Медіа і мораль: дилеми публіциста

00:00,
27 Жовтня 2011
6646

Медіа і мораль: дилеми публіциста

00:00,
27 Жовтня 2011
6646
Медіа і мораль: дилеми публіциста
Читач пробачить багато чого, тільки не аморальність. Але публіцист має зіставляти своє розуміння моральності із суспільним, щоби не впадати в моралізаторство.

Важко знайти журналіста, який би сказав, що професійна етика не має особливого значення. Ще важче знайти такого журналіста, який би визнавав етику як наріжний камінь своєї професійної діяльності. Особливо якщо йдеться не про інформаційні жанри чи аналітику, а про публіцистику.

Нагадаю, що публіцистика (від лат. рublicus – cуспільний, народний) – це своєрідний вид журналістської творчості зі своєю специфікою і внутрішніми закономірностями. Відповідно, публіцист – це журналіст, який у ЗМІ торкається актуальних, часто гострих суспільно-політичних тем. Статті хорошого публіциста, зазвичай, базуються на новаторстві підходів, на ризикованому експериментуванні.

Колишній декан факультету журналістики Львівського національного університету Володимир Здоровега писав: «Талант публіциста органічно охоплює здатність автора бачити у повсякденному житті суспільно значуще, морально-етичний смисл як незвичних, так і буденних явищ».

Перед публіцистом стоїть велика відповідальність, оскільки він дає оцінки, висміює чи критикує, славословить чи засуджує. «Убити словом», «рани від слів не гояться» – це про публіцистику.

Щоб зачіпати болючі для суспільства теми, недостатньо мати знання, досвід і громадянську мужність, потрібна ще й довіра аудиторії. А вона стає можливою, коли читач бачить, відчуває, що автор «скандальної» статті дотримується певних моральних стандартів, не переступає етичних бар’єрів.

Для українського публіциста це непросте завдання. Адже ми живемо і працюємо в країні, де політичні чи бізнесові еліти здебільшого не викликають довіри й поваги у громадян. Більш того, незалежні журналісти і ЗМІ, які ще в цій країні залишилися, добре усвідомлюють, що влада грає з нами не за правилами. Натомість намагається нав’язати нам правила гри, які є нечесними і несправедливими щодо суспільства в цілому і щодо журналістів зокрема. Влада ускладнює журналістам доступ до інформації, намагається законами і правилами якнайбільше розширити «територію приватності» для VIP, щоб приховати зловживання і беззаконня, які творяться на цій «території».

Але згідно з професійним етичним кодексом, ми повинні служити інтересам суспільства, а не влади. У такій ситуації частина журналістського середовища в Україні вважає, що професійна етика є актуальною для цивілізованих демократичних держав, а в нас – у ситуації холодної війни між корумпованою владою і незалежними журналістами – всі засоби годяться для досягнення мети. Принаймні, такий висновок можна зробити з дискусії, яка розгорілася у професійних колах після того, як журналіст інформагентства УНІАН оприлюднив інформацію, сказану державним чиновником офрекордз.

Українських журналістів можна зрозуміти: що більше на нас тиснуть, то більше нам хочеться називати негідника негідником, злочинця – злочинцем, а дурня – дурнем. Інформаційникам зробити це майже неможливо, аналітикам – дуже складно. Інша справа – публіцисти. Образне мислення, прозорі асоціації, езопова мова та багато чого іншого – це той інструментарій, який дозволяє доброму публіцистові обійти законні перепони. Не можна обійти тільки власних моральних бар’єрів і професійних етичних обмежень, якщо ми свою професію трактуємо серйозно.

Інша справа, що писані правила журналістської етики мусять бути в злагоді із внутрішніми моральними нормами журналіста, інакше вони сприйматимуться як штучні обмеження і їх порушуватимуть. На практиці часто так і є. Професійні етичні норми – це проблема вибору, а не догма.

З таким вибором авторові цих рядків доводилося стикатися неодноразово. Справді драматичного відтінку він набув, коли 2009 року я, львівський журналіст, опублікував низку статей із критикою президента Ющенка за героїзацію лідера ОУН Степана Бандери і Української повстанської армії, що не могло обійтися і без критичних зауважень на адресу самих Бандери і УПА. Розуміючи абсурдність і шкідливість активності Віктора Ющенка в цій делікатній темі, я хотів вкусити його якнайболючіше, висміяти якнайдошкульніше, обізвати якнайогидніше. Очевидно, що при цьому я би знайшов ті слова і звороти, які не дали би підстав притягнути мене до відповідальності за образу президента.

Але була інша проблема. Я добре розумів, що значна частина моєї читацької аудиторії ставиться некритично позитивно до теми УПА і Степана Бандери. Тож дошкульні окреслення у цій статті (навіть якщо б вони відповідали моїм особистим переконанням) вдарили б у першу чергу по тих читачах, котрі не розуміли, що їхню щиру прихильність до націоналістичних сторінок історії брутально використовують із політичною метою. В результаті стаття вийшла не настільки гострою, як хотілось би авторові, але занадто гострою як на консервативного західноукраїнського читача.

Того року низка старих знайомих припинили зі мною контактувати, а під моїми статтями – навіть не пов’язаними з націоналістичною тематикою – постійно з’являлися образи і погрози. Ніхто з тих, хто відкрито звинувачував мене у штучному творенні сенсацій, у гонитві за дешевою славою, в неповазі до цінностей читача, якось не оцінили (окрім кількох колег-журналістів), що аргументи у моїх статтях могли б бути різкішими, а полемічний запал сильнішим, якби я не обмежував сам себе нормами журналістської етики.

Як журналіст із досвідом я добре знаю, що читач пробачить прикрі, але щирі думки; оприлюднення неприємних, але правдивих фактів; їдкі, але коректні окреслення. Але не вибачить аморальності. Публіцист у своїй роботі повинен постійно зіставляти своє розуміння моральності з суспільними моральними координатами, щоб не впадати в моралізаторство. Журналіст усе ж не письменник, і перш ніж порушувати суспільну проблему, повинен мати довіру читача – для якого пише і з уповноваження якого пише.

Володимир Павлів, публіцист (Львів)

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Daily Tech Post
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду