Від проведення всеукраїнських референдумів і до виборів шостого президента України — так комунікаційники громадянської мережі «Опора» розповідають глядачам та слухачам «історію української демократії», щоби показати, як змінився виборчий процес у країні за 30 років; як кандидати у президенти змінювали підходи й більше не співають агітаційних пісень. У першому сезоні проєкту вийшло 10 відео, стільки ж подкастів і текстів про всі президентські вибори, які відбувалися в Україні. Далі буде про парламент і місцеві ради.

Як розповів «Детектору медіа» менеджер із комунікації громадянської мережі «Опора» Юрій Хорунжий, проєкт має на меті показати, що рух України так званим демократичним шляхом — результативний. «Також ми хотіли нагадати, як у нас проходили президентські вибори, які були кандидати, як змінювалась агітація, як від зустрічей із виборцями кандидати перебралися в агітацію в соцмережах, — розповідає Юрій. — За допомогою рубрики “події у світі”, яка є у кожному випуску, ми показали, що Україна на фоні наших сусідів та багатьох країн рухається у правильному напрямку. До прикладу: штурм парламенту Росії, розстріл парламенту у Вірменії, десятиліття правління президентів у Білорусі, Росії, Туркменістані та Казахстані — все відбувалось паралельно з виборами нових президентів у нас».

Він додає: що судячи з того, як українці обирали кожного наступного президента, вибори в Україні з часом ставали все демократичнішими та прозорішими. «Очевидно, що переломними були вибори 2004-2005 років. Після масових фальсифікацій, маніпуляцій і так званого третього туру виборів кожні наступні вибори були все кращими, — каже Юрій Хорунжий. — Проте у нас були питання до окремих парламентських виборів та місцевих виборів часів Януковича».

За словами Юрія, випуски програми готують на основі інформації з відкритих джерел,  зі ЗМІ, звітів «Опори», якщо йдеться про вибори, за якими організація спостерігала. «Комунікаційниця Яна Золотарьова збирає інформацію для текстової версії на наш сайт, потім ми з оператором опрацьовуємо цей матеріал, викидаємо дуже спеціалізовану інформацію, пишемо сценарії, вигадуємо тематичні меми. На виході отримуємо відеоролик та подкаст, який публікуємо на всіх доступних платформах», — каже Юрій Хорунжий. 

Завдяки випускам проєкту можна простежити, як розвивалися та змінювалися форми агітації: в перше десятиліття незалежності кандидати переважно агітували під час зустрічей із виборцями, а агітації на українському телебаченні, в інших ЗМІ й інтернеті, фактично не було. «Наприклад, у 1994 році Кучма агітував виключно за допомогою російських телеканалів, — розповідає пан Юрій. — Було смішно дивитися на листівки тогочасних кандидатів, адже вони виглядали застарілими — ніби з позаминулого століття. А ще тоді кандидати використовували так звані агітаційні пісні, що зараз здається дуже дивним». 

Юрій розповідає, що найважче було розповідати про вибори президента, що відбулися у 2014-му та 2019 роках. «Наш контент має бути не лише пізнавальним, а й розважальним, ми намагаємося сміятися над кандидатами та агітацією, згадувати меми тих часів. Однак 2014 рік — один із найскладніших у сучасній історії України. Тому було складно жартувати, розповідаючи про ті вибори. Але, як на мене, вийшло збалансовано: були і сміх, і сльози, і важлива інформація», — пояснює Юрій Хорунжий. Натомість у 2019 році, за його словами, була інша ситуація, адже творці проєкту хотіли висміяти серйозність кандидатів та їхні бажання виглядати кращими, ніж вони є. «Ми хотіли подивитися на ці вибори зверху, бути над процесом, і не піддаватися емоціям, які активно використовували всі кандидати», — додає пан Юрій. 

Перший сезон проєкту завершився, а незабаром розпочнеться другий, у якому йтиметься про парламентські вибори. «Також ми плануємо зробити відео про місцеві вибори та кілька спецвипусків про найкумедніших кандидатів та “найкреативніші” агітаційні матеріали. Крім цього, будуть випуски про бійки в парламенті, еволюцію агітаційних матеріалів та форму виборчих бюлетенів», — каже Юрій Хорунжий.