Deaf World — це некомерційний проект. Його головне завдання полягає в тому, щоби показати людям із порушенням слуху, що вони теж можуть створювати свої відео й бути блогерами. Як пояснив його засновник Віктор Наумкін, в Україні дуже погано розвинена освіта для людей із порушенням слуху. Їм пропонують опановувати прості професії, наприклад, швачки або чоботаря. Водночас на ринку праці з’являються та розвиваються нові, технологічні професії, для яких вербальна комунікація не завжди є обов’язковою. Наумкін зазначає, що багато людей зі сфери IT люблять вирішувати всі робочі питання за допомогою листування й не люблять, коли їм телефонують. Отже, дівчата та хлопці, які не чують, можуть повноцінно працювати в таких умовах.

Тепер на каналі Deaf World є перших п’ять відеороликів про ґаджети з ведучим Романом Свірідоновим. Та в майбутньому творці відеожурналу планують залучати до створення блогів нових людей та додавати нові теми.

Вікторе, розкажіть, будь ласка, чому ви вирішили робити Deaf World.

Історія трохи довша, ніж саме існування відеожурналу. Колись я задумався про те, що люди з обмеженими можливостями, зокрема нечуючі люди, не мають можливості влаштуватися на висококваліфіковану роботу. Мої батьки — теж нечуючі люди, і мама працювала швачкою.

Якось я робив проект навчальних семінарів для нечуючих людей: запросив кількох спікерів зі сфери IT, які розповідали про SEO-оптимізацію, SMM-просування, роботу з YouTube та й загалом про можливості працювати через інтернет. Зібралася група із 25–30 людей. Це були студенти коледжів та учні старших класів. І я побачив, що вони зацікавлені. Роман Свірідонов, який веде огляди ґаджетів на Deaf World, один із перших, кого ми влаштували на нову цікаву роботу. Він пішов стажуватися в рекламне агентство й потім залишився там працювати. На той момент він вчився в коледжі легкої промисловості й із досвіду роботи в нього була лише позиція прибиральника в McDonald's. Тепер у нього гідна заробітна плата, й він вирішив ще й отримати вищу освіту в Київському національному університеті технологій та дизайну. При цьому спеціальних груп (для людей, які користуютьcя жестовою мовою. — MS) там немає. Для викладача важливо, щоб Роман ходив на всі лекції, при тому що він нічого не чує. Потім він фотографує конспекти одногрупників, які лекцію записували, і вдома її вивчає. Можливо, тепер він домовився якось інакше. А в другій половині дня він іде на роботу.

Загалом, YouTube — це те, чим я займаюся професійно в рекламному агентстві U.N.C.L.E., яке спеціалізується на youtube-маркетингу. Колись ми робили спільну лекцію з представниками Google для нечуючих людей про можливості YouTube. Специфіка нашого суспільства — несприйняття інакших людей. YouTube — це можливість спілкуватися з набагато більшим колом людей і доносити інформацію про себе. В принципі, це й можливість заробітку. Якщо правильно створювати контент, його можна монетизувати. Цільовою аудиторією для контенту може бути весь світ.

Зйомки ролика для відеожурналу Deaf World.

Звісно, тут є свої нюанси. Нечуючі люди розповідають про себе жестовою мовою, тому аудиторія сильно звужується. Тим не менш, багатьом людям це виявилося цікаво. Після лекції, про яку я згадував, було близько десяти осіб, які хотіли створити свої канали. Але згодом я зрозумів, що вони комплексують через те, що вони не чують. Переймаються, що будуть робити щось неправильно, що їх неправильно зрозуміють, що з них буде сміятися їхнє оточення. Причин не робити було дуже багато. Тому я вирішив створити Deaf World.

Огляди ґаджетів — це лише один із видів контенту для відеожурналу й далі ми робитимемо відео на дуже різні теми. Головна особливість Deaf World у тому, що всі ведучі будуть нечуючими. Роман став першим блогером, із яким ми почали працювати. Він цікавиться ґаджетами та новинками техніки, і я запропонував йому розповідати про це. Ми знайшли партнера — компанію «Цитрус». Вони дають нам можливість знімати в їхній студії та надають техніку для оглядів. Зараз ми ведемо переговори ще з кількома потенційними ведучими.

YouTube пропонує субтитри для частини своїх відео. Це не вирішує проблеми з контентом для людей із порушеннями слуху?

У Deaf World інше завдання — не тільки в тому, щоб дати нечуючій людині можливість взаємодіяти з контентом, а щоб дати можливість самостійно створювати контент. Показати, що меж насправді немає, ми самі їх собі створюємо, й можна ставитися до всього набагато простіше. Незважаючи на те, що частина моєї сім’ї — це нечуючі люди, я не був на їхньому місці і я не можу сказати, що розумію, як вони почуваються. Я ніколи цього не зможу зрозуміти. Але впевнений у тому, що можна перелаштуватися й дати собі можливість робити більше.

Коли я був маленьким, частина мого оточення була дітьми, які не чують. І коли ми обговорювали, хто ким хоче стати в майбутньому, мій політ фантазії не обмежувався нічим. Я міг сказати, що я хочу бути космонавтом, поліцейським, конюхом, працювати в цирку чи зніматися в кіно. В нечуючих людей усе інакше. Їхнє оточення, сім’я показують їм, що вони ніким не зможуть стати. І за допомогою youtube-каналу є можливість дати цим людям спосіб реалізувати себе, показати, що вони теж можуть бути блогерами. Наприклад, якщо ти швачка і вмієш робити класний одяг, то про це можна розповісти у блозі. Любиш читати? Про це теж можна робити відео. Тобто завдання не тільки в тому, щоб отримувати вільно контент, за допомогою субтитрів, а ще й отримати свободу від цих обмежень і шор, які встановлюються в нечуючих людей усім тим, що відбувається в повсякденному житті.

Ті відео, які ми тепер випускаємо, не титруються. Ми плануємо робити це, але поки не вистачає ресурсів. Але в першу чергу ми націлені на аудиторію нечуючих людей, щоб вони отримували контент звичним для себе способом.

Хто тепер займається створенням відео для каналу?

Якщо розповідати на прикладі відео з Романом, то в цьому випадку в нас є партнер. Інтернет-магазин «Цитрус» дає нам не тільки ґаджети для огляду та локацію для зйомки, але й сценарії. В них є свій канал, де їхній блогер Руслан Самоваров розповідає про ґаджети. В нього вже є готовий сценарій, яким він ділиться з нами. Роман його вивчає й потім розповідає жестовою мовою. Якби сценарію не було, то все було би складніше, адже потрібно знати, як правильно розповідати про ґаджети. Оскільки ми лише починаємо та вчимося, наявність сценарію нам дуже допомагає. Режисер монтажу, який працює в U.N.C.L.E., показав Ромі основи монтажу, й він сам робить первинну нарізку відеоряду, а доробляють вони його вже разом. У перспективі ми хочемо навчити його робити все самостійно від початку до кінця. Він може стати блогером, створити свій канал і робити все це без нашої допомоги. Це волонтерська робота, тож ніхто нічим не зв’язаний.

Тобто канал Deaf World ніхто не фінансує?

Так, тому дуже приємно читати коментарі від людей, які пишуть нам позитивні відгуки чи поради. Треба розуміти, що ми робимо відео, використовуючи ті можливості, які в нас є. Це не комерційний проект. Те охоплення, яке дає цей контент, не дає можливості заробляти на ньому. Це просто цікавий проект, яким цікаво займатися.

 Які теми ви плануєте додати у відеожурнал в майбутньому?

Ми думаємо додати формат інтерв’ю, плануємо також додати розповіді про подорожі. Це може бути навіть beauty-блогінг, новини чи скетчі. По суті, ми нічим не обмежені, можемо розповідати про що завгодно. Єдине, від чого ми залежимо, — це від людей, які можуть це робити. Тому коли ми знаходимо людину, яка грамотно розмовляє й їй цікавий блогінг, ми залучаємо її до співпраці.

Яка аудиторія може дивитися ролики Deaf World? Скажімо, чи зрозуміє їх глядач зі США, який теж користується мовою жестів?

Тут є різниця. Є подібні жести, в кожного з них є певна логіка, але все одно вони відрізняються. Не можна сказати, що людина зі США зрозуміє людину з України. У країнах СНД мова жестів подібна. Тому наш контент розумітиме, умовно кажучи, російськомовна спільнота. На неї ми й орієнтуємося. За кордоном із цим простіше. Я підписаний на багатьох іноземних блогерів, які спілкуються мовою жестів та живуть повноцінним життям. Наприклад, це MicBergsma, @igordjenge, Nyle DiMarco, Rikki Poynter. Це видно з їхніх акаунтів в Instagram та YouTube. Вони почуваються дуже комфортно, й потрібно, щоб наші хлопці й дівчата теж так почувалися.