Що мається на увазі під «кризою сім’ї»? Це трансформація родини та зв’язків між людьми, яка відбувається під впливом нових умов. Головною причиною для паніки стало зниження індексу народжуваності в Україні. У 1991 році він становив 12 немовлят на тисячу населення. У 2001 році він упав до 7,7 й у 2015-му збільшився до 10,7.

Тож як позитивний приклад консерватори в цьому контексті наводять так звану золоту добу української сім’ї, коли шлюби не розпадалися, пари були багатодітними, а жінки мали особливий статус «берегині».

На Гендерному форумі для регіональних медіа дослідниця Олена Стрельник детальніше пояснила міфи про «кризу сім’ї» та як медіа, іноді самі цього не усвідомлюючи, ці міфи ретранслюють.

Наприклад, коли пишуть, що молоді люди надто інфантильні й не хочуть одружуватися й народжувати дітей, жінки не хочуть створювати сім’ї й натомість ставлять у пріоритет кар’єру або народжують надто пізно. А ще коли в усьому звинувачують чайлдфрі (від англ. child-free, люди, які свідомо відмовляються від народження дітей), гомосексуалів та аборти.

А тим часом справжніми причинами зміни сім’ї дослідниця називає індустріалізацію, другий демографічний перехід та сексуальну революцію. І детально розбирає необґрунтованість поширених у суспільстві там медіа міфів.

Фото: ВОГО «Волинський прес-клуб» / Facebook.

Міф 1: Інфантильна молодь

Молодим українцям закидають, що вони до 30 років часто живуть із батьками, не поспішають одружуватися й народжувати дітей. Та це явище набагато складніше за пасивність, лінь чи небажання працювати. Опитування 2016 року «Цінності української молоді» показує, що прагнення сімейного щастя на першому місці, зі значним відривом від інших бажань.

Кар’єра в респондентів на другому місці, бажання бути вільним у своїх рішеннях та вчинках — на третьому. Для них також важливо мати можливість реалізувати себе та свої здібності. Не схоже на відповіді незрілих людей, які застрягли на стадії дитинства, еге ж?

Міф 2: жінки не хочуть народжувати

Цей міф теж досить легко спростувати, поглянувши на цифри з дослідження «Молодь України — 2015», виконаного GFK на замовлення Міністерства молоді та спорту України за підтримки системи ООН в Україні.

Згідно з ним, 58 % жінок хочуть мати дві дитини. Ще 15 % респонденток хочуть трьох дітей, а 13 % — одну дитину. Лише 1 % опитаних указав, що не хоче мати дітей.

«Треба враховувати, що ми живемо в суспільстві, де жіноча самореалізація дуже тісно пов’язана з материнством. Досі багато людей вважають, що якщо ти не мама — то не дуже й жінка. Якщо мова про чоловічу реалізацію, то такого не кажуть, — зауважила Олена Стрельник. — Ми розуміємо, що частина жінок-респонденток щиро ставлять як пріоритет народження дитини, та хтось відчуває цей суспільний тиск і, знаючи про цю бажану модель поведінки, демонструє її». Все ж експертка вірить, що більшість респондентів була відвертою під час опитування.

Міф 3: жінки не хочуть виховувати дітей і прагнуть робити кар’єру

Коли питання ставлять таким чином, мало хто дивиться на нього з іншого боку — а чому українкам доводиться робити вибір між кар’єрою та родиною й не вдається поєднувати одне й інше?

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, рівень зайнятості матерів залежно від кількості дітей найвищий у Данії, Швеції, Бельгії. Це країни, в яких дуже розвинена політика гендерної рівності.

Дослідниця також вказує на зв’язок між рівнем материнської зайнятості та кількістю дітей у сім’ї: у Швеції та Словенії мама трьох дітей так само активна, як і мама однієї дитини. У консервативніших країнах цей розрив зростає — жінці важко (без достатньої підтримки чоловіка) й доводиться обирати.

Стереотипного зворотнього зв’язку між гендерною рівністю та народжуваністю може загалом не існувати. «Є країни, в яких дружньо співіснують гендерна політика та сімейна. У Швеції рівень народжуваності вищий від середнього. І це не через високий рівень достатку. У Німеччині він теж високий, але індекс народжуваності нижчий від середнього. Роль відіграє дружня до сім’ї політика. У Швеції обом батькам дається можливість поєднувати роботу з вихованням дітей, максимально полегшується цей процес», — зауважує дослідниця, додаючи, що простіше називати жінок кар’єристками й звинувачувати їх у небажанні займатися дітьми, ніж дивитися в корінь проблеми.

Міф 4: штучне переривання вагітності

У 2008 році було оприлюднено офіційну статистику, згідно з якою за період незалежності в Україні було здійснено 30 мільйонів абортів. Однак чого не врахували медіа, пишучи страхітливі заголовки, то це динаміки абортів, а вона якраз почала знижуватися. За даними кандидатки соціологічних наук Людмили Малес, кількість переривань вагітностей зменшилася в 10 разів порівняно зі статистикою 1980 року.

Олена Стрельник вказує, що переломний момент був у 2000 році, коли кількість народжень перевищила кількість абортів, і, наводячи таку статистику, варто звертати увагу саме на такі деталі.

Журналістам слід бути обачними й при порівнянні даних про переривання вагітності з різних країн. Наприклад, некоректно порівнювати ці цифри в Україні та в сусідній Польщі, адже там аборти за бажанням жінки заборонено й до офіційної статистики не входять підпільні аборти чи так званий абортний туризм. Тому цифри з Польщі будуть значно нижчими, ніж в Україні.

Те ж стосується й Ірландії, яка є католицькою країною з подібними заборонами, що діють і в Польщі.

Окремо варто винести такі країни, як Нікарагуа, Чилі чи Філіппіни, де штучне переривання вагітності поза законом без жодних винятків. У виняткових випадках аборти дозволені в ОАЕ, Єгипті, Ірані, Іраку та ще низці країн. В Аргентині, Бразилії, Ізраїлі процедуру дозволено за медичними показаннями і в інших виняткових випадках (наприклад, зґвалтування).

У Великій Британії, Японії, Фінляндії процедуру роблять за медичними і соціально-економічним показниками.

У США штучне переривання вагітності дозволено, але кожен штат може регулювати фінансування, яке виділяється клінікам із планування сім’ї. Таким чином, урізаючи їм фінансування, штат може обмежувати доступність абортів. Також у різних штатах може бути визначено різний термін, після якого переривати вагітність заборонено. І всі ці фактори треба брати до уваги, коли йдеться про порівняння кількісних показників.

Міф 5: велика кількість розлучень серед українців

Дослідниця показала ще один приклад, як необережне поводження зі статистикою може створити новий міф про українські сім’ї. Цього разу — зі статистикою розлучень у ЄС. Головний меседж, який обрали медіа, полягав у тому, що Україна за кількістю розлучень лідирує в Європі. Однак у європейських країнах у принципі реєструють менше шлюбів. Тому тут потрібно враховувати не просто загальні дані про кількість розлучень, а співвідношення укладених шлюбів та розірваних.

«В Україні припадає три розлучення на 6,9 шлюбів. У ЄС — два на 4,6 шлюбів. І результат — 0,43, один в один, що для України, що для ЄС. Тож немає підстав так драматизувати. Дуже цікавий момент, що люди можуть розлучатися через майно, через отримання субсидії, врешті-решт. Журналісти потім писатимуть про чергову кризу сім’ї», — коментує експертка.

Це не повний перелік тих міфів, які утворилися навколо теми «кризи сім’ї». Є й міфи про високий рівень насильства в українських сім’ях, і про «поганих батьків» загалом, і про «погану маму» зокрема. Тема сім’ї дуже зручна для маніпуляцій, тому що викликає емоції та реакцію. Тут залишається хіба що об’єктивно оцінювати факти й цифри.

Організатори заходу — програма «У-Медіа», Internews, Донецький прес-клуб, Житомирський прес-клуб, Вінницький прес-клуб, Медіа-центр «Моє місто».