«Голоси Свободи – це західна провокація?» – фотовиставка з такою назвою відкрилася в київському бюро Української служби «Радіо Свобода». Вона присвячена 60-річчю з дня заснування «Радіо Вільна Європа» («Радіо Свобода») у Мюнхені та Празі. Організатори виставки – Чеський центр та Інститут дослідження тоталітарних режимів (Прага). У підготовці проекту взяли участь також студенти Мюнхенського університету імені Людвіга Максиміліана, які опитували очевидців – слухачів та співробітників Радіо в Німеччині.

На фотографіях зображено історію діяльності радіостанції в часи холодної війни в Чехословаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії. «Виповнюється 60 років радіостанції – такі дати потрібно відзначати. Виставка нагадує про вплив “Радіо Свобода” у країнах соціалістичного табору, – зазначила Дагмар Остржанська, директор Чеського центру. – Звісно, неможливо виміряти, наскільки велика роль Радіо в поваленні комуністичного режиму. Однак, безумовно, це вільне альтеративне джерело інформації стало одним із факторів знищення тоталітарного режиму».

Дагмар Остржанська

«Радіо Вільна Європа» засновано адміністрацією США 1951 року. Головною його метою було донесення неупередженої інформації в країни Центральної та Східної Європи, де вільних ЗМІ не існувало. Всі програми записувались у Мюнхені – визначальним фактором при виборі міста для штаб-квартири стало його розташування в центрі Європи та невелика відстань до цільових країн. Першопрохідцями у запровадженні регулярних трансляцій стали журналісти-вигнанці з Чехословаччини. 1 травня 1951 року ефір відкрив виступ Фердинанда Пероутки, чеського журналіста, якого переслідувала влада. У своїй промові він сказав: «Один журнал мало значитиме для країни, де править демократія. Але один вільний журнал – це вже революція для диктатури. Такі режими вибудовуються і підтримуються твердженням, що лише влада має право говорити і ніхто не може відповідати; що кожному можна висунути звинувачення, але ніхто не може захистити себе».

Фердінанд Пероутка. Посвідчення особи на Радіо Вільна Європа

За чехословацьким зразком невдовзі з’явилися радіостанції в інших країнах Східної Європи – Угорщині, Польщі, Румунії та Болгарії. На виставці окремий стенд присвячено «операціям із повітряними кулями» – яскравою демонстрацією того, наскільки контрольованим був інформаційний простір у названих країнах, у тому числі жорстко цензурувалась і пошта. Національний комітет з питань вільної Європи окрім радіотрансляцій також видавав інформаційні бюлетені, робив «новинні розсилки» про діяльність радіостанції. У 50-ті роки ці листівки виготовляли в Баварії, а читачам надсилали повітряним шляхом – за допомогою невеликих повітряних куль. На території Чехословаччини пройшло три операції з повітряними кулями: 1951 року, 1953 року та протягом 1954–56 рр., «Вітер Свободи», «Просперо» та «Вето» відповідно. Останні операції містили документ, названий «Десять пунктів народної опозиції», що був спрямований на підтримку опозиційних настроїв у Чехословаччині.

У 50-ті роки в Баварії готували повітряні кули та листівки, які потім відправляли у Центральну та Східну Європу

Перша передача Української редакції «Радіо Свобода» (спочатку називалося «Радіо Визволення») вийшла в ефір із Мюнхена 16 серпня 1954 року. Радіо повідомляло своїм слухачам ті факти радянської історії й реальності, які не висвітлювалися офіційними ЗМІ, а також інформацію про осіб, які виступали проти комуністичних режимів.

У 1991 році Українську редакцію «Радіо Свобода» очолив Роман Купчинський. Саме під його керівництвом українська «Свобода» розбудувала широку мережу журналістів на Заході й в Україні. 1992 року, за ініціативи Купчинського, в Києві був відкритий корпункт «Радіо Свобода».

«Свобода була головним словом у ХХ столітті в тій імперії, де ми проживали. Якби не радіостанція “Свобода”, то, може, історія по-іншому повернулась би, – згадує на відкритті виставки Євген Сверстюк, багаторічний співробітник Радіо. – Інформація, що поширювалася там, тривожила владу. Один із основних стимулів, який змусив КДБ заворушитися в 1962 році, було поширення найнебезпечніших вибухових матеріалів на цьому радіо».

Євген Сверстюк

Для протидії «інформаційній зброї Заходу» в СРСР створюється і розширюється мережа глушіння західних радіостанцій (окрім «Радіо Свобода», «ворожими голосами» були «Німецька хвиля», «Голос Америки», ВВС). Це здійснювали так званими глушниками – потужними генераторами електронних шумів. Щоб завадити слухати радіо, окрім глушилок, у Радянському Союзі також випускали радіоприймачі, на яких не було діапазону коротких хвиль від 16 до 19 метрів, на цих хвилях програми було найкраще чути й найважче заглушити. «Радіо Вільна Європа» не здавалося – використовували потужніші передавачі, просили дикторів якомога чіткіше артикулювати сказане та повторювали передачі по декілька разів. Ефективність заглушки залежала від часу дня та пори року. Слухачі також створювали свої власні антени чи проводили час за містом, де можна було краще почути Радіо (глушіння ефективніше працювало у великих містах).

Трансляції «Вільної Європи» глушилися в Радянському Союзі, Чехословаччині та Болгарії до кінця 1988 року. У 1995 році на запрошення президента Чехії Вацлава Гавела Радіо переїхало з Мюнхена до Праги.

Карта, яка показує, де радіомовлення глушилося (1953 рік)

На виставці не представлено фотографій з історії української редакції «Радіо Свобода» – за словами організаторів, спочатку не планувалося, що виставка мандруватиме багатьма країнам. Однак такий захід став приводом для зустрічі колишніх та нинішніх співробітників «Свободи» (київське бюро з’явилося в 1991 році) та розмови про те, чим особлива редакція радіо. «Це школа журналістики. Дуже мало є організацій, які мають таку довгу історію, мають школу, яку ти несеш по життю, – вважає Лариса Мудрак, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення – Я пропрацювала на “Радіо Свобода” 10 років, і воно виховало в мені стандарти журналістики – коли обов’язково має бути дві точки зору, точка зору експерта та інші – тільки з такою позицією може рухатися справжня відповідальна журналістика». Лариса Мудрак переконана, що ще одна особливість «Радіо Свобода» – це поєднання матеріалів з України з міжнародними темами: «Завдяки цьому ви викристалізовуєте в собі тонкий медіатор – звіряння своїх відчуттів, порівнюючи, як живе Україна і як живе світ, адже світ так само змінюється».

Журналіст Ірина Перешило погоджується, що редакція «Свободи» унікальна: «Неповторність служби була і, сподіваюсь, завжди буде в тому, що на цій службі ніколи не було цензури, чим вона і вирізнялася». Віталій Портников, кажучи про «Радіо Вільна Європа», зазначив, що в радянські часи саме завдяки цій радіостанції можна було дізнатися, якою є картина цивілізованого світу. «Але в мене назавжди залишилася заздрість до чеської радіостанції, тому що її більше немає – вона виконала свою місію. А “Радіо Свобода”, на жаль, існує. Його існування на території Росії, України, Білорусі свідчить про те, що нам поки не вдалося знищити авторитарних тенденцій у суспільстві, – вважає пан Портников. – Але я щиро впевнений, що нам вдасться зробити свій внесок у знищення авторитарних режимів Путіна, Януковича, Лукашенка, вдасться притягнути до відповідальності чиновників. Тільки після цього ми закриємо редакцію і підемо працювати у вільні ЗМІ».

Про унікальність «Радіо Свобода» сьогодні розповідала головний редактор Інна Кузнєцова: «Наше гасло – говорити про те, що інші оминають. Перше, чим опікується наша служба – це захист прав людини. “Радіо Свобода” боролося за права людини і 60 років тому, і 30 років тому, і боремося зараз. Раніше “Свобода” боролася за повалення Радянського Союзу, тепер же наше завдання – створювати націю, адже вона начебто є, але як такої її нема».

Цінності редакції залишаються незмінними, однак, за словами пані Кузнєцової, редакція йде в ногу з часом, змінюється ньюзрум, інструменти роботи журналістів – і це далеко не тільки радіо, але й тексти, відео, livestream. Серед нових програм «Радіо Свобода» – «Молодь Плюс» (виходить щоп’ятниці), яка також активно використовує нові медіа і соціальні мережі та спрямована на залучення нових молодих слухачів. Ще одна нова програма – «Ми разом» (виходить щовівторка та щочетверга) – розповідає про те, як місцеві проблеми (медицина, освіта, транспорт, ЖКГ) набирають «національної ваги». «Хай нам говорять про мову, яка нас роз’єднує, а ми говоримо про те, що нас об’єднує, адже проблеми у людей з різних областей насправді спільні», – зазначила Інна Кузнєцова.

Автори концепції виставки:

Прокоп Томек (Prokop Tomek), Інститут воєнної історії, Прага

Сюзана Юргенс (Zuzana Jurgens), Чеський центр, Мюнхен

Виставка відкрита до 26 жовтня.