2012 рік минув в інформаційному просторі України під знаком парламентських виборів. Політична джинса знову заполонила новини, редакційна політика й далі зазнавала змін залежно від інтересів власників, тож і загальний рівень професійності українських ЗМІ та журналістів залишився досить низьким. Навіть нещодавні зміни на краще в інтерівських новинах теж є свідченням цілковитої залежності новинного контенту від власника, в якого на даний момент змінилися стосунки з владою, а не від журналістів, покликаних робити новини максимально адекватними реальним подіям.

Такі висновки озвучили експерти, які протягом року моніторили дотримання журналістських стандартів в українських медіа.

«Телекритика» поставила медіаекспертам такі запитання:

1. На вашу думку, у 2012 році покращився чи погіршився рівень професійності українських ЗМІ та журналістів? Тобто чи події висвітлюються в ЗМІ збалансовано, з використанням достатньої кількості джерел, необхідних контекстів та бекґраундів, коментувалися незалежними експертами, важливі теми не замовчувалися?

2. Який канал, на вашу думку, продемонстрував в інформаційно-аналітичному мовленні найбільше змін на краще, які це зміни? На якому каналі новини – навпаки – погіршилися, і як саме?

3. Ваша оцінка ситуації з джинсою у 2012 році?

4. Наскільки незалежним від упливу політичних партій та влади є інформаційно-аналітичне мовлення? Чи вбачаєте ви ознаки цензури, які саме і з чийого боку: держави, власників, топ-менеджерів ЗМІ? Чи вдаються журналісти й редактори до самоцензури?

Відповідають Ігор Куляс, Петро Бурковський, Валерій Іванов, Олександр Чекмишев, Костянтин Квурт.

Ігор Куляс, медіатренер:

1. Протягом останніх 5 років рівень професійності українських теленовин стабільно погіршується.

2. Свого часу обнадіювали зміни в новинах на телеканалі СТБ, але з новим керівництвом інформаційної служби їхній рівень різко впав, тепер новини каналу не відрізняються від інших загального низького рівня.

3. В теленовинах домінувала політична джинса, особливо в передвиборний період. Комерційна джинса траплялася лише епізодично, найчастіше рекламувалися бізнес і благодійність власників телеканалів

4. Повністю залежні. Відмінності є лише в тому, яка саме група впливу з владної «команди» «інформаційно підтримує» той чи інший канал.

Петро Бурковський, аналітик:

1. В цілому, важко давати загальну оцінку всім одразу. Можна сказати по сегментах. Очевидно, що на телебаченні суттєво погіршилася ситуація з об’єктивністю, точністю і безпристрасністю. Ця чітка тенденція до погіршення триває, напевно, вже з 2009 року.

На папері нині панують так звані жовті ЗМІ, а вони за своїм призначенням узагалі не зацікавлені в тому, щоб давати повну інформацію. Для них важливе привабити якомога більшу кількість читачів, а тому їхня інформація зазвичай однобічна, сенсаційна, часто неперевірена. Замість того, щоб робити наголос на сенсі, об’єктивності, точності – увага акцентується на сенсаційності.

Якщо казати про дотримання якихось стандартів, то, на мою думку, тут лідерство тримає медійний інтернет-сегмент. Хоча й у ньому, коли хочеш зрозуміти, що відбувається насправді, доводиться переглядати декілька джерел. І лише після цього можна отримати об’єктивну картину подій.

2. Перше, що спадає на думку на тлі інших телеканалів, які спеціалізуються чи займаються висвітленням новин – це те, що більш-менш пристойно виглядав лише ТВi. Тут важко сказати, краще вони висвітлюють новини чи гірше – вони просто показують їх по-іншому. Вони намагаються дотриматися стандартів, хоча і в них бувають певні проблеми через надмір критики в бік влади. Всі ж решта можна лише структурувати за принципом від «дуже поганого» до «найгіршого». Найгірша ситуація на державному телебаченні. Найближче до державного телебачення стоять канали Віктора Пінчука, а далі вже «Інтер». На рівні з «Інтером» намагається триматися телеканал «Україна». 5 канал, напевне, є трохи кращим за «Україну» та «Інтер».

3. У зв’язку з виборами джинси було більше. Переважно політичного характеру. Грань між діловими новинами і джинсою практично стерлася. У нас фактично немає ділових, економічних новин, у яких був би закладений реальний зміст. Я вважаю це однією з найбільших проблем, оскільки таке зааганжоване певними інтересами висвітлення економічної реальності дуже викривлює громадську думку стосовно того, що відбувається насправді. Суспільство просто вводять в оману – а економіка набагато ближча до інтересів кожного громадянина, ніж навіть політика, при всій їхній пов’язаності одна з одною.

4. Про самоцензуру важко сказати, оскільки це дуже суб’єктивне питання, яке стосується конкретно кожного журналіста. Відповідно до особистих цінностей щось може відсіюватись або не сприйматися. Важко, наприклад, оцінити, якою була самоцензура редакторів та журналістів у висвітленні питання про законопроект щодо заборони пропаганди гомосексуалізму. Тому що тут можуть бути якісь особисті уявлення.

Що стосується впливу держави й остраху власників медіа перед державою – це все посилюється, хоча, з іншого боку, ми бачимо, що наприкінці року 5 канал та «Інтер» стали більш незалежними. Але це було пов’язано радше з тим, що власники цих каналів (Хорошковський і Порошенко) почали висловлювати менш лояльну і більш опозиційну позицію до влади. Тож якщо ми кажемо про цензуру, то очевидно: якщо телеканал раптом змінює ставлення з позитивного на негативне – це теж вияв цензури, адже зміна ця залежить виключно від позиції власника.

Що стосується, наприклад, ICTV, то ми бачили, як цей телеканал піарив висуванця Віктора Пінчука – Якова Безбаха в Дніпропетровську. І це теж цензура, причому дуже жорстка. Очевидно, що тут не можна казати про якісь стандарти і безпристрасність, адже в той самий час мала б подаватися інформація ще про близько десяти його конкурентів. Віктор Пінчук, який був, начебто, лібералом, тут зарекомендував себе «махровим комуністом».

Ну і що казати про державні телеканали, де сам принцип того, що вони фінансуються державою, означає: ці телеканали завжди ставатимуть на бік держави.

Цензура є дуже яскравим явищем на телебаченні. Практично на всіх телеканалах через острахи власників дуже чітко обмежувалася свобода висловлювань, якісь теми замовчувалися, а на інших, навпаки, акцентувалася увага.

Валерій Іванов, президент Академії української преси, професор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка:

1. У 2012 році рівень професійності українських ЗМІ та журналістів покращився. Але це лише порівняно з 2011 роком, і це зовсім не значить, що він став зразковим.

2. Найбільше змін на краще, безумовно, продемонстрував «Інтер». Телеканал дуже приємно здивував, і, звісно, це сталося через позиції власника. Він просто змінив ставлення до інформаційно-аналітичного мовлення. І відразу ж «Інтер» вирвався на одну з перших позицій із балансу інформації й представлення різноманітних політичних сил. Такого вже давно не траплялося, ще з 2002 року. На жаль, великим розчаруванням для мене особисто став телеканал СТБ. Звісно, ці зміни на гірше пов’язані зі зміною менеджменту каналу.

3. Щодо джинси: телеканали, як і раніше, сприймають виборчу кампанію як такий собі період медозбору. У 2012 році вони також не відмовили собі в задоволенні відірватися на повну й активно джинсували.

4. Звісно, все, що можна назвати цензурою в ЗМІ, вирішується власниками. Саме власники визначають політику телеканалів. Наразі ще склалася така тенденція, що під час виборів деякі власники ставлять перед собою завдання просто заробити якомога більше грошей. З одного боку, це нібито й не політична цензура, а з іншого – аудиторії ж байдуже, політичними чи комерційними мотивами керується власник, коли замість нормальних новин його канал починає показувати якісь «квазіновини».

Олександр Чекмишев, голова комітету «Рівність можливостей»:

1. У цьому році все навколо відбувалося під прапором виборчої кампанії. За традицією, в цей час якість новин погіршується. І цей рік також не став винятком. Тому в таких параметрах, як надання виборцям інформації, достатньої для прийняття усвідомлених рішень, баланс представлення суб’єктів політичного процесу, баланс представлення влади та опозиції, баланс синхронів головних політичних гравців, представлення посадовців, які одночасно є прямими та опосередкованими суб’єктами виборчої кампанії – все, звісно, виглядало значно гірше.

2. Цей рік також ознаменувався провокацією, до якої опосередковано причетний міжнародний фонд «Відродження». Бо з його ініціативи, а також з ініціативи телеканалів Віктора Пінчука та «Інтера» відбулося підписання так званого Меморандуму про чесні вибори. Цей меморандум був потрібний лише для піару перед міжнародними спостерігачами. І насправді ніякого покращення, окрім кількох останніх тижнів уже перед самими виборами, він не приніс. Натомість перед міжнародною спільнотою демонстрували потьомкінське село, мовляв, українські телеканали готові змінювати свій контент і контекст відповідно до європейських стандартів. Цей меморандум підписали також телеканал «Україна», Перший національний та 5 канал. При цьому певну збалансованість змогли забезпечити 5-й і Новий канал. Найгіршим у цій кампанії був Перший національний. А найкращим, хоча це й парадоксально для українського середовища, став канал ТВi, якій меморандуму не підписував. Хоча формально він і порушував стандарти новинного мовлення, але саме завдяки цим порушенням телеканал аналізував діяльність влади, діяльність парламенту попередньої каденції і легалізованого нею уряду. Тобто це був саме той канал, який забезпечив максимум аналітичної, хоча й не безсторонньої, інформації для виборця.

3. Звісно, можна казати, що у 2012 році джинси було більше, ніж у попередній період. Більша частина інформаційного продукту була прямою чи прихованою, на яку, за підрахунками експертів, було витрачено близько $ 2,5 мільярдів. Джинса мала особливий характер та різноманітні партійні особливості. Наприклад, уся кампанія пані Королевської була суцільною джинсою. Також, на відміну від попередніх років, особливо активно використовувала джинсу Комуністична партія, та, звичайно ж, партія влади.

4. Насправді, це таке собі комплексне питання. Тому що в кожного каналу є власна редакційна політика. І ця редакційна політика диктується передусім інтересами власника. І відповідно до цього, поширюється на топ-менеджмент і журналістів. Можна сказати, що більша частина журналістів проінформована про інформаційну політику власника через топ-менеджерів, і, очевидно, переважна більшість журналістів навіть не намагається зробити якісь сюжети чи матеріали, що можуть суперечити цій редакційній політиці. Це одночасно є й цензурую, і самоцензурою, і тиск менеджерів, і тиск власників. Водночас і згаданий меморандум, і заяви про зміну редакційної політики після ознайомлення з нашими моніторинговими звітами свідчать про те, що і власники, і менеджмент, і журналісти добре знають, якими насправді є європейські медіастандарти, розуміють, що нинішній стан справ їм не відповідає, а отже – вони потенційно готові до змін.

Костянтин Квурт, голова правління «Інтерньюз-Україна»:

1. Я вважаю, що рівень українських ЗМІ та журналістів погіршився. Адже якісні новини та якісне телебачення можуть існувати лише в умовах так званої зовнішньої і внутрішньої свободи. В Україні ж ця зовнішня свобода в багатьох її виявах просто відсутня. Наприклад, є свобода релігії, але вже немає свободи підприємництва. І все менше стає тої свободи, яка зветься громадянськими та політичними правами. І це, безперечно, суттєво впливає на якість телевізійних новин. Зовнішня і внутрішня свобода тісно пов’язані. Таким чином, чим більше несвободи зовнішньої, тим менше свободи внутрішньої. Це все ми множимо на відсутність телевізійного смаку і на історію так званої несвободи. От і результати. Українські новини мали всі шанси бути лідерами на пострадянському просторі, бути кращими, триматися. Але наразі все тільки погіршується.

2. На даний момент немає телеканалів, які б однозначно покращили свої новини. Вважається, що покращив «Інтер». Але я такого не спостерігаю. Тобто всі телеканали працюють рівно, і, як правило, не дуже добре. Жодних стимулів для покращення новин індустрія наразі не має.

3. 2012 рік був у цьому плані гірший. Тому що була передвиборна кампанія. Політичні партії джинсували безбожно, і канали, відповідно, приймали ці гроші. Особливо помітними були комуністи, які під час мирного життя особливо не витрачалися на новини. А тут вони були дуже активні, вже у квітні 2012-го почали. Доволі швидко до них підтягнулась і Королевська, а там і решта.

4. Проблемою є те, що бізнес залежний від політики. Зрозуміло, що власники-олігархи не хочуть сваритися з режимом. Ні з яким режимом. Який є, той і підтримують. Вони відкрито кажуть, що бізнес не може розвиватися в опозиції до влади. Це цитата Пінчука, здається. Так воно й іде собі. І це означає, що нічого поганого про владу не може бути сказано.

Також вбачаються ознаки цензури, бо завжди є списки тих, про кого не можна писати погано. Наприклад, у минулому сезоні це були Віктор Янукович, Олександр Клименко, Микола Азаров, і, здається, Сергій Арбузов. Це такий собі список недоторканних. Цензура це чи ні? Називайте як хочете. Можна сказати, що це інформаційна політика. Тобто табу завжди існують. А журналісти і редактори – вони, може, і не вдавалися б до самоцензури, але ж існують так звані літучкі, наганяї… Тобто присутні такі собі заклики любити владу.