Два роки StopFake: чи реально зламати «вентилятор пропаганди»

Два роки StopFake: чи реально зламати «вентилятор пропаганди»

13:05,
29 Березня 2016
5424

Два роки StopFake: чи реально зламати «вентилятор пропаганди»

13:05,
29 Березня 2016
5424
Два роки StopFake: чи реально зламати «вентилятор пропаганди»
Два роки StopFake: чи реально зламати «вентилятор пропаганди»
Про вплив російських ЗМІ на міжнародній арені йшлося під час міжнародної конференції «Від впливу на Україну до глобальної гегемонії: кремлівська пропаганда і протидія їй» у Києві 25 березня.

Конференція, що відбулася за підтримки посольства Великої Британії в Україні, була приурочена до другої річниці існування проекту StopFake.org, основним завданням якого є перевірка та спростування неправдивої інформації щодо подій, які відбуваються в Україні.

Окрім команди StopFake.org, яка розказала про здобутки проекту, участь у заході взяли іноземні експерти, які обговорили проблему кремлівської пропаганди. Це Марсель ван Херпен, голландський експерт із питань безпеки, директор Cicero Foundation (голландського проєвропейського та проатлантичного мозкового центру, який спеціалізується на Східній Європі та пострадянському просторі), Денис Волков, соціолог російської недержавної дослідницької організації «Левада-центр», Борис Райтшустер, німецький журналіст, публіцист, письменник (написав про Росію п’ять книжок, одну з яких — «Демократія Путіна» — заборонено видавати в Росії). Модераторами конференції були Крістен де Гельдер, редакторка голландської служби StopFake.org та Ірена Халупа, редакторка англомовної служби StopFake.org.

Два роки StopFake.org: про досягнення команди й перспективи

За два роки існування StopFake.org став повноцінним медіа завдяки контенту. Про нього знають у багатьох країнах світу: команда StopFake.org бере участь у міжнародних конференціях, воркшопах, проектах. За цей час спростовані фейки стали перекладатися вже вісьмома іноземними мовами: російською, англійською, румунською, іспанською, болгарською, французькою, італійською, голландською.

«Створення StopFake.org — це трансформація журналістської роботи в Україні: ми почали займатися медіаосвітою, допомагаємо контролювати професійні стандарти журналістики, адже спростовуємо не лише російські, а й українські фейки, стаємо прикладом для наслідування в тому, як варто перевіряти інформацію, відео, фото», — зазначила Вікторія Романюк, заступниця головного редактора сайту StopFake.org, керівниця магістерської програми з медіакомунікацій Українського католицького університеті (Львів).

Аудиторія StopFake.org — віком 25–54 роки, гендерно збалансована. Переважно це люди з великих міст.

«За два роки StopFake.org (сайт, соціальні мережі, випуски новин) відвідали понад 6 мільйонів людей зі ста країн світу. Не кожне ЗМІ в Україні може похвалитися такими показниками», — розказала Марія Жданова, редакторка соціальних мереж StopFake.org.

Марія Жданова

Зросла кількість відвідувачів із Чехії, тому StopFake.org розглядає можливість співпраці і з цією країною. Наразі тут російська пропаганда працює на високому рівні: Кремль спекулює темою нелегальних мігрантів у Чехії.

«На одній із конференцій мене запитали, чи варто нам боротися з фейками, порівнявши це так: чи слід під час снігопаду прибирати сніг? Мовляв, ми ніколи не впораємося, бо сніг буде падати й падати. В мене народилась інша аналогія: уявіть, що пропаганда — це вентилятор, який розповсюджує багнюку. Вона летить на нас. То чи треба нам митися? Очевидно, що так. Але варто не лише митися, а ще щось робити: або зламати цей вентилятор, або дати по голові тому, хто кидає на нього багнюку», — констатував Руслан Дейниченко, викладач радіожурналістики й медіаменеджменту Національного університету «Києво-Могилянська академія».

StopFake.org була однією з трьох організацій (разом із АУП та IREX), які з кінця 2015 року впроваджували проект «Програма медіаграмотності для громадян», що мав досягти двох основних цілей: посилити здатність громадян встановлювати надійність джерел інформації і, по-друге, підвищити попит на правдиву інформацію (детальніше про проект — у матеріалі MediaSapiens).

Руслан Дейниченко

Редактори StopFake зазначили, що в Україні бракує досліджень про те, як працює пропаганда, впливає на аудиторію, які існують механізми протистояння цьому явищу. В найближчому майбутньому дослідження стануть ще одним напрямом роботи StopFake.org.

«На сайті StopFake.org є тисячі історій-фейків, які поширювала російська пропаганда. Це літопис російської пропаганди, який може бути запобіжником того, що в підручниках з історії України ніколи не з’являться розповіді про героїчні заслуги гіркіних, стрєлкових, моторол», — сказав Руслан Дейниченко.

Радянське підґрунтя російської пропаганди

Дискусію про вплив російської пропаганди експерти почали з історії цього явища — нагадавши, що ще 1981 року російський політик Валентин Фалін запропонував, як зробити пропаганду дієвою: за допомогою злиття медіа в холдинг, перехід на ТБ та проникнення контенту в інші країни. На той час це було важко втілити в життя, однак після розпаду Радянського Союзу це стало можливим.

Основні механізми російської пропаганди було закладено в радянські часи. «Тоді існувала й успішно працювала пропагандистська машина: діяв комітет пропаганди, який провадив свою політику правильного зображення та висвітлення подій усередині країни та поза її межами. В ньому було понад 30 відділів, які цензурували всі сфери людського життя», — нагадав Марсель ван Херпен, голландський експерт із питань безпеки, директор Cicero Foundation (голландського проєвропейського та проатлантичного мозкового центру). 1963 року в КДБ було створено відділ дезінформації, який займався підробкою документів, фото, відео тощо й поширював чутки. Росія перейняла цей досвід, удосконаливши шляхи розповсюдження власної «правди», зазначив ван Херпен: «Це все продовжує відбуватися в Росії, однак поширюється, окрім традиційних ЗМІ, ще й іншими шляхами — за допомогою новітніх медіа, соціальних мереж. Також використовується психологічний метод впливу через інформацію на певну категорію людей».

Росія: Ми лише захищаємося від ворога —

інформаційну війну розпочав Захід

Однак Росія стверджує, що інформаційну війну розпочав Захід, а вона лише захищається від ворогів. Цю версію в багатьох своїх працях озвучив російський політолог Ігор Панарін. Він спеціалізується на пропагандистських війнах та підтримує Путіна в його діях. Панарін вважає, що першу інформаційну війну розпочав Захід 1943 року у Квебеку на саміті, де відбулася зустріч Рузвельта й Черчилля. Вони, на думку російського політолога, мали на меті розвалити Радянський Союз, що їм пізніше вдалося втілити. «В 2014 році в книзі “Інформаційна війна та комунікація” Панарін каже про другу інформаційну війну, розпочату Заходом 1991 року, тому що той не був повністю задоволений результатом розпаду Радянського Союзу. Тепер, на думку Панаріна, метою Заходу є знищення Росії — він пише, що ця війна триватиме до 2020 року, й Захід планує в ній перемогти», — пояснює Марсель ван Херпен.

Марсель ван Херпен

«Результати щорічних досліджень міжнародних організацій свідчать, що ситуація зі свободою слова в Росії стрімко погіршується. Однак більшість російських журналістів не втомлюється повторювати, що захист національних інтересів та підтримка дій Росії — це не пропаганда, а якраз вияв свободи слова та плюралізму думок», — пояснив ще один учасник конференції Денис Волков, аналітик та керівник відділу розвитку «Левади-Центру». Однак, за його словами, кілька випадків у російській журналістиці доводять протилежне. Наприклад, «Лента.ру» стала жертвою конфлікту між Росією та Україною. Власнику не сподобалося, що там публікувалися різні думки, тому в березні 2014 року там змінилася редакція. Як відомо, чимало журналістів звідти звільнилося, вони створили власний проект — «Медузу».

Російське ТБ продовжує виконувати головну роль у ретрансляції політичних меседжів. Усі ці медіа — державні завдяки Путіну: це одна з перших ініціатив, які той реалізував, ставши президентом. Отже, їхній контент має не суперечити державним пріоритетам.

Денис Волков

«Хоча довіра до російських ЗМІ в останні роки просіла, більшість людей, як показують опитування аудиторії, вважає, що події в Україні на російському ТБ висвітлюються об’єктивно. Коли росіянам у квітні 2015 року під час фокус-груп задавали питання, чи є російські війська в Україні, то лише 11 % респондентів підтвердили цей факт, 38 % вважає, що навіть якщо в Україні перебувають російські війська, то заперечувати цей факт — правильна політика, 37 % думають, що російське керівництво каже правду стосовно того, що в Україні немає російських військ, а 16 % вагаються з відповіддю», — наводить дані дослідження Денис Волков.

Такі результати він пояснює тим, що завдяки російській пропаганді люди продовжують вірити у великодержавний статус Росії, її місію врятувати світ, тому готові деякі факти замовчувати або виправдовувати.

Російська пропаганда: за рахунок чого вона існує?

Якщо радянській пропаганді потрапити в іноземні ЗМІ було нереальною справою, то нині арсенал родини Russia Today поширений у багатьох країнах. Марсель ван Херпеннаводить приклад того, як Путін увійшов на медіаринок західних країн: «“Російська газета”, офіційне державне видання Росії, випускає раз на місяць невелику за обсягом газету “Росія сьогодні” на базі західних видань. Метою цього проекту є створення позитивного образу Росії. Washington Post, New York Times, Daily Telegraph, Le Figaro та інші видання з різних країн розміщують у себе цей шедевр від “Російської газети”».

Враховуючи, що названі видання — популярні й рейтингові, Росія робить вдалий хід, спекулюючи на комунікативній теорії двоступеневого потоку інформації, коли вона поширюється від еліти до людей. Росія таким чином намагається вплинути на іноземну еліту через ЗМІ, а та в свою чергу — на простих людей.

Ще один фактор, завдяки якому російська пропаганда впливає на іноземну аудиторію, — лобісти російських ідей в інших країнах, пояснює Борис Райтшустер. Наприклад, у Німеччині серед соціал-демократів є чимало тих, хто підтримує Путіна. Таке явище отримало назву шрейдеризація — від прізвища головного німецького лобіста Путіна — Шредера. Окрім того, в Німеччині є журналісти, безпосередньо спонсоровані Росією.

Борис Райтшустер

«В Німеччині політика й журналістика тісно пов’язані: нам відверто брешуть. Тому нам потрібен свій StopFake. Те, що робить Путін, дуже вміло й хитро виходить. Однак те, що це має успіх, залежить від нашого сприйняття, вміння аналізувати та перевіряти інформацію», — прокоментував Борис Райтшустер. Однією з тактик, до якої вдається Путін, є його співпраця із західними піар- та комунікаційними фірмами, що в часи Радянського Союзу було табу. 2006 року активно почали застосовуватися закордонні практики з покращення іміджу Росії, підірваного через газову війну з Україною.

«Німці на те, що Путін винен, здебільшого реагують так: дайте нам мінімум три докази, що Путін розпочав війну в Україні, й тоді ми повіримо. Однак чомусь вони не використовують цього аргументу для верифікації правдивості повідомлень, споживаючи російську пропаганду з різних ЗМІ, підконтрольних безпосередньо чи опосередковано Кремлю», — каже Райтшустер.

Марсель ван Херпен каже, що з’являлися та продовжують з’являтися замовні статті та фейкові сайти, що виправдовують дії Росії (у війні з Грузією 2008 року, в анексії Криму, війні з Україною, конфлікті в Сирії тощо). «Інтерв’ю з Путіним, які поширюються в іноземних виданнях, налаштовують іноземну аудиторію на прихильний тон щодо Росії. Тому й не дивно, що в багатьох країнах, скажімо, Німеччині та Франції, підтримують Росію та переконані, що на сході України воюють українці, а Путін лише допомагає російськомовному населенню», — каже він. Російські журналісти, які продукують фейкові новини, вдаються до такого ходу: посилаються на іноземних журналістів, які нібито були очевидцями певних подій. Коли з’ясовуєш правду, виявляється, що ці журналісти або вже давно не працюють в іноземному виданні, або в той самий період, про який пишуть російські ЗМІ, були зовсім в іншому місці.

«Те, що Росія давно планувала вторгнення в Україну, — річ очевидна. Починалося все з інформаційної війни, яка щороку набирала обертів. У 2004 році під час Помаранчевої революції з’являється Russia Today. У 2014-му російський Sputnik переформатовується з радіо на мультимедійного мовника. Цитуючи російського пропагандиста: збіг? Не думаю», — підсумував Євген Федченко.

Про те, що з боку Росії інформаційна війна — сплановане явище, свідчать такі факти, зауважив пан Федченко:

  • російські медіа в конкретний час поширюють інформацію певного смислового навантаження;
  • колишні журналісти, які вийшли з цієї системи, розказують про вказівки згори;
  • листування ключових посадовців РФ (Олексія Громова, Тімура Прокопенка, Владислава Суркова та інших), оприлюднене завдяки хакерській роботі, є прямим доказом того, що Росія змушує ЗМІ працювати за вигідним для Кремля сценарієм;
  • проколи самих же російських ЗМІ: коли гастролери-герої встигають зіграти декілька різних ролей та головною новиною стають вигадані жертви, які нібито постраждали.
ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду