Життя інстаблогерів здається легким і яскравим, до того ж вони непогано заробляють, виставляючи свої фото з вечірок та подорожей. Коли аудиторія налічує сотні тисяч підписників, ціна одного посту з рекламою, їхнього головного джерела заробітку, може сягати до $1500. А розцінки у блогерів-мільйонників ще вищі. Але щоб дійти до рівня, коли із блогером співпрацюють міжнародні бренди, надсилають йому подарунки й товари для тестування та оплачують подорожі, доведеться постаратися. Потрібно вкладатись у власну рекламу, жертвувати грошима та часом, і все це не обов’язково окупиться. Про те, як почати вести свій блог в інстаграмі, з якими труднощами доводиться стикатися, а також від чого залежить успіх, MediaSapiens розпитав у чотирьох українських блогерок.

«Телеканал, який несе відповідальність»

Вікторія Мамчук, (8 тисяч підписників). Веде блог про подорожі, стиль та ІТ.

Мені довгий час хотілося мати власний блог. Та понад три роки тому, коли я зареєструвалася в інстаграмі, це здавалося чимось страшним і незрозумілим. Тож спочатку з подругою ми завели спільний акаунт без імені. І лише згодом я вирішила, що заведу власний блог, де писатиму про подорожі.

Здавалося, буде цікаво й легко. Я ж творча людина, мені подобається писати тексти, а тут іще гарні фото до них робити. Життя блогерки вабило: воно завжди було яскраве, класне, повне тусовок. На той момент я вже працювала в ІТ-сфері, їздила у відрядження, і в мене наче теж було яскраве життя, але здавалося, що не таке ж.

Вже зараз я розумію, як воно насправді: тусовок справді багато, але після кожної треба приходити й обробляти фото-відео. Те саме з будь-чим: сходила на прогулянку, зняла як класно гуляєш, і повертаєшся додому все це монтувати. Так більшість часу.

На деякий період я пішла з роботи в ІТ, й донедавна думала, що зможу бути лише блогеркою. Але прорахувалась у прибутках і швидкості набору аудиторії. Мені не було де взяти дані, але здавалося, що за рекламу мають платити багато. У блогерів-мільйонників доходи справді високі, але скільки грошей іще треба вкласти у просування!

Мало хто із блогерів виріс за останній рік-два. Інстаграм більше не сприяє органічному зростанню, коли тебе можуть знайти за хештегом чи по рекомендації. Тепер за все треба платити. Коли домовляєшся про безкоштовний взаємний піар із кимось, у кого однакова кількість підписників, на тебе, може, й підпишуться 15 людей, але так далеко не заїдеш. Блогери ж із великою аудиторією беруть багато: я платила 8 тисяч гривень людині з охопленням у 60 тисяч. Але буває й так, що з охопленням у 15‒20 тисяч беруть 5 тисяч.

Ціна за підписника зростає. І багато блогерів уже не хочуть рекламувати інших: у них з’явилися свої бізнеси та продукти, тому вигідніше, аби підписники були лояльні, а після чужої реклами статистика переглядів і залучення зазвичай просідає.

Сама я не надто багато рекламувала. Якщо люблю бренд, то радо його прорекламую, але коли не впевнений у продукті чи бренді, то не варто ризикувати аудиторією. Поширена співпраця по бартеру: тобі дарують одяг, а ти безкоштовно його рекламуєш.

Якось мені прислали светр, який справді гарно на мені сидів. Я про нього розповіла, підписникам сподобалось, і в компанії були хороші продажі. Та через місяць мені написала дівчинка. Мовляв, купила той светр, компанія його відправила, але виникла якась проблема на Новій пошті, звідки їй не відписують. «Що мені робити? Це я ж по твоїй рекомендації купила светр».

Я одразу зв’язалася з магазином, попросила з’ясувати. Виявилося, шо проблеми справді були на пошті. А я почувалася відповідальною.

Розумію, що для багатьох блогер — це як той маленький телеканал. Там теж фільтрують рекламу, але якщо, припустімо, прорекламували якусь олію, а ти пішов її купити, то телеканалу не напишеш: скажіть, будь ласка, а чому та олія в мене погана? Напевно, тому й реклама від блогерів так добре заходить: тебе сприймають за подругу, ставляться набагато тепліше, ніж до телевізора. Але це дається нелегко.

Щоб до тебе приходили люди, які справді цікавляться тобою і твоїм контентом, треба працювати. На відміну від ютуба чи тіктока, для яких можна створити відео на вихідних, інстаграм — це робота цілодобова. Ти маєш викладати сториз щодві години, і як мінімум по дві.

Коли вже привчишся, це займає 5 хвилин. Але твоя увага постійно на цьому: що зняти, як розповісти, вже й на роботі не можеш зосередитися. Поїхала я в подорож, наприклад. Отже, спочатку треба зняти румтур (показати кімнату в готелі. — Ред.), потім машину, якою їхатимеш, і локацію, куди приїхав. Усе це в голові весь час. Так, сториз можна оформити дуже класно, але вони видимі лише 24 години, тож чи вартує воно того?

Колись знімання у сториз дратували мого нареченого. Але згодом я вже купила собі дзеркало, де постійно записуюсь і не витрачаю більше часу на те, щоби знайти місце, світло й частину шпалер, що виглядає краще. Сьогодні це вже звичка: поговорила по телефону з мамою, бабусею і ще у сториз вийду всім розкажу, що в мене сталося.

Там я маю коло однодумців, із якими завжди можна про щось порадитися. Із хейтом в інстаграмі я особливо не стикалася. Це не тікток, де одне моє відео хоч органічно й набрало 450 тисяч переглядів, але через те, що люди на тебе не підписані, а відтак байдужі, у коментарі може прийти щось на кшталт «дякую, було дуже нецікаво». Це неприємно.

Звісно, в інстаграмі я ділюся не геть усім, але розповідати насамперед про себе важливо. Є блогери, які розповідають, наприклад, лише про здорове харчування. З часом їм самим набридає та тема, й хочеться розповісти, як готуєшся до весілля чи народження дитини, але аудиторія почне відписуватися. Хоча, з іншого боку, я помітила, що найчастіше люди підписуються на щось корисне, але змучені після роботи заходять в інстаграм і просто хочуть відпочити: ліниво почитати, хто і як заміж виходить, а не чогось навчатися. Насамперед цікаво спостерігати за людиною.

Саме тому сьогодні я пишу не лише про подорожі, адже в них частіше ніж двічі на місяць не виберешся. Та мені подобається перспектива співпрацювати з компаніями, які кличуть розповісти про свою країну — організовують престури тощо. В Туреччині чи ОАЕ це популярно.

Це, звісно, теж не відпочинок. Та я планую довести свій блог принаймні до 50 тисяч підписників і працювати з великими брендами, співпраця з якими більш структурована. І наразі більше трьох реклам на тиждень робити не планую.

Буває таке, що я взагалі нічого не хочу постити. Й навіть зробила собі вихідний у неділю, коли не заходжу в соціальні мережі. За той час, поки я сиджу в інстаграмі, я взагалі багато навчилася: пройшла курс з обробки фотографій, просування, контенту. Мені навіть пропонували роботу SMM-менеджера, але мені це нецікаво — вистачає роботи й зі своїм блогом.

«Самообман у чистому вигляді»

Даша Нестерова (5 тисяч підписників). Веде блог про спорт, косметику та виховання дитини.

Мабуть, як і більшість дівчат, я почала розвивати свій інстаграм, коли пішла в декретну відпустку: потрібно було відволікатися від підгузків і хатніх справ. Пізніше вирішила спробувати себе в мережевому бізнесі, а якщо в тебе гарно оформлений профіль — це великий плюс.

Коли я лише почала просуватися, майже всі блогери кричали «брати участь в гівах» (give away — акція в інстаграмі, коли блогери розігрують між підписниками дорогі подарунки на кшталт телефонів чи машин. — Ред.), бо це збільшить кількість підписників. Паралельно треба активно вести сторінку, щоби під час гіву був новий контент і сториз. Але більшість людей підписуються, бо хочуть виграти приз, а після закінчення акції йдуть геть.

Я брала участь у лайк-таймах (також комент-тайми — певний період, коли лайки й коментарі під постами оплачує блогер. — Ред.). Під моїми фото було купа сердечок, коментарів, і статистика одразу скакала вгору, але після його закінчення потік активності припинявся й цифри різко падали. Це працює, але лайкають і коментують за гроші, а не через те, що в тебе гарні фото і круті пости. Самообман в чистому вигляді.

Так я зрозуміла, що нехай краще в мене буде менша кількість підписників (не накручених ботів чи «гівевейних») та реальна кількість лайків / коментарів, а не тисячі. Такі речі, між іншим, легко перевіряються. Варто лише зіставити кількість підписників та коментарів / лайків. І якщо вибирати між блогером, у якого 300 тисяч підписників і 25‒55 тисяч лайків без гівеїв, і блогера з 4,5 мільйонами, але 250‒450 тисяч проплачених лайків, то я краще замовлю рекламу в першого.

Треба усвідомити, що важлива не стільки кількість фоловерів, як робота над своєю сторінкою, цікаві пости та сториз. Якось, коли я почала знімати щоранку, як я роблю справи, й радити їх своїм підписникам, мені в директ написала однокурсниця, яка подякувала за те, що я її надихнула також займатися власним тілом.

Одне таке повідомлення в директ набагато цінніше, приємніше, адже воно справжнє, а не куплене в черговому комент-таймі, де людям байдуже, чим ти займаєшся, тому що вони просто виконують правила розіграшу.

Зазвичай у мене йшло 2-3 години часу на те, щоб обробити фото, написати щось суттєве й корисне. Добре, що з часом я перестала настільки сильно обробляти фото: коли зайнялася спортом, відпала потреба в додаткових програмах, які би могли зробити довгі ноги, струнку талію, прес і попу. Вдячна за підтримку моєму чоловіку, який розуміє моє захоплення спортом і як я люблю стежити за тілом, тож не вказує, чого не виставляти.

Історій із рекламодавцями в мене небагато. Востаннє я рекламувала фотокниги для подруги, яка їх створює. Взамін на це вона запропонувала зробити таку ж книгу мені за вдвічі нижчою ціною. А зараз я взагалі нічого не рекламую — мені довелося закрити профіль 9 місяців тому, коли колишній хлопець-іноземець моєї сестри збожеволів.

Вони підтримували стосунки на відстані, зустрічаючися раз на 3‒5 місяців. А затим розійшлися — й почалося. Він докучав повідомленнями, створював фейкові сторінки, публікував там її фото й писав під ними усе, що хочеться: й номер телефонний, і що нібито вона наркотики продає. Згодом почали приходити повідомлення від різних чоловіків із пропозиціями зустрітися то зі мною, то із сестрою. Казав, що все це припиниться, якщо сестра до нього повернеться.

Ми скринили й відсилали ті повідомлення його батькам, але невдовзі після розмов із ними він однаково брався за своє. Я мусила закрити акаунт, і не можу публікувати там все, що хочу. Не можу виставляти локацію і з ким буваю, бо майже всі мої подорожі — із сестрою.

Така закритість — не для блогера. Та невдовзі, сподіваюся, той хлопець таки перестане, і я відкрию акаунт, над яким так довго працювала.

«Ідеальне життя, від якого стає не по собі»

Аня Дахно (14,4 тисячі підписників). Веде блог про сімейне життя, виховання дитини, кулінарні рецепти та життя в Польщі.

Cпочатку я не розглядала інстаграм як платформу, де могла би поділитися чимось особистим. Тому що всі показують лише позитив, ідеальне життя, від якого стає аж не по собі. Але після трагічних подій у родині, коли я пережила жахливі пологи та невдовзі втратила свою першу дитину, наважилася поділитись своєю історією з підписниками.

Чесність — це найтяжче у блогерстві. Коли ж я відверто почала розповідати свою історію, мені почали приходити десятки повідомлень від жінок, які теж переживали й переживають втрату дитини. Вони розкрилися мені, й так я зрозуміла, що роблю щось справді важливе. Адже суспільство часто не приймає, навіть відштовхує людей із бідою, і їм ні з ким поділитися наболілим.

Крім того, наша сім’я переїхала в Польщу, і я ділюсь як негативним, так і позитивним із цього досвіду. Багато розповідаю про документи й інші етапи, через які ми проходили. Сьогодні близько 10 сімей, які також переїхали, консультуються зі мною.

Я почала розвивати свій акаунт, і в майбутньому не проти, щоби він приносив прибуток. Наразі ж більше вкладень. Скажімо так, якщо хочеться прискорити процес, треба бути готовими віддавати в місяць від 10 тисячі гривень. Сама я поки плачу від 3 тисяч, але бувають місяці, коли нічого не вкладаю.

Тяжко знайти справді хорошого блогера, який має реальних підписників. Буває, за захмарні суми купляєш рекламу в мільйонників, а в результаті підпишеться одна-дві людини. Або ж береш участь у гівах, платиш за це гроші, а блогери та менеджери накручують тобі підписників. У результаті після завершення гіву маєш масову відписку й можеш потрапити в тіньовий бан (у такому випадку фото й відео публікувати можливо, але пости стають непомітними, і блогера про це не сповіщають. — Ред.), із якого важко вийти.

У рекламуванні мені найскладніше дається спілкування із власниками магазинів. Часто вони грубі, неввічливі, не вміють спілкуватися. Блогер також не може гарантувати, що їхній продукт на 100 % зацікавить аудиторію, а вони від тебе цього просто вимагають.

Ще якось мені не заплатили, попри чудові результати. Я повірила людям, через свою наївність зробила рекламу наперед, потім мені сказали, що гроші надіслали, але я їх так і не отримала. Тому наперед не можна робити нічого. Варто відмітити, що часто більшість маленьких блогерів працюють за бартером.

Не скажу, що чимось жертвую для того, щоб вести інстаграм. Навпаки, там я виплескую свої творчі ідеї, ми часто також знімаємо жартівливі сімейні відео.

Проте в мене маленька дитина, тож я намагаюся розподілити час так, щоби моє хобі не впливало на неї. Тож суто в моєму режимі поменшало сну: я сиджу в інстаграмі й пишу там пости чи монтую відео лише тоді, коли дитина спить. Так чи інакше, це класний розвиток у декреті — розрядка від памперсів.

«Офіційною оплатою ніхто не заморочується»

Анастасія Іванцова (12 тисяч підписників) Веде блог про подорожі, стиль та їжу.

У мене було 700‒800 підписників, коли моя подруга запитала, чому я не хочу заробляти на своєму інстаграмі, де публікую такі красиві фото. Я відповіла, що насправді й не знаю, як там заробляти. Вона порадила багато коментувати інших, ходити із блогерами на каву, залучати аудиторію й так, мовляв, я виросту й до мене прийдуть рекламодавці. Звучало добре.

У 2015-2016 роках нормальною аудиторією вважалося 4-5 тисяч людей, тож коли я набрала таку кількість підписників, до мене повалили різні вітаміни для волосся, косметичні компанії, українські бренди суконь. Мені почали писати закордонні бренди годинників і сумок: вони мали стратегію розсилати свої товари мікроблогерам і залучати собі нові аудиторії. З тих часів у мене залишилося кілька справді хороших сумок, рюкзаків, годинників. Це був прикольний досвід.

Згодом я розрослася до 25 тисяч підписників і зрозуміла, що мене все це діло не радує. По-перше, мій блог був уже завеликий, щоби рекламувати шампунь за те, що мені прислали шампунь. І рекламувати — це не два слова сказати. Треба спробувати товар, придумати, як його сфотографувати, скласти композицію, написати текст, а потім іще якось вписати це фото в загальний вигляд твого акаунту. Все це час і добрячий шматок роботи. Чи вартий того шампунь за 150 гривень?

Часто я працювала по бартеру, але коли блог розрісся, то деякі бренди вже почали не лише присилати мені косметику для проби (те, чого я в очі не бачила, я взагалі не рекламувала), а й платити мені за роботу. Та мінус у тому, що всі ті невеликі бренди працювали «в сіру». У мене був ФОП, відповідні кведи, і я казала: укладімо базовий договір про те, що я зобов’язуюсь у певні терміни опублікувати фото та відео за таким завданням. Це би добре служило обом сторонам.

Мені би не прилітали повідомлення на кшталт «а чому ви опублікували фото, де наш товар видно лише на двох третинах фото?» або «Настя, на фото не видно нашої сукні, лише вас та її рукавчик. Ви не могли би перефоткатись так, аби було повністю видно все?» Поставало питання: вам треба показати, що у вашій сукні класно та зручно, чи просто нове фото у ваш бук?

Та контрактом і офіційною оплатою заморочуватися не хотіли. Я розуміла, що з тих 300‒500 гривень платитиму податки, але для мене це було принципово. Я ж працюю журналісткою Vox Check, пишу про корупцію: мені неприємно, що якісь гроші приходитимуть до мене поза оподаткуванням.

Мене не слухали: «Та скиньте карту Привата, що тут такого?», і в якийсь момент всі ці історії вибісили. Крім того, частина аудиторії сиділа зі мною ради розіграшів подарунків, не реагуючи на мої пости про роботу, життя й журналістику. Тож у 2018 році я прийняла вольове рішення закинути акаунт, у якому було 25 тисячі підписників, і створити новий.

Поки я його не вела, від мене почали відписуватися, та й сама я періодично руками чистила звідти підписників, наприклад, ботів з індуськими іменами, які багато кому створюють ілюзію, що сторінка справжня. Сьогодні в мене там 12 тисяч підписників.

У січні 2020-го, після двох років перерви, я повернулася на цей блог і почала вести його знову. За той час я полюбила готувати, і в мене з’явилася потреба мати два акаунти. У новому я розказую людям, як класно можна спекти вдома чіабату, а в старому — фото на різну тему.

Нещодавно на той акаунт знову почали писати бренди, хоча я їх чесно попереджаю: попри достатню кількість підписників у мене невелике залучення (нещодавно помітила, що серед підписників досі трапляються «мертві» магазини). Бо часто рекламодавці не звертають увагу на якість аудиторії, й навіть що постить сам блогер. Ось є в менеджера завдання купити рекламу в п’яти блогерів із підписниками у 20 тисяч і більше, і він продає її першому-ліпшому. Наприклад, спортивний костюм дівчині, яка до того нічого спортивного не постила. Недобросовісні погоджуються, а потім бренди пишуть, що в їхній магазин ніхто не прийшов «і нічого хорошого від тих блогерів немає».

Бувають і приємні історії. Коли я лише закинула свій великий блог, і написала про це пост, наступного дня мені написали Sammy Icon. Мовляв, хочемо вам шкарпетки на Новий рік подарувати. І попри те, що в мене було тоді лише 500 підписників на новому акаунті, магазину просто подобалися мої фото і їм було без різниці, де публікуватись. У результаті фото вийшло таке круте, що розійшлося на 2 тисячі лайків, потрапивши в рекомендації. Приємно, що бувають і такі рекламодавці.

Майбутнім блогерам треба розуміти одне: якщо хочете повноцінно вести акаунт, то треба й повноцінно виділяти на нього час. Сфоткати сукню не просто — крім усього іншого, треба ще придумати, куди в ній вийти і хто цю фотографію зробить.

Ось зараз я періодично задумуюся, чи не приділяти більше часу своєму кулінарному акаунту. Хотілося би знімати відео, як правильно замішувати тісто на високій гідрації, і все таке. Але це ж треба виставити світло, кілька разів повторити все в різних ракурсах — на це піде пів дня. І з нинішнім розвитком блогерства та при бажанні заробляти треба мати ще й помічників, фотографів-операторів.

Тому все, що я роблю, зараз гучно можна назвати «створенням контенту». Жодна моя діяльність в інстаграмі не окупається. Це радше хобі: щось фотографувати, про щось розповідати, прокачувати навички написання легких текстів, а не лише аналітики та фактчекінгу.