«Сніжана Єгорова – чиста нацистка, яка транслює ненависть до українського народу. Такі люди мають відповідати, бо це злочин», - емоційний коментар належить журналістці Тетяні Микитенко. Це лише один приклад реакції на образливі висловлювання на адресу українських військових. У світ вони пішли 18 серпня завдяки YouTube-каналу «прямо_talk». Згідно статистики, на нього підписаний аж 941 користувач.

Інтерв`ю, в якому прозвучало знецінення захисників України з оціночними судженнями «селюки» та «рагулі», дала каналу Сніжана Єгорова. Яку вже потім, коли з іскри розгорілося полум`я медійного скандалу, називали «зіркою» або «телеведучою». Що саме веде пані Єгорова і чому вона «зірка», дотепер ніхто з критиків не пояснив. А оскільки нема таких пояснень, то й не зрозуміло, чому на її слова треба зважати.

Звісно, реагувати на публічне знецінення громадянкою України подвигу українських військових треба. Власне, ветеран діючої російсько-української війни, блогер Олексій Петров так і зробив. Проте він та інші достойні небайдужі люди потрапили в ситуацію, яку шахісти називають цугцвангом. І самі не вповні це зрозуміли. Промовчати, проковтнути – не можна. Відповісти – визнати значимість Сніжани Єгорової для інформаційного простору, її такий-сякий вплив на суспільство та загалом «зірковість телеведучої». Словосполучення взяте в лапки, бо жодного з цих статусів Сніжана Єгорова вже давно не має.

Як телеведучу її згадували востаннє три роки тому в зв`язку з працевлаштуванням на «Прямому». Звідки вона пішла зі скандалом, який став черговою серією реаліті-сіткому «Розлучення Єгорової і Мухарського». Єгоровій не сподобалося, що колишній чоловік Антін Мухарський з`явився в ефірі «Прямого» в якості гостя на іншій програмі, а глядачі підтримали його, а не її в їхній публічній чварі. Куди поділася пані Єгорова потому і чому людину, яка нічого ніде не веде, називають телеведучою без префіксу «екс» - питання відкрите.

«Зірка» - не лише телевізійна ведуча. Поняття дуже широке. Наприклад, зірка кіно. До Сніжани Єгорової воно могло б підійти, бо в кіно, точніше, в серіалах пані справді знімається. Час від часу. На других ролях. Жодної з них навіть прискіпливі телекритики не згадають. Зате я згадаю її, мабуть, першу роль у повнометражному українському фільмі. Невеличку, проте красномовну. Це комедія Олега Фіалка «Імітатор», що вийшла на екрани в 1990-тому році. До речі, там же в трошки більшій ролі знявся тоді суперзірка команди КВК ДДУ Сергій Сивохо. Втім, мова про Єгорову: юна акторка пройшлася в кадрі, демонструючи голий зад. Нагадую: таким був кінодебют майбутньої «зірки». Власне, за тридцять років дебют у повноцінну роль не переріс.

У жодному разі не претендуючи на святість, не моралізуючи та не вважаючи свої смаки еталонними, заявляю: актор чи актриса можуть і мають право оголювати себе, якщо того вимагає пропонована драматургія. Зніматися голим не гріх, навпаки, додає популярності. Так сталося з Русланою Писанкою після фільму Андрія Бенкендорфа «Кілька любовних історій» (1994). Кадри, де її цілує в сідниці персонаж Валерія Чигляєва, досі поширюють, згадуючи послужний список акторки і телеведучої. Але брутально це не виглядало і не виглядає. Бо Руслана Писанка справді зірка, без лапок, театру і кіно. Яка навіть під час карантину знялася в веб-серіалі. А до того активно гастролювала з популярною комедійною виставою «Потяг Одеса-мама», зриваючи оплески.

Тож навряд людина з реальним зірковим статусом дозволить собі давати інтерв`ю на маргінальному майданчику. А якщо піде на таке, навряд дозволить собі подібні висловлювання. Йдеться якщо не про самозбереження, то про самоповагу.

Сніжана Єгорова,  чия «зірка» давно згасла, подібні речі собі дозволяє. Отже, самоповаги вона не має. Як і поваги до інших.

Звідси витікає логічне питання: чи варто надавати такому персонажу навіть мінімальний медійний майданчик. Гаразд, то вже не мені вирішувати, а тому, хто надає. Тоді наступне питання, вже до тих, хто емоційно реагує – на кого ви реагуєте?

Я можу й готовий зрозуміти негативну реакцію на проросійську позицію Леоніда Кравчука. Але, по-перше, він не голий зад показував і не з Мухарським розлучався, а, як не крути, перший президент України. Персона, назавжди закріплена в історії. По-друге, пан Кравчук, подобається це комусь чи ні, нині має офіційний державний статус. Відтак – чималий вплив на нинішню ситуацію. До його слів треба уважно прислухатися, аналізувати, робити висновки.

Або візьміть іншого персонажа – композитора Володимира Бистрякова, частого і скандального гостя каналів з орбіти Віктора Медведчука. Його антиукраїнські меседжі дуже любить поширювати й обговорювати мережева спільнота. Гнівно тавруючи при цьому й раз по раз пропонуючи купити квиток до Москви в один кінець. Гаразд, нехай пан Бистряков відповідає поняттям «совок» і «вата» тією ж мірою, що пані Єгорова. Проте є нюанс: попри свої проросійські погляди, Володимир Бистряков все ж має в послужному списку реальні здобутки. Це і пісні на його музику, деякі досі вважаються хітами. Також – робота над культовим українським мультиком «Острів скарбів», всі музичні теми де є шедевральними. Чи має право пан Бистряков на проросійські погляди? Чи має право він їх публічно озвучувати? Не мені вирішувати, тут потрібне правове поле. Але цей «збитий льотчик», погодьтеся, колись високо літав. Тому й прикро, що впав так низько.

Можу знайти чимало схожих прикладів. Кожен з яких сам по собі відсуватиме Сніжану Єгорову з її думками на маргінеси інформаційного простору. Зважати на сказане нею, ще й приписувати сказаному якусь ідеологію на кшталт нацистської, дорівнює спробою рахуватися з безробітним сусідою. Що сидить на шиї в дружини, коли не спить – безсистемно втикає в телевізор, і висловлюється з будь-якого приводу.

Тут на язик проситься дійство, показане 24 серпня на Софіївській площі під виглядом святкового концерту. Звернули увагу на більшість артистів? Це «зірки» на чолі з Олегом Винником, які під час карантину впали у фінансову яму через скасування концертів. А деякі на кшталт Наталі Могилевської взагалі давно їх не мали. Проукраїнські налаштоване суспільство має право засуджувати всіх і кожного – проте кожен із них мав право нагадати про себе. Нехай у такий несмачний, ганебний спосіб.

На їхньому фоні Сніжана Єгорова все одно програє. Адже спробувала нагадати про себе аудиторії, яка її не особливо-то й пам`ятала. Хіба в контексті розлучення з Антіном Мухарським. Та й того знають більше за колишню дружину та впізнають швидше завдяки персональній активності в соцмережах. Він теж був телеведучим, проте зараз подає себе як письменника.

Висновок з «казусу Єгорової» новим та оригінальним не буде. Будь якої реакції, негативної  чи позитивної, варті лише ті персонажі, які залишили про себе бодай якусь пам`ять. Добру, злу – без різниці. І створення в Україні бодай неформального інституту неподання руки давно на часі. Саме він дозволить не надавати медійних майданчиків подібним особам.