Багатьом із нас важко уявити життя без соціальних мереж. Так, за результатами дослідження компанії Яндекс, у чотирьох найпопулярніших соціальних мережах (ВКонтакті, Однокласниках, Фейсбуку й Твіттері) зареєстровано понад 40 мільйонів українських акаунтів.

Соціальні мережі нині є важливим джерелом інформації не тільки для аудиторії, але й для самих традиційних ЗМІ. За результатами дослідження компанії Cision і Кентенберійського університету Церкви Христа, близько третини британських журналістів стверджують, що вони не могли би виконувати редакторську роботу без соціальних медіа. 39 % респондентів зазначили, що соціальні медіа підвищили рівень їхньої продуктивності. Дослідники провели опитування серед 3650 журналістів із 11 країн (Великобританія, Франція, Німеччина, Фінляндія, Швеція, Італія, Іспанія, Нідерланди, США, Канада й Австралія). Із загальної кількості респондентів 769 були представниками Великобританії.

Українські журналісти погоджуються, що соціальні мережі можуть бути джерелом інформації. Приміром, журналіст газети «День» Ігор Самокиш зазначив: «Згоден із думкою, що соцмережі можуть бути джерелом інформації. Дуже часто саме користувачі соцмереж опиняються неподалік місця події, тимчасом як журналісти дізнаються лише з ФБ чи інших соцмедіа про неї. Я довіряю соцмережам, але інформацію (якщо це потрібно для тексту) перевіряю. Її потрібно більше фільтрувати, ніж ту, яку подають медіа».

Натомість Аксеня Крикун, прес-секретарка UMDI, у своєму блозі на «Кореспонденті» зазначає: «Оскільки життя “переноситься в інтернет”, то і багато подій транслюються одразу сюди. Тому пошук інформації в інтернеті, у соціальних медіа є важливим інструментом для збору інформації. Багато журналістів мають сторінку у Facebook із максимально можливою кількістю контактів (5 000) і, за їхніми словами, це допомагає взнавати їм про події у різних куточках України та світу». 

Експерти ІМІ проаналізували 203 матеріали про конфліктно чутливі групи населення в шести загальнонаціональних інтернет-ЗМІ на предмет того, які джерела інформації журналісти використовують. З’ясувалося, що в 25 % випадків джерелом інформації були акаунти в соціальних мережах, переважно у Фейсбуку й Твіттері.

При цьому в 10 % випадків це були неверифіковані акаунти (верифікованими вважаються сторінки, автори яких надали для соцмережі фото з посвідченням особи, яке після верифікації видаляється).

Слід зазначити, що серед неверифікованих акаунтів часто трапляються акаунти досить впливових і відомих особистостей, як-от народної депутатки Ірини Геращенко, голови Донецької військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського, прес-секретарки Леоніда Кучми Дарки Оліфер.

Але трапляються й випадки, коли ЗМІ використовують акаунти взагалі невідомої особи, як-от у новині «Соцсети о "культурных" боевиках "ДНР": наверное, сгорело шапито» на сайті «Обозреватель» джерелом інформації слугував акаунт у соціальній мережі такого собі Павла Пряникова.

У такому разі постає питання, чи не суперечить використання соцмереж як джерела інформації професійним журналістським стандартам, де чітко вказано необхідність дотримання стандарту точності й достовірності.

Так, у редакційних настановах BBC зазначено: «Відданість Бі-бі-сі забезпеченню достовірності є основною редакційною цінністю й фундаментом нашої репутації. Результат нашої роботи повинен мати надійні джерела, спиратися на обґрунтовані свідчення, бути ретельно перевіреним». Безумовно, від достовірності джерела залежить точність інформації, саме тому експерти відносять достовірність і точність до фундаментальних засад журналістики.

Частина експертів наголошує на небезпеці використання соціальних мереж як джерела інформації, оскільки саме так звані нові медіа є одним із найпоширеніших способів поширення неправдивої інформації та фейків.

Виконавчий директор ГО «Телекритика» Діана Дуцик наголошує: «Фактор соціальних мереж в Україні сьогодні є дуже важливим. Тому що останнім часом усе частіше класичні ЗМІ користуються соцмережами як першоджерелами, на жаль. Відповідальність лежить на журналістах, які лінуються або не мають досвіду й не перевіряють достовірність інформації. Потім ця неперевірена інформація потрапляє на телебачення й поширюється на масову аудиторію».

Беззаперечною є небезпека поширення неправдивої інформації в умовах інформаційної війни, яка є частиною гібридної війни, що її Росія веде проти України. Це впливає не лише на цивільне населення України, але й демобілізує військових, що боронять свою країну.

Про це в своєму коментарі газеті «День» розповів кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ Павло Фролов: «Оскільки ми живемо в інформаційному світі, наше бачення та реакції визначаються змістом інформації, яку ми споживаємо. Із огляду на це, поширення фейкових повідомлень не може не позначитися на психічному здоров’ї суспільства. Всі ці технології давно відпрацьовано. Дослідження показують, що люди вважають найбільш важливими саме ті теми й проблеми, які активно висвітлюються й обговорюються в ЗМІ. Таким чином можна цілеспрямовано коригувати уявлення суспільства — фактично формувати нову реальність».

За інформацією сайту StopFake, неправдиві новини поширюють передусім російські ЗМІ. Українські ж ЗМІ можуть тиражувати брехню, якщо неретельно перевірять джерело інформації. Саме тому журналістам варто особливо уважно перевіряти інформацію з соціальних мереж, щоб не стати переносниками фейків.

Станіслав Козлюк, журналіст «Українського тижня»: «Соціальні мережі — джерело, але таке, що потребує ретельнішої перевірки. Якщо це пости очевидців із місця події — фото, відео, з різних акаунтів. Якщо якісь гучні заяви медійних персон із викриванням корупціонерів, цифри — теж джерело, але паралельно треба давати запит у відповідні органи, які підтвердять / спростують».

Саме перевірка та опрацювання отриманої інформації є одним із обов’язків журналіста. Власне, тим і відрізняються традиційні ЗМІ від соціальних мереж і сайтів агрегаторів. Саме ЗМІ, яке керується в своїй роботі журналістськими стандартами, професійними й етичними, має бути фактором, що впливає на формування громадської думки.