Цьогорічна конференція «Честь професії», що вп’яте пройшла в Києві, дещо відрізнялася від попередніх – адже майже всі теми так чи інакше стосувались останніх подій в Україні та роботи журналіста в кризових умовах. Менше уваги приділялося новим медіа та способам прибутку, а більше – питанням безпеки, етики, громадянській позиції журналіста. Редактори відомих українських ЗМІ розповідали, якого досвіду набули їхні редакції під час Євромайдану. «Будь-яка війна – рушій прогресу, в нашому випадку – і в технічному забезпеченні, і в розумінні етичних аспектів у роботі журналіста», – таку думку висловила Тетяна Пушнова, шеф-редактор «Телевізійної Служби Новин» (ТСН). Вона пояснила, що події на Майдані, а згодом і в Криму та на сході змусили подумати над тими речами в професії, над якими півроку тому навіть не замислювались. У тому числі йдеться і про обговорення мовних аспектів на планірках: яке визначення краще вжити – проросійський активіст чи сепаратист, диверсанти чи «зелені чоловічки», втікачі чи біженці, окупація чи анексія. «За останні місяці покращилась і технічна складова – ми переформатували мовлення, стали більш оперативними, навчилися вмикатися в прямий ефір у будь-який момент, у тому числі з машини – це насправді велика перемога», – зазначила пані Пушнова.

Звісно, згадували й про зміни в інтернет-ЗМІ, які приніс Євромайдан. Зріс трафік сайтів та роль соцмереж у генерації трафіку. Як зазначила Михайлина Скорик, редактор podrobnosti.ua, до Євромайдану мультиплатформовість розуміли окремі журналісти, але не керівники та менеджери, а після революції суть мультимедійності на сайтах усвідомили і менеджери. Це стосується стрімінгу: «Онлайн стрімінг першим зробив хлопчина з КПІ, «Громадське.ТВ» – це теж онлайн формат. Але телевізійну революцію зробило «Еспресо.TV», бо це перший телевізійний стрімінг на українських каналах», – вважає пані Скорик. Вона прогнозує, що тепер усі великі телеканали почнуть рухатися в напрямі мультиплатформовості, будуть змінювати виробництво контенту. В свою чергу це стане поштовхом для розвитку сторітелінгу на українських сайтах, тобто створення великих «історій» (ідеальним зразком цього методу є SnowFall від New York Times). Такі затратні проекти можуть собі дозволити лише телевізійні медіахолдинги, і згодом вони почнуть інвестувати в них.

«Як би це цинічно не звучало, але “кому війна, а кому мати рідна”. В сенсі насиченості роботи у нас зараз зірковий час, – зауважив Роман Андрейко, генеральний директор ТРК «Люкс». – У випусків новин дуже високі рейтинги, і не потрібно придумувати, як зробити новини, головне – якісно передавати фактаж, не перекручувати та не перебріхувати». Соня Кошкіна, шеф-редактор lb.ua, додала, що зараз дуже важливим елементом у роботі є диверсифікація джерел інформації, оскільки низка сайтів є скоріше джерелами дезінформації, так само як і Фейсбук-сторінки деяких осіб. Крім того, як вона розповіла, під час майданних подій іноді виникали проблеми з блогерами на сайті, оскільки в їхніх колонках рівень паніки зашкалював: «Тут складно дотримуватися балансу: з одного боку, йдеться про право висловлюватися, а з іншого боку, ми не повинні ще більше нагнітати паніку».

Чи можливо залишатися об’єктивним, працюючи в екстремальних умовах та пам’ятати про етичні стандарти? Олександр Мартиненко, генеральний директор «Інтерфакс Україна» вважає, що професійність у її найвищому ступені і є етикою: «Нашим завданням завжди було передавати те, що бачать наші кореспонденти, дистанціюватися від настроїв і переконань». У той же час всі редактори єдині в думці – складно було вимагати від журналістів повної об’єктивності, коли на їхніх очах гинули люди. Керівники часто повинні були працювати психотерапевтами для журналістів. Стрес і надзвичайна небезпека, в якій перебували кореспонденти, – це інша сторона медалі «зіркового часу». Редактори відзначали, що за час Євромайдану робочі колективи дуже згуртувалися, підтримували один одного, чимало журналістів підвищили свій професійний рівень, адже відомо, що в екстремальних умовах люди часто відкриваються з кращих сторін. «У нас ні в кого навіть не стояло питання, йти чи не йти на Майдан, це вже потім заднім числом говорили, що було страшно», – сказала Соня Кошкіна.

Ціна кожної «історії»

Від аудиторії прозвучало питання: невже зараз для журналіста важливіше вміння одягати бронежилет, а не якісно писати матеріал? «По-перше, якщо ти будеш мертвим, то ти вже не будеш журналістом», – лаконічно відповіла на це Тетяна Пушнова, хоча в той же час відзначила, що багатьом журналістам потрібна була психологічна допомога після висвітлення таких подій, в чому вони часто не хотіли зізнаватися. Роман Андрейко пояснив, що в них у редакції нікого не змушували йти висвітлювати Майдан: журналістів попросили в приватному порядку повідомити, якщо їм страшно працювати в гарячих точках – у такому випадку їм давали інші редакційні завдання. Учасники обговорення вважають, що при бажанні кожен міг бути корисним, не лише ті кореспонденти, які працювали в полях: відповідальність на редакторах новинних стрічок була також величезна. Тим не менш, Соня Кошкіна вважає, що кожен, хто йде в професію журналіста має бути готовим до того, що доведеться працювати в таких мовах. «Звісно, було би краще, якби нас навчили та провели тренінг, що робити, коли в тебе стріляє «Беркут», але цьому не навчили – що зробиш, така країна», – сказала вона.

Головним редакторам часто потрібно було приймати дуже непрості рішення – наприклад, обирати, кого з журналістів відправити висвітлювати небезпечні події. Як розповіла Тетяна Пушнова, на ТСН була черга з журналістів, які хотіли їхати в Крим і були готові працювати там під прикриттям. Про цю відповідальність говорив і іноземний гість конференції Ейден Уайт, директор Мережі етичної журналістики: «Часто молоді журналісти керуються лише емоціями, але їм бракує досвіду, тому керівництво має розуміти, що ризикує життям кореспондента». Ейден Уайт є колишнім редактором The Guardian та екс-Генеральним секретарем Міжнародної федерації журналістів. Він наголосив, що хоча пріоритет ньюзрумів – «здобути історію», необхідно пам’ятати про ціну цієї історії. Він вважає, що в Україні потрібно проводити більше тренінгів із безпеки журналістів. Проблема тренінгів – їх висока ціна, і не всі редакції погоджуються на це. Тому Ейден Уайт як альтернативу запропонував проведення великого форуму з безпеки журналістів, де могли би взяти участь багато людей. Він підкреслив, що традиційні способи убезпечення журналіста наразі можуть бути неефективними. Знак «преса», який раніше захищав, тепер є скоріше мішенню. «Коли високопосадовці кажуть, що вони хочуть, аби журналісти були “більш видимими” під час таких подій, це викликає занепокоєння». Одягати жилет чи ні – остаточне рішення повинен приймати сам журналіст на місці події.

Спілкування з російськими «колегами»

Ейден Уайт вважає необхідним початок діалогу між журналістами України та Росії: «Я маю на увазі діалог між етичними та незалежними журналістами України та Росії,щоб цей діалог очолили медіапрофесіонали, а не політики, лише вони можуть побудувати міст розуміння». Він цікавився, що про це думають українські редактори, однак вони припустили, що пан Уайт надто ідеалізовано сприймає журналістів Росії і можливість незалежності медіа в цій країні. «Нормальні журналісти в Росії є, їх мало, але в них стоїть питання фізичного виживання», – сказала Соня Кошкіна. Вона зауважила, що діалог сьогодні може відбуватися лише на рівні людських контактів, міжособистісних зв’язків, однак широка дискусія неможлива: «Для вільного журналіста в Росії, здається, є лише один варіант – емігрувати. З іншої країни, можливо, він зможе більш об’єктивно діяти». Як розповіла шеф-редактор ТСН Тетяна Пушнова, спочатку канал намагався співпрацювати з російськими колегами і навіть надавав відео журналістам із НТВ, щоби показати, що насправді відбувається в Києві. Однак це відео російські журналісти використовували з маніпулятивною метою і робили ще більш пропагандистські сюжети, після чого редакція від такої співпраці відмовилась.

Про російську пропаганду згадували неодноразово, свою думку висловила ще одна іноземна учасниця конференції Агнешка Ромашевська-Гузи, віце-президент Польської асоціації журналістів і генеральний директор Belsat TV: «Із такою масштабною пропагандою ми зіштовхуємося вперше після розпаду СРСР Тільки тоді було щось подібне». Вона зазначила, що українцям треба замислитися над методами боротьби, при чому дії проти пропаганди мають вестися не лише в інтернеті, але й по телебаченню, оскільки головною жертвою пропаганди стає саме телевізійна аудиторія, яка не завжди перетинається з онлайн. «Зусилля мають бути координованими. Обов’язково потрібно робити це і англійською, подавати на інші країни, – переконана пані Агнешка, – бо більшість людей із заходу просто не розуміють, що таке можливо. Вони думають десь так: в російських ЗМІ є неправда, але все ж таки щось правдиве має бути – кожен день бандерівці не вбивають, але, може, кожен тиждень».

Андрій Куликов зауважив, що заборона російських телеканалів навряд чи ефективна у протидії пропаганді: «Пропоную організувати контрпропагандистський центр – це має бути тимчасова державна установа,  в якій працюватимуть волонтери чи фахівці за гонорари, які відстежуватимуть випадки пропаганди». Також пан Куликов відзначив, що частина боротьби проти пропаганди все ж таки має відбуватися в інтернеті – на індивідуальному рівні (в он-лайн спілкуванні чи коментарях) та шляхом  створення відеороликів.  Учасники конференції наголошували, що при бажанні - на волонтерських засадах, силами піарників, рекламістів, журналістів реально дати відповідь на російську брехню, і це можна зробити, не чекаючи на офіційні державні рішення.

Перелік переможців конкурсу «Честь професії-2014» дивіться тут.