«ДахаБраха» — чи не найвідоміший український гурт поза межами України. Музиканти працюють майже двадцять років, за цей час випустили сім альбомів, виступали на найвідоміших музичних фестивалях світу, їх можна назвати «візитівкою» України за кордоном. Гурт виступав на обох Майданах, у 2020 році став лауреатом Шевченківської премії. А ще соліст гурту Марко Галаневич — автор фрази «Доброго вечора, ми з України», яка тепер знайома мільйонам людей, і саме його голос звучить в рінгтонах та численних музичних треках. Після початку повномасштабного вторгнення Росії гурт з гастролював по світу — за цей час і на просторі від Угорщини до Мексики музиканти намагалися займатися культурною дипломатією на користь України. Тепер вони повертаються додому — 6 червня зі Львова починається тур всією країною, гроші від продажу квитікв будуть спрямовані у фонд «Повертайся живим». 

«Детектор медіа» поспілкувався із фронтменом гурту «ДахаБраха» Марком Галаневичем про країни, які забороняють закликати допомагати Україні, чому в Америці найпомітніший вплив російської пропаганди та про новий тур Україною. 

— Марку, ви повертаєтеся після довгої фізичної розлуки з Україною. Що ви привезете із собою? Маю на увазі як комунікацію з міжнародною аудиторією, так і нові матеріали.

— Нещодавно в заплановані за пів року пʼять днів ми спробували зробити якийсь новий матеріал. Поки питання, чи ми зіграємо його в Україні. А так, звісно, нам є що сказати й чим ділитися з людьми по всьому світу — і з нашими слухачами, і з політиками та дипломатами. Щодо умовних круглих столів, де треба щось комусь доводити, — нас не запрошували.

— Які українські меседжі приймає, розуміє західна аудиторія, а які — ні? І чому?

— У нас був концерт у Женеві, і все було би прекрасно — публіка, організація — якби не один факт. Як ми знаємо, Швейцарія — нейтральна країна, і їхній муніципалітет так само хоче бути нейтральним. На своїх концертах ми транслюємо важливі заклики на екрані. І ось майже у всьому світі сприймають заклики про те, щоб надати Україні зброю і що «Росія — країна-терористка». А вони попросили забрати «Arm Ukraine Now» і «Russia is a terrorist state». Це нас дуже сильно засмутило, й тут було питання, чи грати нам узагалі, тому що ми про це дізналися перед виходом на сцену. Але зал був повний людей: швейцарців, які підтримують Україну, українців, які приїхали з різних частин Швейцарії, адже українські гурти тут нечасто виступають. А українцям зараз потрібна підтримка, нам про це кажуть знайомі та незнайомі українці по всьому світу — що ці концерти допомагають жити, що це терапія, натхнення, зв’язок із домом, який вони не хочуть втрачати. Ми вирішили грати, але застосувати власні санкції — більше не виступати на цьому майданчику ніколи. Це, власне, другий випадок за весь час наших гастролей, які тривають майже з початку березня 2022 року.

— А перший у якій країні стався?

— У Британії, що досить дивно. Здається, в Royal Hall. Теж сказали, що «ми проти закликів до насильницьких дій», як вони це називають, «намагаємося бути поза цим, поза політикою, бути нейтральними — от така наша організація благодійна й тільки за мир у всьому світі». Ви можете писати, що потрібна допомога дітям, переселенцям. А писати про зброю, якою треба тих дітей захистити, ви не можете. Ось такі подвійні стандарти, й нам здається, це нечесно та цинічно. Але це два випадки із сотень концертів, які ми дали за цей час. По всьому світу, від Угорщини до Мексики, в нас ніде жодних обмежень не було. Ми говорили про те, що нам болить, що ми відчуваємо.

— У багатьох інтерв’ю ви казали, що 90% глядачів на концертах — іноземці. Зараз це змінилося?

— Я думаю, що 30–40% українців ходить, яким зараз ці емоції й відчуття дуже потрібні. Буває, хто крикне «Слава Україні!» українською — і ти розумієш, що є українці. Або хтось у вишиванці чи з прапором. Але часто чути і «Слава Україні!» з іноземним акцентом.

— А з російським акцентом не буває?

— Ну, майже ні. Але ми точно знаємо, що наш благодійний мерч, футболки, наліпки купують багато росіян. В основному, коли вони купують, кажуть, що нас підтримують і таке інше.

— Мені згадалося, як деякі росіяни в Європі маскувалися під українців, щоб отримати допомогу.

— Я не відкидаю, що все одно є притомні люди, росіяни, які усвідомлюють усю трагічність ситуації. Наша менеджерка Ірина Горбань розмовляла з перекладачкою-росіянкою. Колись давно вона перекладала нас у Лозанні для українсько-швейцарського проєкту. Вона розповідала, що їй надзвичайно соромно, що вона підтримує нас і не розуміє, як із тим далі жити. Я теж не розумію, як їм із цим далі жити.

— Ви багато гастролюєте і, я думаю, з упевненістю можете сказати, в яких країнах помітний найбільший вплив російської пропаганди.

— Як не дивно, найбільше дискусій у нас було в Америці. Якщо вважати Трампа російським агентом, то це досить схоже на правду. Тому що в нього дуже чіткі проросійські наративи й ідеї, які він пропагує. Американське суспільство поділене досить гостро. Приходили люди на концерти й казали: ви показуєте українських військових, вони там стріляють — і ви говорите про мир, але хочете війни. А от росіяни насправді хочуть миру. Ми ведемо публічні діалоги в соціальних мережах, намагаємося пояснювати, щоб ні в кого не було сумнівів, про що йдеться. Час покаже, чи воно допомагає, але мовчати ми не будемо. Ми намагаємося бути ефективними для своєї країни.

— Зараз на державному рівні триває діалог про кроки для поширення української позиції у країнах Південної Америки. Ви виступали там раніше, що скажете про ці країни?

— Не знаю, як зараз, ми не виступали там після повномасштабного вторгнення. Але точно можу сказати, що якби нас покликали, ми б робили все для того, щоб люди в тих країнах більше дізналися про війну в Україні, пройнялися симпатією та солідарністю до нас.

Був час, коли ми виступали і в Бразилії, і в Колумбії, але це було до повномасштабного вторгнення. Тоді наші меседжі були достатньо простими: треба зупинити війну, зупинити Путіна. Зараз меседжі стали об’ємнішими, глибшими, наочнішими. Саме тому зараз ми виступаємо з відеорядом, який допомагає людям емоційно зрозуміти, що відбувається в нашій країні. Так ми принаймні сподіваємося. Нас здивувала Мексика, де ми виступали десь пів року тому. Було декілька концертів на різних фестивалях, і мексиканці щиро підтримували нас і демонстрували солідарність з українцями.

— Як іще, на вашу думку, можна зменшити вплив російської пропаганди й натомість відкрити українське бачення?

— Звісно, має бути серйозна державна культурна програма, але ясно, що в держави горять і інші питання. Є бажання, щоби перекладали більше українських авторів. Було би класно, якби хороші українські фільми пропагували. Щоб більше українських музикантів їздили по світу та представляли свою країну.

— Яка ваша думка про намагання західних організаторів «мирити» українців і росіян на різних майданчиках?

— Нас жодного разу на такі майданчики не запрошували. Як на мене, це не на часі, оскільки незрозуміло, про що дискутувати. Щоб цього не робили європейці, вони мають зрозуміти нашу позицію. Поки росіяни не вибачаться, ми не можемо думати про те, щоби їх пробачити. А до того ще дуже довго, вони живуть у своїх імперіалістичних наративах, навіть «демократи», умовні російські «демократи». Зараз найкраще ведуть переговори Збройні сили України.

— Розкажіть більше про ваш майбутній тур в Україні. Чому повертаєтеся саме зараз, які передчуття?

— Торік у березні почався наш величезний тур світом. Час від часу ми ненадовго поверталися додому до своїх рідних, а потім знову їхали на місяць-півтора. Весь час ми, звісно, хотіли повернутися додому з концертами. Ми відчуваємо, що нам потрібна сила українських людей, ця віддача й енергія. Після українського туру, якщо все буде добре, ми будемо їхати знову у великий американський тур. Думаю, що і програма після українського туру має змінитися, бо вона майже не змінювалася з березня 2022 року. Змінювалися події на війні, змінювалося ставлення до України — але ми намагалися йти з чітким меседжем весь цей час. І думаємо, що він зміниться саме після нашого українського туру.

Львів, Вінниця та Хмельницький — це міста, в яких ми не дограли свій тур. У Хмельницькому мав бути концерт 24 лютого 2022 року. Ми обіцяли, що приїдемо й зіграємо ці концерти. Думали, що це буде раніше.

— Яка роль українського митця зараз у культурній дипломатії?

— Ми маємо змогу й говоримо зі світом. Ми були б раді просто грати, не говорити ні про яку війну, ні про яку політику. Бути поза політикою — це було би класно. На жаль, ми не можемо собі цього дозволити. Хто не на фронті, той має фронту допомагати. Ми намагаємося це робити як інформаційно, так і донейтами. Гроші з туру підуть фонду «Повернись живим» на спеціальний проєкт, присвячений українським саперам, у яких буде дуже багато роботи, навіть після перемоги.

Фото: фейсбук-сторніка гурту «ДахаБраха»