Автор, студент Львівського національного університету імені Франка Юрій Опока – переможець (ІІ/ІІІ місце) конкурсу студентських матеріалів про актуальні проблеми в журналістиці.

Останнім часом про професійні стандарти в журналістиці говорять стандартно. Без новацій і креативних заяв. Загалом обговорення цієї теми лежить у рамках чотирьох широких понять: чесності, об’єктивності, відповідальності й доцільності поданого матеріалу. Саме ці поняття можуть послужити критеріями вимірювання якості журналістських матеріалів. Рідко хтось завдає собі клопоту обговорити детальніше такі складні й неоднозначні поняття. Рідко хтось сумнівається в істинності цих критеріїв. Усі розуміють, що вони означають, для чого вони, як формуються, а головне – що ці критерії універсальні.

Важко, звісно, сперечатися з тим, що українським медіа все ж потрібно впроваджувати професійні стандарти, проте поки доцільніше, видається, впроваджувати внутрішньопрофесійні стандарти саме журналістам. Медіа, як складніше утворення, стандартизується після якісної перебудови його структурних елементів – журналістів. Тобто на сучасному етапі розвитку українських ЗМІ реформу цього сектору людської думки слід розпочинати з окремого носія цієї думки. Журналіст має доносити думки до суспільства, спонукаючи його мислити і, відповідно, діяти (саме в такому, широкому контексті тут ітиметься про професію журналіста, на відміну від поширених характеристик, на кшталт «журналіст – звичайний статист інформації»). Можна також говорити про політику редакції, її сформовану позицію, що накладатиме рамки і задаватиме вектори, контролюватиме роботу власних журналістів. Варто говорити про необхідність підписання редакційних угод між власниками медіа і редакцією, визначаючи заздалегідь можливість вільно розвиватися і працювати. Про редакційні статути. Необхідно обговорювати і невпинно шукати способів фінансової незалежності ЗМІ, створення медіа як прибуткових бізнес-проектів, що своєю незалежністю і репутацією забезпечать власний розвиток і дохід.

Проте за відсутності безкомпромісної позиції окремого журналіста, без усвідомлення власної ролі і завдань названі вище умовно зовнішні чинники журналістської діяльності не зможуть забезпечити постійного професіоналізму, тобто роботи в рамках визначених на початку статті критеріїв якості справжньої журналістики. Так профспілки, моніторингові групи чи окремий редактор матиме змогу контролювати поточну роботу журналіста, проте якщо сам журналіст не матиме власного принципового «стрижня», якщо в нього на підсвідомому рівні не буде вибудовано морального бар’єру, через який він не переступить, завжди буде ризик зійти зі шляху професіоналізму, піддатися спокусі влади, грошей чи слави.

Концепція запровадження професійних стандартів української журналістики може мати вигляд постійного впливу двох чинників: зовнішнього та внутрішнього. Зовнішні чинники вже згадувалися. Це, насамперед, належне матеріальне забезпечення журналістів. Звісно, таке забезпечення на сучасному етапі передбачає повну залежність від власника, проте поступово в українському медіаринку все ж з’являються ЗМІ, які можна назвати незалежними і які можуть утримувати журналістський склад. Ці ЗМІ не зводяться виключно до феномену «Української правди». Чимало ЗМІ, особливо тих, що працюють або починали роботу грантовим коштом чи коштом закордонних інвесторів, уже спроможні, хоча і з великими труднощами, забезпечити власних журналістів. Варто також зазначити вагу незалежної, а головне авторитетної профспілки, яка могла б контролювати, моніторити і характеризувати роботу ЗМІ чи окремого журналіста і до думки якої дослухалися б. Корисно було б, щоби головні редактори, маневруючи в переговорах із власниками, переконували їх, що незалежне видання з хорошою репутацією набагато престижніше і впливовіше за те, що на ручному керуванні. Також слід зазначити потребу в укладанні угод між власниками і реакціями. Всі ці чинники важливі, та якщо тверезо оцінити теперішню ситуацію в державі, стане очевидно: реалізувати це на практиці доволі складно.

Як наслідок для формування професійної журналістики, котра сьогодні описується окремими виданнями і персонами, крім усього іншого потрібно впроваджувати й плекати моральні засади окремого журналіста. Звісно, що грамотність, комунікабельність, інтуїція, стиль подання матеріалу – все це теж професійні стандарти, але вони напрацьовуються переважно індивідуально. А сучасній українській журналістиці необхідно закріпити (вони є, проте ще не стійкі і крихкі) стандарти, котрі лежать на кілька щаблів вище в ієрархії професійних стандартів. Саме це усталення і розуміння професійної специфіки забезпечить підготовку нових особистостей у журналістиці. А посприяти цьому повинні вже сформовані професіонали, ті, хто вже відбувся. Лише вони можуть кинути те зерно власної позиції на ґрунт професійних вагань окремого журналіста, котре проросте стійким розумінням і переконанням у необхідності сумлінно виконувати обов’язок, покладений званням журналіста. Ця позиція буде характеризуватися як об’єктивністю, так і відповідальністю за власну роботу й ті наслідки, які вона може спричинити. Власне, коли молодь зрозуміє, що лише відповідна репутація забезпечить успіх, коли репутація стане постійною призмою, крізь яку будуть оцінювати все решта, тоді і сам журналіст працюватиме над її побудовою. Ось тоді і кристалізується той внутрішній стрижень, що змусить триматися професійних стандартів при спокусі від них дещо відступити.

Людям, котрі працюють у журналістиці, потрібно чітко розуміти, що їхня робота суспільно важлива і чи не найбільш суспільно відповідальна. Вони великою мірою формують це суспільство, задаючи дискурс, розвиваючи його, кристалізуючи висновки, що потім перетворюються на розуміння і діяльність окремих людей. Мартін Лютер колись казав: «Я  на цьому стою, й інакше я не можу!» Ця теза повинна стати гаслом справжнього журналіста, котрий вбачає у своїй роботі не лише професію, але й покликання.