Хто з нас не чув славнозвісних фейкових новин (fake news)? Цей термін увійшов у широкий вжиток після президентських виборів у США, коли Дональд Трамп уперше звинуватив американських журналістів у «поширенні фейків». Тоді, у 2017 році, видавництво Collins назвало fake news поняттям року. Однак те, що з уст американського голови держави звучить часто як фан, насправді є дієвим інструментом інформаційної війни. Про фейк як еволюцію медіабрехні, бруд в інформаційному просторі, про те, як фейки впливають на нашу свідомість та як нами маніпулюють політики напередодні виборів, а також про фейки, які змінили хід історії, розповідає заступниця головного редактора фактчекінгового видання StopFake Вікторія Романюк.

— Вікторіє, розкажіть, як розпізнати фейк: які основні ознаки, на що варто звернути увагу.

— Фейк — це завідомо неправдива інформація, метою якої є викривлення певного факту, точки зору та штучне формування в аудиторії ставлення до того чи іншого явища або події. Фейки досить емоційні. Зазвичай вони побудовані на сюжетах, які працюють із базовими людськими цінностями й потребами — тим, що стосується кожного з нас. До прикладу, це питання добробуту, здоров’я, війни й миру, глобального майбутнього. Власне, тому фейки нас і вражають. Людина схильна сприймати інформацію емоційно та раціонально. Але коли включаються наші емоції — раціо повністю виключається. Отже, щоби певне повідомлення максимально вразило аудиторію, його емоційно забарвлюють. Тож фейки, як правило, складаються з обурливої або душевної історії-розповіді, яскравої картинки (шокуючого фото, веселого мему тощо), яка привертає нашу увагу, а також гучного заголовку, який не завжди відповідає змісту самого повідомлення.

Фейки часто не містять фактів. Що таке факт? Факт — це та дана реальність, яку ми не можемо ніяк спростувати або поставити під сумнів. Це те, що відбулося насправді. Факти можуть бути підтверджені офіційною документацією, очевидцями подій, науковими доказами тощо. Судження — це cуб’єктивна точка зору певної особи. Брехливі новини будують не на фактах (як це має бути в якісній журналістиці), а на судженнях. Під виглядом факту нам представляють емоційну розповідь журналіста або якогось невідомого експерта чи взагалі людини без імені — аноніма.

Як я вже зазначила, поширеним явищем є маніпуляція заголовком. Нині нас оточує величезна кількість інформації. Ми дивимося телебачення, слухаємо радіо й одночасно переглядаємо новини в телефоні або на комп'ютері. В такому режимі якісне та ґрунтовне сприйняття неможливе. Наше споживання інформації та мислення стало кліповим. Ми не читаємо повідомлення повністю, не аналізуємо їх. Зміст і враження від новини формується лише від заголовка. Тому маніпулятори й автори неправдивих новин і пропонують нам гучні меседжі в заголовках — «Шок! Сталася біда!», «Готуйтеся, нас зливають» і так далі. Такі заголовки часто взагалі не мають суттєвого змісту, тому я рекомендую, перш ніж поширювати інформацію, завжди прочитувати її до кінця й запитати себе: чому я бачу цю новину (як вона в мене з’явилася)? Чи це не є рекламний текст? Хто надіслав це повідомлення (друг, невідома особа, надійшла анонімна рекламна розсилка)? Чи відповідає заголовок змісту? Як правило, у фейкових новинах заголовок не відповідає змісту, це новина порожня, в ній немає ані фактів, ані посилання на джерела.

Наступне запитання — чи є в новині факти; з чого складається повідомлення (офіційної інформації чи судження невідомих осіб)? Якщо це офіційна інформація, то чи є лінки на джерела? Якщо ж матеріал являє собою інтерв'ю з експертом, запитайте себе, хто він такий, чи справді ця особа є компетентною. Нині в часи соцмереж усі називають себе експертами, але далеко не всі мають право коментувати ті чи інші питання. Перевірте, загугливши ім'я експерта. Якщо він постійно дає аналогічні коментарі, але не є професіоналом у певній галузі, не працює у спеціалізовані установі — це вже привід задуматися. Зайдіть на його сторінку в соціальній мережі, промоніторте, що він писав, заявляв раніше. Ставити собі всі ці запитання — найефективніша зброя, якою можна захистити себе від фейків.

— Соцмережі як платформа для поширення фейків: як народжуються й гуляють фейки?

— Соціальні мережі дають можливість фейкам поширюватися дуже швидко. Як це відбувається й чому? По-перше, ми самі через незнання та під впливом емоцій піддаємося впливам маніпуляторів і починаємо шерити, перепощувати сумнівні новини.

По-друге, в соціальних мережах працюють підставні комунікатори-провокатори, які поширюють брехню та провокують нездорове спілкування. Всі ми чули про такі поняття, як боти і тролі. Боти — це певна технологія, яка за допомогою спеціальних програм здійснює комунікацію в соціальних мережах; тролі — це спеціально навчені люди, які за гроші підбурюють нас у дискусіях у соцмережах та провокують.

Як розпізнати троля? Зайдіть на його сторінку, й ви побачите, що вона нежива. Сторінка звичайної людини містить багато персональної інформації, особистих думок і вражень. Ми можемо побачити емоції, прочитати про особисті миті життя. У тролів такої особистої інформації немає. Сторінка такого суб'єкта комунікації складається з перепостів різних публікацій про їжу, котиків або політику, зображень гарних дівчат.

Фотографія на аватарці найчастіше теж не справжня, її легко знайти в гуглі.

Сьогодні багато тролів, які маскуються під патріотично налаштованих громадян України. Такі «патріоти» ставлять собі на аватарку український прапор або вишиванку тощо. Коментарі таких людей часто грубі, агресивні, вони провокують скандали й суперечки, використовуючи лайливі слова. В коментарях у тролів багато граматичних помилок. Це може свідчити про те, що автори можуть бути іноземцями, які використовують Google Translate. До речі, можуть вживатися й варіанти українських слів, явно перекладені через електронний перекладач.

Я би радила критично ставитися до друзів у соціальних мережах і не додавати підозрілих незнайомців.

По-третє, для розповсюдження фейків використовуються різноманітні групи та пабліки за інтересами. Мета таких груп — це об’єднати людей, які мислять однаково та прагнуть спільного спілкування. Але в таких групах активно починають діяти особи, які мають певний особистий інтерес, зацікавлені провокувати негативні емоції, розповсюджувати фейки. Підставні учасники таких спільнот починають підливати оливу в обговорення, публікувати брехливі новини. Працюючи з інформацією, я спеціально підписалася на декілька таких груп у соцмережах і спостерігаю за тим, як користувачі щоденно запускають матеріали або новини, діляться ними. Більшість із них, на жаль, є абсолютними фейками — містять гучний заголовок, емоційний зміст, але ніяких фактів і підтверджень. Ці публікації супроводжуються яскравою картинкою, зробленою у фотошопі.

— Розкажіть про фейки, які в період президентської кампанії та з початку парламентської кампанії були виявлені проєктом StopFake.

— У період президентської кампанії ми спостерігали пік активності в соціальних мережах, а також у традиційних медіа. В цей час були застосовані нові технології. Це показало, що Україна є майданчиком, де випробовуються нові форми інформаційних впливів.

Ми пам'ятаємо досвід Брекзиту й виборів в США у 2016 році — там маніпуляції в соціальних мережах мали досить вагомий вплив на результати. В Україні відбулися подібні процеси.

До того ж у медіа поширювалися фейки від різних політиків та політичних сил. І самі користувачі, намагаючись виправдати свого кандидата, долучалися до формування неправдивих повідомлень, домислів. Очевидно, що також був присутній іноземний вплив на українську аудиторію. Ми з командою StopFake працюємо конкретно з російською пропагандою та аналізуємо фейки російських ЗМІ. Як це корелюється з нашою українською медійною реальністю? Є таке поняття, як наратив — це історія, оповідь. Нині ми бачимо битву цих наративів — інтерпретацій історичних подій та фактів із сучасності. Фейк — це лише одна маленька краплинка, яка дозволяє просувати глобальніші ідеї й теми.

Росія формувала свої стійкі наративи протягом останніх п'яти років. Їх ми нарахували близько двадцяти. До прикладу, це такі наративи: «Україна — фашистська держава», «незаконне захоплення влади в Україні у 2014 році» («до влади прийшла хунта, яка вигнала законного президента Януковича» і т. д.). Ще один наратив — це те, що росіян нібито не було ні в Криму, ні на Донбасі, це все громадянська війна й суто внутрішній український конфлікт. У контексті останніх президентських виборів ми побачили, що російська пропаганда перемкнулася, зокрема, сама на внутрішню ситуацію в Україні. Головними були теми бідності та злиденності в Україні, низький економічний рівень і т. д. Друга тема — це відносини Україна — НАТО — ЄС, США — Україна — Європа. В рамках цього наративу російські медіа просували повідомлення про те, що за п'ять років українці розчарувалися у проєвропейських векторах, постійно йшлося, що Майдан ні до чого не призвів, а Європі абсолютно байдуже до ситуації в Україні. Тут я хочу згадати матеріал, який з'явився перед початком президентської виборчої кампанії. Це був фейковий відеосюжет російського «Першого каналу» за участі нібито київського активіста, майданівця. У своєму інтерв'ю він розповідав про холод у його квартирі, неопалюване приміщення. Герой висловлював розчарування в Революції гідності. Пізніше з’ясувалося, що цей псевдогерой є білорусом, а зйомки проходили в Мінську — це зовсім не Україна. Якщо проаналізувати повністю цей фейк, ми побачимо, що інтерв'ю з підставним героєм — це маленький епізод сюжету про наслідки Євромайдану та нібито тотальне розчарування тими подіями.

Варто згадати і про тему дискредитації української армії. Під час передвиборної кампанії вона була пов'язана не лише з ООС на Донбасі, а й із грудневими подіями на Азовському морі (захоплення українських моряків у Керченській протоці. — Ред.) та судовими позовами України проти РФ, поданими в міжнародні судові інстанції (із визволення моряків, суд у Гаазі й так далі). Російські ЗМІ розповсюджували фейки про те, що Україна сама провокує Росію, що їй вигідна війна. В центрі цих повідомлень стояла персона колишнього президента України Петра Порошенка, якого намагалися постійно дискредитувати. Російські ЗМІ стверджували, що саме політика Порошенка та його уряду, а також орієнтація на євроінтеграцію не виправдали себе.

Коли в день другого туру голосування команда StopFake аналізувала російські новини, ми побачили, як пропагандистський наратив може змінюватися просто на очах.

Якщо зранку пропагандисти ще продовжували розповідати типові фейки про фальсифікації, порушення під час виборів, то після обіду зависла пауза, була певна розгубленість. І вже після оприлюднення перших соціологічних даних, які демонстрували перемогу Володимира Зеленського, риторика російських медіа різко змінилася. Пропагандисти заговорили про талановитих радянських акторів-українців, про внесок України в перемогу у Другій світовій війні. Раптом усі забули про фашистів в Україні, про хунту й ворогів. Під вечір центральні російські медіа транслювали токшоу з радісним обговоренням майбутніх відносин України та Росії вже з новим президентом Володимиром Зеленським.

— У чому особливість цих передвиборних кампаній?

— Те, що нині відбувається, — це битва точок зору, наративів, і всі фейки якраз для цього й існують. Найбільша проблеми цієї передвиборної кампанії — те, що російські наративи, які ми бачили протягом останніх п'яти років у російських ЗМІ, потрапили в наш внутрішній медійний простір та активно транслювалися вже в нас. Ідеться і про канал NewsOne, і про «112 Україну», видання «Страна.ua» та інші. Часто російські ЗМІ у своїх пропагандистських матеріалах посилалися саме на ці проросійські українські ЗМІ та на опозиційних депутатів, мовляв, дивіться: не ми про говоримо так, про це кажуть самі українці (насправді колишні регіонали).

Таким чином, правдиву новину стало ще важче відрізнити від фейкової. Неповна, маніпулятивна інформація російських пропагандистів, без фактів, без зіставлення різних точок зору перепліталася з інформацією, яку транслюють опозиційні депутати, і представлялася як офіційна точка зору України. Аудиторії стало ще складніше розібратися, що ж насправді відбувається й кому вірити.

Мета сучасних брудних інформаційних технологій та пропаганди — не переконати, що хтось правий, а хтось — ні, а забруднити інформаційне поле. Аби в цьому бруді було дуже важко орієнтуватися, аби в цьому інформаційному шумі було легко зневірити людину.

На сьогодні ми бачимо наше інформаційне медіасередовище геть брудним. Нашій аудиторій надзвичайно важливо розуміти форму власності медіа (телебачення, радіо, онлайн-видання чи газети), моделі фінансування та знати імена власників, від яких, на жаль, залежить редакційна політика й контентна стратегія.

— Як молоді навчитися медіаграмотності, щоб усвідомлено споживати інформацію?

— Це досить банально, але молоді потрібно читати книжки, а не постійно перебувати у фейсбуку та інстаграмі. Онлайн-середовище створює ілюзію того, що є свобода слова й нам доступна вся інформація, ми все знаємо, перед нами весь світ. Це неправда. У потоці величезної кількості інформації ми не встигаємо її перевіряти, не занурюємося у глибинні змісти текстів, ми лише клікаємо, перескакуємо від одного матеріалу до іншого. Нам лише здається, що ми знаємо все. Ця ілюзія якраз і допомагає нами маніпулювати.

Але якщо ми вже використовуємо соцмережі, слід навчитися критично аналізувати медіаконтент і стримувати емоції.

Загалом, фейк може стосуватися не тільки політики. Брехню можуть розповсюджувати з різних причин: політичних, економічних (задля трафіку) та релігійних — яскравим прикладом була історія з Томосом, коли багато різних релігійних організацій не нехтували брехнею. Особливо яскраво релігійний аспект проявляється у східних країнах: історія з ІДІЛ це ілюструє. Там часто поширюються фейки саме на релігійну тематику. Окрім того, метою фейку може бути просування себе — selfbranding. У нас є таке явище, як лідери думок, які, маючи величезну кількість підписників, стають джерелом неправди.

Отже треба розуміти, що світ медіа дуже корисливий, а наша увага — головна здобич медіатехнологів. Тому слід бути критичними, вдумливо прочитувати матеріал, очистити свій персональний простір від сумнівних осіб (друзів у соціальних мережах), брудних ЗМІ та навчитися стримувати емоції й не піддаватися на провокації.

Коли ви бачите емоційне повідомлення, просто порахуйте до десяти, видихніть, проаналізуйте. І лише тоді, коли ви проаналізували текст, поставили всі критичні запитання та зрозуміли, що це справді важлива інформація, — поділіться. У всіх інших випадках не поширюйте нічого взагалі. Не долучайтеся до масового забруднення інформаційного простору.

— Чи можлива відповідальність за фейки на законодавчому рівні?

— Неможлива. Якщо це наклеп на когось персонально — тоді так. Але за фейк як такий — ні. Дуже важко схопити за руку медіабрехуна. Ми бачили приклад, коли Петро Порошенко судився з телеканалом ВВС за інформацію про те, що нібито він заплатив за зустріч із Трампом, і Порошенко врешті виграв цей суд. Уляна Супрун подала до суду на Олександра Дубінського (приводом для позову стала опублікована Дубінським інформація про нібито відмивання Уляною Супрун бюджетних коштів за допомогою фонду «Захист патріотів». — Ред.), подивимося, чим це закінчиться ця історія.

Але судитися з масою фейкоробів, які створюють сайти (зливні бачки), дуже складно, тому що часто важко знайти навіть джерело.

— Чи буває, що фейк має позитивний ефект?

— Будь-яка брехня — це вже недобре. Не думаю, що брехня може мати хороші наслідки.

— Приклад фейку, який кардинально змінив хід подій у країні: можете навести такі?

— Яскравим прикладом є промова президента РФ Володимира Путіна, який у 2014 році на своїй конференції говорив про те, що у Криму немає військових, є «зєльониє чєловєчкі» і це є референдум і волевиявлення народу. Така брехня вплинула на хід історії і ми бачимо, що з 2014 року сталося у Криму. І ще один приклад: у 2003 році в Іраку тодішній Держсекретар США (Колін Павелл. — Ред.) пояснив необхідність військових зайти в Ірак тим, що там нібито є зброя масового ураження і йому про це повідомив іракський біженець. Цієї зброї в Іраку не знайшли, але ця вигадана історія стала приводом та офіційною причиною для того, щоби США ввели війська в Ірак і змінили хід історії.

Взагалі, таких прикладів в історії дуже багато. Будь-яка брехня є виправданням певних злодіянь і негативних дій, і сьогодні не варто говорити про позитивні риси фейків, щоб не заохочувати людей робити такі речі.

Авторка: журналістка, менеджерка з комунікацій Центру «Ейдос» Тетяна Кавуненко

Матеріал підготовлено Центром «Ейдос» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»