Останнім часом частішають прецеденти, коли суд забороняє засобу масової інформації висвітлювати певну подію або поширювати будь-яку інформацію про певну особу – при цьому може бути накладено арешт на майно чи рахунки ЗМІ. Таких заходів вживають зазвичай через позивні заяви про захист честі, гідності та ділової репутації, коли фізична або юридична особа обвинувачує ЗМІ у наклепі чи образі, публікації недостовірної інформації.

З останніх відомих випадків – це справа Ельдара Назарова проти видавництва «РІА», Василя Грицака проти «Коммерсанта» й «1+1» , тимчасове закриття сайту «Дорожній контроль» на період розгляду справи через позов працівників ДАІ.

Попередня заборона на поширення інформації встановлюється ухвалою суду (тобто вона накладається ще до завершення розгляду справи і кінцевого рішення суду).

«Сьогодні журналістам необхідно розуміти, які підстави для застосування таких заходів є правомірними, а також – які аргументи можна наводити для оскарження подібних позовів», – вважає медіаюрист та адвокат Олександр Бурмагін.  Законодавчим правилам накладання заборон у цій сфері було присвячено вебінар Бурмагіна, який організував Інститут розвитку регіональної преси.

Національне законодавство

Підстави, на основі яких суд вживає заходів про забезпечення позову (в нашому випадку – вжиття заходів проти журналіста чи ЗМІ), прописані насамперед у Цивільному процесуальному кодексі (зокрема статті 151–154) та у постанові пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». Останній документ особливо важливий у спорах, коли відповідачем є журналіст чи ЗМІ.

Наведемо витяг із цієї постанови Верховного Суду:

«Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами справді виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Тут зазначено кілька підстав для забезпечення позову, які також зафіксовані у Цивільному процесуальному кодексі: 

По-перше, це «реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову».

Тобто має бути реальна небезпека: якщо негайно не вжити заходів (не накласти заборону на поширення певної інформації), то це справді ускладнить кінцеве рішення суду в майбутньому. Реальність загрози має доводити позивач.

По-друге, це урахування доказів – заява не може бути голослівною і містити лише припущення позивача та уявні сценарії розвитку дій. Докази можуть бути письмові чи речові або свідчення свідків (усні). Саме цієї умови часто не дотримуються позивачі в українських судах. 

По-третє, відповідність виду забезпечення позову. Ця умова важлива, коли позивач вимагає спростування певної інформації. Тут треба одразу звертати увагу суддів – яким чином повна заборона згадувати певну особу-позивача може вплинути на те, що вже поширену інформацію визнано недостовірною? Адже тоді суть справи в тому, достовірна інформація чи ні, і в такому разі, якщо ЗМІ згадає особу (з приводу інших тем чи подій), це ніяк не ускладнить розгляд справи.

Ще один витяг із постанови Верховного Суду:

«При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець».

Скажімо, якщо ухвала суду накладає арешт на майно чи рахунки ЗМІ, це перешкоджає виходу газети чи передачі – відповідно забезпечення такого позову не може бути задоволено. 

«Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушено у зв'язку з застосуванням відповідних заходів».

У справі «Дорожнього контролю» юристи використали саме цей аргумент. Адже якщо тимчасово припиняється робота сайту, то це зачіпає інтереси не лише відповідачів, а також порушує інтереси необмеженого кола осіб, відвідувачів сайту. За аналогією, якщо журналісту забороняють поширювати інформацію про особу чи подію – це також порушує право громадян отримувати інформацію щодо цієї теми.  

Треба мати на увазі, що, згідно зі ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, питання про забезпечення позову вирішується без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто відповідачів не зобов’язані повідомляти про розгляд позову, а вже надсилають копію ухвали суду.  

Міжнародне законодавство

Важливою також є обізнаність із міжнародною законодавчою практикою – зокрема, як Європейський суд із прав людини розглядає попередню заборону на поширення інформації.

Європейський суд ухвалював рішення щодо кількох резонансних справ, коли ЗМІ забороняли висвітлювати певну подію. Фундаментальна справа для медіа – це «Sunday Times проти Сполученого Королівства» 1979 року.

Екскурс в історію. У період між 1958 і 1961 роками британська компанія Distillers Company виготовляла лікарський засіб із використанням хімічної речовини «талідомід». Ці ліки призначали, зокрема, вагітним жінкам як заспокійливий засіб. 1961 року у близько 450 жінок, які приймали цей препарат, народилися діти із серйозними фізичними вадами. Компанія Distillers вилучила з продажу лікарські препарати, що містили талідомід, батьки хворих дітей розпочали судовий процес проти компанії. 

Британська газета Sunday Times публікує низку матеріалів із цього приводу. Подібні матеріали публікуються і в інших ЗМІ. Зрозуміло, що компанія не була зацікавлена у розголошенні такого роду відомостей на широкий загал, оскільки в цьому разі зайва публічність зашкодила б її престижу, що, як наслідок, позначилося б на рівні її продаж.

Sunday Times готує до друку чергову статтю, яка в доволі яскравій формі критикує фармацевтичну компанію відносно процесу тестування ліків. У цій самій статті «Sunday Times» обіцяє продовжити публікацію статей щодо цієї трагедії.

Компанія Distillers добивається судової заборони на подальше поширення інформації. Головна підстава полягає в тому, що продовження публікації під час судового процесу опосередковано чинитиме тиск на розгляд у суді, тобто суд не зможе бути неупередженим, читаючи статті з гострою критикою. Заборона стосувалась не лише Sunday Times, а взагалі всіх інших ЗМІ – скрізь заборонялось обговорювати цю справу. 

Пізніше Sunday Times було притягнено до відповідальності за неповагу до суду, проти видання було застосовано санкції.  

Газета звернулась до Європейського суду, де оскаржила дії суду Британії. У результаті Європейський суд ухвалив рішення, що підстави для застосування обмежень були недостатніми і що дії судової системи порушили статтю 10 Європейської конвенції, яка гарантує свободу висловлювання.

Обґрунтування і висновки суду можна звести до таких узагальнень, які стали основою для розглядів подальших справ про неправомірність попередньої заборони (і які також стануть у пригоді вітчизняним юристам):

– Свобода висловлення поглядів, за умови дотримання пункту 2 статті 10, стосується не лише тієї інформації або тих ідей, які сприймаються позитивно або вважаються необразливими чи незначущими, але й тих, які викликають образу, обурення, збурюють державу або будь-яку частину населення. 

– Загальновизнано, що суди не можуть працювати у порожнечі, до їх компетенції входить урегулювання спорів, але це не означає, що до винесення рішення судом ці спори не можуть бути предметом обговорення. 

– Стаття 10 гарантує не лише право преси інформувати, але й громадськості – бути належно поінформованою.

–У справі Sunday Times була задіяна велика кількість людей, які потребували цієї інформації – вони мали бути ознайомленими з варіантами розвитку подій, варіантами відшкодування. Висвітлюючи певні факти, ЗМІ могли б загальмувати спекулятивні дискусії у непоінформованих колах, непублічна дискусія в даному разі тільки шкодила суспільству і постраждалим. 

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване втручання не відповідало нагальній суспільній потребі настільки, щоб переважати громадський інтерес до забезпечення свободи вираження поглядів.

Що робити?

Можливі дії засобу масової інформації у разі отримання ухвали про попередню заборону

1 спосіб – подача апеляційної скарги на ухвалу. Згідно зі статтею 293 Цивільного процесуального кодексу, ухвала про забезпечення позову підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається упродовж п’яти днів від дня отримання копії ухвали. 

2 спосіб – заява до того самого суду, який видав ухвалу: за статтею ст.154, особа, щодо якої вжито заходів забезпечення позову без її повідомлення, упродовж п’яти днів від дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом упродовж двох днів. Цей шлях може бути більш прийнятним для місцевого суду, оскільки відповідач не звертається до кваліфікаційних комісій.

Однак, щоб не пропустити терміни, краще подавати і скаргу, і заяву одночасно.

Також слід продумати можливі аргументи проти ухвали. По-перше, слід вказати, що позов про захист честі, гідності, ділової репутації – не є позовом майнового характеру, тому є сумнівним накладання арештів на майно чи рахунки позивача.

Крім того, варто акцентувати увагу: якщо заяву позивача не підтверджено жодними доказами, тобто вимоги на накладання попередніх заборон є необґрунтованими – позивач не довів реальної загрози.

Інші приклади аргументів:

За таким забезпеченням, у разі його запровадження, засобу масової інформації буде просто заборонено, скажімо, висвітлювати виконання депутатських повноважень, тобто тем, які взагалі жодним чином не пов’язані з предметом вказаної позовної заяви.

Просимо суд також звернути увагу, що вимога про заборону говорити про позивачів жодним чином не забезпечить виконання рішення суду про спростування, якщо таке буде винесено. На нашу думку, такий спосіб забезпечення очевидно суперечить вимогам ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, оскільки накладає непропорційно жорстке обмеження свободи слова.

Презентацію з вебінару можна переглянути тут.

Підготувала Марина Дорош