Чи знають українці, що таке цифрова грамотність, і чи можуть подбати про свою онлайн-безпеку? Як цифрова грамотність впливає на життя сучасної людини та чому ці знання стали потрібнішими для українців в умовах війни? «Детектор медіа» поговорив про це із заступницею міністра цифрової трансформації Валерією Іонан, яка вважає, що цифрова грамотність зараз так само важлива, як уміння писати й читати. Вона розповіла про рівень цифрової грамотності українців та візію того, як його підвищити; про запровадження цифрової грамотності у шкільні програми; важливість курсів з інформаційної безпеки для військових та «воєнні» рішення для розвитку застосунку «Дія».

— Валеріє, як би ви описали, що таке цифрова грамотність у сучасних українських реаліях? І чому її розвиток для українців важливий зараз, в умовах війни?

— Цифрова грамотність — це, по суті, здатність ефективно та безпечно використовувати ґаджети та онлайн-сервіси у навчанні, роботі, для професійного розвитку. Ще у 2006 році Європарламент та Рада Європи визначили цифрову грамотність як одну з восьми ключових компетентностей, якими має володіти кожен громадянин ЄС. Детально про це йдеться в «Рамці цифрових компетентностей Європи». Цю рамку ми адаптували під українські реалії. Рамка містить шість блоків, кожен із яких має деталізацію по основних компетентностях. Йдеться про основи комп’ютерної грамотності, створення цифрового контенту, інформаційну грамотність, вміння працювати з даними, комунікацію в цифровому середовищі, безпеку та розв’язання проблем у ньому. Загалом рамок є декілька: для підприємців, освітян, медичних працівників. Адаптація цих рамок в Україні потрібна була, щоби на їхній основі створювати навчальні програми, випрацьовувати професійні стандарти, які включають у себе цифрову грамотність. Дуже важко уявити юриста, який не вміє користуватися комп’ютером чи онлайн-сервісами, або кур’єра, який не вміє користуватися мобільними додатками. Сьогодні цифрова грамотність — це так само важливо, як уміти говорити, читати й писати. Навички з цифрової грамотності підвищують рівень конкурентоспроможності людини на ринку праці. І з кожним роком важливість цифрової грамотності лише зростатиме.

В умовах війні ці навички також важливі. Сучасна війна супроводжується великою кількістю дезінформації, фейків, маніпуляцій. У такий спосіб ворог прагне підірвати довіру українців до держави і зробити так, щоб українці вірили йому. Тому важливо під час війни мати принаймні базову цифрову грамотність і розуміти, як перевірити інформацію, як комунікувати безпечно.

— На порталі «Дія. Цифрова освіта» є десятки освітніх серіалів, підготованих вашою командою для різних груп людей — батьків, освітян, старших людей. Зараз актуальною є тема цифрової грамотності серед військових. Їм потрібно знати, зокрема, як користуватися соціальними мережами безпечно, про що можна повідомляти рідних під час телефонних розмов тощо. Чи плануєте освітні серіали для них?

— Для військових ми поки що створили лише один серіал. Він вийшов торік і стосувався того, як військовослужбовцям знайти роботу після служби. Тоді це було актуальне питання. Ми пояснювали, як підготувати резюме, як шукати роботу тощо. Зараз ми не плануємо випускати серіали для військових, тому що не впевнені, що в них буде можливість їх переглядати. Натомість ми зосереджуємося на освітніх серіалах для цивільних. Невдовзі вийде серіал, який стосується психологічної підтримки, роботи з емоційним вигоранням. Його цільова аудиторія — волонтери, медики. Також ми плануємо створити загальний курс про виживання в умовах війни, нападів, обстрілів, бомбардувань. Працюємо й над серіалами для покращення навичок людей, які втратили роботу й зараз її шукають. Це буде досить великий пул нових серіалів.

Наші серіали — дуже різні, й кожен має свою цільову аудиторію. В нас є серіали для людей старшого віку, яких ми навчаємо базової цифрової грамотності. Є великий пул онлайн-серіалів для школярів, переважно про нові цифрові професії. Є серіали, які одночасно можуть бути корисні для перегляду всією сім’єю. Наприклад, про медіаграмотність.

Оскільки в людей не завжди є багато часу на самоосвіту, серії короткі: від 10 до 15 хвилин. Ми обрали формат навчання через розваги: селебріті або експерт доносить інформацію у форматі діалогу, імпровізації, із жартами. У нас є формат стоп-уроків: після кожної серії людина має пройти тест, і якщо результат успішний, їй відкривається наступна серія. Якщо ні, вона має пройти цей тест знову. Також є завдання в кінці серіалу, після проходження якого людина отримує сертифікат.

А для загальної перевірки навичок із цифрової грамотності ми запустили безкоштовний тест «Цифрограм», який складається із 90 питань. Сертифікат про проходження цього тесту людина може використати під час прийому на роботу. Наприклад, сайти з пошуку роботи додали у свої шаблони резюме окремий блок «сертифікат “Цифрограм”», щоби роботодавець міг розуміти, який рівень цифрової грамотності є в людини.

— Наскільки освітні серіали, які ви запускаєте, можна вважати успішними? Чи багато людей після перегляду проходять тести на перевірку знань і якими є результати?

— У нас немає оцінок на порталі. Він створений у першу чергу для самоосвіти. Якщо ж говорити про успішність, то станом на сьогодні в нас навчається 1,3 мільйона українців, і ця цифра зростає. В нас є серіали, які користуються більшим успіхом та популярністю, ніж інші. На це впливають декілька факторів. Наприклад, популярними є серіали для державних службовців і освітян. Є серіали, які переглянули 40–50 тисяч людей, а є такі, які подивилися лише кілька тисяч. Вони або нішеві, тому їх дивиться менше людей, або їхня тема зараз не зовсім актуальна.

Треба розуміти, що ми почали роботу з розвитку цифрової грамотності українців у 2019 році. Тоді й провели перше дослідження, щоби зрозуміти, скільки українців володіють навичками цифрової грамотності. Воно показало, що 53% українців мають цифрову грамотність нижче базового рівня. Через це ми й створили проєкт «Дія. Цифрова освіта». Він має дві складові: одна — це портал, на якому й розміщені всі серіали, інша — мережа офлайн-хабів, де люди, в яких немає доступу до інтернету та комп’ютерів, могли би навчитися. В цю мережу входять ЦНАПи, бібліотеки, школи. Тоді ми проводили навчальні сесії для працівників цих закладів, щоб вони змогли бути фасилітаторами процесу й навчати охочих. Через війну таких хабів поменшало й ми не знаємо їх точної кількості.

За два роки після того, як проєкт запрацював, ми провели ще одне дослідження, щоби побачити, як за цей час погіршилася чи покращилася цифрова грамотність. Всі показники зросли приблизно на 5%. Дуже важливо розуміти, що частка людей, які ніколи не користувалася ґаджетами та інтернетом, теж суттєво скоротилася. Тобто 1,4 мільйона людей за цей проміжок часу вперше отримали певні знання, які дозволили їм взаємодіяти з онлайн-середовищем. Нам би хотілося мати інші темпи впровадження цифрової грамотності, але є певні очевидні причини, чому процес рухається повільно. Серед них, зокрема, пандемія та війна.

— А чи є візія, як ці темпи можна пришвидшити? Скажімо, коли війна закінчиться.

— Цифрова грамотність — челендж для багатьох країн. Вона важлива, бо ми створюємо цифрову державу. Зручну для всіх, без бюрократії та черг. Коли ми створюємо цифрові сервіси, нам важливо, щоби люди вміли ними користуватися; щоб вони могли відрізнити застосунок «Дія» від порталу державних послуг «Дія». Часто люди плутають банальні речі, не вміють користуватися пошуковиками. Ми маємо працювати з різними цільовими групами й випрацьовувати для кожної свій дієвий підхід. Якщо це школярі і студенти, то цифрова грамотність важлива для них у контексті нових професій. Якщо це люди конкретних спеціальностей, вони мають свої виклики й роботу з ними потрібно будувати по-іншому.

Якщо завтра закінчиться війна, ми матимемо більшу можливість доступу для комунікації з людьми, щоби переконувати й закохувати в тему цифрової грамотності. Це, власне, й допоможе пришвидшити процес поширення цифрової грамотності.

— Чи плануєте робити дослідження щодо цифрових навичок українців цього року? Чи реально його провести в умовах війни і чи є в цьому потреба — збирати дані щороку? Чи, можливо, потрібно збільшити інтервал?

— Ми порівнювали дані наших двох досліджень і побачили невелике зростання по всіх категоріях. Тепер ми розуміємо, де є органічне зростання, а де показник зріс завдяки нашим проєктам та зусиллям. Зараз ми плануємо проводити подібні дослідження раз на два роки. Вважаємо, що більший інтервал між дослідженнями буде некорисний для проєкту, бо нам важливо відстежувати, як ми рухаємося. Але робити його раз на рік також недоцільно. Тому наступне дослідження буде у 2023 році.

— Зараз є багато розмов про запровадження окремого предмету «медіаграмотність» у шкільні програми, є проєкти, які інтегрують вправи з медіаграмотності в інші предмети. Як гадаєте, чи потрібно інтегрувати в освітні програми також навички з цифрової грамотності і чи є якісь рухи в цьому напрямі?

— Зараз команда Мінцифри разом із командою Міністерства освіти працює над реформою шкільної інформатики. Я дуже сподіваюся, що ми зможемо впровадити новий курс уже в цьому навчальному році. Основна ідея в тому, щоби весь курс інформатики, — як для молодших, так і для старших класів, — був пронизаний цифровою грамотністю. Окремий предмет, на мою думку, не потрібен.

Щодо медіаграмотності, ми вважаємо, що вона є однією з компетентностей цифрової грамотності. Але є й інші думки з цього приводу. Мовляв, медіаграмотність є окремою компетентністю. Проте ми орієнтуємося на європейські документи, й враховуючи це, вкладаємо в освітні програми відповідний контент.

— У 2020 році ви повідомляли, що взялися за ще один важливий напрям роботи — онлайн-захист дітей. Зокрема, працювали над курсом для батьків «Онлайн-безпека дітей». Які успіхи в цьому напрямі є зараз? І чи актуальний він, знову ж таки, в умовах війни з Росією?

— Це суперактуально. Більше 90% дітей використовують інтернет щодня, близько 60% дітей від 8 до 12 років є вразливими до кіберризиків. Це дані нашого дослідження. Ми спочатку запустили освітній серіал для батьків, який подивилося більше 50 тисяч людей. Після цього ми спільно з громадськими організаціями працювали над проєктом «Школа онлайн-безпеки дітей». Торік ми затвердили концепцію онлайн-безпеки для дітей. Також невдовзі запустимо освітній портал, який буде частиною проєкту «Дія. Цифрова освіта», однак повністю присвячений темі онлайн-безпеки. На цьому порталі будуть контентні блоки для дітей, батьків, учителів, де можна буде знайти багато цікавої інформації на тему особистої безпеки в мережі. Наприклад, там буде про правило білборда: не відправляй у мережі нічого такого, чого не хочеш побачити на білборді. Буде багато освітніх серіалів, інформація про гарячі лінії, чатботи тощо.

— В одній зі своїх колонок для «Української правди» ви наводили як приклад для України досвід цифрової трансформації в Естонії. Зокрема, говорили про так зване електронне урядування й казали, що для цієї країни цифрові трансформації стали такою собі брамою від Росії. Як гадаєте, коли Україна в контексті цифровізації вийде на рівень Естонії? З яких іще країн, можливо, нам варто брати приклад?

— Україну вже називають цифровим тигром. Цього року в Давосі ми провели перший міжнародний «Дія-саміт», де представили екосистему «Дії» для цифрових міністрів Європи. Ми почули фідбек від багатьох міжнародних організацій, від наших партнерів. Ми стрімко розвиваємося й досягли багатьох результатів. Про це свідчить і те, що цифровізація не зупинилася навіть під час війни. Буквально за кілька днів після початку масштабних бойових дій ми відновили всю роботу, почали створювати нові сервіси в «Дії». Тоді з’явився й чатбот «єВорог», і послуги допомоги переселенцям, і гра «єБайрактар». Ми додали в «Дію» телебачення та радіо, аби люди мали доступ до новин.

Ми запозичуємо приклади вдалих рішень не лише в Естонії. Круті кейси є й у Великій Британії, в Об’єднаних Арабських Еміратах, у Польщі. Зараз ми співпрацюємо майже з усіма європейськими країнами, обмінюємося досвідом, розповідаємо про наші вдалі проєкти. Україна, наприклад, стала першою державою в світі, де цифрові паспорти є повним аналогом паперових і пластикових. Також на порталі «Дія» можна зареєструвати бізнес протягом 10 хвилин.

— Коли запускалися цифрові паспорти, було багато зауважень та застережень. Мовляв, це небезпечно, дані громадян будуть незахищеними. Вони справдилися?

— Дуже багато цих питань було. Однак держава завжди про кожного з нас знала і знає дуже багато. Всі дані про людей уже є в реєстрах. Ми намагаємося пояснити, що «Дія» не зберігає дані, а підтягує їх із реєстрів, де вони вже є. Якщо ж говорити про безпеку самого застосунку, то ми його довго тестували, намагалися виявити слабкі місця, удосконалювали. Зараз застосунок повністю безпечний.

— Чи буде телебачення в «Дії» після завершення загальнонаціонального марафону «Єдині новини» й після війни? Якщо так, то які канали?

— Радіо та телебачення з’явилися в «Дії» виключно через війну, щоб люди мали доступ до новин. Пізніше ми додали можливість переглядати трансляції музичних та родинних каналів. Їх там декілька. Згодом там має з’явитися доступ до дитячого контенту. Ідея в тому, щоб люди з дітьми, які перебувають у бомбосховищах під час повітряної тривоги, мали можливість переглядати цей контент. Чи будуть ці функції після війни? Треба дивитися на бажання аудиторії. Зараз це був приклад швидкої реакції на запит.