У ці дні оперний режисер Євген Лавренчук, заарештований в Італії на вимогу Росії, став відомим далеко за межами України. На його захист піднялися діячі культури, консули, представники української влади. Журналісти також  підключилися до висвітлення арешту в Італії. Що взагалі сталося? Які аргументи переконають суд у тому, що перед ними непересічний діяч і ворог Путіна? Розбираємось у цій непростій історії.

Що відбувається зараз?

За повідомленнями російських ЗМІ, режисеру інкримінують «Шахрайство в значному розмірі» за третьою частиною статті 159 Кримінального кодексу Росії. Вона передбачає штраф та позбавлення волі строком до шести років. Таганський суд заочно арештував режисера у 2020 році. Деталі обвинувачень досі невідомі. Як уточнила «Детектору медіа» адміністраторка фейсбук-спільноти Free Eugene Lavrenchuk Лілія Кривець, адвокат уже їх отримав та невдовзі цю інформацію оприлюднять. Відомо, що йдеться про події восьмирічної давнини.

Росія в черговий раз застосувала один зі своїх інструментів переслідування людей, яких вважає ворогами. Інтерпол зареєстрував заяву щодо міжнародного розшуку  та відреагував, коли режисер реєструвався на рейс в аеропорті Неаполя. Затримання режисера відбулося за спрощеною процедурою.

«Авторитарні режими можуть користуватися системою Інтерполу, щоб переслідувати людей у політичних цілях, — коментує голова правління Української Гельсінської спілки з пр.ав людини Євген Захаров. — Вони вигадують, що люди скоїли кримінальні злочини, фактично їх фальсифікують, та оголошують людей у розшук. Росія має звичку оголошувати в розшук мусульман-салафітів, стверджуючи, що вони всі брали участь у збройних конфліктах у Сирії на боці ІДІЛ. І були випадки, коли Росія обвинувачувала навіть людей, які мешкали в Україні і не виїжджали з неї багато років. Тим не менше, у Росії стверджували, що вони воювали за ІДІЛ».

Для російської опозиції такі розшуки — уже звичний етап втечі з Росії. Є чимало адвокатів, які спеціалізуються на «в’язнях Інтерполу». Наприклад, можуть порекомендувати затриманим на кордоні попросити політичного притулку замість чекати на екстрадицію.

Українське консульство найняло Лавренчуку італійського адвоката; його також захищає Італійська федерація з прав людини. Росія має надати адвокату документи, які засвідчують обґрунтованість запиту на екстрадицію — довести, що є підстави підозрювати Євгена Лавренчука у кримінальному злочині.

Навіщо Кремлю Євген Лавренчук?

Чому Росія раптом узялася за фінансові справи режисера оперного театру?

Українські діячі театру проводять паралель із процесом проти російського режисера Кирила Серебренникова, якого у 2017 році теж зненацька затримали за звинуваченням  у «крадіжці 68 мільйонів рублів». «Щодо Кирила, точно знаю, що спрацювала модель показового покарання, — коментує  режисер театру Владислав Троїцький. – Так вільних людей у Росії  привчають до сигналу “к ноге”»

Драматург Павло Ар’є наголошує: проти режиму Путіна його друг Євген почав боротися ще15 років тому, від початку роботи в Росії. «Навчаючись у Російському інституті театрального мистецтва, він ставив вистави на канікулах у Львові. Я був бургомістром у постановці його вистави за Євгенієм Шварцем “Дракон”. Потім, він поставив цю виставу в Росії. Здається, це в Новосибірську. І це був ляпас авторитарній владі, тому що це була вистава-протест проти приходу до влади такого диктатора, як Путін, і способу такого приходу. Це була медіавистава, складна, як на ті часи. А ще за змістом і осучасненням проблеми вона була дуже прямолінійна. І вона була високо оцінена театрознавцями. Це був і перший успіх Євгена, і початок його боротьби за демократію і справедливість театральними методами».

Лавренчук — учень російського режисера українського походження Романа Віктюка. Закінчивши школу у Львові, у кінці 90-х він поїхав навчатися до Росії.

У Москві найвідомішим проектом Євгена Лавренчука був Польський театр, який він заснував 2004 року. Також він заснував Школу акторської майстерності і режисури. Працюючи в Росії, Лавренчук не просив російського громадянства й часто бував в Україні, зокрема у рідному Львові.

Коли 2014 року Росія напала на Україну, Лавренчук поїхав звідти й відтоді відкрито критикував Кремль. «Колись я жив на Росії, але працював з польськими акторами», — наголошував він.

«Коли Євген поїхав, саме починалася війна в Україні. Тож були і помітніші події, — міркує Павло Ар’є. — Реакція Кремля  наздоганяє його лише зараз. Євген не перший, кого таким чином намагаються знищити або повернути в своє стійло. Згадаймо Кирила Серебренникова, який сидів у СІЗО. Ледь всім миром відбили. Він теж протестував проти режиму Путіна засобами мистецтва і був неугодний. І таких прикладів у Росії багато».

Чим Лавренчук займався в Україні

Після повернення Лавренчук пробував працювати у Львові, потім переїхав до Одеси, де був головним режисером оперного театру. Роки конфліктів у театрі збіглися із провокаціями проросійських сил в Одесі. У 2020-му на режисера напали та ледь не покалічили біля будівлі театру. «Я думаю, йому дісталося, в тому числі, за проукраїнську позицію. У Львові чи в Одесі Євген і в побуті, і публічно розмовляє українською», — каже львівський актор Олег Стефан.

Павло Ар’є впевнений: у одеському театрі не всім подобалися методи чесної роботи. «Він став не тільки новатором, молодим діячем академічного оперного театру. Для Одеси він був борцем із корупцією, — коментує драматург. — У розпал епідемії театр викинув його на вулицю тільки за те, що він бажав чесно брати участь у конкурсі на посаду художнього керівника. Євген борець за своєю суттю й натурою, і це багато кому не подобається».

Під час роботи в театрі Євген Лавренчук намагався створити інклюзивний хор коштом гранту Українського культурного фонду. Однак наразився на серйозні перешкоди; втілити проєкт не вийшло, і режисер уклав угоду з УКФ про поступове повернення грошей.

Режисер є важливою постаттю для України, каже театральна критикиня Ольга Стельмашевська, голова експертної ради Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА»: «Його сміливість і навіть зухвалість потрібна нашому театральному простору. Він живе не дев’ятнадцятим століттям і навіть не двадцятим. Він — у двадцять першому столітті і належить до категорії людей, які випереджають свій час».

Це не всім подобається. Коли виставу Лавренчука La Traviata висунули на здобуття Шевченківської  премії, чимало людей — митців і не тільки — виступили з критикою його кандидатури. Експерти навіть опублікували звернення на підтримку режисера. Ця вистава була надзвичайно резонансною, глядачі приїжджали в Одесу з Києва спеціально на неї. La Traviata Одеського академічного оперного театру стала першою саме оперною виставою, що здобула престижну державну премію імені Леся Курбаса. «Цією роботою Євген Лавренчук проголошує маніфест свого авторського театру… Це сучасне і майбутнє українського музичного оперного театру, — каже Ольга Стельмашевська. — Мені дуже шкода, що в Одеському оперному театрі через певні конфліктні ситуації зняли цю постановку з репертуару, хоча вона могла стати їхньою візитівкою».

«Це настільки обдарована людина, що йому навіть не треба нічого доводити», — каже директорка-художня керівниця Одеського академічного українського музично-драматичного театру Ольга Пивоварова.

Що буде далі?

Важливо знати, що Італія не має намірів карати Євгена Лавренчука (як було у випадку Віталія Марківа):  тут лише проводять перевірку за запитом Росії. Термін арешту — сорок діб. У лютому має відбутися суд, який вирішить, чи віддавати українського режисера Росії. Тут все залежить від адвоката: його аргументи мають бути переконливішими за обвинувачення. До того ж, рішення суду можна буде оскаржити у вищій інстанції.

«Зараз  ми не можемо перевірити, наскільки обвинувачення проти Євгена Лавренчука обґрунтовані, — коментує Євген Захаров. — Щоби це знати, треба бачити матеріали справи і обвинувачення.  Не схожий пан Лавренчук на людину, яка займається такими злочинами. Він в абсолютно іншій сфері працює. І тому це обвинувачення мені видається абсурдним: це було 8 років тому, а вони наче прокинулися». Він нагадує, що італійський суд 2012 року не передав Україні (де тоді при владі був Віктор Янукович) Арсена Авакова, якого теж розшукував Інтерпол. Аваков просидів під арештом від 29 березня до 12 квітня 2012 року, а потім сам повернувся в Україну і став народним депутатом.

Правозахисники кажуть: аби суд прийняв рішення на користь Лавренчука та не передав його Росії, важливий не тільки професійний захист, а й медійний розголос — і в Італії, і на міжнародному рівні. І, звісно ж, дипломатичні зусилля України.