Під час пандемії коронавірусу новини по-різному впливають на наш психологічний стан. Одні читачі постійно моніторять, скільки людей захворіло та одужало у світі за останню добу. Інші, навпаки, стали рідше щось читати й дивитися, бо всюди говорять тільки про Covid-19.

Людина може думати, що регулярне читання новин формує відчуття контролю при небезпеці, каже практичний психолог та лектор курсу Inscience Live. Mental Health Наріман Дарвішов. Але це відчуття здебільшого оманливе, додає він: замість нього читач радше почне відчувати паніку, а згодом і виснаження. Тому від споживання інформації теж треба відпочивати.

Наріман Дарвішов — практичний психолог, аспірант кафедри психодіагностики та клінічної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, магістр психології. Популяризує науку, розробляє психометричні тести та практикує психологічне консультування. В інтерв’ю MediaSapiens психолог розповів про вплив карантинних і коронавірусних новин на наш емоційний стан і поділився порадами, як уникнути стресу від інформаційних повідомлень.

— Пане Нарімане, в новинних програмах, вечірніх шоу, стрічках соцмереж, газетах — усюди говорять про коронавірус. Як ми сприймаємо такі потоки інформації? Як наш мозок обирає те, на чому акцентувати увагу, що запам’ятати, а що — забути?

— Сприйняття таких тем завжди накладається на особистісний контекст. Зараз суспільство загалом є більш стривоженим і стурбованим, але є фактор індивідуальної чутливості. Люди по-різному оцінюють значущість інформації: наскільки вона є для них корисною, безпечною або навпаки. Ця інформація спонукає до вибору стратегії адаптації — пасивної (уникнення) чи активної (подолання).

Для багатьох цінне відчуття причетності до головних подій. Так медіа відіграють не лише роль інформаційного рупора, а стають майданчиком для солідаризації, мають культурний фактор.

Першочергове завдання новин — інформування. Людина має отримувати інформацію для розуміння того, що відбувається: ухвалили карантин чи ні, є надзвичайний стан чи немає, яку небезпеку несе цей вірус. Це зводиться до невеликої кількості повідомлень. Але оскільки людина не знає, що робити з цією інформацією, то відчуває невизначеність, куди подітися в цьому потоці, починає поглинати інформацію, як кашалот. Людина продовжує лише моніторити ситуацію, і це може давати ілюзію контролю.

Тривожні повідомлення роблять нас більш чутливими до тривоги. Якщо люди схильні до тривожних станів, вони, як правило, мають особисту історію й пояснення, чому це для них небезпечно. Таким людям складно вибудувати рамки, сприймаючи ту чи іншу інформацію. Їхня тривожність посилюється з кожним новим шматком інформації.

Тривожні повідомлення про Covid-19 можуть сприйматися багатьма як стресові. Проте стійких людей помірний стрес може мобілізувати, викликати в них «спортивний інтерес»: вони можуть зайнятися своєю кар’єрою й будувати своє життя з більшим ентузіазмом. Необхідна інформаційна гігієна. Адже якими б ми не були, чутливими чи ні, це впливає на наш настрій, знижує нашу стресостійкість. Особливо якщо немає особистісної здатності спорудити «здорові» рамки. Але така навичка зустрічається нечасто.

— Як впливає на психічне здоров’я те, що чи не всі ЗМІ повідомляють переважно про коронавірус та кризу через нього?

— Великі потоки інформації можуть спричинити великий стрес, їх потрібно розвантажувати. Інформаційна гігієна полягає в тому, що люди самостійно визначають, скільки їм потрібно спожити інформації, подібно до дієти. Натомість «безконтрольне поглинання інформації» подібне до того, як люди з розладом харчової поведінки погано відстежують власну «межу». А інтенсивний моніторинг інформації, коли людина читає новини постійно, може «підкріплювати» тривожність та формує так званий прайминг: вона починає сприймати будь-яку інформацію — навіть нейтральну чи позитивну — радше як загрозливу.

— Як заспокоїтися, якщо через постійні новини про Covid-19 є відчуття тривоги? Як фільтрувати інформацію?

— Коли ми не так багато можемо зробити із самою ситуацією, соціальна підтримка має велике значення. Стан тривожності полегшиться, якщо є людина, з якою можна поділитися тривогами щодо Covid-19, і вона буде хорошим слухачем чи слухачкою, якого чи яку ви також можете вислухати й дізнатися, що ця людина теж переживає. Це той випадок, коли ти розумієш, що ти не один проти серйозної проблеми.

Коли є чимало факторів, із якими ми не можемо впоратися, така ритуальна річ, як план дій, може допомогти. Є стара добра перевірена техніка, пов'язана з катастрофізацією: спробувати уявити найгірший сценарій. Часто людина, яка тривожиться, підсвідомо вибудовує найгірший сценарій. При цьому якщо страх є невизначеним, на нас нібито діють усі найгірші сценарії водночас. Потрібно зрозуміти, чого ти боїшся найбільше, та створити максимально детальний план, як ти будеш діяти в цій ситуації, як будеш вибиратися з цього. Розробка такого плану й розуміння, що вже є послідовність дій, дає відчуття контролю в житті.

Не варто недооцінювати соціальний фактор. Уникаючи фізичних контактів в умовах карантину, важливо не дистанціюватися соціально. Навпаки, стосунки мають бути близькими. Ми можемо боротися з відчуттям тривоги за допомогою включеності у стосунки.

У тривожних ситуаціях люди зазвичай менш чутливі до позитивних подій, але більш чутливі до негативних. Тому варто на цьому зосередитися й робити ставку для себе на позитивний сценарій. Не думати про те, що все буде погано, а й повірити, що буде добре. Спробувати побачити плюси, які є вже зараз, та загалом усе, що посилює оптимізм у цій ситуації. Оптимізм є дуже ефективним подоланням, яке підвищує стресостійкість.

Чимало людей плутають занурення у тривожну інформацію з активним подоланням. Люди думають: «Якщо я аналізую всі новини, отже я підготовлений». Насправді це не так. Це виснажує, створює паніку. А під час панічних станів людина не приймає ефективних рішень. Паніка може згодитися, коли ми втікаємо від вовка, але не є дієвою на тривалих дистанціях.

— Як на нас може впливати різний тон подачі інформації — від спокійного до емоційного? Які процеси відбуваються в мозку, які можуть виділятися гормони та як це, зрештою, може вплинути на нашу поведінку

— Не думаю, що медіа мають на меті викликати паніку в людей, але є величезне бажання створити сенсацію та привернути увагу. Найбільш надійний спосіб — «червона лампочка»: чим небезпечніше звучить інформація, тим більше це триматиме увагу. Причина не в тому, що деякі ЗМІ виступають як «злодії». Так відбувалося і з іншими інформаційними приводами, не лише в часи Covid-19. Медіа мотивовані тим, щоби привернути більше уваги і, свідомо чи ні, використовують різні доступні методи.

Людина справді схильна звертати більше уваги на те, що стосується її виживання та безпеки. Крім того, коли людина спостерігає, коли іншим людям погано, вона не лише їм співчуває, а й вчиться на їхньому досвіді. Тому така інформація має високий пріоритет значущості.

Тут може бути також двосторонній контакт. Читач може пасивно сприймати інформацію: брати за щиру правду те, що пишуть медіа. Разом із тим, намагатися витягнути якісь факти й побудувати якийсь сценарій дій або ж як на це відреагувати. В іншому випадку слухач / читач може намагатися зрозуміти, з якою метою створюється такий матеріал журналістами, навіщо це публікують, чого очікують. Так можна дивитися масштабніше та більш узагальнено на те, навіщо це повідомлення потрапляє в інформаційний простір.

— Чи може інформаційне поле про Covid-19 під час карантину розвинути фобії, панічні атаки чи навіть депресію? Наскільки тривалий цей процес та як ми можемо його зупинити?

— Час змінює людей. Створюються навіть зрізи, пов’язані із соціальними та природними катаклізмами. На це впливають кілька факторів. У першу чергу, це тривалість катаклізму. По-друге, це ступінь заподіяної шкоди. Відомо, що в популяціях, які пережили голод, відбулися зміни на генетичному рівні: їхні потомки були більш схильними до ризику появи діабету. Крім того, в цих людей з’явилися особливі харчові звички, харчова поведінка. Вони більше накопичували та більше годували своїх дітей. Намагалися якось компенсувати те, що відбувалося в минулому. Це психологічний фактор.

Подібні епідемії мали сильний вплив на наш вид і навіть на інстинкти. Якщо говорити про консервативність як рису, таким людям до вподоби визначеність, вони не люблять новизну й частіше ставляться до неї обережніше. Ця риса закріпилася, бо люди, які були консервативними в минулому, рідше вступали в контакт із носіями різних інфекцій. Такі люди стали більш ворожими до нового. Такі люди займалися самоізоляцією ще тоді, коли це не було мейнстримом.

Під час карантину є ризик появи депресивних станів. Адже збивається режим сну, з’являється більше стресу та проблем. Така схильність до депресій є в більшої кількості людей, ніж ми звикли думати. Натомість деякі стресори, навпаки, можуть мобілізувати людину на дії й не обов'язково вести до депресивного стану.

Через насичене інформаційне поле в людей з’являється готовність до масової паніки. Наслідки цього — стихійні покупки туалетного паперу та інших товарів. Для другої хвилі такої паніки чутливим людям потрібно не так багато.

— Часто людей приваблюють емоційні відео, а пояснювальні матеріали з коментарями фахівців можуть здаватися нецікавими. Чому так?

— Крім власного плану дій у разі тривоги, ми повинні визначити рівень інформації, більше якого не треба споживати. Це як коли нам потрібна певна кількість їжі для нормального функціонування організму, але не треба всього асортименту супермаркету.

Якщо людині вдалося зрозуміти, що вона дивиться щось лише через пошук сенсацій, це вже добре. Чимало людей не усвідомлюють, що це для них неочевидна розвага. Потрібно ставити собі запитання: чим я зараз займаюся? Навіщо я переглядаю те чи інше повідомлення? Що це мені дасть? Як мені це допоможе?

Якщо ми будемо постійно співвідносити наші дії з мотивацією, то висока ймовірність зрозуміти, що варто би зайнятися чимось кориснішим для себе. Що я можу зараз конкретно зробити, щоб відчувати себе краще? Краще підготуватися до цього?

За досвідом знайомих, вони зараз, навпаки, мають період розквіту й цікаве життя. Люди розуміють, наскільки багато цікавих занять існує, як їм може бути комфортно із самими собою, що відкривається багато нових сенсів.

Але далеко не всім людям комфортно із самими собою. Це вже наслідки не так Covid-19 і тривоги, як самоізоляції в умовах, коли є внутрішня неузгодженість. Якщо людина має багато внутрішніх конфліктів, їй не так уже й добре. Розв’язувати внутрішні конфлікти самостійно буває важко: повністю подолати їх неможливо, але ігнорувати — дуже шкідливо. Такий внутрішній конфлікт може не усвідомлюватися і проявлятися в інформаційному «голоді» та гонитві за сенсаціями і тривожними повідомленнями на кшталт «ми всі загинемо» і «все погано». Таким людям корисніше усвідомити свої реальні відчуття, ніж нагнітати ситуацію, переглядаючи надто тривожні відео.

— Які можна дати поради журналістам щодо впливу матеріалів про Covid-19 на психічне здоров’я людей та людям, які все одно стикаються з такими новинами?

— Треба розрізняти короткострокову й довгострокову вигоду від матеріалів. Якщо одного разу невиправдано створюється сенсаційна новина, довіра реципієнтів падатиме, й такі заголовки виявляться невиправданими. При підготовці матеріалу варто бачити читача й уявляти його стан.

Читач завдяки матеріалу може взяти для себе користь з інформації та отримати відповідь на свій внутрішній запит. Якщо стаття не залишила людину з відчуттям паніки сам на сам, а щось запропонувала, подала якийсь продуктивний сценарій чи поділилася підказкою, як тримати активну позицію стосовно викликів Covid-19, така людина буде більш вдячною медіа і сформує лояльність. Це різні стратегії: на обсяги й охоплення та на розбудову лояльності й довіри. Не варто ігнорувати те, що люди спочатку можуть «повестися» на емоції, але з часом зрозуміють, що конкретному ЗМІ не варто довіряти. Можна зорієнтуватися на яскраву емоцію, а можна зануритися в мотиви й потреби читачів. Така робота з внутрішніми потребами може викликати лояльність людей до медіа.

Фото: Надане спікером