Свобода стає все більшою розкішшю в епоху цифрових технологій, у тому числі — свобода слова, яку все складніше відрізнити від маніпуляцій та пропаганди. Чому одні країни — вільні, а інші — ні? Чому боротьба за права та свободи часто призводить до поширення маніпуляцій та пропаганди? Як вижити в новому світі? У своїх книжках, які написані або стали доступними для українців цього року, автори аналізують історію та шляхи, які ведуть до свободи суспільної та індивідуальної. А заразом радять, як ефективно налагоджувати комунікацію між державою та громадянами і вчитися розпізнавати рутинні інформаційні пастки самостійно.

«Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи»

Автори, економіст і професор Гарвардського університету Дарон Аджемоґлу та політолог і професор Чиказького університету Джеймс Робінсон прославилися на весь світ після виходу їхньої першої книжки «Чому нації занепадають?». Шукаючи відповідь на питання, чому одні країни багаті, а інші все біднішають, вони 15 років досліджували політичний та економічний ландшафт різних материків. Аджемоґлу та Робінсон простежили історію країн від самого початку, на основі цього досвіду вивівши поняття інституцій екстрактивних (таких, що забирають чи пригнічують економічні блага) та інклюзивних (таких, що сприяють їх примноженню та справедливому розподілу). Саме від вибору державою тих чи інших інституцій і залежить майбутній успіх країни. А менталітет, географія чи культурні особливості, як це промовисто доводить історія Південної та Північної Кореї, — другорядні.

У своїй новій книжці «Вузький коридор» автори намагаються знайти відповідь на питання, чому в одних країнах свобода є, а в інших — немає. Для цього вони знову мандрують у просторі та часі, з’ясовуючи, що краще — сильна держава чи бездержав’я, коли влада в руках людей. Історія показує, що невдовзі після того, як у країні з’являлася «сильна рука» чи партія, як-от в СРСР та Китаї, — туди приходив економічний розвиток. Втім, за кілька десятиліть він обов’язково змінювався репресіями, а ті, хто біля керма, ставали все більш зажерливими. Бездержав’я теж не рятує. Аджемоґлу та Робінсон демонструють це на яскравому прикладі Сирії, де в 2011 році народ почав виступати проти режиму Башара Асада. Невдовзі держава як така, її військо та безпекові сили зникли з більшої частини країни, як того люди й хотіли, але замість свободи їх накрили безконтрольне насилля, чвари та громадянська війна. Подібне відбувається і в племенах, над якими нібито ніхто не панує, але дії яких сковують старі правила та стереотипи: наприклад, дискримінуються права жінок на самореалізацію.

«Держава не дарує свободу, так само як і не можна вихопити її вже з мертвої руки держави. Свобода — це результат змагання та кооперації між державою і суспільством, — доходять висновку Аджемоґлу та Робінсон. — Аби свобода з’явилась і процвітала, і держава, і суспільство мають бути сильними». Звідси й назва книжки: шлях до свободи проходить через вузький коридор, коли країна вчиться балансу, а активне громадянське суспільство може вести аргументований діалог із відповідальною державою. Втримати й досягнути цього — непросто, але можливо.

Разом із тим автори показують, яку роль у цьому процесі відіграє контекст подій, а також особистість. Наприклад, пророк Мухаммед в арабському світі чи Володимир Путін, за якого Росія швидко повернулась у деспотичне минуле.

«Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності»

Про те, чому здобути свободу стало ще важче саме сьогодні, розмірковує і британський письменник та журналіст Пітер Померанцев, другу тематичну книжку якого переклали українською цього року.

Автор народився в Києві в сім’ї дисидентів, і його книжка сповнена спогадів про те, як у 1976 році за прагнення читати «антирадянську» літературу та слухати західні радіостанції переслідували його батьків. Разом із ним, ще маленькою дитиною, вони були вимушені шукати свободи за кордоном.

За кілька десятиліть цензура та інформаційні мури впали скрізь, у тому числі в СРСР, але разом із тим із ніг на голову перевернулась і вся боротьба за права та свободи. Тепер інформації повно, й дізнаватись її не забороняють. Та натомість політики як ніколи нею маніпулюють та використовують у своїх цілях, а люди все більше плутаються.

Аби довести всю небезпеку цього глобального тренду, Померанцев подорожує різними материками: від Філіппін до Сербії та ген до Латинської Америки, особливу увагу приділяючи Чернівцям, рідному місту свого батька. Автор скрізь зустрічається з активістами різних рухів, переконуючись у тому, що в цифрову епоху вони стають безсилими через те, що їх же прийомами йтактиками починають для свого блага користуватися політики, особливо авторитарні. Наприклад, збільшуючи кількість своїх прихильників навколо найменшого спільного знаменника — так, як це часто роблять на протестах. Тепер уже нікого не дивують армії ботів із соціальних мереж, де можна дискредитувати будь-яку прогресивну ідею, захищаючись своїм правом на «свободу думки» і в такий спосіб успішно зіштовхуючи лобами різні верстви населення чи цілі країни.

Тому в назві книжки автор і каже: «Це не пропаганда», апелюючи до того, що світ уже давно вийшов за рамки цього поняття, розвинувши цілу індустрію маніпулювання інформацією та громадської думки. В останньому розділі Померанцев також намагається намацати спосіб, як вижити за таких токсичних умов.

«Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців»

Ще недавно Оксана Мороз була людиною, яка допомагала політикам, олігархам та іншим зацікавленим просувати свої меседжі в соціальні мережі, а нині взялась учити українців розпізнавати правду від нав’язування та маніпуляцій.

Шкідливі, деструктивні меседжі авторка називає «вірусами». А також вводить у книжці поняття «інформаційного імунітету» і, переказуючи історію України від 90-х до сьогодні, пояснює, чому ми його втратили. Побувавши на «тому боці барикад», Мороз детально прописує, як працює індустрія створення інформаційних вірусів, у яких каналах процвітає і які там панують розцінки. Тут же розповідають про ботів і популістів та як їх розпізнати.

Авторка наводить приклади, як інформація змінює мислення та поведінку українців, заразом пояснюючи, як не потрапити в пастку. Наприкінці книжки виведені правила інформаційної гігієни.

Попри те, що книжка кілька тижнів трималась у списку бестселерів онлайн-книгарні Yakaboo та досі є хітом продажів, в інтерв’ю для MediaSapiens Мороз припустила, що там усе ж багато термінології, яка може бути заскладною для розуміння. Саме тому нині авторка працює над іншою книжкою, де простішою мовою, через діалоги та життєві приклади розповідатиме про те, як протистояти інформаційним небезпекам у мережі та не лише.