Чим відрізняється інтернет-видання від онлайн-версії газети чи журналу? Про одну з найпомітніших відмінностей пише у своєму блозі на сайті Reuters Ентоні ДеРоза. Йдеться про культуру гіперпосилання на джерело, або, як називає це автор, «економіку лінків» (термін Джеффа Джарвіса).

Там, де йдеться про гіперпосилання на джерела, блогерська етика перевершує традиційну журналістську. Сайти друкованих видань, радіостанцій та телеканалів воліють не ставити гіперпосилання на джерела інформації, навіть якщо називають їх. Ось, наприклад, газета New York Post цитує два інтернет-видання - TV Newser та Mediaite, не даючи на них лінків. Тим часом обидва сайти неодмінно послалися б на газету, як і на будь-яке інше джерело, інформацію якого використовують. Адже це забезпечує їхню прозорість, яка є передумовою довіри аудиторії.

Ба, більше, редакційна політика New York Post забороняє посилатись на блоги та інші онлайн-видання, якщо інформацію, отриману з них, можна наново перевірити. За словами автора, ця політика поширюється й на низку інших медіа, що також входять до корпорації Руперта Мердока News Corp. (Додамо тут, що для онлайн-версій українських газет ця проблема є тотальною – навряд чи ви зустрінете в багатьох із них навіть перехресні посилання на власні матеріали, не кажучи вже про зовнішні.)

Навіть на сайті агентства Reuters, визнає ДеРоза, нечасто можна побачити лінки у статтях та новинах. Фелікс Селмон нещодавно, коментуючи відмову The Wall Street Journal ставити гіперпосилання на джерела, порівняв її зі школярем, який прикриває долонею зошит, аби ніхто не списав. The New York Times також нечасто дає посилання у матеріалах онлайн-версії, хоча у блогах на сайті nytimes.com – наприклад, The Lede, - з цим усе гаразд. The Lede належить до місць в інтернеті, куди автор заходить кілька разів на день, оскільки цей ресурс улаштований по-сучасному: оперативність, співпраця, використання зовнішніх джерел із посиланням на них без зайвих переживань про те, що читач, перейшовши за лінком, подарує комусь іншому перегляд сторінки.

«Журналістика сьогодні – це поєднання зусиль, і гіперпосилання одне на одного в інтернеті – невід’ємна складова цієї співпраці, - пише він. – Інтернет-видання розуміють цінність економіки лінків і знають, що гіперпосилання корисні для всіх. Зовнішнє посилання не забирає трафіку в вашого сайту, натомість, робить його ціннішим джерелом інформації». Проблема відмови від гіперпосилань, на його думку, є як культурною, так і технічною, одначе культурна складова, - обмеженість та застарілість уявлень деяких медійників про інтернет, - переважає.

Культура ньюзрумів нинішніх «старих медіа» не має етичної схильності до посилань. Вони залишаються провінційними і бояться, що хтось, натиснувши на лінк, піде від них назавжди. Натомість, для інтернет-видань і блогів гіперпосилання – складова їхнього мислення та світогляду. Звісно, є серед них і такі, що уникають посилань, одначе мало хто з них перетворює це на офіційну редакційну політику.

Скільки ж часу знадобиться традиційним медіа, аби перейняти культуру гіперпосилань? На думку автора, прискорити цей процес можуть самі інтернет-видання та блогери, допомагаючи «старим медіа» усвідомити цінність та нешкідливість лінкування.

«Медіаграмотність»