Міжнародна конференція «Від державного мовлення до суспільних медіа» відбулася 1-2 липня в Києві. Її організували Рада Європи, Європейська мовна спілка та НТКУ.

Конференція виявилася цікавою в першу чергу завдяки тому, що під час неї українські фахівці зустрілися з іноземними експертами – в тому числі з тих країн, де суспільне мовлення багато років є вже звичною справою. До Києва приїхали керівники Європейської мовної спілки (ЄМС), а також представники телерадіокомпаній із Фінляндії, Швейцарії, Грузії, Литви, Молдови.

Наприкінці другого дня конференції учасникам продемонстрували відео кількох кращих прикладів програм, виготовлених членами ЄМС – фрагменти новин, документальних фільмів на актуальні теми, анонси музичних та дитячих програм. Поєднання простоти й високої якості захоплювало, і відразу виникала думка: коли таке телебачення буде в Україні? Хоча річ не у красивій картинці, а в змісті суспільного мовника та його незалежності від держави, на якій постійно наголошували спікери. «Чим відрізняється суспільний мовник від комерційного чи державного? В першу чергу завданнями. Комерційний прагне прибутків, державне телебачення часто стає рупором влади, в той час як суспільне телебачення враховує інтереси всіх громадян, служить лише громадськості», – пояснювала Ів Саломон, експерт Ради Європи.

Ів Саломон

Після розповідей про іноземний досвід ставало зрозуміло, наскільки довгий шлях має пройти Україна, аби реорганізувати своє телебачення – зробити так, щоб телеканал не просто називався суспільним, а був таким по суті. «Процес створення суспільного мовлення – це безкінечний процес, він ніколи не завершується, оскільки постійно треба щось вдосконалювати, вирішувати нові проблеми», – додали оптимізму слова гендиректора Національної телерадіокомпанії Литви Аудріуса Сяурусевічуса.

Роль і місія суспільного телебачення

Євген Глібовицький, медіаексперт та партнер компанії Pro mova, влучно зауважив: очевидно, в державі таки сталися суттєві зміни, якщо вже окрема секція конференції присвячена такій темі, як місія суспільного мовлення. «Через низький горизонт планування і через те, що значна частина стратегічних підходів були поза уявленням тих українців, які формували політичний дискурс, розмови про місію фактично не виникали», – сказав він.

Євген Глібовицький

Суспільні медіа – це в першу чергу «двигун демократії та процесу ліквідації корупції» – так охарактеризувала їхню роль Інгрід Делтенре, гендиректор Європейської мовної спілки. Інтернет та соціальні мережі, з одного боку, є інструментом демократії, оскільки урізноманітнюють доступні потоки інформації. З іншого, їх сьогодні часто використовують для поширення пропаганди, яку на таких платформах можна вдало замаскувати. «Суспільство не може покладатися лише на блогерів та громадянських активістів. Йому потрібні суспільні медіа, оскільки саме вони покликані допомагати громадянам приймати рішення, і підштовхувати владу до дій», – пояснила пані Делтенре.

Інгрід Делтенре

У час неоголошеної інформаційної війни з Росією найкращою відповіддю з боку України має бути правда, яку забезпечить суспільне мовлення – таку позицію висловив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, який взяв участь у відкритті конференції.

Українське суспільство сьогодні потребує суспільного ЗМІ, оскільки саме він може встановити зв’язки між різними групами, додав Євген Глібовицький: «Адже те, що ми зараз бачимо в суспільстві – це шалений розрив. Після 23 років життя в одній країні виявляється, що громадяни однієї країни існують із кардинально різними уявленнями про це суспільство».

Саймон Фелл, Аудріус Сяурусевічус, Девід Льюїс

Щоб суспільний мовник справді був таким, громадяни мають позитивно його сприймати – в першу чергу довіряти. «Але довіряти мовнику має вся країна – тобто жителі сходу, заходу, півдня та центру», – підкреслила Наталя Лигачова, шеф-редактор «Телекритики». Вона наголосила, що новий ЗМІ має дотримуватися всіх стандартів журналістики, зокрема збалансованості. Всі пам’ятають, як кілька місяців тому з'явилася новина про повалення пам’ятників Леніну: однак тоді частина країни сприйняла це як правильний крок – знищення рудиментів епохи, а інша частина сприймала це як вандалізм, знущання над цінностями. Суспільний мовник, за словами пані Лигачової, має розповідати про такі неоднозначні події, враховуючи й неоднозначність їх сприйняття, розповідати так, щоб не розділяти людей, суспільство, а, навпаки, даючи можливість краще зрозуміти одне одного. Це має досягатися дотриманням справжнього, а не формального балансу, глибокого, а не поверхового висвітлення, долучення коментарів експертів. Окрім цього, конфлікт у Східній Україні має навчити журналістів пам’ятати про всю різноманітність населення України й інтереси національних меншин, які проживають на її території. Суспільний мовник має стати мовником для всієї політичної, а не етнографічної, української нації.

Наталія Лигачова, Лариса Мудрак

Суспільне телебачення обов’язково має враховувати, що в країні є люди різних національностей – з цією думкою погодилась і Анніка Найберг, медіадиректор ЄМС і колишня голова Фінського каналу YLE шведською мовою. Вона розповіла, що у Фінляндії є дві державних мови – фінська та шведська, і недостатньо просто перекласти контент на іншу мову, потрібно брати до уваги особливості культури різних жителів, готувати відповідні програми. «Місія суспільного мовлення – об’єднати різні культури та мови регіонів країни. Щоб забезпечити послуги для меншин, потрібно більше коштів. Однак ці гроші – невеликий внесок порівняно з тим, що буде, якщо цього не робити взагалі. Ви розбудуєте демократичне суспільство, яке базуватиметься на єдності країни, і це є набагато ціннішим, ніж ті гроші, які ви на це витрачаєте», – сказала Анніка Найберг.

Анніка Найберг

Європейська мовна спілка визначила шість цінностей, які лежать в основі суспільного мовлення, їх назвала Інгрід Делтенре:

-                      загальність (мовить для всіх – для більшості й для меншості, контент має бути доступний на всій території);

-                      незалежність – головним має бути служіння народу;

-                      різноманітність жанрів, врахування лінгвістичних особливостей;

-                      якісна журналістика;

-                      інновації;

-                      підзвітність аудиторії – пам’ятати про те, що громадськість платить за це.

Організаційно-правова форма

Яким чином можна трансформувати всю групу державних компаній у єдину організацію і яка правова форма буде найбільш оптимальною – це питання під час конференції було одним із найбільш складних. Юристи вважають, що такий варіант, як «державна установа», краще навіть не розглядати, оскільки це найбільш жорстка форма, в якій існує зараз НТКУ, і вона встановлює чимало обмежень. Найбільш омріяним варіантом була би спеціальна форма, саме для суспільного мовника – однак, як пояснив юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай, на сьогодні вона нереальна з погляду законодавчого процесу, оскільки необхідно буде вносити багато змін до законів. Тому вибір зводиться до двох форм – державного підприємства та акціонерного товариства.

Ігор Розкладай

У країнах Європи суспільні мовники існують у різних формах – є публічні підприємства, трести та інші, розповів Боріс Бергант, старший радник та колишній віце-президент Європейської мовної спілки. Що стосується керування суспільним мовником, то воно теж може бути різним – одноосібним (генеральний директор) чи через створення ради директорів. Єдиною умовою керування має стати прозорість діяльності керівників. «Головне, щоб суспільний мовник не був підзвітним уряду чи політичним партіям, але був відповідальний перед суспільством чи громадськими організаціями», – сказав пан Бергант.

Борис Бергант

Арсеній Яценюк під час свого виступу зауважив, що найкращою формою є публічне акціонерне товариство. Юристи погоджуються, що це був би найкращий варіант, але для цього потрібно внести деякі зміни до законів «Про суспільне телебачення і радіомовлення» та до ЗУ «Про управління об’єктами державної власності».

Фінансування суспільного мовлення

Система фінансування суспільного мовника, на думку іноземних експертів, має бути чітко визначеною, адже це реальний аспект, через який визначається незалежність медійної організації. «Я би застеріг вас від одного джерела фінансування суспільного мовника, наприклад, із державного бюджету, – зауважив Боріс Бергант. – Для перехідного періоду це є хорошим рішенням, але виділення бюджетних коштів має бути тимчасовим заходом, а не остаточним. Наприклад, у Польщі почали з бюджетного фінансування, але через три роки сказали, що такий підхід – помилковий».

Маріна Мусхелішвілі, Звіад Корідзе, Павло Мойсеєв, Любов Бакаленко, Ів Саломон

У Європі існує кілька моделей фінансування суспільних мовників. Про них розповіла Інгрід Делтенре. Зокрема, це лише абонентська плата (Британія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція та Чехія); абонентська плата і реклама (Франція, Німеччина, Польща, Туреччина, Австрія, Португалія, Швейцарія, Сербія, Словенія та інші); лише податок (Іспанія, Ватикан та Естонія); податок і реклама (Нідерланди, Бельгія, Грузія, Ісландія, Угорщина, Болгарія, Молдова, Білорусь, Росія, Вірменія).

Найбільш прийнятною моделлю для України була би змішана модель, вважає пані Делтенре – поєднання податку та реклами. Окрім того, вона порадила українським фахівцям боротися не за найбільшу частку на ринку, а за найбільше покриття, охоплення якомога ширшої аудиторії. А це неможливо зробити без достатнього фінансування, оскільки аудиторія зацікавиться лише якісними та цікавими програмами, на які потрібні кошти.

Саймон Фелл, Девід Льюїс

В українському Законі про суспільне мовлення зазначено, що фінансування здійснюватиметься коштом Державного бюджету України протягом чотирьох років (і має становити не менше 0,2 відсотка видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік). Однак, як підкреслив Дмитро Кравченко, заступник голови Держкомтелерадіо, він погоджується з Борісом Бергенатом у тому, що не можна розраховувати лише на державний бюджет: «Особисто я противник державного фінансування суспільного мовника, адже який би відсоток бюджету не написали в законі, все одно доведеться ходити й випрошувати ці гроші».

Під час обговорення, в якому взяв участь і гендиректор НТКУ Зураб Аласанія, учасники дійшли згоди, що необхідно передбачити законом можливість запровадження абонплати в порядку, визначеному Кабміном. При цьому пан Аласанія вважає, що абонплату можна буде ввести лише через кілька років – за умови, що мовник доведе свою потрібність суспільству та заслужить його довіру.

Зураб Аласанія

Ще одне суперечливе положення в законі, яке викликало дискусію, – це обмеження рекламних квот для суспільного мовника. Учасники одностайно висловилися, що необхідно передбачити, аби на суспільного мовника поширювалися ті ж рекламні квоти, які визначені законом про рекламу. Це рішення зафіксували в підсумкових положеннях конференції.

Є й інші способи диверсифікувати джерела фінансування, вважає Андрій Велесик, генеральний директор Рівненської обласної державної телерадіокомпанії (РОДТРК). Він зазначив, що у європейських країнах, зокрема, у Фінляндії, окрім абонплати є ще один принцип фінансування суспільного мовника – за рахунок комерційних мовників. «В Україні частка державних мовників становить 4,2%, а комерційних 96%. На мій погляд, комерційні за рахунок відрахувань від реклами могли б підтримати суспільного як національну ідею», – зазначив пан Велесик. Окрім цього, він вважає: якщо б залишилася складова територіальних громад, то можна розглянути фінансування з місцевих бюджетів.

Під час конференції порушили й питання боргів державних ТРК. Однак обговорення засвідчило, що в українських експертів поки що туманне уявлення щодо того, як погасити цю заборгованість, вони єдині лише в тому, що майбутній суспільний мовник не має нести відповідальність за ці борги. Зрештою, у підсумках конференції як першочерговий захід визначено передбачення окремої бюджетної програми на 2015 рік для погашення заборгованості.

Дмитро Кравченко, Ів Саломон, Любов Бакаленко, Зураб Аласанія

Загалом, основний меседж, який надходив від іноземних експертів – це необхідність позбавити владу можливості впливати на суспільного мовника. Це має бути зафіксовано у законодавстві й повинно стосуватися, по-перше, складу наглядової ради, а по-друге, фінансування. Український закон, як відомо, у цих пунктах недосконалий. Так, до наглядової ради входять представники парламентських фракцій – як пояснила пані Інгрід Делтенре, така практика є в деяких країнах, зокрема у Німеччині, Великобританії, але краще цього варіанту не наслідувати. У підсумкових положеннях конференції було прийнято рішення внести зміни до закону, зокрема, уточнити кількість кандидатур, що висуваються парламентськими фракціями та групами – їхня кількість не повинна перевищувати 9. Адже в законі передбачено, що з боку громадських організацій в наглядову раду входить саме 9 представників, й кількість членів ради від політичних сил не повинна перевищувати кількість від громадськості.

Читайте також повні підсумкові положення конференції, основні тези з виступів Ів Саломон, директора департаменту ЄМС з технологій та інновацій Саймона Фелла, генерального директора ЄМС Інгрід Делтенре, грузинського експерта Звіада Корідзе, члена наглядової ради GPB Маріни Мусхелішвілі, генерального директора Національної телерадіокомпанії Литви Аудріуса Сяурусевічуса, відео з виступів Зураба Аласанії і представника Молдови Іона Бундукі. Також на конференції виступила Лариса Мудрак, яка розповідала про головні кроки зі створення суспільного мовлення, і Нацрада представила алгоритм формування Наглядової ради. 

Фото – Андрій Звягін