Право на блог

Право на блог

00:00,
6 Листопада 2013
3514

Право на блог

00:00,
6 Листопада 2013
3514
Право на блог
Право на блог
На чому можуть базувати свою діяльність блогери в українському медіапросторі – бути «трохи журналістами» й дотримуватися позицій «Артикля 19»

Визначення поняття «журналіст», яке надається українським законодавством, є дуже вузьким порівняно з поглядами й стандартами, підтримуваними сучасною міжнародною медіаспільнотою. У першу чергу, національний законодавець дуже тісно прив’язує журналіста та його діяльність до того чи іншого ЗМІ. Причому, виходячи із викладених у чинному законодавстві умов, це ЗМІ обов’язково має бути зареєстрованим. Отже, одразу можемо «мінусувати» всіх журналістів інтернет-ЗМІ та інших нових медіа. Враховуючи випадки із законодавчим регулюванням журналістської діяльності, про ситуацію з таким поняттям, як блогерство, годі й говорити. А це значить, що у блогерів можливостей реалізувати своє право на свободу вираження власної думки менше, ніж у журналістів.

Аналізуючи позицію міжнародних організацій щодо блогерської діяльності, виділимо низку ключових рекомендацій, які стосуються блогерства і можуть бути цікаві українським користувачам.

Блогерська чи журналістська діяльність

Міжнародна правозахисна організація «Артикль 19» (Всесвітня кампанія за свободу висловлювання) досить широко визначає поняття журналістики та журналіста: «Журналістика як діяльність є поширенням ідей та інформації для загалу будь-яким доступним та законним засобом зв’язку». Тобто, будь-яка людина, яка прагне публікувати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, повинна користуватися таким же захистом і пільгами, які надано професійним журналістам у рамках чинного законодавства. По факту пропонується прирівняти у статусі блогерів до журналістів. Це пояснюється безперервним розвитком інформаційного поля, появою та розвитком нових медіа та інтернет-ЗМІ.

Крім того, за визначенням Комітету ООН з прав людини, журналістика – це функція, що дозволяє ділитися з широким колом учасників, і цю функцію виконують, зокрема, блогери та інші особи, задіяні у формах самостійної публікації у пресі, в інтернеті або в інші способи. Загальнодержавні системи реєстрації або ліцензування журналістів є несумісними з п. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, а обмежені схеми акредитації припустимі тільки там, де це необхідно, для забезпечення журналістам привілейованого доступу до певних місць та подій; такі схеми не повинні бути дискримінаційними, вони мають відповідати статті 19 та іншим положенням. Іншими словами, журналістика є діяльністю, яка складається зі збору та поширення інформації серед громадськості за допомогою будь-якого засобу масової комунікації.

Однак Комітет ООН із прав людини також зазначив, що блогерів слід розглядати як засоби масової інформації тільки у випадку, якщо вони відповідають певним критеріям професійних стандартів. В Україні деякі блогери виконують роль цілих інформаційних агентств, як, приміром, Денис Казанський (Франкенштейн) із Донецька, котрий систематично висвітлює життя малих донбаських містечок, часом дуже депресивних. Оскільки така діяльність може наражати блогера на небезпеку, посилену увагу з боку силових відомств, то як вихід розглядається оформлення власної діяльності як окремого ЗМІ – так, приміром, зробила Олена Білозерська, заснувавши спільно з одеським журналістом Олексою Ярославцевим інформагенцію «Поряд з вами».

Право на анонімність

Право на анонімність рідко визнається складовою права на свободу вираження. Натомість його частіше вважають складовою права на недоторканість приватного життя. Втім, використання псевдоніма як підпису під статтею може як перешкодити тиску з боку влади або нападу інших зацікавлених осіб, так і сприяти безкарності авторів наклепницьких матеріалів чи інших написаних із лихим наміром. Позиція «Артикля 19» є протилежною та ґрунтується на тому, що неможливість зберігати анонімність може обмежити діяльність блогерів, що, в свою чергу, негативно впливатиме на рівень свободи слова. Але треба мати на увазі, що питання анонімності є палицею з двома кінцями, і в кожному окремому випадку потрібно приймати рішення, виходячи з міркувань безпеки.

Акредитація

Ще однією реальною перешкодою діяльності блогерів може бути акредитація. У баченні «Артикля 19» принципи акредитації блогерів мають відповідати вже визначеним стандартам і принципам акредитації журналістів. Ба більше: зазначається, що коментатори у сфері права (блогери – юридичні експерти) повинні мати можливість використовувати нові медіа прямо з зали судових засідань, якщо слухання є відкритими. В українських реаліях таке право можна було б узгоджувати з суддею в процесуальному порядку, за аналогією до використання аудіо- та відеозаписувальних пристроїв.

Захист джерел

«Артикль 19» вважає, що тією мірою, якою блогери займаються журналістською діяльністю, в них має бути можливість покладатися на міжнародні стандарти захисту джерел у такому ж порядку, як і професійні журналісти. Це означає, що блогери не мають бути зобов’язані розкривати особистості своїх конфіденційних джерел, неопубліковані матеріали, нотатки, документи та інші матеріали, які можуть розкрити інформацію про джерела. Тим не менш, блогери повинні розуміти, що джерела можуть бути розкриті за певних специфічних та наперед визначених правом і стандартами умовах. Та будь-який запит про розкриття джерел повинен бути строго обмежений для найбільш серйозних випадків, і таке розкриття має бути затверджено тільки незалежним суддею у справедливому та публічному слуханні, з можливістю апеляції такого рішення.

Відповідальність блогерів

Позиції «Артикля 19» із питання відповідальності блогерів у першу чергу полягають у:

-          скасуванні кримінальної відповідальності за наклеп та заміні на цивільно-правові засоби захисту від дифамації;

-          чіткому визначені межі та порогу істотного збитку для настання чи ненастання наслідків за дифамацію для блогера;

-          забезпеченні захисту від провокацій і підбурювання до ненависті та ворожнечі, передусім шляхами, передбаченими цивільним та адміністративним законодавством, і тільки у найсерйозніших випадках може йтися про кримінальні санкції (кримінальна санкція не має бути стандартною відповіддю в подібних випадках);

-          можливості блогерів мати «імунітети» від відповідальності за коментарі, написані третіми особами на блогах (якщо вони не втручалися в контент, створений третіми особами). «Артикль 19» також вважає, що як загальне правило було би непропорційно покладати на блогерів відповідальність за коментарі, додані іншими, на підставі того, що вони добровільно оперують модераторською системою – ця позиція є досить хиткою, враховуючи, що в цьому питанні визначними будуть правила користування блогом, встановлені власником сайту для блогера.

Етичні обов’язки блогерів

Згідно позиції «Артикля 19», вельми проблематично судити блогерів із посиланням на стандарти, розроблені для традиційних ЗМІ, з причини браку ресурсів (переважна більшість блогерів не має таких ресурсів і технічних засобів для здійснення своєї діяльності, які є у журналістів традиційних ЗМІ, особливо це стосується перевірки фактів).

Оскільки блогери та нові ЗМІ є на сьогодні однією з запорук утримання свободи слова в Україні, обов’язок суспільства – допомагати їм, а держави – створити гідні умови для роботи. Перш за все йдеться про надання блогерам прав журналістів та відповідного забезпечення з боку законодавства їхнього захисту саме як журналістів. На сьогодні ж, на жаль, такими правами користаються чомусь міцної статури хлопці з липовими посвідками, вислані на захист фальсифікацій на виборах у проблемних округах.

Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права:

1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.

2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки та особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.

Стаття 19 Загальної Декларації прав людини і громадянина:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: secret-seo.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду