Автори:

Костянтин Задирака

In English

19 травня в Ірані неподалік від кордону з Азербайджаном упав гелікоптер, у якому перебували президент  країни Ібрагім Раїсі, голова МЗС країни Хусейн Амір Абдулахіан і низка інших високопосадовців. Усі вони загинули. За декілька днів до того, 15 травня, у Словаччині стався замах на прем’єр-міністра Роберта Фіцо. В нього декілька разів вистрілив 71-річний письменник Юрай Цинтула. Фіцо вижив, переніс декілька операцій, станом на 27 травня перебуває в лікарні у важкому стані, проте, за словами його колег по партії, йде на поправку.

Словаччину й Іран об’єднує прихильність Кремля до очільників цих країн. Прем’єра Фіцо російська пропаганда полюбила за зупинку поставок зброї до України зі Словаччини після його приходу до влади у 2023 році, а також за низку висловлювань щодо російсько-української війни, які збігалися з позицією Кремля. Іран же відкрито підтримує Росію у війні та постачає їй зброю. Російський агітпроп не міг оминути увагою збіг інцидентів із політичними лідерами Словаччині та Ірану в часі та не пов’язати замах на Фіцо та загибель Раїсі у єдиний конспірологічний вузол.

«У Фіцо стріляв українсько-російський неотроцькіст-глобаліст»

Роберт Фіцо став прем’єр-міністром Словаччині вчетверте восени 2023 року, після того як його партія «Курс — соціальна демократія» (Smer-SD) здобула на виборах перше місце з 23,3 відсотка голосів. Фіцо став головою коаліційного уряду. До цього він очолював кабінет міністрів у 2006, 2012 та 2016 роках. У 2018-му він змушений був піти у відставку через масштабні протести в Словаччині, викликані вбивством журналіста Яна Кучака та його нареченої Мартіни Кушнірової. Кучак займався розслідуванням зв’язків італійського мафіозного угрупування «Ндрангета» з представниками словацької влади. На протестах вимагали розслідування першого в незалежній Словаччині вбивства журналіста та відставки уряду Фіцо. Один із лідерів протестів, Петер Надь, тоді говорив про необхідність змінити уряд, щоб до влади «прийшли люди, яким можна довіряти, а не ті, хто загруз у корупції та причетності до організованої злочинності». Фіцо пішов у відставку, з умовою, що уряд очолить його тодішній заступник Петер Пеллегріні. Через декілька років Фіцо знов обрали прем’єром, а Пеллегріні у 2024 році став президентом країни.

До повернення Фіцо до влади Словаччина надавала Україні військову допомогу, включно із ЗРК, радянськими літаками, бронетехнікою та запчастинами для них. За словами заступниці голови Верховної Ради Олени Кондратюк, станом на березень 2023 року Словаччина передала Україні допомоги на 10 відсотків свого оборонного бюджету. Фіцо ж зупинив поставки зброї та заявив, що він надаватиме «нульову військову допомогу Україні… Негайне припинення військових дій є найкращим рішенням, яке ми маємо для України». Хоча аналітики Defense Express і зауважили, що Словаччина, скоріш за все, і без цього вичерпала свої запаси радянської техніки, яку можна було б передати Україні, а приватні контракти зі словацькими компаніями на постачання нового озброєння продовжують діяти, риторика Фіцо суголосна Кремлю. Так само як на руку їм протести словацького прем’єра проти санкцій, звинувачення на адресу України та НАТО, які нібито «спровокували» російську агресію. У лютому 2023 року Володимир Путін назвав Фіцо разом із прем’єром Угорщини Віктором Орбаном «пронаціональними політиками», які «захищають свої національні інтереси».

Проти уряду Роберта Фіцо та його дій у Словаччині у 2024 році відбувалися протести. Разом із питаннями внутрішньої політики (зокрема, опозиція та журналісти звинувачують Фіцо у спробі захопити контроль над медіа в країні), приводом до них також є позиція уряду щодо України.

У протестах брав участь і Юрай Цинтула, словацький письменник. 15 травня в місті Гандлова після засідання уряду Фіцо зустрічався з людьми на площі. Там Цинтула з натовпу покликав прем’єра, а коли той підійшов ближче — вистрілив у нього п’ять разів. Як пізніше сказав заарештований чоловік, він не хотів убивати Фіцо, а лише «зашкодити його здоров’ю». Цинтула також говорив, що «не згоден з політикою нинішнього уряду», зокрема тиском на незалежні медіа, скасуванням Спеціальної прокуратури та, серед іншого, відмовою від надання військової допомоги Україні.

Поки лікарі боролися за життя Фіцо, російська пропаганда вже почала боротися за те, щоб використати атаку на нього для своїх цілей — звинуватити Україну, «колективний Захід» і глобалістів. Пропагандистка Маргарита Симоньян написала у своєму телеграм-каналі: «Прем’єр Словаччини поранений. Той, який говорив, що СВО почалася внаслідок розгулу українських неонацистів і в Путіна не було іншого виходу. Ось так вони працюють». Пізніше вона, звертаючись до британського видання The Telegraph, уточнила, що вважає винними не «окремо взяту Україну», а «всіх вас», маючи на увазі, очевидно, «колективний Захід».

Один з анонімних пропагандистських телеграм-каналів (понад 400 тис. підписників) написав, що нібито Цинтулу підбурювала його жінка — біженка з України. Проєкт StopFake заперечив це твердження, зауваживши, що подружжя Цинтул живе разом уже декілька десятиліть, має двох дорослих дітей, а даних про іноземне походження жінки та її «підбурення» чоловіка до нападу немає. Також цю інформацію заперечила словацька поліція. Втім, роль жінки-«біженки» у висновках пропагандистів не є ключовою. Головними винуватцями є «прогресивні ліберали, вирощені Соросом». Понад те, коріння нападу нібито лежить ще глибше.

«Сучасні глобалісти — це послідовники франкфуртської школи економіки, тобто неотроцькісти, для яких весь світ у топку кинути для перемоги їхніх ідей — нічого не варте. Жорстокість і безкомпромісність Троцького всім відома», — пишуть пропагандисти. Про те, що насправді ідеологічне «коріння» Юрая Цинтули, можливо, лежить в дещо іншій площині (раніше його помічали у симпатіях до проросійського воєнізованого угруповання Slovenskí Branci), російський агітпроп не згадувує.

Інший анонімний телеграм-канал (понад мільйон підписників) також вказує на «український слід» у замаху на Фіцо, і підозрює, що напад «спишуть на кейс “психа”, що нападник неадекват… А в реальності замовники й так зрозумілі». Поки що немає жодної інформації про те, що напад був організований кимось, крім самого Цинтули, що його хтось підтримував, допомагав отримати зброю, підбурював до нападу абощо. Проте пропагандистам-конспірологам і не треба мати не те що доказів, а хоча б підозр в існуванні таких зв’язків. Для них винуватці визначені наперед: «Фіцо незручний тим, що розширював тренд завершення війни в Україні та відмовлявся давати військову допомогу, чим заважав багатьом. Він заважав тим персонажам і великим ТНК, які наживалися на війні» (варто нагадати, що якраз постачанням зброї через приватні словацькі компанії та їхньому заробітку Фіцо ніяк не заважав).

У самій Словаччині російська пропаганда також не залишилася осторонь. Як повідомляє Bloomberg, російські хакери та дезінформаційні мережі спрямовують свої зусилля на те, щоб звинуватити в нападі Україну та місцевих опозиціонерів, посіяти розбрат і розколоти суспільство. «Їхня головна мета — послабити підтримку, створивши стільки внутрішніх проблем, що ми самі роз’єднаємося», — сказала керівниця напрямку кібербезпеки Варшавського форуму безпеки й авторка книги «Російська інформаційна війна» Біляна Ліллі.

Така насильницька політична дія — підґрунтя для роботи кремлівських пропагандистів. За даними аналітичної платформи elv.ai, упродовж доби після замаху на Фіцо рівень поширення мови ворожнечі в усіх проявах у коментарях у словацьких соцмережах підскочив до нового історичного максимуму — 60%. Як ідеться, у «спокійних» для суспільства обставинах кількість хейтерських коментарів не перевищувала 13,62%. «Те, що ми побачили вчора, шокувало нас усіх... Напад на прем’єр-міністра Фіцо підняв рівень ненависті в соціальних мережах до рівня, якого ми ще не бачили», — сказав гендиректор elv.ai Якуб Шустер.

«Президента Ірану вбили англо-саксонсько-ізраїльські “володарі лайна”»

Через чотири дні після пострілів у Роберта Фіцо зник гелікоптер із президентом Ірану Ібрагімом Раїсі та низкою інших високопосадовців. Делегація поверталася з церемонії відкриття гідровузлів на двох ГЕС на річці Аракс, що на кордоні Ірану та Азербайджану. В церемонії також брав участь президент Азербайджану Ільхам Алієв (відносини двох країн загалом, як помічають, зокрема, аналітики AlJazeera, є доволі напруженими). Велика урядова делегація летіла трьома гелікоптерами, з них два успішно прибули до пункту призначення, а третій — із президентом, міністром іноземних справ і губернатором провінції Східний Азербайджан — здійснив «жорстку посадку» в горах. Добу вели пошуково-рятувальну операцію, яка закінчилася виявленням згорілих залишків гелікоптера. Також були знайдені рештки тіл усіх пасажирів та екіпажу.

Ібрагім Раїсі мав прізвисько «тегеранський м’ясник». Його він отримав задовго до того, як під його керівництвом були криваво придушені масові протести в Ірані 2022 року. Ще у 1988 році молодий тоді прокурор Раїсі став одним із організаторів масових убивств політичних ув’язнених в Ірані. Точна кількість страчених тоді людей невідома, експерти Amnesty International називають мінімальною оцінку в 5 тисяч убитих. Іранська влада досі приховує інформацію щодо цих убивств, рідні «зниклих» в’язнів досі не знають, де вони поховані. Очікувано, що оголошений у зв’язку зі смертю Раїсі 5-денний траур в Ірані порушують святкуваннями.

За попередніми даними розслідування аварії, яке проводять іранські військові, гелікоптер «загорівся після зіткнення з гористою територією», слідів куль на фюзеляжі не знайдено, також нічого підозрілого не було виявлено під час переговорів пілотів до аварії. Іранська влада поки що не висувала жодних звинувачень чи підозр у зв’язку з аварією.

Проте російський агітпроп їх висунув. На відміну від замаху на Фіцо, взагалі жодної інформації про насильницький характер загибелі Раїсі немає, проте, знову ж таки, коли пропагандисти потребували підтвердженої інформації? Їхнє завдання — лише вписувати будь-який факт у заздалегідь підготовану картину світу.

Згадана вище Симоньян відреагувала очікувано, додавши також більш давні приклади «злочинів» «загадкових ляльководів», вигадавши для них нове специфічне означення: «І вертоліт Раїсі впав випадково через туман, і у Фіцо стріляв недоумкуватий дід, і в Улофа Пальме, і в Кеннеді. Лайно трапляється. Але найнадійніше воно трапляється за умови ретельної професійної підготовки, здійсненої повелителями лайна».

Колишній український нардеп Володимир Олійник, який із 2014 року перебуває в Росії, в ефірі телеканалу «Звезда» додав до списку ще одне ім’я — принцеси Діани, по якій, за його словами, «відпрацювало МІ-6». Ще один пропагандист Олександр Артамонов заглибився в історію і сказав, що смерть Раїсі — ще один ланцюжок у двохсотрічних спробах британської розвідки зупинити імперський проєкт «Петербург — Індійський океан», у рамках чого «англосакси», мовляв, посприяли й убивству імператора Павла Першого у 1801 році.

Пропагандист Володимир Соловйов спробував висловитися про винуватців аварії гелікоптера з президентом Ірану більш конкретно, але потрапив в інформаційну пастку, розкладену ізраїльськими жартівниками. Соловйов послався на ізраїльського журналіста Даніеля Хайка, який сказав, що ХАМАС у своїх медіа звинуватив в аварії агента Моссада Елі Коптера. Звичайно, вигаданий Елі Коптер (Eli Copter — Helicopter) був жартом, який розповсюджувався в ізраїльських соцмережах у зв’язку з новинами про загибель Раїсі. Але пропагандист (або його редактори) дуже спішили з «гарячими новинами» про зв’язок між аварією та ізраїльськими спецслужбами й не встигли хоча б замислитися над ім’ям «підступного агента».

Одним із аргументів на користь невипадкової аварії, який розповсюджували «воєнкори», було те, що Ібрагім Раїсі нібито летів на російському гелікоптері МІ-171. «Воєнкори» стверджували, що ці гелікоптери нібито «майже не падають» (скориставшись нагодою зайвий раз заявити про «виняткову надійність» радянської та російської техніки). Тож якщо цього разу він усе ж таки впав, то це свідчить про наявність зовнішнього втручання. Проте згодом виявилося, що президент Ірану чомусь віддав перевагу старому американському гвинтокрилу Bell, який, імовірно, купували ще до Ісламської революції 1979 року і введених після неї санкцій.

Анонімні телеграм-канали теж не залишилися осторонь пошуку винних у загибелі Раїсі (поруч із замахом на Фіцо). Вони додали до інцидентів із ними низку інших подій з очільниками різних держав, порівнявши, серед іншого, іранського президента з колишнім прем’єр-міністром Японії Сіндзо Абе, який був убитий у 2022 році: «Захід давно практикує усунення неугодних лідерів будь-якими способами. Пакистанський прем’єр Хан, який приїхав до Росії одразу після початку СВО — у в’язниці з дружиною. Японець Абе, який хотів розв’язати питання з мирним договором із Росією — убитий. Фіцо — ясно. Раїсі — чекаємо. Це все люди, які так чи так не поділяли політику глобалістів», — писали пропагандисти, коли ще не було відомо точно, чи загинув Раїсі в аварії.

Найцікавішою тут виглядає згадка про японського прем’єра, який був прихильником союзу зі США, підтримував свого часу політику Джорджа Буша щодо Іраку, мав тісні, дружні відносини з Дональдом Трампом. Сіндзо Абе так само просував тезу про збільшення свободи дій для японських Сил самооборони, зокрема для можливості їх застосування для захисту союзників, насамперед США, за межами Японії, що викликало критику і всередині країни серед якраз умовно «антиглобалістської» та менш проамериканської опозиції та погіршувало відносини з Китаєм.

Але, якщо потрібно, в межах конспірології можна записати в «друзі Росії» будь-кого, особливо посмертно. Завдання пропагандистів, як у випадку Фіцо, так і Раїсі — наголосити на тому, що «випадковостей не буває». Всі події у їхньому викладі — взаємопов’язані, причому зв’язані саме в такий наратив, із якого можна видобути максимум вигідних аргументів і риторичних прикрас для тез кремлівської пропаганди. Людям може бути важко повірити у випадковість смерті, особливо якщо йдеться про відомих і впливових людей. Агітпроп пропонує «детективні» сюжети, які захоплюють уяву, дають прості та зрозумілі описи світу, і вкладаються в загальний наратив, де в усьому винен «колективний Захід» та Україна, а насамперед — у «спровокованій» війні з Росією.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач