Від походів у туалет — до розмов про кремацію тіла свого чоловіка. Від тренувань — до пологів. Блогери готові показувати своє життя аудиторії до найменших деталей. У цій розмові із психологом і психодіагносткою Мариною-Магдалиною Пахолок MediaSapiens вирішив розібратися, як слід сприймати таку екстремальну інтернет-відвертість.

Марина-Магдалина Пахолок. Фото: Facebook

У кожного своє бачення, що таке «інтимні питання»

— Ми зараз розмовляємо у непростий час — в Україні оголошено карантин. Чи є у вас якісь поради, як перестати панікувати через це? Тому що медіа часто підливають палива у вогонь, роблячи з цієї теми шоу, але водночас постійно кажуть «не панікуйте».

— Є один нюанс: коли тобі кажуть «заспокойся», то починаєш нервувати ще більше. Мене зараз багато питають: «Як не панікувати?». Дехто зізнається, що панікує, а на них дивляться, як на якихось ненормальних і починають активно вгамовувати. Хоч переживати тривогу в кризовій ситуації цілком нормально. Люди просто активно цікавляться цією темою. Тут треба розуміти, де межа між панікою та адекватною тривогою. Слід розрізняти, в якому з цих станів ви перебуваєте і для чого.

Крім того, варто розуміти, що ставитися до ситуації легковажно, гадати, що вірусу не існує, — це лише відкладає момент прийняття кризового періоду, який все одно настане.

— Взагалі я хотів з вами поговорити про світ блогерів. Через присутність смартфонів з камерами зараз начебто стирається межа між інтимними речами, які прийнято не афішувати, та тим, що можна винести на публіку. Є блогери, приміром, які записують сторіз про свої походи в туалет. Чи це питання до того, що ми вважаємо інтимним? Можливо, пора це переоцінювати?

— Інтимність, справді, для кожного своя. Якщо для мене дивитися чиїсь пологи — це інтимно, то для лікарів і медсестер, які їх приймають, — ні. Для них це робота і рутина, а інтимними будуть інші моменти. Це також залежить від людини і в якій вона позиції перебуває до суб‘єкта, за яким спостерігає. Якщо це, наприклад, близькі люди, то для них буде звичним переодягатися в одній кімнаті і чистити зуби разом. Проте щодо чужої людини — все зовсім інакше.

Я сама стежу за деякими блогерами, які виставляють у мережу все, що заманеться. Це не фільтрований контент, а максимально автентичний, наближений до життя. На це «купують» аудиторію. Чи можна це назвати «інтимністю», чи краще сказати «самобутністю»? Коли вони не приховують безлад у кімнаті, проблеми зі здоров’ям, труднощі у стосунках. Завдяки цьому формується близькість із глядачами, наче вони — одна родина. Часто блогери будують саме такі стосунки з підписниками, як «зі своєю сім‘єю».

Людям приємно, що з ними розділяють таке. Блогер стає для них близькою людиною, адже вони бачать його щодня. Так автор переходить на іншу ступінь близькості з аудиторією, де вже абсолютно нормально розповідати про проблеми зі здоров’ям тощо.

— До речі, на одному з тренінгів, який я відвідував, блогери-тренери радили іншим прибирати квартиру перед тим, як знімати відео. Проте, мабуть, не всі так роблять. Які тригери можуть використовувати блогери, щоб завоювати аудиторію?

— Справді, є автори, які дуже фільтрують те, як подати своє життя. Вони спочатку вигадують собі бренд, а потім обирають для цього контент. Відповідно до цього вони показують вибіркову інформацію. Це називається селективне саморозкриття. Коли діляться інтимним та особистим, але лише тим, що є безпечним (не болючим для себе).

У таких випадках справді можуть дещо прибирати у квартирі чи прибирати «лише те, що треба». Це працює на образ. У декого він максимально фарфоровий та ідеалістичний. Це блогери, які показують «класичне інстаграмне щасливе життя». Вони часто пропагують позитивістське мислення, тренінги із саморозвитку. Таким чином вони продають продукт, мовляв, у них усе дуже добре, бо користуються своїми ж порадами, і ви спробуйте.

— Можливо, справа у нарцисизмі? Кемпбелл та Джессіка Маккейни з Університету Джорджії свого часу проаналізували різні дослідження і знайшли кореляцію між використанням соціальних мереж і пихатого нарцисизму (grandiose narcissism). Особливо сильним цей зв’язок виявився у росіян. Дослідниці припускали, що такі «нарциси» звертаються до соціальних мереж як способу збору компліментів — щоб підтвердити високу думку про себе. Проте неясно, чи це «нарциси» полюбляють соціальні мережі більше, чи природа соціальних мереж притягує такі особистості.

— Я б не висловлювалася категорично, мовляв саморозкриття в соцмережах — це відразу про нарцисів. Це природно і притаманно кожній людині в тій чи іншій мірі вираження. Є поняття нарцисичного радикала — це бажання і готовність активно проявлятися у світ. Такі люди помітні, іноді «безсоромні», яскраво чи специфічно одягаються, голосно говорять і жестикулюють, прямо відстоюють свої кордони. Цей радикал також впливає на прояви людей у соціальних мережах, коли вони не бояться демонструвати себе відкрито чи ділитися своєю думкою. Це не обов’язково робиться лише для оцінки, а може бути частиною реалізації потреби самовираження.

Цей радикал є в кожному. У когось може бути більш розвиненим чи пригніченим. Це формується вихованням і взаємодією в дитинстві. Якщо, наприклад, мені говорили, що «“я” — остання літера в алфавіті, не якай», «не висовуйся», «закрий рот», «твоя думка нічого не варта, бо ти менший», «будь скромніше», — прояви нарцисичного радикалу були пригнічені і в подальшому його складно проявляти. Відповідно такі люди, швидше за все, будуть засуджувати тих, у кого з цим «усе склалося». Вони будуть відчувати сором у контакті з ними чи сором за них. Тому, що ця потреба була так і не задоволена.

Нам цікаво дивитися, що їсть блогер і куди ходить, бо ми порівнюємо його з собою

— Перейдімо до конкретних кейсів. Нещодавно були гучні повідомлення про російську блогерку Катерину Діденко, яка втратила друзів і чоловіка. На її день народження вони вирішили кинути в басейн у бані кілограми сухого льоду та загинули через випаровування. Проте блогерка за короткий час уже записувала відео в сторіз, де розповідала про трагедію. Згодом вона казала про те, що робить її мати і свекруха, як вона збирається здійснити кремацію тіла чоловіка і так далі. У мене це викликає подив, чесно кажучи.

— Насправді ця блогерка всього-на-всього переживає свою трагедію і горе таким чином, який їй доступний. Наразі ви засуджуєте її за цей спосіб, яким вона справляється зі своїми переживаннями. Тому, що він недоступний/не підходить вам, бо ви тут різні люди. А для неї це нормально. Адже вона стала блогеркою і вже схильна розкриватися перед публікою. І не треба забувати, що не тільки підписники отримують щось від блогера, але й блогер від підписників. У тому числі це підтримка й розуміння того, що твої переживання розділяють.

Блогерка Катерина Діденко. Фото: Instagram

Якщо ті відео їй допомагають впоратись із ситуацією, яка відбувається в її житті, то чому б і ні? Це її спосіб і, як на мене, кожен має право справлятися з такими емоціями, як хоче.

Головне, щоб ці способи не порушували кордони інших людей. Якщо матір чоловіка не проти, щоб Катерина її знімала, то в цьому немає нічого поганого. Якщо підписникам не подобається її поведінка — навіщо вони це дивляться? Нехай відписуються і таким чином подбають про себе.

— Тобто створення контенту для соціальних мереж справді може бути способом пережити таку трагедію?

— Звісно. Кожен переживає горе по-своєму. Для того, щоб пережити втрату треба пройти різні стадії та розділити це з кимось. Коли такими складними переживаннями ділишся і детально проговорюєш, це може допомогти. Думаю, що це блогерка і робила, знімаючи сторіз: вона детально проговорювала свої дії.

— До речі, кількість підписників у неї збільшилася після трагедії.

— Людям завжди цікаво спостерігати за тим, як хтось переживає трагедію. Навіть, якщо їм не підходить спосіб того, як із цією трагедією хтось справляється. Людська смерть як екзистенціальна даність кінечності, що чекає на нас усіх, викликає багато інтересу і страху водночас.

— Проте в мережі було чимало негативних коментарів на її адресу через, як ви кажете, її спосіб пережити утрату. Тож чи не зробила вона собі ще гірше, записуючи такі відео? Тому що тепер їй доводиться справлятися і з горем через смерть чоловіка, і з хвилею негативу.

— Можливо, вона тоді не оцінювала адекватно ситуацію, адже була у стані зміненої свідомості через переживання втрати. Це був шок. Може, вона тоді не оцінювала всі наслідки. Тому що насправді, коли ми приймаємо рішення щось розповісти, то маємо розуміти, що за цим є певна відповідальність і треба бути готовими до критики. Якщо я боюся конфліктувати, то не починаю конфлікти.

З іншого боку, можливо, ця блогерка розуміла, на що вона йде і це було свідомо. Тоді можна припустити, що ситуацію використали, щоб підтримати інтерес до блогу.

— Тобто публічні люди повинні оцінювати ризик критики, правильно?

— Кожен блогер працює з критикою і повинен уміти обробляти її таким чином, щоб залишатися в контакті з аудиторією, а не втрачати її.

— Також українська блогерка Софія Стужук з мільйонами підписників нещодавно зняла відео, де доволі детально показані її пологи. Тепер вона у сторіз показує, як змінює губи — прибирає філери. Як гадаєте така публічність впливає на життя? Чи не є це великим викликом для її рідних?

— Якщо це нормально для її родини, то в цьому немає нічого страшного. Можливо, вони навпаки її підтримують.

Щодо тем свого здоров’я… Справа ж у тому, що в нашому суспільстві взагалі не прийнято говорити, що і де в тебе болить. Ми зазвичай намагаємося не показувати, що маємо дірку на шкарпетці і так далі. Люди приховують велику кількість буденних речей, з якими стикається кожен. Так ми підтримуємо свого роду образ у суспільстві, який нам важливо показати.

Те, що блогерка обирає, навпаки, ділитися темами свого здоров’я не з родиною, а з широкою аудиторією, — це її рішення. Крім того, ділитися всім цим обирає не так багато людей. Натомість іншим цікаво за цим спостерігати. Аудиторії цікаво подивитися, що їсть блогер, куди він ходить. Зазвичай люди порівнюють усе це із собою і переосмислюють своє життя. Так інша людина виступає для них «дзеркалом себе».

— А навіщо це «дзеркало»?

— Люди отримують більше інформації про різні процеси. Вони бачать, якими способами ще можна робити те чи інше. Ми ж маємо свої правила життя, до яких звикли. Якщо є можливість подивитися/підглянути в шпаринку на це з іншого боку, як із цим справляється хтось іще, то тут уже накопичується більше досвіду. Це може змінити наш підхід до звичних процесів.

Чому не слід говорити про «залежність від соціальних мереж»

— Я зустрічав думку психологів, що блогери переводять своє життя у віртуальний світ і вже від нього постійно очікують підтримки своїх дій. Чи погоджуєтесь із цим?

— Для блогера його підписники — це частина життя. І він отримує від них теж багато. Це зворотний зв’язок, коментарі, реакції на себе. Це також «віддзеркалення себе». Проте це ж не означає, що все це стає недоступно в офлайні. Просто це один зі способів, який людина обирає, і він для неї більш комфортний.

— Чи не є цей перехід в онлайн небезпечним?

— Ні. Наш мозок сприймає однаково, що фантазії про щось, що реальність. Тобто організм реагує однаково, як на те, що я уявляю собі щось, так і на реальні переживання. Приміром, під час сну організм скорочує певні м’язи, якщо вам сниться, що ви їдете на велосипеді.

— У побуті можна почути про «залежність блогерів від інтернету». Проте ж із психологічної точки зору для залежності має бути специфічний тип особистості, чи не так?

— Про залежність слід говорити лише тоді, коли соціальні мережі стають для людини єдиним способом задоволення якоїсь потреби. Якщо доступні інші, реальні способи — взяти підтримку у друзів тощо — то ми вже не говоримо про те, що це єдиний спосіб. Значить, людина може організувати це собі інакше.

Для прикладу: коли людина може розслаблятися лише алкоголем чи лише наркотиками і ніяк інакше, не може себе контролювати, — тоді ми говоримо про це як проблему і з цим треба працювати. Це спричиняє дискомфорт людині та її оточенню.

— У листопаді минулого року Instagram почав приховувати кількість лайків під постами. Можливо, таке нововведення зачепить і Facebook. Таким чином компанія начебто намагається створити більш здорову атмосферу на онлайн-платформі. Як гадаєте, це може допомогти?

— Вважаю, що це може зменшити градус тривожності деяких людей. Хоча дуже тривожні люди, мабуть, будуть користуватися якимись програмами, які їм усе одно показуватимуть кількість лайків. Менш тривожні, які не звертали на це уваги, а зосереджувалися на якості контенту, — їм буде тільки краще.

Проте, на мою думку, цей крок більше не про людей і їхні відчуття, а про якість контенту на платформі. Тепер користувачів, які щось публікують, змушують давати більш якісну інформацію, а не просто фотографувати все підряд (на що перетворився Instagram). Гадаю, це може зменшити кількість інформаційного потоку і зробити його більш винятковим, а алгоритми Instagram та Facebook будуть оцінювати кількість пересилань постів, кількість збережень і коментарів, а не просто рахувати реакції на публікацію.

Адже зараз багато хто вже автоматично щось вподобує. Можливо, це пост знайомої людини і його вподобують, навіть не читаючи. Хтось лайкає публікацію, бо хоче показати її автору «я є у твоєму житті». Хтось лайкає навіть те, що йому не подобається, бо коли він не лайкне, то йому за це «щось буде». Це вже різні способи маніпуляцій. І якщо не можна відстежити, яка мета цих лайків, то вони перестають бути релевантним показником. Тому, по суті, Instagram змінює ціннісні критерії платформи.

Головне фото: unsplash.com