Наприкінці минулого року українські кінотеатри показали анімаційну стрічку «З любов’ю, Вінсент» подружжя режисерів Дороти Кобєли (Dorota Kobiela) та Г’ю Велчмена, намальовану в стилі всесвітньовідомого нідерландського художника ХІХ століття Вінсента Ван Гога — і про нього самого.

Це той випадок, коли від походу в кіно очікуєш значно менше, ніж отримуєш. Після перегляду тільки й хотілося, що повторювати: «Це просто дивовижно. Як, як це зроблено?».

Геніальні картини самого Ван Гога вміло вплітаються в захопливий сюжет із саспенсом, на екрані відомі актори — точніше, їхні зображення, намальовані широкими олійними мазками, й вони рухаються: усміхаються, відвертаюся, відводять очі. Звучить чудова музика, а в центрі всього цього — таємниця смерті художника, досі цікава його шанувальникам та біографам.

«З любов’ю, Вінсент» — це перша у світі повнометражна стрічка, намальована олійними фарбами. Тож автори фільму стали піонерами в цій справі, розробивши спосіб створення анімації такого роду.

Польсько-британський незалежний фільм продався в 130 країнах і не просто окупився, а вже зібрав у прокаті понад 20 мільйонів доларів за бюджету в 5,5 мільйони. То в чому секрет?

Здається, вся річ у тому, скільки у проект вкладено душі і якими скрупульозними його режисери були в усьому — в кожному «мазку» фільму про творця шедеврів, який і сам став шедевром.

Дивіться самі: команда працювала над фільмом понад шість років. Створенням картин для фільму займалося 125 професійних художників із різних країн, яких перед цим спеціально навчали. Загалом художники створили 65 тисяч полотен для стрічки.

Фільм уже здобув близько 20 нагород — причому не тільки на європейських фестивалях, а й у Сан-Паулу (Бразилія), Ванкувері (Канада), Шанхаї (Китай) та Палм Спрінгс (США).

«З любов’ю, Вінсент»переміг у номінації «Найкращий європейський повнометражний анімаційний фільм» Європейського кінопризу — премії Європейської кіноакадемії. У цій же категорії він претендував на американські нагороди — «Золотий глобус» та Critics’ Choice Awards, проте там його обійшла американська стрічка «Коко». Проект також номіновано на BAFTA. 23 січня стало відомо, що фільм Кобєли та Велчмана увійшов у шорт-лист «Оскара» в категорії «Найкащий анімаційний повнометражний фільм».

Режисер та продюсер фільму Г’ю Велчмен (BreakThru Films) розповів про всі виклики та знахідки під час роботи над фільмом в ексклюзивному інтерв’ю MediaSapiens.

Г'ю Велчмен. Фото FEATUREFLASHSHM/REX/SHUTTERSTOCK

Про ідею

Від початку це — проект Дороти. Вона художниця за освітою, проте останніми роками працювала в кіноіндустрії. Однак живопис її не відпускав. Під час професійної кризи її підтримували листи Вінсента Ван Гога. Згодом у Дороти виникла ідея зняти короткометражний фільм про художника, повністю намальований у його техніці нею самою. Так вона хотіла поєднати дві свої пристрасті. Дорота подалася на грант від Польського інституту кіномистецтва. Потім ми зустрілися, закохалися і я переконав її спершу разом попрацювати над моїм фільмом, а потім пообіцяв узятися за її ідею.

Режисери фільму Г'ю Велчмен та Дорота Кобєла

Згодом я дуже нею захопився. Насамперед візуальним стилем майбутнього фільму. Адже я розумів, що він буде чимось, чого ніколи не бачили раніше. Хоча на той момент я вже десять років працював в анімації, а в 2006 році отримав «Оскар» як продюсер найкращого короткометражного анімаційного фільму «Петро й вовк» (режисерки С’юзі Темплтон).

Я подумав, що постать Вінсента Ван Гога — це така велика історія, а він — просто неймовірно популярний. Згадав, як колись захотів піти на виставку його листів у Лондоні і простояв у черзі 3,5 години. І це була виставка листів, а не картин!

Ще одна причина, чому ми зробили цей фільм, — це те, що до нас існували тільки байопіки з відомими акторами, які показували, яким божевільним був Вінсент, як він відрізав собі вухо, який поганий характер мав. Але його листи та картини свідчать про інше. Своїм фільмом ми хотіли віддати належне йому самому, а не баченню його кимось.

Я запропонував Дороті зробити повний метр. Вона спершу сказала, що це божевілля й у неї це займе 80 років — намалювати всі картини (сміється).

У нас не було проблеми з матеріалом, з історією, але ми почали думати, чи зможемо зробити це фізично: знайти команду, побудувати цілу інфраструктуру для художників… Адже людей, які професійно займаються анімацією олійними фарбами, не існувало. Тепер, після нашого проекту, вони є.

Про технологію створення фільму

Ми почали з навчання живописців. Це було важко — вчити всіх з нуля, і водночас круто, бо всі художники були навчені в одному стилі. Всі вони пройшли щонайменше сто годин навчання техніки Ван Гога і стільки ж — мальованої анімації.

Спершу ми зняли всі епізоди з акторами на фоні зеленого екрана й потім допрацювали їх на комп’ютері — додали фон у стилі картин Ван Гога.

Дуглас Бут у ролі Армана Рулена на зйомках фільму

Картини Вінсента не відповідні фізиці та біології (лиш подивіться на форму обличчя на лікаря Гаше на його портреті!), тож коли ми планували зйомки, часто думали, як це зняти і як потім перенести зображення назад на пласке полотно.

Джером Флін у ролі лікаря Гаше. Малюнок по центру — оригінальна картина Вінсента Ван Гога

Зйомки зайняли два тижні в Лондоні із головними персонажами та два тижні у Вроцлаві, де ми знімали чорно-білу частину, намальовану в обраному нами стилі графіки. Цей стиль ми застосували до спогадів героїв про минуле.

Опісля ми мали це якось поєднати з наявними картинами Ван Гога й уявити все разом на кіноекрані. І далі вже дали перемальовувати художникам. Потім ми фотографували картини і вже з фотографій монтували фільм.

Про команду художників

Всі наші художники набули своєї спеціалізації. У когось це був «Лікар Гаше», у когось — пейзажі та маленькі фігури. Наприкінці роботи над картинами живописці працювали у трьох студіях у двох країнах: найбільша студія була у Ґданську, невеличкі — у Вроцлаві й Афінах.

Наші художники врешті зненавиділи жовтий піджак головного героя Армана Рулена й хотіли його спалити — дуже важко було саме в такому кольорі світло й тіні показувати! (Усміхається.)

Уявіть, коли на відео хтось із акторів, приміром, кидає погляд на двері, щоби побачити, хто заходить, — це одна секунда. Але такий оберт голови потребує зробити 12 малюнків. А на один малюнок художник витрачає десь чотири години.

Початок фільму — де на екрані знаменита картина «Зоряна ніч» — виявився найскладнішою частиною. Це малював один із наших найкращих художників. У нього одна секунда забрала два тижні. Але ми вважали, що це того варте, бо саме цей кадр задає настрій усьому фільму.

До речі, живописці з України стали другою за кількістю людей командою з-поміж тих, які малювали наш фільм (після поляків). Над «З любов’ю, Вінсент» працювало 13 українських художників (MediaSapiens незабаром розповість про них у окремому матеріалі. — MS).

Про роботу над сценарієм

Сценарій ми з Доротою створювали три роки. На початку над ним, окрім нас, працював також відомий польський письменник Яцек Денель.

Із 2013 року ми співпрацювали з музеєм Ван Гога в Амстердамі. На двох із дружиною ми прочитали вісімсот уцілілих листів Вінсента і близько тридцяти книжок про художника.

Ми завжди знали, що хочемо зосередитися на його останніх тижнях у французькому містечку Овері та його душевному стані. Конфліктні теорії про смерть Вінсента виявилися хорошим шляхом, щоб розповісти про його життя й характер.

Від початку ми розуміли, що, розповідаючи історію, будемо говорити про реальних людей. Ми почали дізнаватися, ким вони були і що казали про Ван Гога до та після його смерті. Часто їхні слова суперечили одне одним. Слова доньки власника готелю Аделін Раву суперечили спогадам лікаря Гаше. А як перше, так і друге — листам самого Вінсента.

Тож нам довелося стати детективами, які аналізують, хто сказав правду, а хто збрехав чи перебільшив свою роль у цій історії.

Коли ми працювали над другим драфтом сценарію, Стівен Нейфе та Грегорі Сміт видали свою відому біографію «Ван Гог: Життя», де переповіли всі версії його смерті. Зокрема й ту, що це було не самогубство, а вбивство, яку ми теж включили у фільм. Хоча доказів цьому немає — окрім того, що ця версія пояснює розбіжності у хронології подій того останнього дня.

Тож завдяки нашому фільму люди можуть дізнатися різні погляди на те, яким був Вінсент, проте так і не отримають остаточної відповіді. На першому скринінгу фільму я питав аудиторію, як вони зрозуміли кінцівку. Третина вважала, що це суїцид, ще третина — що вбивство, а решта були не впевнені.

Про акторів

Було нескладно зацікавити фільмом доволі відомих акторів (роль самого Вінсента виконав польський актор Роберт Гулачик, а решту персонажів втілили англійські та ірландські актори Дуглас Бут, Сірша Ронан, Джером Флін, Гелен Маккрорі, Ейдан Тернер, Елеанор Томлінсон та інші. — MS).

Сірша Ронан у ролі Маргаріт Гаше

У нас був невеликий бюджет, але акторам сподобався сценарій і ролі, а також було дуже цікаво побачити, яким буде процес зйомок. Спершу ми зняли у Вроцлаві Джона Сешонса в ролі Батечка Тангі й перемалювали це, щоби продемонструвати акторам, яким буде результат.

Нам вдалося залучити популярних акторів ще й тому, що вони працювали на нас щонайбільше по чотири дні, а когось ми мали лише на півдня. Це було стресово.

Про пошук фінансування

Знайти фінансування нам було непросто. Навіть якщо компаніям подобався сценарій і вони визнавали, що Ван Гог популярний, їм не подобалося, що ми робимо щось уперше. Люди в цій сфері дуже консервативні, а фінансування кіно є ризикованим бізнесом. Відомо, що тільки близько 15 % інвесторів повертають гроші, тож більшість — втрачають. Тому простіше знайти фінансування на фільм, сказавши, що він буде точно таким, як якийсь інший, успішний у прокаті, ніж на щось новаторське.

Одна досвідчена компанія, яка активно інвестує в анімацію, просто не повірила, що ми зможемо намалювати стрічку за два роки. Так, процес такого малювання справді дуже повільний, він повільніший за будь-яку іншу форму анімації й навіть, мабуть, кіновиробництва в цілому, але водночас він передбачуваний. У результаті це забрало рівно стільки ж часу, скільки ми розрахували — два роки.

(Розробку фільму частково профінансував Польський інститут кіномистецтва, а підготовка живописців була здійснена, зокрема, за рахунок коштів, зібраних Kickstarter, — понад 53 тисячі фунтів. — MS).

Про успіх стрічки

Справи з прокатом ідуть доволі добре. Стрічка все ще йде в кіно в деяких країнах. Світовий бокс-офіс на цей момент становить 20 мільйонів доларів (авторитетні видання називають це видатним досягненням фільму, бюджет якого склав усього 5,5 мільйона доларів. — MS).

Чому? Я б ніколи не недооцінював сили самого художника і його послідовників. Люди ставляться до нього як до рок-зірки. Нам приходять сотні листів щодня від людей, які кажуть, що дивилися фільм по п'ять — сім разів. Нам пишуть ті, хто не гірше за нас знає його листи й картини. Фанати художника переконують інших піти в кіно й подивитися наш фільм.

Крім того, мабуть, популярності посприяла й детективна сюжетна лінія. Це той наратив, який став доступним для аудиторії, не надто поінформованої про життя Вінсента.

Саме те, як розповісти про це широкій аудиторії, стало для нас великим викликом.

Про подальші проекти

Ми сподіваємося продовжувати працювати з живописною анімацією. Того, що ми вже зібрали в прокаті зі стрічкою «З любов’ю, Вінсент», має бути достатньо, щоб ми мали змогу це зробити.

Водночас я не думаю, що ми можемо зняти ще одну стрічку такого ж біографічного плану. Бо Вінсент був дуже нетиповим художником — він малював буквально все навколо. Свою спальню й вид із неї, кафе, взуття, їжу, офіціанта, який її подає, свої листи, поштаря, який приносить відповіді… І малював дуже швидко. Якби ми робили фільм про Тулуза Лотрека, приміром, це був би фільм про Мулен-Руж (відоме паризьке кабаре, де збиралася богема кінця ХІХ — початку ХХ століття. — MS). Крім того, було би помилкою просто повторювати те, що ми вже зробили.

Ми недавно побували в музеї Прадо в Іспанії, де два дні дивилися на картини Гойї. У нас виникла ідея щодо фільму жахів, натхненного його картинами й графікою.

 Дорота Кобєла та Г'ю Велчмен зі статуеткою European Film Awards. Фото — EFA

Це одна з наших ідей, але ми обговорюємо різні варіанти в царині живописної анімації. У ній є щось дуже тактильне… Коли ти дивишся на рух живописної картини в кадрі, то можеш відчувати, що це щось, зроблене людиною, а не комп’ютером. Так, на картинах художників є помилки, але це й добре, бо в них — їхня індивідуальність.

Людям це сподобалося, бо таке мистецтво знову повртає анімацію в руки людини. Як виявилося, у світі, де поступово починають домінувати VR-ефекти та комп’ютерна анімація, традиційні техніки отримують потужний зворотній зв'язок.

Роберт Гулачик у ролі Вінсента

Всі фото та зображення — lovingvincent.com.