Іноді, коли в газеті з’являється дифамаційний матеріал, пробачення публікують у наступному номері, на другій сторінці, поряд з новинами. Та в Руанді, як виявляється, йому присвячують ціле видання. Звісно, у тому разі, якщо образили президента.

Останній номер Ishema, мабуть, знаковий для руандійської преси.

Цей двомісячник, який виходить друком національною мовою, вмістив авторську колонку із прізвищем Камікадзе, в якій стверджувалося, що президент Кагаме – соціопат. Багато хто у медійному середовищі висловлював протест. Як, скажімо, Адріан Сервумба, котрий, погрозливо назвавшись «стурбованим громадянином», закликав омбудсмена з державних медіа дати прочухана виконавчому редактору Фіделю Гакіру. Державне інформаційне агентство повідомило, що особи у цивільному вилучили наклад видання з продажу. Того ж дня члени Форуму приватних газет, що об’єднує власників видань, позбавили Гакіра на півроку членства в організації.

Та дивовижніше, ніж навіть медійне середовище, зреагував менеджмент Ishema. Вибачаючись, він зробив карколомний кульбіт. Спочатку звільнився з роботи головний редактор Дідас Нійіфаша, винний, за власним визнанням, у тому, що «не знав», чи готується новий випуск видання. Потім за підписом того ж Гакіра вийшов друком № 25 з аршинним заголовком Imbabazi! (Пробачте!) із ним самим в поклоні на обкладинці. Видання повністю складається з позитивних сторі про президента та з листовного пробачення голові держави.

Дехто розцінив це як позитивний крок. Джеймс Муньянеза тішиться у проурядовій газеті New Times, що погром медіа влаштували не агенти безпеки і не поліціанти, а сама громадськість і представники преси вишпетили газету. Це – прикмета того, доводить він, що медіа в Руанді, можливо, самі регулюватимуть свою діяльність, як це пропонував чотири місяці тому уряд. Гакір, у свою чергу, підтвердив, що йому не погрожували сили безпеки. Це – новий відхід від правила. Раніше, коли КЗЖ відстежував справи незалежних журналістів, вони після переслідувань і, часто, після фізичних нападів змушені були тікати у вигнання.

Однак те, що керівництво газети, схоже, не знає, щО в ній публікують, викликає тривогу. Руандійські журналісти, які живуть у своїй країні чи за її межами, також розповіли мені про те, що більшість професійних, критично налаштованих газет через судові переслідування «евакуювалися» за кордон, а лишилися тільки менш професійні видання.

«Саме це й потрібно руандійському уряду, – говорив мені ще понад рік тому журналіст в екзилі Шарль Кабонеро. – В умовах, коли професійної преси в країні вже не існує, легше придушувати менш професійні видання, посилаючись на порушення законів, яких вони припускаються».

Уряд пропонував, щоб теперішню проурядову Вищу раду з питань медіа замінив омбудсмен, який займатиметься їхнім саморегулюванням. Оскільки в країні лишилося обмаль незалежних видань, може виявитися, що саморегулювання медіа майже нічим не відрізнятимуться від урядового контролю. Більшість органів преси підлягає владі, а приватні медіа «ще не вкрилися пір’ям». Тож омбудсмен із саморегулювання може виявити ще більшу заповзятливість, обвинувачуючи журналістів. Мета відома – домогтися прихильності влади.

Автор Том Родс, Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія СИДОРУКА