненість.

Дмитро Кіяшко, вчитель української мови та літератури Дергачівського ліцею №2 (Харківська область):

— Ще до 2022 року я долучився до всеукраїнського проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» від IREX. І головне, що мене до цього спонукало, було прагнення більше зацікавити учнів до предметів, які я викладаю, зробити уроки більш сучасними.

Після повномасштабного вторгнення, зрозумівши, наскільки важливо навчати підлітків боротьби з дезінформацією і фейками, я розпочав викладати окремий предмет — «Медіакультуру». Він призначений для дев’ятикласників і розрахований на один навчальний рік. Одночасно продовжую викладати медіаграмотність із п’ятого по одинадцятий клас, інтегруючи її в українську мову і літературу. Це такий наскрізний предмет, який насправді можна інтегрувати у будь-який інший.

Узагалі, як відомо, реформування сучасної освіти передбачає відхід від ізольованого викладання навчальних предметів у бік стирання між предметами меж, тобто їхньої інтеграції. І це дуже правильний підхід, оскільки неможливо зрозуміти, як працює світ, якщо ми намагаємося пояснити це через окремі предмети. І саме завдяки інтегрованому навчанню учні починають розуміти актуальність кожного предмета.

 Дмитро Кіяшко 

Тому коли я почав працювати у проєкті «Вивчай та розрізняй», його важливою перевагою стало для мене те, що медіаграмотності можна навчати через інтеграцію з тими ж мовою і літературою, які я викладаю.

Я переконаний, що інтеграція — це ключ до успіху і до того, аби якомога більше підлітків змогли підвищити свій рівень медіаграмотності. Скажімо, коли ми вивчаємо таку тему української мови, як діалог, то робимо з учнями подкасти. Таким чином, на прикладі одного з найпопулярніших медійних форматів діти засвоюють тему з української мови. Під час вивчення теми «Ключові слова у тексті» я пропоную учням виконати вправу «Пошук в інтернеті за ключовими словами». З одного боку це поглиблює розуміння ними поняття «ключові слова», а з другого — знайомить зі спеціалізованим пошуком за ключовими словами у пошукових системах — «Ґуґл» та інших.

Тему «Складні речення» ми засвоюємо на прикладі заголовків новин. Заодно намагаємося виявити в них маніпуляції та перетворюємо маніпулятивні заголовки на коректні, без маніпуляцій. І таких проявів інтеграції можна назвати багато.

Також для покращення навичок роботи з інформацією я часто пов’язую теми своїх основних предметів із сучасними проблемами, з якими учні можуть стикатися у своєму повсякденному житті. Наприклад, у дев’ятому класі в рамках програми зарубіжної літератури ми проходимо повість французького письменника Оноре де Бальзака «Гобсек». Тема грошей, яка висвітлюється у цьому творі, дає нам привід поговорити про фінансову грамотність, мікрокредитування, яке своєю чергою пов’язане з гемблингом і рекламування якого дуже поширено в інтернеті та на різних медіаресурсах.

Крім того, що у моїх учнів покращуються навички медіаграмотності й інфогігієни, я бачу, як у них змінюється ставлення до мого профільного предмета — української мови та літератури. Коли ти пояснюєш тему на прикладах, безпосередньо пов’язаних із реальним життям, діти починають краще ставитися до мови. І це для мене як викладача найбільш цінне.

Тобто складається ситуація Win-Win — у дітей підвищується інформаційно-комунікативна грамотність і одночасно зростає рівень знань у профільному предметі. І це, мені здається, прекрасно.

Що стосується системної підготовки викладачів із медіакультури чи з медіаграмотності, то на рівні державної політики вона не передбачена. Принаймні в обласних центрах післядипломної освіти педагогічних кадрів я не зустрічав курсів із медіаграмотності. Проте на онлайн-платформах є дуже багато подібних онлайн-курсів для освітян, і якщо вчитель бажає підвищити свої навички з медіаграмотності, то можливості для цього існують.

Як війна вплинула на викладання медіаграмотності? Суттєво. Я навіть запровадив окремий модуль у навчальній програмі свого курсу медіакультури, який так і називається — «Медіаграмотність під час війни». У ньому передбачено кілька уроків, присвячених протидії стереотипам, скажімо, щодо внутрішньо переміщених осіб, виявленню мови ворожнечі, ІПСО і таке подібне. Також ми говоримо про правила безпеки, пов’язані зі споживанням інформації та з її розповсюдженням під час воєнного стану. Усе це стало надзвичайно актуальним саме з початком широкомасштабного вторгнення.

Максим Трубніков, викладач мистецтва в ліцеї №9 міста Одеси, учитель року 2022 в номінації «мистецтво», фронтмен рок-гурту «Друже Музико»:

— Ще у 2019 році проєкт «Вивчай та розрізняй» звернувся до одеських учителів із запрошенням узяти у ньому участь. Ми познайомилися, пройшли курси й долучилися до проєкту. Хоча насправді я ще до того намагався розвивати критичне мислення у своїх учнів. Ба більше, у педагогіку свого часу я пішов зі світлими думками про деколонізацію, декомунізацію й українську Україну. Тож, як тільки познайомився з проєктом, відразу зрозумів, що він стане для мене помічником у тому, щоб навчати дітей розрізняти факти й судження, викривати фейки, не піддаватися впливу маніпуляторів і пропаганди, думати самостійно.

Ми живемо в часи, коли інформація заполонила все довкола нас, і вже не ми шукаємо її, а вона знаходить нас, де б ми не були. Тому не загубитися у цьому морі інформаційних гігабайтів, відшукати саме те, що тобі потрібно, а з цього потрібного ще й виділити правдиву інформацію — це ті вміння, які необхідне всім і кожному. І чим далі — тим більше. Саме медіаграмотність дозволяє нам знайти необхідну інформацію і зробити власні висновки, думати самостійно, не піддаючись впливу маніпуляторів. Такі навички необхідно формувати з дитинства. Адже інформація, яку людина отримує щодня через медіа та соціальні мережі, формує її свідомість.

 Максим Трубніков

Останнім часом інформаційні потоки перейшли у різні месенджери, кількість каналів інформації збільшилась у рази. А отже виникло безліч питань: чи можна довіряти цим каналам, чиї вони, як перевірити інформацію, яку вони надають. Відповіді на них дають можливість знайти правду. А ці відповіді можна отримати, лише будучи інформаційно грамотним. Вміння критично сприймати будь-яку інформацію є надзвичайно важливим, адже дезінформаційні, маніпулятивні технології впливають на кожного, хто не має медіаімунітету.

Я не думаю, що медіаграмотність потрібно викладати окремим предметом чи курсом. Зараз є п’ять предметів, у які інтегрується медіаграмотність: українська мова, українська література, історія України, всесвітня історія та мистецтво. Однак, я вважаю, що цей список потрібно розширювати, й медіаосвіта так чи так має бути інтегрована в усі предмети, які вивчають у школі.

Як зацікавити учнів медіаосвітою? Харизматичний, креативний учитель завжди буде цікавий своїм учням, що б він не викладав. Мої стосунки з учнями завжди перебувають у творчій площині. Ми разом створюємо різноманітний пісенний матеріал — починаючи від розспівок до гімну нашого ліцею — і дуже багато відеоконтенту. Кілька років тому ми з учнями взяли участь у конкурсі короткометражних фільмів «Кіно і школа» від проєкту «Вивчай і розрізняй: медіаграмотність» і отримали Золотий Оскар за свій відеофільм «Фейки у щоденному житті».

Анна Киналь, учителька англійської та німецької мови Вінницького технічного ліцею та викладачка факультету іноземних мов Вінницького державного педагогічного університету:

— Усе почалося з оголошення про проведення всеукраїнського уроку медіаграмотності «Не вір, перевір!», яке я побачила у фейсбуці ще у 2019 році. Мене зацікавила ця тема, яка тоді ще не була мейнстримом, і я взяла участь у заході. А згодом зареєструвалася на проєкт Very Verified, для якого набирали фасилітаторів з-поміж саме вчителів іноземних мов, бо пілотна версія курсу була англомовною. Після дводенного тренінгу я отримала всі необхідні матеріали та почала проводити заняття з учителями англійської нашого міста. Але потім зрозуміла, що потрібно розширювати свою аудиторію, і вирішила проводити навчання медіаграмотності для трьох різних категорій, щоб порівняти реакцію, рівень сприйняття і таке інше.

Тож почала вести курс Very Verified для старшокласників середніх шкіл, для студентів третього курсу університету і для викладачів міста. Це був доволі цікавий експеримент — я проводила зазвичай один і той самий тренінг в один день для кожної з груп і могла порівняти різні групи. Найбільш активними й підкованими з точки зору інфомедійної грамотності неочікувано для мене виявилися підлітки. А найбільш слабкою ланкою виявилися дорослі. Вони більше піддавалися маніпуляціям, їм було складніше визначити фейкову інформацію чи дезінформацію.

Потім наша університетська команда пройшла низку тренінгів у проєкті «Вивчай і розрізняй: інфомедійна грамотність» від IREX, під час яких ми познайомилися з такими чудовими тренерами, як Олена Тараненко, Олександра Усенко та багатьма іншими. Це спонукало нас до більш активного включення медіаграмотності в освітній процес.

 Анна Киналь 

Після навчання я створила для шкільної системи освіти програму з інфомедійної грамотності, яка була затверджена у нас на обласному рівні. Але навчання медіаграмотності окремим предметом, так би мовити, поза контекстом, не є настільки продуктивним, як інтегроване навчання. У контексті конкретного предмета воно буде більш практикоорієнтованим. Інтегровані вправи створюють більш реалістичні умови, наближені до життя, допомагаючи учням і студентам легше засвоювати знання, навчаючись медіаграмотності на підсвідомому рівні.

Наприклад, у нас є чудова вправа на тему працевлаштування, яка наочно демонструє, як працюють стереотипи. З огляду на те, що в програмах навчання і німецької, і англійської мов є теми «професії», «робота» і тому подібне, ми використовуємо її саме на уроках іноземних мов. Принцип полягає у тому, що учні грають роль членів правління певної компанії, які мають прийняти працівника на роботу. Ми проходимо з ними всі етапи розгляду резюме, в процесі чого учні мають викреслювати претендентів, які, на їхню думку не підходять для роботи в їхній компанії. На першому етапі вони роблять свій вибір, знаючи лише імена кандидатів, і мають цей вибір обґрунтувати. На наступному етапі стають відомі прізвища кандидатів, потім з’являються їхні фото, потім — інформація про стан їхнього здоров’я. І лише на останньому етапі учні отримують інформацію про те, яку освіту мають кандидати й наскільки їхні знання та вміння відповідають запропонованій посаді. Наприкінці ми разом з учнями й студентами аналізуємо те, наскільки стереотипи — вікові, гендерні, соціальні та інші — негативно впливають на наше життя, та виробляємо способи протидії їм.

З початком широкомасштабного вторгнення необхідність у медіаосвіті зросла у рази. Адже попри активність української фактчекерської спільноти, яка не припиняє виявляти дезінформацію, викривати маніпуляції та розвінчувати міфи, ворог також посилює і розвиває свої інструменти, що застосовує в інформаційній війні. І чим успішнішими є дії українських військових, тим потужнішими стають інформаційні атаки країни-агресорки. Тож завдання освітян, особливо тих, хто працює у сфері інфомедійної грамотності, — повсякчас проводити роз’яснювальну роботу не лише серед своїх учнів і студентів, а й серед їхніх батьків, дідусів і бабусь. Адже ми говоримо не лише про фейки й дезінформацію, а й про безпеку використання даних, навички зчитування цифрової інформації, пошуку, класифікації та аналізу інформації, її подальшого застосування. І коли я проводжу тренінги для освітян, я завжди їм кажу, що вони є лідерами думок, на яких рівняються і підлітки, і батьки, і їхні колеги.

Що стосується системної підготовки вчителів і викладачів з медіаграмотності, то суто державної програми у цій сфері зараз, на жаль, не існує. Поки що ця підготовка відбувається переважно завдяки тренінговим курсам проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність». Розроблені фахівцями IREXу завдання, посібники, плани-конспекти уроків і так далі є у вільному доступі. Але до них звертаються лише ті вчителі, які є активними, займаються самоосвітою і готові впроваджувати в себе на уроках щось нове і прогресивне. Таких в нас багато, але такі далеко не всі.

Однак навчання медіаграмотності, на мою думку, — має стати невіддільною складовою загальноосвітнього процесу. Це я можу стверджувати, спостерігаючи за тим, як вона впливає на наших підлітків. Приходячи додому і чуючи, що мати чи батько виграли в інтернеті автомобіль або бабусі якийсь шейх залишив спадок, вони відчувають себе суперважливими експертами, які можуть аргументовано і зі знанням справи викрити маніпуляції та спростувати дезінформацію. Це підвищує самооцінку підлітків, закладає в них лідерські якості, допомагає становленню особистості. І водночас допомагає поширенню, як я це називаю, «інформаційної благої звістки», яку діти поширюють у рамках свого сімейного кола. А головне — через отримання цих занять школярі та студенти отримують щеплення, завдяки якому в них формується інфомедійний імунітет.

Фото: зі сторінок учителів у фейсбуці