Пандемія COVID-19 показала, що жодна країна не має імунітету від пропаганди та впливу дезінформації – кожна по-різному потерпає від наслідків поширення фейкових новин, а також вживає різних заходів, щоби протидіяти негативним наслідкам інфодемії.

MediaSapiens вирішив з’ясувати, з якими труднощами зіштовхуються фактчекери та тренери з медіаграмотності у Грузії, Сербії, Латвії та Йорданії, які намагаються виправити ситуацію. Саме з цими країнами найтісніше співпрацює Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), втілюючи там свій тематичний проєкт Learn to Discern із покращення навичок критичного мислення, а отже, пильно стежачи за місцевими проблемами.

У першій частині нашої добірки ми розповідали про Сербію, яку саме охопили протести. У другій частині йдеться про Йорданію, де COVID-19 активізував не лише фейки, а й бойовиків ІДІЛ, які через соціальні мережі вербують у свої лави невдоволених карантинними обмеженнями, і не лише.

Якщо копнути глибше

Італійка Франческа Сіріачі живе в Йорданії вже більше 23 років. Нині вона очолює місцевий офіс IREX, проте вперше приїхала до країни як журналістка. Згодом жінка також працювала над розвитком місцевих ЗМІ та навіть очолювала міжнародний медіавідділ в адміністрації короля. Про Йорданію в пані Сіріачі склалась однозначна думка: на перший погляд, багато місцевих рішень видаються хорошими та згідно з міжнародними практиками, але варто копнути глибше, як картинка змінюється.

Наприклад, у Йорданії діє закон про свободу інформації, але механізми подання запитів до уряду та інституцій відсутні чи вкрай ускладнені. Медіа мають право критикувати чиновників, але за критику короля та його сім’ї можна сісти до в’язниці. У 2014 році країна ухвалила новий антитерористичний закон, але згідно з ним «заважати відносинам з іноземними державами» – це теж тероризм, а тому за критику міжнародної політики Йорданії чи очільників дружніх їй країн журналістів часом арештовують.

Зіштовхнувшись із засиллям фейків про COVID-19, на період карантину країна прийняла закон про національну оборону, який крім усього іншого криміналізував публікацію та поширення дезінформації про епідемію в соціальних мережах і ЗМІ. Порушників змушували платити або $4320 штрафу, або засуджували їх до обмеження свободи на три роки, або застосовували обидві санкції відразу. Уряд також отримав повноваження закривати сайти-фейкомети. Загалом, каже пані Сіріачі, обвинувачення були справедливими і не політизованими. Та щастило не всім: двоє телевізійників 14 днів просиділи під арештом через висвітлення мітингу, де люди скаржились на те, що через карантин їм нема як заробляти. Такі новини, мовляв, сіють паніку в Йорданії. «Що скажете мені робити? Продавати наркотики? Красти? Це все, що мені залишається», – сказав один з мітингувальників на камеру, і держава вважає, що це могло послужити промоцією наркоторгівлі.

ІДІЛ зробить тебе принцом

Так однією рукою нібито захищаючи своє населення, другою влада оберігає свій режим, мимоволі сприяючи одній з найбільших проблем країни – радикалізму та екстремізму. Найбільш уміло настроями маніпулює ІДІЛ, чи «Ісламська держава». Будучи переможеними у військовому плані ще у 2019-му (завойовані ними в Сирії території звільнили, а ватажка знищили), бойовики продовжують поповнювати свої лави онлайн, поширюючи між людей, невдоволених режимом чи власним життям, пропагандистські відео.

«Три роки тому Йорданія була країною, що експортувала найбільшу кількість бійців до ІДІЛ на душу населення, – каже пані Сіріачі. – І хоча ми схильні вірити, що лише бідні та неосвічені є найбільш вразливими до їхньої пропаганди, насправді маємо кілька випадків того, як багаті молоді люди приєднались до ІДІЛ у Сирії та Іраку. Сини міністрів та депутатів повертались у країну у трунах із Сирійської війни».

Бойовики мають багато груп у Telegram, Twitter, WhatsApp, а також поширюють контент на власних YouTube-каналах чи ЗМІ. Часом вони пристосовують свої відео до конкретних людей, аналізуючи їхні потреби за профілями у Facebook. Потім стукаються у друзі, заводять душевні розмови та надсилають ці відео у приватному чаті. Були часи, коли ІДІЛ створював 90 тисяч відео за тиждень, розказує пані Сіріачі.

Тим, хто шукає роботу, – бойовики пропонують хорошу щомісячну зарплату, друзів – розповідають, як у дружніх таборах ІДІЛ усі стають братами, мету чи політичну ідентичність – у відповідь розіграють і цю карту. «Дуже часто вони (бойовики – ред.) грають на емоціях і політичній ідентичності. Наприклад, показують відео зґвалтування чи побиття жінок і дівчат. І кажуть – чи ти не відчуваєш сорому, а чи не підеш захищати своїх сестер? Це те, що режим може зробити з ними, це те, що робить Америка. Ти зобов’язаний їх захистити, – наводить експертка приклад маніпулятивних меседжів. – Часто вони кажуть: ти будеш впливовим, відповідальним. Ти будеш amir, що означає “принц” по-арабськи».

Маніпулюють не лише хлопцями, а й дівчатами. Якщо роблять висновок, що хочеш заміж, – надсилають відео з тренувань звабливих оголених воїнів, які грають м’язами та розмахують прекрасним довгим волоссям. Якщо помічають емансипованих жінок – розповідають, що в їхньому колективі всі рівні, ніхто нікому не підкоряється, а загальноприйняті суспільні правила відкидаються.

Коли жертви «клюють» на ці відео, бойовики надсилають їм гроші на подорож до таборів ІДІЛ, що нині розташовані поблизу кордонів Сирії та Іраку, двох сусідів Йорданії. «Під час пандемії кордони були закриті, тому не думаю, що багатьом фізично вдалося перейти до ІДІЛ. Проте кордон з Іраком настільки довгий, та й це фактично пустеля, що пройти там непоміченим можливо, – розказує пані Сіріачі. –Так чи інакше люди проводили більше часу онлайн, й ІДІЛ міг дістати собі більше прихильників, ніж зазвичай. Але що є очевидним фактом, так це те, що під час кризи вони (бойовики – ред.) відновили свої військові дії в Сирії та Іраку».

Лише в період між 15 і 21 квітня бойовики здійснили 34 операції в Іраку, в ті ж дні навідавшись у Мозамбік, на Мальдіви, а також Філіппіни, де під час теракту загинуло 11 людей. На початку пандемії бойовики навіть публікували у своїх каналах, як не підхопити COVID-19 – поради, які нібито належать пророку Мухаммеду, хоча насправді повторюють вказівки західних урядів та ВООЗ. А потім усе більше почали просувати думку, що врятує лише віра в Аллаха, а західні держави разом з Америкою, яка начебто сама й винайшла вірус, попри власне вразливе становище продовжують переслідувати тисячі прихильників ІДІЛ, утримуючи їх голодними та злиденними в переповнених в’язницях на півночі Сирії. Словом, під час пандемії бойовики «продовжують вести бізнес як зазвичай», підсумував у своєму останньому звіті Міжнародний інститут з боротьби з тероризмом.

Нова звичка для йорданців

Як активізувались бойовики, можна побачити і в Telegram. У 2015 році його засновник Павло Дуров, після терактів у Парижі, заходився видаляти публічні канали та чат-боти ІДІЛ. 29745 із них було знищено лише в березні цього року, 56052 – у квітні. Про роботу звітують щодня в онлайн-режимі. Старається і Facebook, видаляючи публічні пропагандистські ролики, записані англійською та арабською, хоча вони існують й іншими мовами.

Так чи інакше, соціальні мережі не можуть дозволити собі читати приватні переписки, де рекрутери маніпулюють людьми, а тому найбільш перспективним шляхом протидії є просвіта. Кілька років тому йорданські студенти за підтримки IREX створили радіопрограму Back from the Dark («Назад із темряви»), де розповідають про подальші долі співвітчизників, які «клюнули» на відео бойовиків. Їхні історії переповідають батьки, друзі чи знайомі, а з контактами допомагає місцева поліція.

Цікаво, що назустріч таким ініціативам ідуть не завжди. Університет, який спочатку погодився на трансляцію студентської програми на своєму радіо, згодом відкликав свій дозвіл, «тому що це надто контраверсійна тема, що може кинути тінь на суспільство». Виклик прийняли інші станції, в тому числі національні.

Не все гладко і в освітян. Ще у 2017-2018 роках уряд представив план, як навчати молодь опиратись пропаганді та екстремізму, згідно з яким школярів із 7 по 9 клас мали в обов’язковому порядку навчати медіаграмотності на уроках суспільствознавства, а починаючи з 10 класу – під час інформатики. «Хоч і пізно представлений, це був хороший план, – пояснює пані Сіріачі. –Проте реалізовувати його так і не взялися через брак грошей, тож нині все має запрацювати лише у 2019-2024 роках. Дещо мало вже початися цього року, але через коронавірус освітня система зіштовхнулась із викликом онлайн-підготовки дітей до іспитів, тож ініціативи з медіаграмотності відійшли вбік».

З 2018 року в країні також працює проект Learn to Discern («Навчай та розрізняй»), що не зупинився і під час пандемії. Тренери навчають людей опиратись екстремізму в школах, молодіжних клубах та університетах. IREX не має змоги працювати з усіма навчальними закладами Йорданії чи робити це систематично, проте сподівається, що навчені ними випускники поширюватимуть свої знання на власних тренінгах чи хоча б між знайомими. Один з найважливіших напрямків у рамках Learn to Discern – робота з матерями. 2500 із них пройшли курс, де їх навчали розпізнавати ранні ознаки радикалізації в дітей, більш обачно ставитись до їх поведінки у соціальній мережі, а також не вестись на маніпуляції самим. Самі пропагандистські відео тренери не показують, бо це може бути контрпродуктивними, проте допомагають жінкам розумітися на тактиках бойовиків, використовують постери, а також доносять правила онлайн-безпеки.

«Старші люди часто є жертвами інтернет-шахрайства. Вони купляють речі, яких не існує, бо вони менше перебувають у цифровому світі, проте разом із тим я бачу, що вони готові сприймати нове. Вони не йдуть за дезінформацією абсолютно, бо принаймні мають роки досвіду за плечима. Підліткам же складно не лайкати, не приймати в друзі когось у Facebook, Instagram абощо», – розповідає Франческа Сіріачі про роботу з йорданцями.

Їй складно сказати, наскільки менш піддатливими вони стали до впливу ІДІЛ, проте помітила, що як старші, так і молодші випускники програм IREX виявились краще підготовленими до кризи COVID-19. Замість дізнаватись інформацію із соціальних мереж, вони переглядали брифінги чиновників і ставили складні, критичні питання про перебіг захворювання. «Медіаграмотність – це така ж звичка, як іти чи бігати – треба лише практика і час, аби натренувати м’язи»,– підсумовує  експертка.

Фото: IREX, opencanada, ISD