Одним із авторів ідеї започаткувати журнал «Деньги» в 2006 році є його головний редактор Олександр Крамаренко. В минулому випускник інженерно-фізичного факультету й науковець, він уже 20 років працює в діловій журналістиці. Окрім видання ділового ЗМІ накладом 25 тис. примірників, Олександр регулярно веде власні відеоблоги на Youtube, пише колонки, робить економічні огляди для інших медіа та виступає експертом на телевізійних і радіопрограмах.

— Олександре, ділова журналістика в умовах війни та в умовах кризи. Як трансформуються теми, наскільки падає інтерес аудиторії до бізнес-новин?

— Треба дивитися на різні чинники й різні наслідки. Перший чинник — падіння медійного й рекламного ринків. Це звужує можливості заробляти, звужує фінансову базу ділової журналістики, б’є по якості, незалежності. З іншого боку, під час кризи значно зростає потреба в точній, актуальній, якісній інформації, бо коли все нормально, як то кажуть, приплив підіймає всі човни; а якщо є проблеми на ринку, в економіці, то всі починають працювати більше, щоб заробити хоч щось. Тому, звісно, ті, хто має доступ до якісної інформації, можуть прийняти зважені, точні рішення і, відповідно, більше заробляти. Ба навіть використовувати кризу, щоби зайняти сильнішу позицію на ринку. Тому це, з одного боку, виклик і проблема, а з іншого — певні можливості. Хто біжить швидше й швидше адаптується до нових тем, той має конкурентні переваги.

Вангую, що криза 2014–2015 років уже багато чого зробила не тільки поганого, а й корисного. Скажімо, закриваються принципово дотаційні проекти. Це дуже добре, тому що в них не було жодних перспектив вийти на прибутковість. Якщо проект не має на меті бути економічно обґрунтованим, він може демпінгувати. Причому демпінгувати в обидва боки: як за витратами, так і за прибутками. Він має можливість пропонувати економічно необґрунтовані рівні зарплатні, він може дотримуватися форматів, які є надлишковими для ринку. Це все одно, як би тут, наприклад, замість маршруток «Богдан» їздили свіженькі Mercedes Vito з кондиціонерами й довгоногими стюардесами за ті ж самі 3-4 гривні. Ринок не може за це платити, але йому це пропонують за смішні гроші. Однак подібне проживає півроку, бо в спонсора закінчується настрій (не гроші, а настрій!).

—  Формат для ділової журналістики, що матиме попит — це щоденна, щотижнева газета, інтернет-портал чи телеканал?

—  Це як запитати, що краще: вантажівка на 10 тонн, вантажівка на півтори тонни чи вантажо-пасажирський автомобільчик на півтонни. Вони всі потрібні, але для різних потреб. Почнімо з найдовших, найкрасивіших форматів — щоквартальні чи щомісячні видання. Наприклад, є такий поважний журнал, як Harvard Business Review — видання, в якому публікуються візійні статті від людей, які або працюють у Harvard Business School, або мають до неї стосунок. Це такий класний продукт для experience, для того, щоби промивати собі мізки, стежити за тенденціями. Людина його читає для того, щоби перезавантажитися. У випадку зі щомісячником Forbes — там є історії успіху, які надихають, і це також елемент самоповаги й престижу, який людина бере саме з такого класу видань.

Щотижневики — приміром, наш журнал — це експрес-аналіз того, що відбувається, це візія, але радше тактична, ніж стратегічна. Якщо візія стратегічна, то це спецвипуск: щороку ми останній номер грудня присвячуємо прогнозам на наступний рік. Щомісячний журнал може жити на столі в людини навіть півроку, наш же журнал буде жити щонайбільше квартал.

Газета: в газети зараз дуже погана доля, адже вона відповідає на питання: «що відбулося зараз?», «хто в цьому брав участь?» і, можливо (якщо встигнуть журналісти), «що від цього далі буде?». Але газета, зважаючи на сучасні технології, відповідає насправді на питання «що відбулося вчора?», а вчорашні новини мало кому цікаві. Україна просто не мала успішного досвіду читання щоденної преси. Ми перескочили, як то кажуть, із феодалізму в комунізм, оминаючи капіталізм. Я вважаю, що в Україні насправді є дві проблеми щоденної ділової преси.

— І які вони?

—  Перша — об’єктивна: те, що відбувається сьогодні, може бути відображено в інтернеті. Якщо людині щось потрібно дізнатися, вона радше зробить це в мережі. Друга проблема — суб’єктивна: в Україні, на жаль, немає прогресивної системи друку та логістики преси. В нас усі видання друкуються в центрі й розповсюджуються по регіонах. Звісно, є винятки, але вони не стосуються ділової преси, бо в неї малі наклади. Про ці проблеми я казав ще 2006 року, в своєму відеоінтерв’ю на сайті «Медіабізнес». Під ним купа нищівних коментарів на мою адресу, але люди, які ховалися там під нікнеймами, —  де вони зараз? А газети, що вони наводили як приклад, вмерли, так і не ставши прибутковими.

Якщо ми подивимося на наклади ділових щоденних газет (коли вони ще виходили), то будемо здивовані, що навіть у найкращі часи левова частка тиражу розповсюджувалася через безплатні роздачі в ресторанах. До того ж, наклад був, щонайбільше, 10 тисяч примірників. А що таке 10 тисяч? Це нижня межа газетного друку. Отже, якщо би хтось захотів друкуватися в Києві й Харкові, щоби зранку одразу потрапляти до рук читачів, потрібно закривати здачу номера о 23.00 (як це колись робив і робить зараз «Коммерсант» у Москві) — в Україні це неможливо. Занадто малий наклад, щоб організувати для нього загальнодержавну логістику: це можна зробити для газети, яка має тираж 50–100 тисяч, але не для 10 тисяч примірників.

— Згідно з дослідженням компанії Perekhid Media Enterprises, лише 12 % ділових видань є україномовними. Чому? Чи означає це, що наше суспільство ще не готове сприймати ділову інформацію українською мовою?

—  Можна плакати, битися головою об стіну, волати, що прийшла навала москалів, але це факт, який ми маємо розуміти. Основна частка бізнесу в Україні завжди  послуговувалася російською, тож від цього нікуди дітися. До того ж ми були дуже сильно орієнтовані на росіян як на торгових партнерів. Це було так само раціонально, як, скажімо, орієнтація Канади на США. Й це нормально, бо великий сусід, велике споживання за довгим кордоном. Та й іще з радянських часів залишилися потужні господарські зв’язки, які б ми хотіли порвати, але зробити це нелегко.

Я вважаю, зараз, коли попит на зв’язки з Росією знижується, можлива поява україномовного ділового контенту. Але ділові люди досить цинічні й раціональні, й вони білінгви за визначенням, тому я не бачу навіть зараз серйозних економічних чинників, які би спонукали інвестувати в україномовні ділові видання. А робити спочатку російський, а потім перекладати — додаткові витрати.

Років шість тому мене спитали, чому «Деньги» не виходять українською. А я кажу: «Хлопці, нема питань! Давайте зробимо так: я домовляюся з видавцем і ми заявляємо два передплатних індекси — один російськомовний, а інший україномовний. Але якщо на україномовний подадуть заявок менше, ніж сім тисяч (одна четверта нашого накладу), то всі отримують російськомовний, окей? Ви ж кажете, що вимагаєте українського контенту, то підтвердіть це грошима». Результат моєї пропозиції очевидний — «Деньги» й досі не виходять українською. Якщо буде попит — з’явиться пропозиція. Є дуже дешевий канал поширення інформації з низьким інвестиційним бар’єром. Це сайт. Ви багато бачите ділових сайтів українською?

— А яке місце ділової журналістики України в світових процесах?

— Стан преси є відображенням стану економіки як такої. Як ми можемо себе порівнювати зі Штатами, Великобританією? Бюджет міста Лос-Анджелеса в рази більший за бюджет України, а в Британії банк із другої двадцятки в рази більший, ніж уся наша банківська система, разом узята. Цікаво в Індії: там є аналог журналу «Деньги», він товстенький і класно зроблений, тому що в Індії кількість мільйонерів вимірюється мільйонами. Там є фондовий ринок, незважаючи на те, що це нібито країна третього світу, але він функціонує. Якщо в державі живе мільярд із чимось людей, то там, звісно, знайдеться мільйон мільйонерів, із яких десята частина буде в захваті від якогось журналу.

—  Ідея створити журнал виникла у вас 2003 року, перший номер вийшов 2006-го. Як вона зародилася?

— Виникла ідея дуже просто: в Україні почав формуватися середній клас, потім 2003–2005-й були роками, коли йшла так звана кредитна експансія, тобто зростало споживання за рахунок кредитів, дуже швидко розвивалася банківська сфера, страхування, інвестиційній бізнес і все інше — це давало нам певну нішу. Подібні видання існують у багатьох країнах. Наприклад, дуже класний журнал у Німеччині Guter Rat (німецькою — «Добра порада»). Там багато про фінанси для середнього класу, але там можуть написати й про корисність спаржі чи про вади майонезу. Про що ми ніколи, до речі, писати не будемо, але німці дуже серйозно ставляться до всього цього. Є Smart Money, Money у США, є безліч менш відомих видань. Тобто побачив нішу, цікавий формат. Хотів зробити це в Україні.

— Скільки часу потрібно для ділового видання, щоби знайти свою стабільну аудиторію?

— Якщо говорити про життєвий цикл новоствореного тижневика, то півроку — це агресивний вхід до ринку, фіксація своєї позиції в його ландшафті. Потім інші півроку потрібно активно себе саме в цьому вигляді просувати, щоби в ринку залишилося враження, що видання є частиною цього самого ландшафту. Далі починається формування ядра читачів і більш-менш сталий прихід рекламних грошей. А зважаючи на формування середньозважених показників рейтингів TNS в Україні, своє обличчя видання матиме через рік. Це якщо говорити про щотижневе. У випадку ж газети — вже через півроку вона вже має свою історію; або не має.

— Який період був найважчим?

— Найважчим? Складно сказати, бо насправді було два шокових періоди. Звісно, 2008 рік, коли траєкторія економіки України змінилася радикально і все впало. Тоді нам довелося коригувати періодичність виходу й дуже сильно, на жаль, скорочувати команду. Далі після цього були жорсткіші удари, але ми вже знали, чого очікувати. Тому до викликів 2014 року ми були краще підготовлені.

— Кого вважаєте своїми найбільшими конкурентами?

— Конкурентів зараз немає.  Крім приватного інвестора та споживача, зараз маємо за цільову аудиторію радше малий та середній бізнес. Тут простіше — майже всі видання хочуть «писати про олігархів», а ми пишемо про реальних людей, про їхні проблеми та вирішення цих проблем.

— Які саме ділові видання ваші журналісти регулярно читають та аналізують?

— Ми зацікавлені радше в моніторингу стрічок агенцій новин, бо це дає значно більший простір для подальшої роботи. Коли колеги про щось написали, ми бачимо все це, аналізуємо, але сказати, щоби там були якісь значні відкриття… А ще занадто багато зараз публікується інформації, що не підтверджується.

— Взаємодія із соціальними мережами: наскільки зараз вони важливі для ЗМІ?

—  Звісно, ми використовуємо соціальні мережі для популяризації видання. Все більша частка трафіку приходить на сайт із соціальних мереж, а не з пошукових систем. Це цікаве джерело первісної інформації, зараз соціальні мережі відіграють роль такого собі колективного секретаря-референта: якщо в мене є певне коло друзів, якому я довіряю, і якщо вони поширюють посилання на певний ресурс чи публікацію, я цей контент радше за все продивлюся.

—  Все більша частка людей споживають контент ЗМІ через мобільні пристрої. Яка в цьому користь для медіа?

— Зважаючи на перспективи функціонування 3G в Україні, невдовзі найбільш агресивна в життєвому сенсі частка населення споживатиме 80 % контенту через мобільні пристрої. Це розширить часовий слот, коли людина може отримувати інформацію. Якщо не дізнаватися новини через мобільний інтернет, то оперативно їх можна отримати через телебачення, але це буде щонайбільше чотири години на добу. Коли ж людина отримує новини через мобільний, вона їх може читати, чекаючи черги до стоматолога, стоячи перед операціоністом у банку, коли пішла пообідати до кав'ярню тощо. Тож кількість часу, який витрачається на ознайомлення з новинами через мобільний, значно розширюється. Це означає, що триває боротьба не за ці чотири години на добу, а вже за 4+6.

—  Чи є у ваших планах запуск, наприклад, планшетної версії журналу, мобільних додатків?

—  Ми зараз робимо редизайн сайту, який буде заточений під мобільне споживання з адаптивним дизайном. А додатки є сенс робити, коли це споживання платне.

—  Збираєтеся якимось чином розширювати або змінювати рубрики?

—  Світ змінюється, ми маємо змінюватися трошки швидше. Хочемо бути не тільки тренд-вотчерами, а й тренд-сеттерами. Ми бачимо проблеми в банківському секторі, багато пишемо про банки. В країні податкова реформа — присвячуємо їй два номери. Намагаємося прогнозувати, щоби люди отримали інформацію до того, як вона стане для них нагальною.

Виправлення: У попередній версії матеріалу було зазначено: «Конкурентів зараз немає. Намагалося претендувати на роль конкурента таке видання, як «Личный счет», але воно вмерло» - що не відповідає дійсності, оскільки видання «Личный счет» не припиняло вихід.