Держдепартамент США оприлюднив «Звіт про дотримання прав людини 2011: Україна» (The 2011 Human Rights Report: Ukraine). MediaSapiens публікує в неофіційному перекладі його частину, присвячену станові українських друкованих та електронних медіа.

Найсерйознішою подією у сфері прав людини впродовж року, – наголошується в резюме доповіді, – був політично вмотивований арешт, суд і винесення вироку колишньому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко водночас із вибірковим переслідуванням інших високопоставлених членів її уряду.

Другою найбільш помітною проблемою у сфері прав людини були урядові заходи з обмеження свободи мирних зібрань. Під політичним тиском суди відмовляли у проведенні переважної більшості антиурядових протестів. Під час дозволених протестів надмірна присутність поліції відраджувала від участі в них, дії протестувальників були обмеженими й відстежувалися владою.

Третьою головною проблемою було посилення урядом тиску на незалежні медіа. Це призводило до конфліктів між власниками ЗМІ та журналістами й до самоцензури.

Розділ 2. Дотримання громадянських свобод.

а. Статус свободи слова й преси

Конституція й закони гарантують свободу слова й преси. Та насправді тиск уряду на медіа залякував журналістів і власників ЗМІ, а в деяких випадках спонукав їх до самоцензури. З’являлися численні повідомлення про те, що центральна та місцева влада намагалася скеровувати медіаконтент. Були й повідомлення про залякування та насильство проти журналістів з боку державних і місцевих чиновників та невідомих зловмисників.

Свобода слова. Люди могли критикувати уряд публічно й приватно, а незалежні та міжнародні медіа виявляли активність і висловлювали найрізноманітніші погляди. Та, згідно з повідомленнями, впродовж року на засіданнях громадських організацій були присутні співробітники СБУ, які збирали інформацію про їхню діяльність та політичний характер їхньої роботи.

Свобода преси. Приватні ЗМІ та медіамовлення загалом працювали незалежно від державного контролю та його втручання. Та як незалежні, так і державні медіа виявляли тенденцію до самоцензури в матеріалах, що містили критику уряду. Хоча приватні газети й часописи працювали на комерційній основі, їхні доходи залежали від власників. Тож вони часто діяли собі на шкоду, відмовляючись від редакційної незалежності.

Упродовж року стан свободи медіа був предметом дедалі більшої стурбованості міжнародних організацій, які стоять на її сторожі. У січні Freedom House, зокрема через погіршення свободи медіа, знизила загальний статус країни з «вільної» до «частково вільної». В оприлюдненій у квітні своїй наступній доповіді «Б’ючи тривогу» (Sounding the Alarm), Freedom House зазначала «дедалі тісніший взаємозв’язок між контролем за медіа та політичною владою і пов’язане з цим зростання рівня самоцензури».

У червні Міжнародний інститут преси (IPI) оприлюднив доповідь, що ґрунтувалася на результатах місії дослідження, яка відвідала Україну з 31 травня по 3 червня. Доповідь містила висновок про погіршення умов для медіа через відсутність дотримання принципу розмаїття поглядів, безкарності за напади на журналістів та корупцію на різних рівнях суспільства. У ній, зокрема, наголошувалося, що стан свободи медіа погіршився після обрання 2010 року президентом Януковича і що фінансова криза, яка почалася 2008-го, «штовхала все нові й нові медіа в руки олігархів», ладних підтримувати уряд.

У серпні «Репортери без кордонів» (RSF) та місцеві неурядові медіаорганізації різко критикували Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення за непрозоре виділення ліцензій для місцевих і національних цифрових мовників. Декілька ліцензій отримали нові компанії, що не мали досвіду мовлення в країні, з непрозорою зареєстрованою власністю на Кіпрі. Крім того, провідним місцевим мовникам на декількох регіональних ринках було відмовлено в наданні цифрових ліцензій, оскільки вони не підтримували місцевої влади.

Насильство та переслідування. Згідно з даними «Репортерів без кордонів», упродовж перших дев'яти місяців року принаймні 20 журналістів зазнали фізичних нападів. Щонайменше 18 репортерів залякували, а шістьох міліція арештовувала під час виконання ними професійних обов’язків. Чимало інцидентів сталося на місцевому рівні. Їх приписували окремим політикам, бізнесменам, організованим злочинним групам, місцевій міліції або невідомим нападникам.

31 липня в Донецьку невідомі підпалили квартиру головного редактора інтернет-видання «Новости Донбасса» Олексія Мацуки й залишили після себе на глум вінок жалоби у зв’язку з його «кончиною». Мацука вважає напад замахом на його життя через журналістську роботу. 7 вересня запорізький чиновник побив журналістку електронного видання «Репортер» Аліну Котенко.

Протягом року не сталося жодних зрушень у розслідуванні зникнення та ймовірної загибелі у серпні 2010 року Василя Климентьєва. Він був головним редактором газети «Новый стиль», що порушувала теми корупції серед співробітників правоохоронних органів та інших посадових осіб у Харківській області. Президент Янукович брав справу під особистий контроль і віддавав вказівку вищим посадових посадовцям правоохоронних органів докласти всіх зусиль, щоб її розкрити.

Цензура та обмеження контенту. 20 червня київський неурядовий Інститут масової інформації (ІМІ) повідомив, що місцева влада в Донецьку повернулася до темників (письмових наказів про висвітлення новин. – Прим. в оригіналі) місцевим державним телерадіостанціям. Ця практика була поширена за часів адміністрації колишнього президента Кучми, однак припинилася після того, як він залишив посаду.

16 серпня неурядова організація «Спільна справа» стверджувала, що всім обласним державним телестанціям було доручено передати у прайм-таймі 10 негативних програм про колишнього прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Телестанції Закарпатської та Херсонської областей виконали цю настанову.

За даними ІМІ, регіональні державні друкованої медіа, перебуваючи під значним тиском, вихваляли місцевих чиновників і губернаторів. Затверджувати статті часто доводилося у штаб-квартирах правлячої Партії регіонів. IMI також повідомив, що політичні партії, порушуючи закон, часто замовляли розміщення матеріалів у регіональних друкованих медіа. Деякі журналісти стверджували, що низька заробітна платня спонукала їх задля додаткового прибутку писати необ’єктивні статті в обмін на платню від благодійників, які намагалися впливати на висвітлення новин.

15 квітня британський власник англомовної газети Kyiv Post звільнив головного редактора Брайана Боннера (Brian Bonner) після того, як він надрукував критичну статтю про міністра сільського господарства. Це призвело до гучного громадського протесту і страйку співробітників газети. 21 квітня власник поновив Боннера на роботі на умові, що буде створено редакційну колегію у складі чотирьох нових осіб.

У серпні з ефіру зник харківський телеканал АТН, а слідом за ним 14 вересня телестанції А/ТВК й «Фора». Безпосередньою причиною стала відмова компаній-посередників передавати сигнали телестанцій. AТН спробувала надсилати сигнали через власний радіотранслятор. Однак місцева санітарна служба відмовилася надати їй необхідний дозвіл, посилаючись на нібито згубний вплив трансляції на здоров’я мешканців міста. ATН належала опозиційному політику, який 2010 року з невеликим розривом переміг у виборах мера Харкова. Телестанція стверджувала, що чинний мер чинив тиск на компанії-посередники, щоб вони не транслювали її сигналів, а також наказав санітарній службі відмовити в наданні необхідного дозволу. Наприкінці року телестанція не виходила в ефір.

Закони про наклеп. Наклеп вважається цивільним правопорушенням, він обмежує розмір збитків, компенсації яких можна вимагати в позовах. У пресі дозволено публікувати нешкідливі нефактологічні судження, зокрема критичні, не наражаючись на штрафи. Посадові особи користуються меншим правовим захистом від критики порівняно з іншими громадянами.

Місцеві медіаоглядачі висловлювали стурбованість щодо високих грошових компенсацій, які вимагали, а іноді й отримували позивачі за так звані наклепи. Урядові органи та державні діячі продовжували використовувати погрози цивільними позовами за нібито завдану образу їхній «честі й гідності», щоби впливати на пресу і журналістів, які займаються розслідуваннями, або залякати їх.

З 1 листопада набув чинності новий закон про дифамацію, що зменшив грошовий збір, необхідний для порушення судової справи. Місцеві медіааналітики висловили стурбованість із приводу нового закону, оскільки попередній захищав медіакомпанії від потенційних банкрутств через справи про наклеп, вимагаючи від позивача внести 10 відсотків від заявленої шкоди. Це реально різко скорочувало число позовів проти медіакомпаній і журналістів. Новий закон скоротив встановлений збір до 2955 гривень ($370), незалежно від затребуваної суми відшкодування збитку.

Свобода в інтернеті. Уряд не запроваджував жодних обмежень на доступ до інтернету. Окремі особи та групи могли спокійно висловлювати думки у світовій мережі, зокрема через електронну пошту. Проте правоохоронні органи відстежували інтернет. У той час, як інтернет-медіа лишалися вільними від прямого державного контролю, принаймні у двох випадках правоохоронні органи втручалися в роботу відомих блогерів та онлайн-публікацій.

12 січня міліція провела обшук у квартирі добре відомого блогера Олени Білозерської. В неї вилучили комп'ютер, ноутбук, фотоапарат і відеокамеру. Обшук, як повідомлялося, було вчинено через уміщене нею на блозі посилання на відео радикальної групи про підпал громадської приймальної Партії регіонів у Києві. Міліція вже обшукувала її квартиру в березні 2010 року.

25 червня міліція порушувала кримінальні справи проти новинних сайтів «Української правди» та Korrespondent.net після того, як депутат парламенту від Партії регіонів поскаржився на погрози, що містилися в коментарях читачів.

30 червня міліція допитувала журналіста Сергія Лещенка з «Української правди» та зажадала, щоб оператори сайту розкрили інформацію зі своїх серверів. Наприкінці року подальших правових дій у цій справі не було.

Повертаючись до справи Георгія Гонгадзе, держдепартамент США зазначив у доповіді: «Генеральна прокуратура звинуватила колишнього президента Леоніда Кучми у зловживанні службовим становищем, яке нібито призвело до вбивства 2000 року журналіста-розслідувача», однак «суд відхилив звинувачення проти нього, посилаючись на постанову Конституційного суду про те, що докази були отримані незаконним чином». Держдеп не оминув згадати, що процес над Олексієм Пукачем у Печерському районному суді м. Києва відбувався «в закритому режимі».

Переклад: Аркадій Сидорук.