Доктор наук, професор кафедри комунікацій Віденського університету (Австрія) Юрген Грімм (Prof. Jürgen Grimm) після нетривалого викладання в Україні вирішив почати велике наукове дослідження. Воно має на меті виявити пропагандистські елементи в російських та українських медіа, порівняти їх між собою, а також показати, що з будь-якого конфлікту можна знайти вихід, якщо подивитися на нього з різних боків. Результати дослідження він планує представити європейській медіаспільноті вже наприкінці цього літа.

В інтерв’ю MediaSapiens пан Грімм розповів про небезпечність журналістської пропаганди, а також про те, як упливає заангажованість на професійну діяльність журналіста.

Професоре Грімм, скажіть, будь ласка, чому ви взагалі зацікавилися темою пропаганди?

Я давно досліджую якісну журналістику й аналізую як газетний, так і телевізійний контент. І так склалося, що я постійно стикаюся з матеріалами, котрі містять елементи пропаганди. На мою думку, дуже важливо розрізняти якісну журналістику й пропагандистські медійні повідомлення, бо ми намагаємося розвивати свою комунікаційну культуру, а наявність пропаганди суперечить самому цьому поняттю. Найстрашнішим у пропаганді є те, що вона не відчуває абсолютно ніякої відповідальності за конфлікти, які підбурює. Замість намагатися допомогти знаходити вирішення проблем, завданням пропаганди є лише загострювати протиріччя. Люди в розвиненому суспільстві прагнуть комунікувати одне з одним, щоби краще порозумітися, а не щоб одне одного ненавидіти.

Мені відомо, що ви особисто були в Україні й саме ця поїздка наштовхнула вас на думку розпочати досліджувати українські й російські ЗМІ на предмет пропаганди. Розкажіть, будь ласка, коли і як це було.

Я був в Україні двічі в 2014 році. Вперше відвідав Україну після революції, десь у квітні, тоді ще мені вдалося побачити залишки всього того, що відбувалося на Майдані. Я викладав в Інституті журналістики Тараса Шевченка як гостьовий професор для українських студентів і, звісно ж, тоді дуже багато спілкувався з різними людьми про все, що відбулося і відбувається. Потім я почав спостерігати за тим, як працюють українські медіа в умовах інформаційної війни. І, пам’ятаю, досить швидко вирішив, що хочу детальніше дослідити всі обставини цього конфлікту й поведінку ЗМІ в ньому. Можна сказати, в мене як у науковця виникла потреба розібратися в цьому.

З чого ви починали?

Я почав більш пильно дивитися, що пишуть європейські медіа про російсько-український конфлікт, і мені спало на думку, що навіть вони висвітлюють його дуже однобоко, я би навіть сказав «партійно». Я багато дискутував зі знайомими журналістами з України, питав, як вони це бачать? Як сприймають? І з їхніх відповідей я чув, що в усьому винна лиш Росія і що вона є головним джерелом пропаганди. Але, як на мене, інформаційна пропаганда — це не винахід Росії, вона існувала завжди. Треба тут бути завжди дуже уважним, бо через пропаганду можуть постраждати основні журналістські функції й принципи. Журналіст, який хоч раз був задіяний у пропаганді, відстоюючи чиїсь інтереси, автоматично втрачає право на довіру читача в подальшому.

Будучи в Україні, які тенденції ви побачили в українських ЗМІ?

Я, звісно ж, коли був в Україні, міг читати лише англомовну пресу, наприклад, я читав Kyiv Post — це видання має, як на мене, відкриту антиросійську позицію, і якщо я, приміром, буду порівнювати його з Russia Today, складеться таке відчуття, що це два бійця-супротивника, котрі дуже одне на одному сконцентровані й мають на меті переграти одне одного. Це якраз те, що відрізняє заангажовану журналістику від якісної. Особисто я очікую від журналістики вміння тримати дистанцію. Мається на увазі, що між різними сторонами конфлікту, журналіст має намагатися бути ближче до середини. Не заплутувати конфлікт ще більше, а навпаки, старатися робити його прозорішим, це збільшує шанси на швидке його вирішення. Бо коли сторони виставляють одне одного як ворогів, можна сказати, що медіа провокують і підштовхують до силового вирішення конфлікту. Навіть тоді, коли ситуація є критичною, журналіст має зберігати повагу й не опускатися до рівня «супротивника».

Як же тоді, на вашу думку, українська журналістика може протистояти російській пропаганді?

За теорією відомого німецького соціолога Юргена Хабермаса, медіа мають у першу чергу наводити раціональні аргументи, обґрунтовувати свою позицію й відкрито показувати джерела інформації, якими вони користуються. Також він каже, що журналістика має бути спрямованою на пошуки вирішення проблем. Вона має не тільки їх показувати, але й подавати варіанти того, як їх можна розв’язати. Тут же дослідник зазначає, що журналіст має завжди дотримуватися певної поваги до опонента, навіть якщо його думка зовсім відмінна, адже це є необхідним для того, щоби надалі могти вести із «супротивником» дискурс. Окрім цього, за Хабермасом, журналіст має завжди ставити собі внутрішнє питання: «Чи пишу я правду? А може, я лише відображаю в тому, що пишу, позицію, до якої я схильний?» Такий підхід сам по собі вже трохи «згладжує» оцю конфронтацію, й людина починає бачити ситуацію не односторонньо.

Як, на вашу думку, зараз поводяться російські й українські медіа в цій інформаційній війні? Що вам уже довелося помітити?

Я бачу явну тенденцію, в основному, звісно ж, із російського боку, але також частково з українського, на жаль, до такого явища, яке я називаю «погляд через тунель». Це коли журналіст сконцентрований лише на одному конкретному аспекті й не сприймає нічого, крім цього єдиного аспекту. Це ділить сторони конфлікту на «наших» і «ваших» та унеможливлює пошуки способів для його вирішення. Але якщо подумати, всі сторони цього конфлікту мали б намагатися, навпаки, бути зацікавленими в його якнайшвидшому вирішенні, бо війна нікому не потрібна, оскільки у війні не може бути переможців...

Розкажіть, будь ласка, детальніше про саме дослідження.

За допомогою декількох українських і російських студентів, які навчаються тут, у Відні, на факультеті публіцистики й комунікації, ми розпочали велике дослідження, в рамках якого будемо аналізувати матеріали в російських та українських медіа й далі дивитися, що між ними є позитивного, об’єднавчого, а де є проблеми.

Де ви збираєтеся оприлюднювати результати цього дослідження?

Ми вже запланували, що презентуємо перші результати на конференції, яку ініціює організація «Репортери без кордонів». Це, на мою думку, буде дуже доречним, бо, як відомо, ця організація захищає інтереси журналістів по всьому світові. На цю подію ми плануємо запросити українських і російських журналістів, щоб вони ознайомилися з результатами нашого дослідження і зробили для себе певні висновки, які допомогли б їм би в подальшій роботі. Також результати ми плануємо представити на щорічному науковому європейському форумі «Альбах», що відбудеться в австрійській провінції Тіроль. Там цього року буде конференція на тему: «Журналістика під час війни».

Ви казали також, що метою вашого дослідження є не просто констатація вже відомих фактів, але й віднаходження якогось способу вирішити цю непросту ситуацію, яка склалася в інформаційному медіапросторі. Яким може бути вихід із цієї ситуації, як ви, як науковець, вважаєте?

Я є реалістом і розумію, що навряд чи зможу змінити світ, але як експерт із комунікаційних процесів я можу спробувати цей конфлікт по-новому структурувати в головах людей. Особисто я не можу й не маю права пропонувати якісь стратегії вирішення, але, показавши цю проблему з різних сторін, можливо, я зможу наштовхнути на потрібні думки інших. Ясно, що порад від мене ані Порошенко, ані Путін слухати не будуть (сміється), але можливо, показавши нові перспективи в цьому конфлікті, ми отримаємо й нові варіанти виходу з нього.

Юрген Грімм (Jürgen Grimm) – з 2014 року професор комунікаційних студій Віденського університету (University of Vienna). У 1985 році здобув ступінь Ph.D. в Університеті Зігена (Sigen University) за теоретичне та емпіричне дослідження зосереджене на контент-аналізі розважальних медіа. До кола його наукових інтересів, крім іншого, входить дослідження журналістики піж час воєнних конфліктів. Також він інтенсивно проводить емпіричні дослідження у сфері медіавпливів та на цьому ґрунті намагається знайти рішення для розв’язання практичних проблем працівників ЗМІ.