Страсті за Мустафою

00:00,
29 Березня 2013
2422

Страсті за Мустафою

00:00,
29 Березня 2013
2422
Страсті за Мустафою
Але якщо ми, журналісти, не будемо дотримуватися законів, то чи можемо вимагати цього від влади?

MediaSapiens нещодавно публікував майстер-клас журналіста Мустафи Найєма, який він проводив для львівських студентів. Ми отримали на нього критичний відгук від В’ячеслава Піховшека, який також опубліковано. Сьогодні у продовження дискусії публікуємо відгук медіаексперта Світлани Єременко. Редакція готова надати можливість висловитися всім, хто захоче долучитися до дискусії.

Прошу відгадати загадку. Роками на факультеті журналістики солідного вишу традиційно пояснюють студентам – майбутнім бійцям медійного фронту про етичні норми, необхідність дотримуватися міжнародних стандартів, про відповідальність журналіста, про чесність і порядність. Студенти вже дещо втомилися від своїх професорів, їх інколи нудних настанов, одноманітності навчання. Їм хочеться якомога швидше закінчити виш, увірватися у вир подій, своїм (умовно) пером, журналістською діяльністю перетворювати хід життя в Україні (і світі!). «Коли б уже швидше отримати диплом, – думають вони…». І в цей момент у їхнє життя вривається молодий харизматичний ризиковий журналіст і з азартом розповідає про своє власне бачення професії, яке суттєво суперечить тому, чого їх вчать викладачі. Чиї посили запам’ятаються краще?

Правильно: ось цього, харизматичного!

Все просто: це психологія. Краще запам’ятовується те, що ефектніше, що є викликом, що суперечить усталеним нормам.

За словами авторки MediaSapiens Христини Бондарєвої, «кореспондент “Української правди” й ведучий ТВі Мустафа Найєм приїхав до Львова говорити зі студентами Національного університету імені Франка про мобільну журналістику. Але говорили переважно про заборони й страхи журналістів, моделі їхньої поведінки, поєднання громадської й професійної діяльності, права блогерів і блогерський конкурс».

«Мустафа Найєм уважає, що журналіст може переступити закон, якщо це потрібно для викриття великого беззаконня влади», – винесено в підзаголовок матеріалу Христини Бондарєвої «Мустафа Найєм: сьогодні ти герой, а завтра – ти ізгой». «Я впевнений, що зараз швидкість та оперативність часто важливіші за якість», – сказав Мустафа Наєм у Львові.

«Якщо раптом з’являється новина із посиланням на Батьківщину про те, що Тимошенко вкотре побили, редактор Української правди не буде дзвонити до прес-служби партії. Адже за цей час усі інші сайти вже поставлять цю новину», – пояснював Мустафа студентам.

Уважно прочитавши матеріал раз і вдруге як журналіст і медіаексперт, відчула великий спротив у сприйнятті посилів Мустафи Найєма, які викладає Христина Бондарєва.

Відразу внесу ясність. Багато журналістів у регіонах, де ми проводимо моніторинг, а це Львівська, Донецька, Харківська, Вінницька, Сумська області та Крим, висловлюють бажання запросити на наші медіазаходи авторитетних журналістів: Миколу Княжицького, Сергія Лєщенка, Анну Безулик, Вахтанга Кіпіані, Тетяну Даниленко… У цьому почесному списку і Мустафа Найєм.

Особисто я поважаю Мустафу Найєма за мужність і безкомпромісність; за те, що хоче змінити нашу спільну країну і докладає до цього значних зусиль, на відміну від багатьох, активність яких закінчується біля моніторів комп’ютерів; зрештою, за те, що досконало вивчив українську мову.

Але… абстрагуймося від Мустафи Найєма.

Чи має право авторитетний журналіст, чиє слово справді вагоме, пропагувати (закликати до) беззаконня й порушення професійних стандартів?

Передмова

Ось уже рік Український освітній центр реформ проводить моніторинг регіональних ЗМІ на предмет розміщення замовних матеріалів та дотримання журналістських стандартів. За цей час ми – експертна група, яка складається з науковців, викладачів факультету журналістики, соціологів, незалежних журналістів, лідерів громадських організацій – з тривогою констатуємо катастрофічне падіння фахового рівня журналістів, повсюдне порушення журналістської етики, недотримання професійних стандартів. Середній бал становить лише 3,6 бала із 6 можливих (дані аналітичного звіту за лютий). Найгірше, за оцінками експертів, медійники дотримуються збалансованості (35% інформації), відокремлення фактів від коментарів (59%) та повноти у розкритті тем своїх публікацій (45% матеріалів від усіх оцінених).

Фактично кожен п’ятий матеріал на шпальтах друкованих газет та на сторінках інтернет-медіа протягом року містив ознаки замовності, а перед виборами, у вересні – жовтні 2012-го, таким став кожен третій. Видання рясніють передруками прес-релізів, звітами з чиновницьких засідань, поверховими інтерв’ю, кримінальною хронікою. Збідніли журналістські жанри: сьогодні ви не прочитаєте нарисів, замальовок, захопливих репортажів. Мова викладу в багатьох журналістських матеріалах (і російська, й українська) бідна, елементарно безграмотна, переповнена суржиком, кримінальними висловами, в українській – калькуванням із російської. У контенті регіональних видань практично відсутні журналістські розслідування, критичні матеріали або об’єктом критики стають якісь незначні соціально-побутові проблеми, але не дії влади.

Результати моніторингу свідчать про те, що наші засоби масової інформації використовуються фактично як спосіб дезінформації та маніпулювання! З такими медіа ми навряд чи розбудуємо громадянське суспільство, покращимо стан зі свободою слова, змусимо владу поводитися відповідально.

Саме цей висновок ми наполегливо доносимо до самих журналістів, медіаспілок, громадськості, бо на часі бити на сполох! На круглих столах, прес-конференціях, майстер-класах та інших медіазаходах, під час яких оприлюднюються дані моніторингу, в регіонах та у столиці, ми, перш за все, наголошуємо на відповідальності журналіста перед суспільством, необхідності дотримуватися журналістських стандартів, Кодексу професійної етики.

І дотримуватися цих принципів, на моє глибоке переконання, повинні в першу чергу саме авторитетні журналісти. Адже проводячи майстер-класи, даючи інтерв’ю, виступаючи на різноманітних заходах, вони впливають на формування громадської думки. Для студентів факультетів журналістики й тих, хто тільки входить у професію, вони є прикладом для наслідування. Ба більше, столичні журналісти правлять за взірець для регіональних медійників, не кажучи вже про студентів.

Саме тому наші mеdia stars повинні відповідально ставитися і до своїх вчинків, і до слів.

Діяти на межі професійної етики?

Свої думки вирішила звірити з колегами.

Отар Довженко, медіааналітик, викладач Українського католицького університету:

– Я не підтримую того, що сказав Мустафа, по суті, але розумію, чому він так каже. Мустафа належить до пасіонаріїв професії, одержимих ідеєю змінити навколишній світ на краще за допомогою інструментарію журналістики. Такі люди серед журналістів потрібні, вони є рушіями розвитку й переосмислення медійної спільноти.

Але треба усвідомлювати, що вони балансують на межі дозволеного, а їхній підхід до журналістики є не нормою, а крайнощами – продуктом нездорового стану війни між владою (політикумом) та суспільством.

І треба зробити все для того, щоби професійні журналісти повернулися до виконання мирних, конструктивних функцій, і не були змушені порушувати закон для того, щоб викривати беззаконня.

Що ж до слів Мустафи про перевагу оперативності над точністю, то це, на жаль, констатація прикрого факту, який необхідно взяти до уваги. З урахуванням цього факту слід коригувати своє сприйняття онлайн-новин: якщо ви побачили щось сенсаційне у стрічці новин, є велика ймовірність того, що інформація буде скоригована або спростована, тому не поспішайте панікувати чи тішитись.

Вадим Лубчак, журналіст газети «День»:

– «Я впевнений, що зараз швидкість та оперативність часто важливіші за якість», – сказав Мустафа Найєм у Львові. Я, звичайно, ціную те, що він робить для України, зокрема своїми медіапроектами та матеріалами, але якщо люди типу Найєма дійсно відкидають на маргінеси ЯКІСТЬ, – мені відверто шкода українську журналістику! А також студентів, котрі слухали майстер-клас і, треба думати, завтра «підриватимуть» інтернет ОПЕРАТИВНИМ інформаційним сміттям!

До речі, журналісти «Української правди» вже відверто кажуть про те, що не зобов’язані перевіряти інформацію: «Якщо раптом з’являється новина із посиланням на “Батьківщину” про те, що Тимошенко вкотре побили, редактор “Української правди” не буде дзвонити до прес-служби партії. Адже за цей час усі інші сайти вже поставлять цю новину»… Пригадую, як у школі ми жартували про плітки та відверту брехню у пресі, називаючи їх новинами ББС – «Баба бабі сказала…». Виявляється, ми тоді пророчили «майбутні стандарти»...» (оприлюднено на сторінці Вадима Лубчака у Фейсбуці).

Роман Шостак, медіаексперт, керівник проектів Львівського прес-клубу:

– Журналіст – задля об’єктивного інформування суспільства про незаперечні потаємні загрози суспільству й державі – повинен мати професійне право переступити закон тільки у способі збирання, а не подачі-викладу інформації.

Усілякий журналістський матеріал мусить формуватися за матрицею загальноприйнятих професійних стандартів. Інакше люди (більшість чи меншість їх – питання без простої відповіді) не повірять навіть важко здобутій важливій інформації, поданій у журналістському матеріалі.

Швидкість та оперативність інформування ніколи не важливіші за якість інформації. Найбільші помилки роблять швидко і бездумно. Звісно, якщо журналіст не кричить: «Пожежа!». Але це вже не професійний рефлекс, а безумовний.

Немає журналістики мобільної чи немобільної або ще якоїсь. Є або журналістика, або її відсутність (щось інше). Змінюються засоби комунікації (зв’язку), а не правила і принципи журналістики.

Журналіст, крім обов’язкової професійної діяльності, має право як громадянин і на громадську діяльність. Аби тільки розмежовував їх – не переплутав ролі і не зловживав статусами.

Борис Потятиник, завідувач кафедри нових медій, Львівський національний університет імені Івана Франка:

– Ніхто не проти кодексів журналістської етики. Це добра річ. Проблема ось у чому. Уявімо, що всі журналісти, які пишуть щось про діяльність влади, цілком відповідають високоетичним поглядам. Гадаю, що в такому разі було би значно менше вбитих, покалічених і засуджених до різних термінів ув’язнення журналістів. 

Проте ми чудово розуміємо, що вбивають їх аж ніяк не за порушення журналістської етики, а за оприлюдення невигідної інформації. І що цю інформацію було складно знайти і оприлюднити. Складно пробитися через систему застережень і заборон.

Тобто ті журналісти, хто має сміливість, змушені діяти на межі професійної етики. Суди в таких випадках, з досвіду країн Західної Європи чи США, беруть до уваги ступінь суспільної важливості інформації, роздобутої з порушенням, скажімо, права на приватність.

Я би переформулював питання так: чи можливо ефективно боротися з порушниками бізнесової і політичної етики, не порушуючи при цьому етики журналістської?

Що ж, маємо ще одну тему для дискусії.

Подвійні стандарти?

Хочу акцентувати увагу на ще одному важливому питанні, яке викликає занепокоєння, – якщо опозиційний журналіст, зокрема, активіст громадського руху «Чесно», пропагуватиме беззаконня та порушення журналістських стандартів, то що собі дозволятимуть відверті прислужники влади?

Дуже чітко усвідомлюючи, в яких умовах працюють нині мої колеги, я все ж уважаю, що не може бути окремих вимог до журналістів, які підтримують владу, для тих, що взагалі не мають громадянської позиції, та для тих, хто цю владу безжально викриває.

Пост Вадима Лубчака у ФБ щодо посилів Мустафи Найєма, прокоментував і Валерій Костюкевич, досвідчений журналіст із Житомира: «Стара як світ проблема – якщо сам порушуєш закон, то чи можеш когось у цьому звинувачувати? Щоправда це абсолют, якого повністю вдається дотримуватися меншості. Це ж саме і про «швидку» інформацію. Але право, закон, правда для чесних професіоналів мають бути серед найвищих цінностей».

Цим можна було б і закінчити, але варто додати.

22 березня під час урочистого відкриття Міжнародного фестивалю документального кіно з прав людини Docudays UA було оприлюднено та розпочався збір підписів під Маніфестом за дотримання в Україні прав людини та законності щодо прав журналістів, засобів масової інформації, забезпечення права на вільний доступ до інформації та свободу слова. Зокрема у Маніфесті вимагається: від президента – «власним прикладом демонструвати дотримання принципу верховенства права та законності у взаємостосунках із журналістами та ЗМІ»; від правоохоронних органів – «чітко та неухильно дотримуватися норм чинного законодавства у взаємостосунках із журналістами та ЗМІ та при провадженні слідчих дій при розслідуванні порушень та злочинів, вчинених проти журналістів та ЗМІ».

Але якщо ми, журналісти, не будемо дотримуватися законів, то чи можемо вимагати цього від влади?

Про автора: Світлана Єременко – журналіст, редактор, медіаексперт, менеджер НДО, тренер.

Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Професійну діяльність розпочала в донецькій обласній молодіжній газеті «Комсомолець Донбасу» («Акцент») у 1984 р.

1992 року – член фундаторської колегії першої незалежної українськомовної газети «Східний часопис».

Стажувалась у США та Польщі.

З 1995-го – співзасновник та головний редактор аналітично-інформаційного журналу «Схід».

2001-го – співзасновник та голова Донецького прес-клубу, з 2007-го – голова Національного прес-клубу УОЦР (Київ).

2005-го – головний редактор аналітично-інформаційного журналу «Аспекти самоврядування» Фундації «Україна – США».

2012-го – керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ Українського освітнього центру реформ.

Авторка книги «Живопис як молитва»/ «Олег Мінько» та співавтор книги «Постаті».

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду