Понад пів року тому я вже писав про роль Генрі Кіссінджера, колишнього держсекретаря Сполучених Штатів Америки й відомого путінферштеєра, у теперішніх міжнародних відносинах. 17 грудня у виданні «The Spectator» вийшов його черговий текст під заголовком «Як уникнути чергової світової війни». Ця публікація викликала бурхливу реакцію в Росії. Десятки російських телеграм-каналів, політкоментаторів і навіть прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков підтвердили, що до статті Кіссінджера ставляться в Кремлі з великою увагою. Один із ключових пропагандистських рупорів Кремля «РИА Новости» зацитував Пєскова, який наголосив, що в Кремлі вивчають статтю.

Скоріше за все, така масова та прискіплива увага до статті старого геополітичного звідника може свідчити, що статтю Генрі Кіссінджеру насправді замовили з Кремля  — як реакцію на чутки про вірогідні сценарії майбутнього, які розглядаються в Державному департаменті США.

В останні два тижні чимало світових медіа здіймають галас навколо примушування України до перемовин, які мають надати російській армії бажаний перепочинок, а Путіна в черговий раз зобразити миротворцем, який досягає миру на своїх умовах.

Так, наприклад, на сторінках видання «Washington Post» 13 грудня вийшла стаття журналістки Франчески Ебель, яка частину своєї кар’єри провела у Москві. Франческа пише, що вперте прагнення України звільнити окупований Крим віддаляє можливості завершити війну. При цьому контекст статті вибудуваний так, що через принциповість позиції щодо звільнення окупованого Криму саме на Україну покладається відповідальність за неможливість припинити війну.

Ключовим меседжем, імовірно, замовної статті Кіссінджера так само є питання перемовин. Він навіть окреслює своє бачення бажаного компромісу. Навряд чи потенційні замовники статті хотіли запропонувати саме такі формулювання цього компромісу, бо більшість російських телеграм-каналів піддала пропозиції Кіссінджера нищівній критиці.

Ймовірно, в цьому питанні Кіссінджер застосував власну фантазію, яка цього разу йому підказала, що російська армія повинна відсунутися на рубежі 23 лютого 2022 року. Тоді Україна отримає можливість вступити в НАТО, а якщо Росія буде проти того, щоб віддавати загарбані території, то на них потрібно буде провести референдуми під наглядом міжнародних організацій.

Низка російських оглядачів озвучили питання до Кіссінджера: чому такі самі референдуми не можна провести в західних областях України з питанням про бажання громадян України, які там мешкають, приєднати ці території до Польщі або Угорщини?

Особливо смішно Кіссінджер пояснює вигоди мирного процесу. За його словами, перемовини та консенсус могли би «підтвердити свободу України та визначити нову міжнародну структуру, особливо для Центральної і Східної Європи». Хотілося б нагадати пану Кіссінджеру та всім його прихильникам, що свободу України вже давно підтвердили українська армія і український народ, сини і дочки якого віддали свої життя і кров для утвердження цієї свободи. Це означає, що пропозиція «підтвердження свободи» шляхом перемовин із Росією, як пропонує Кіссінджер, є спробою принизити і спаплюжити пам’ять про загиблих. Україна не потребує жодного дипломатичного процесу, щоби підтвердити свою свободу і незалежність. Україна потребує тільки того дипломатичного процесу, який підтвердить її територіальну цілісність.

Далі фантазія геополітичного «амбального дідуся» понесла його у світ голлівудського фільму «Термінатор 2», оскільки він почав розповідати про загрозу штучного інтелекту, який прийматиме рішення про воєнні удари без участі людини. Однак в усьому цьому «потоці свідомості» все ж знайшлося два-три абзаци, в яких «амбальний дідусь» свідомо, — або, може, й випадково, — озвучив правду, яка ширяє в коридорах Білого дому.

По-перше, він написав, що перемовини, які мають визначити структуру міжнародної безпеки для держав Центральної та Східної Європи, мають у тому числі визначити місце Росії в цьому порядку. Це  неймовірно огидний цинізм і підміна понять. Замість того, щоб дати Україні більше зброї, щоб забезпечити перемогу України над агресором, держави Європи мають сідати за стіл перемовин із суб’єктом, який зруйнував систему міжнародної безпеки, щоби збудувати цю систему заново і знайти в ній місце агресору.

Уявіть, що ви граєте в футбол. На поле вибігає людина з ножем, робить дірку в м’ячі, вириває ворота з землі, підпалює траву і штрикає ножем ще кількох гравців різних команд. А потім усі гравці, включно з порізаними, збираються в центральному колі і призначають людину з ножем напівзахисником однієї з команд. Приблизно таку маячню пропонує нам «амбальний дідусь».

По-друге, Кіссінджер підтвердив, що є експерти і політики, зацікавлені в тому, щоб Росія втратила свої сили через війну з українцями. Таким чином, завдяки Кіссінджеру ми отримали ще один факт на підтвердження того, що українці використовуються для послаблення Росії.

Кіссінджер вступає з людьми, які воліють послаблення Росії, в заочну дискусію зі звичним набором аргументів, які ми вже сто разів чули:

— роль Росії в історії;

— ядерна зброя, що може бути використана проти України;

— залякування тих, хто хоче ослаблення Росії, виникненням вакууму влади, який може мати наслідком неконтрольоване поширення конфліктності в різних регіонах Росії.

Тобто, іншими словами, сам Генрі Кіссінджер підтвердив у своїй статті ті самі тези, які по-різному озвучували у своїх матеріалах Валерій Пекар, Роман Безсмертний, Вадим Денисенко і, зрештою, я. Питання існування Росії після перемоги України стоїть на порядку денному, і воно ще не вирішене. Ба більше: якщо вірити Кіссінджеру, є окремі люди, які воліють максимального ослаблення Росії. І саме їх Кіссінджер намагається залякати великою смутою, в яку зануриться Росія в разі української перемоги.

Іншими словами, якщо відкинути все пустослів’я, яке додав Кісінджер до свого тексту, можна бути впевненими, що нам частково вдалося донести розуміння своєї стратегії до американського політичного істеблішменту. Дискусія про допустимість існування Росії після агресії проти України ведеться. Саме в цій дискусії Генрі Кіссінджер бачить себе одним із опонентів, доводячи, що не тільки саме існування Росії має цінність, але й у відповідь на руйнування старої системи міжнародної безпеки Захід повинен дозволити Росії взяти участь у будівництві нової.

Міжнародну аудиторію лякають тими самими «лякалками», як і у 1991 році, коли американський істеблішмент виступав проти розпаду Радянського Союзу на частини: ядерна зброя, смута на території Росії, традиційно перебільшена велич Росії в історичному аспекті міжнародних відносин.

Величезний відгук на на статтю Кіссінджера в російському інформаційному просторі свідчить: російські політкоментатори також чітко розуміють, що розв’язання війни обнулило міжнародно-політичну суб’єктність Росії. Зараз Росія в розпачі шукає для себе місце у довгостроковому баченні системи міжнародної безпеки. І навіть не це є найбільш нищівним для Росії.

Оскільки на війну між НАТО і Росією прийшла тільки Росія, а НАТО здебільшого воює тільки зброєю своїх держав-членкинь, Північноатлантичний альянс тільки посилив свою важливість як острівця стабільності під безпековою парасолькою. Саме тому лідери держав — членкинь НАТО роблять усе можливе і неможливе, щоб заплющувати очі на очевидні загрози і залишатися осторонь конфлікту. Падіння ракет на території Польщі наочно це продемонструвало.

Таким чином консервативна й непохитна позиція НАТО робить час його союзником. Вони можуть зберігати такий свій статус як завгодно довго, тоді як Росія летить під укіс із кожним днем все скоріше, і конче потребує перепочинку, який можуть надати перемовини.

Свідомо чи не свідомо, безкоштовно або за гроші, з ініціативи Кремля або без неї Генрі Кіссінджер своєю статтею довів, що Україна перемагає в цій війні. Після награно-сентиментального співчуття Україні та припущення, що вона витримає щонайбільше 72 годин ворожої навали, американські політичні еліти відкрито і не криючись обмірковують саму можливість існування Росії.

Наше завдання для роботи із західною аудиторією залишається незмінним. Ми повинні самі написати сценарій: що буде з ядерною зброєю, яка належить Росії, і хто візьме владу в свої руки в регіонах після того, як Москва і Кремль втратять легітимність як центр імперії. Ми самі повинні створити нові смисли існування людей і народів, які живуть на території нинішньої Росії.